9 квітня. Пам’ятні дати
Трагедія 9 квітня, а саме так називають ті події у Грузії, сталася на тлі чергового загострення грузино-абхазького конфлікту. В березні 1989 року Абхазія заявила про намір вийти зі складу Грузії і стати окремою союзною республікою. У відповідь на це Грузією прокотилася хвиля несанкціонованих мітингів. 4 квітня під проводом одного з лідерів національного грузинського руху Звіада Гамсахурдіа розпочався безстроковий мітинг в Тбілісі, який з 6 квітня почав проходити під антирадянськими і антикомуністичними гаслами. Це налякало місцеву владу, і вона звернулася за допомогою до Москви, попросивши надати військову допомогу. На вищому рівні було ухвалено рішення про негайне направлення в Тбілісі підрозділів силовиків. До участі в спецоперації був залучений мотострілецький полк дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського – одна з елітних частин МВС СРСР, ОМОН з Пермі та Воронежа, полк десантників із Кутаїсі та курсанти школи МВС із Горького (нині – Нижній Новгород). 7-8 квітня вони вже були на вулицях грузинської столиці. Ситуація була надзвичайно напружена й вибухонебезпечна. Демонстранти заблокували підступи до проспекту Руставелі, використовуючи для цього вантажні машини і тролейбуси. Почались поодинокі сутички між мітингувальниками і прибулими військовими. Під ранок 9 квітня командувач військами Закавказького військового округу Ігор Родіонов наказав почати витіснення демонстрантів з площі - до будинку Уряду рушила бронетехніка, за нею бійці. У хід йшли гумові кийки, слізогінний газ, саперні лопатки. Демонстранти почали залишати площу, але майже всі виходи з були перекриті автотранспортом, що різко зменшило шляхи евакуації, виникла паніка та масова тиснява. Результатом цієї спецоперації стала смерть (за офіційними даними) 19 людей. Із них 17 жінок. За тими ж таки офіційними даними, загибель людей сталася в результаті задушення під час тисняви. За даними слідчої комісії верховної ради Грузії, протягом місяця за медичною допомогою звернулися 4035 осіб. Союзна комісія на чолі з Анатолієм Собчаком, яка розслідувала цей інцидент, згодом встановила наявність у постраждалих колотих і різаних ран та ознаки враження отруйними речовинами. Разом з тим комісія прийшла до висновку про надмірне застосування військовими сили проти демонстрантів. Втім, військові все заперечували. В свою чергу і керівництво СРСР відмовилося взяти на себе відповідальність за події під час розгону демонстрації. Після цієї трагедії уряд Грузії змушений був піти у відставку, а довіра до очільника СРСР Горбачова і центральних органів влади була остаточно підірвана. З цього квітневого ранку почався процес об’єднання грузинського суспільства навколо ідеї національної незалежності та відновлення грузинської державності. Наступного дня на знак протесту проти розгону мітингу місто Тбілісі і решта країни розпочали страйк, а також було оголошено національний 40-денний траур. Рівно через два роки, 9 квітня 1991, верховною радою країни було ухвалено «Акт про відновлення незалежності Грузії». А у пам’ять про трагічні подій 9 квітня 1989 року в Тбілісі, в Грузії відзначається День національної єдності, громадянської злагоди і пам’яті загиблих за батьківщину.
Ювілеї дня:
195 років від дня народження Шарля Бодлера (1821–1867), французького поета, критика, перекладача, класика французької й світової літератури. Літературну діяльність починав як критик. Найвідомішими творами Бодлера є збірки поезій «Квіти зла» і «Малі поезії у прозі», а також збірка художньо-філософських есе «Штучний рай» у якій він досліджує проблему впливу на людину збуджуючих засобів: вина, гашишу, опіуму. Його трагічна поезія, котра успадкувала класичну стрункість французького вірша, закарбувала в строго бездоганних формах невідомі минулому сумніви і пристрасті, а також вперше оприлюднила багато з того, про що всі знали (або здогадувались), але не наважувались про це говорити високопоетичною мовою, і що буде непокоїти західну літературу впродовж всього ХХ століття.
