13 квітня. Пам’ятні дати

Цього актора добре знають, як кіномани, так і шанувальники театру. Одні за кіноролями у фільмах «Миргород і його мешканці», «Хомут для Маркіза», «Трест, який лопнув», «Криниця для спраглих», «Штормове попередження», «Канкан в англійському парку», «Козаки йдуть» тощо. Інші – за участю у виставах «Кішка на розпеченому даху» Вільямса, «Старомодна комедія» Арбузова, «Ревізор» Гоголя. Сам Юрій Миколайович вважає себе виключно театральним актором. Це й не диво – на сцені Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки він грає вже понад 55 років. Крім того, він є професором Київського національного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого і за час викладацької діяльності встиг випустити не одне покоління молодих українських акторів. Мажуга лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка (1983), премії «Київська пектораль» (2009). Загалом зіграв понад 100 ролей, як у театрі, так і в кіно. Хто ще не бачив Мажугу-актора, може, звісно передивитися якийсь фільм, але найліпше буде просто піти в театр російської драми на спектакль «Дерева помирають стоячи» за п’єсою іспанця Алехандро Касона і подивитися гру легендарних українських акторів – Валерії Заклунної та Юрія Мажуги.

Ювілеї дня:

245 років від дня народження Річарда Тревітіка (1771-1833), англійського інженера і винахідника. В 1803-1804 рр. побудував для заводської чавунної дороги (Південний Уельс) перший в історії паровоз, який, утім, виявився надто важким для чавунних рейок, тому й не був використаний. Лише в 1808 році він побудував паровоз більш досконалої конструкції, що розвивав швидкість до 39 км/год і був продемонстрований у передмістях Лондона. Не отримуючи підтримки, винахідник незабаром збанкрутував і помер у злиднях.

120 років від дня народження Лева (Леона) Львовича Ґеца (1896-1971), українського графіка, живописця, громадського діяча. Народився Лев Ґец у Львові в багатодітній українсько-польській родині. Навчався в Львівському художньо-промисловому училищі, згодом закінчив Краківську академію красних мистецтв (з 1950 – її професор). Щоправда, до закінчення академії встиг повоювати – спочатку на фронтах Першої світової у лавах Українських Січових Стрільців, а потім брав участь у польсько-українській війні 1918-1919 років. Був важко поранений у ноги. Саме під час «світової воєнної завірюхи» молодим митцем було створено  альбом «Антологію стрілецької творчості» - серію надзвичайно правдивих та емоційних малюнків. По закінченню академії працював учителем малювання в гімназії міста Сянок, де одним із його учнів був Богдан-Ігор Антонич (майбутній відомий поет). У Сяноку, яке стало йому рідною домівкою на 12 років, Лев Ґец вів активну громадську діяльність, чимало зробив для збереження й популяризації культурної спадщини лемків. Організував товариство «Лемківщина» й однойменний музей. Після закінчення Другої світової війни митець мешкав у Кракові. Багато хто зі співвітчизників називав його «українським послом у Кракові». Автор понад 3500 малюнків, акварелей, картин, з них 150 картин і 15 дереворитів присвячено Лемківщині («Нужда», 1928; «Водонос», 1930; графічні портрети). Під враженням перебування в Києві (1969) створив ескізи «Золоті ворота», «Будинок Т. Шевченка». Впродовж багатьох років ім’я цього чудового митця, справжнього віртуоза рисунка, в Україні навіть і не згадувалось. Альбоми малюнків Лева Ґеца зберігаються у Кракові та Римі.

110 років від дня народження Самуеля Беккета (1906-1989), французького письменника, драматурга і поета, одного з основоположників драми абсурду, лауреата Нобелівської премії з літератури (1969) «за літературні твори, які використовуючи нові форми роману і драми, досягають вершин у зображенні трагедії сучасної людини» (драми «Чекаючи Годо» і «Кінець гри», романи «Моллой» і «Мелон вмирає», п’єса «Катастрофа» та ін.) Автор книг-есе про Марселя Пруста, Джеймса Джойса.

Роковини смерті:

175 років з дня смерті Франца Бабеля де Фронсберґа (1773–1841), українського вченого медика. Професор, керівник кафедри патології і терапії Львівського університету (1808-1841), головний лікар (1834-1841) Львівського загального шпиталю, ректор Львівського університету. Закінчив філософський і медичний факультети Львівського університету (1795). Засновник-організатор музею Львівського загального шпиталю. Мав широку приватну практику і славу одного з найкращих лікарів Галичини свого часу.

60 років з дня смерті Еміля Нольде (1867-1956), німецького живописця і графіка, представника експресіонізму, одного з найвизначніших акварелістів ХХ ст. Був громадянином Данії. Самому Нольде не подобалося, коли його називали експресіоністом. Утім, якщо шукати одного, найхарактернішого експресіоніста, цілком можливо, що ним виявиться саме Нольде – художник вражаючої інтенсивності переживань і рідкісної відкритості у виявленні своїх почуттів, художник трагічного темпераменту і високої релігійної напруги. На власний шлях у мистецтві Еміль Нольде ступив у доволі зрілому віці. В юності він мав прізвище Ханзен, але згодом змінив його на назву того невеличкого села, де народився. В його життя назавжди увійшла північ з її суворими і величними краєвидами. Згодом він не раз буде мандрувати по півночі Європи, живучи то в Данії, то в Швеції, то в Ютландії. Середовище, в якому минуло його дитинство, теж було простим, грубим і суворим – з важкою щоденною працею, з Біблією у головах, з мовчанням, що й визначило зрештою його характер. Втеча в природу зробила його справжнім художником. Більше, ніж приватні художні школи, дали йому також картини Мілле, Гойї, Дом’є, Рембрандта і Тіціана – художників, у яких він шукав «внутрішнього вогню». Не пройшли повз його увагу Ван Гог, Гоген і надто близький йому за духом Мунк. Образи Нольде, трагічні часом до безвиході, змушують згадати велику традицію німецького середньовічного живопису й, передусім, Грюневальда. Нольде багато працював у гравюрі. Спочатку це була суха голка, згодом ксилографія з її різкими зіставленням чорного й білого, грубими, наче вирубаними сокирою скульптурними формами. Релігійна тематика в творчості Нольде, художника напруженого духовного життя, завжди займала особливе місце. Можна згадати такі картини, як «Таємна вечеря», «Розп’яття Христа», «Трійця». Христос у Нольде – це Христос «селянський», котрий спустився на самісіньке дно світу, аби підійняти, вивищити його. У 1937 році нацисти проголосили мистецтво Нольде «дегенеративним», конфіскували 1106 робіт (більшість з яких спалили) і заборонили йому займатися творчістю. Художник працював таємно. Це були переважно пейзажі, натюрморти з квітами, часто акварелі (митець називав їх «Ненаписаними картинами» і закопував у землю) – і в цій техніці він досяг віртуозної довершеності. Його червоні маки, лілові тюльпани – це начебто колір у чистому вигляді, світлий, вільний і прекрасний, не обтяжений драматичною експресією. Легкі, імпровізовані акварелі Нольде, виконані на вологому японському папері, - найсвітліша частина його творчої спадщини.

Роковини смерті Гюнтера Грасса (1927-2015), німецького письменника, графіка і скульптора. Автор роману «Жерстяний барабан» (1959), повісті «Кіт і миша» (1961), романів «Собачі кроки», «Під місцевим наркозом», «Камбала» та ін. Крім романів писав есеїстику, драми. У 1999 році Грасс став лауреатом Нобелівської премії з літератури.