90 років від дня народження Г’ю Мартсона Гефнера (1926), американського видавця, засновника і очільника видавничої імперії «Плейбой» (з 1953). Перефразуючи класика, ми кажемо Гефнер, а маємо на увазі «Плейбой» і навпаки: кажемо «Плейбой», і маємо на увазі Гефнера. З роками журнал і видавець злилися в один образ і стали всесвітнім брендом. Білого кролика – символ «Плейбоя», так само як і «Пепсі», упізнають будь-де на планеті. У «Книзі Гіннеса» за Гефнером числяться два рекорди. Гефнер найдовше пропрацював головним редактором журналу – понад 50 років, крім того, у нього найбільша у світі колекція альбомів газетних і журнальних вирізок – все що писалося про нього і про його дітище зібрано у майже 3 000 томах (і це ще не межа). Подібного літопису власних буднів поки що ніхто не зібрав. Гефнер обійшов тут навіть Елвіса Преслі й актрису Керол Бернетт. Свою кар’єру Геф, саме так його називають, розпочинав у поважному Esquire, але пішов звідти через те, що йому не хотіли підвищувати зарплату. Як виявилося, це було мудре рішення. Мати і друзі позичила йому 1 000 доларів і він зареєстрував журнал. Перший номер «Плейбой» вийшов у грудні 1953 року з Мерилін Монро на обкладинці. З кожним роком успіх видання набирав обертів, а свого піку слави сягнув у 70-х роках минулого століття. І нехай сьогодні журнал і медіакомпанія не приносять його засновникові колишніх мільйонів, але цінність «Плейбоя» в іншому – він заробляє гроші як бренд. До того ж, свого часу цей журнал був чимось більшим, аніж просто виданням для чоловіків, глянцевим чтивом з оголеними кралечками – у ньому публікувалися Джон Апдайк, Владімір Набоков, Курт Воннегут, Бредбері, Ларрі Макмерті, Стівен Кінг, Станіслав Лем, Чак Паланік, Харукі Муракамі. Перераховувати можна досить довго. Серед інтерв’юйованих теж кого тільки не було: артисти, політики, спортсмени, рок-зірки, громадські діячі… Приміром, де б іще можна було прочитати інтерв’ю з Нородомом Сіануком, королем Камбоджі, – та й хіба ж під таке розслабишся? Крім того, для багатьох актрис і моделей «Плейбой» став стартовим майданчиком у велику кар’єру (для прикладу можна назвати два імені – Шерон Стоун і Синді Кроуфорд). «Плейбой» завжди був стильним і вирізнявся бездоганним смаком, а смак, як відомо, це міра. Та й дівчата «Плейбоя» у порівнянні з моделями відверто брутальних Hustler і Penthouse були мало не самим утіленням цноти. Шістдесят років «Плейбой» був у фарватері світових ЗМІ, а не простим артефактом свого часу. Про що б не йшлося – про секс, контроль над народжуваністю, громадянські права, СНІД, гомосексуальні шлюби, війну, соціальну толерантність, особисту свободу – найгарячіші та найактуальніші теми обговорювалися на шпальтах цього видання. Звісно, це був не кролик, не бренд, це був сам Гефнер – його людська позиція, його світогляд і знову ж таки – його смак. Декілька десятиліть тому, Гефнер заплатив величезну суму за склеп поряд з Мерилін Монро (до речі, Г’ю і Мерилін ровесники) на Вествудському кладовищі в Лос-Анджелесі. Його тішить думка, що він лежатиме поряд зі своєю першою і найулюбленішою дівчиною номера. «Мені подобається така симетрія, така нерозривність, зауважує видавець. – Все складається. В цьому є якийсь смисл…» Щоправда, один із друзів одразу ж солоно пожартував: «Старий, за такі гроші ти міг би вкластися прямісінько на неї, а не лежати поряд…» Анекдоти теж завжди були однією з фішок «Плейбоя».
Роковини смерті:
390 років з дня смерті Френсіса Бекона (1561–1626), англійського філософа і державного діяча (лорд-канцлера), парламентаря, автора відомого всім вислову «Знання – це сила». Бекон вважається одним із пропагандистів емпіричних наук на ранньому етапі Нового часу, який у своєму «Великому відновленні наук», задуманому як твір-гігант у шістьох частинах, прагнув встановити нові рамки природознавчого пізнання, а також сформулювати його теорію, метод та застосування. Крім суто філософських праць, Бекон протягом усього життя писав для уряду політичні та правові нариси, доповіді та меморандуми (за фахом був юристом). Посмертно була видана його наукова утопія «Нова Атлантида» (цей твір стане у подальшому поштовхом до заснування Королівського товариства). Вплив творчості Бекона розпочався вже після його смерті, спершу в Англії, а потім і в цілій Європі. У пізньому ХVІІ ст. та ХVІІІ ст. до Бекона прийшла і світова слава. Його абсолютно новаторська концепція наукової системи була високо оцінена французькими енциклопедистами, особливо Дідро. А дебати довкола його індуктивного методу точаться й сьогодні.
5 років тому пішов з життя Сідні Люмет (1924-2011), американський режисер, сценарист, один з кращих режисерів американського кіно 50-70-х років ХХ ст. Поставив фільми: «Дванадцять розгніваних чоловіків» (Приз МКФ в Берліні, 1957), «Серпіко», «Убивство у Східному експресі», «Собачий полудень» (одна з кращих ролей Аль Пачіно), «Телемережа» (премія «Золотий глобус», 1977), «Король міста», «Вердикт», «Наступного ранку», «Сімейна справа», «Глорія», «Ігри диявола». Удостоєний спеціального призу МКФ в Карлових Варах; володар «Оскара» (2005) за внесок у розвиток кіномистецтва. Майже всі фільми майстра – екранізація відомих літературних творів.
