2 квітня. Пам’ятні дати

Міжнародний день дитячої книги був заснований у 1967 році згідно з рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (International Board on Books for Young People, IBBY). Мета Дня – привернення уваги до дитячої книжки, популяризація читання серед дітей.  Однією з головних ініціаторок проведення цього свята стала німецька дитяча письменниця, діячка світової дитячої літератури, засновниця IBBY Єлла Лепман. Ще на початку 50-х років минулого століття вона пропонувала заснувати «маленьку нобелівську премію» з дитячої літератури – Міжнародну премію імені Ганса Крістіана Андерсена. Починаючи з 1956 року, премія присуджується найкращому авторові дитячої книги, а з 1966 року її почали вручати і кращому ілюстраторові. Найвищою і найпочеснішою з трьох премій-нагород вважається Золота медаль з профілем казкаря. Її присуджують найвизначнішим майстрам у галузі дитячої книги і вручають на конгресі Міжнародної ради з дитячої книги (IBBY). За традицією популярного письменника запрошують написати Послання дітям всього світу, а відомого художника – створити оригінальний плакат до цього дня. Жоден з українських письменників чи художників-ілюстраторів за весь час існування премії не був нагороджений медаллю Андерсена. Тільки в 1973 році Почесний диплом Міжнародної премії імені Г.К. Андерсена за поему-казку «Барвінок і Весна» отримав український письменник Богдан Чалий, а 1979 року до «Почесного списку Андерсена» було вписано ім’я Всеволода Нестайка та його книжку «Тореадори з Васюківки». Серед сучасних українських авторів, котрі пишуть для дітей – Леся Воронина, Іван Андрусяк, Володимир Рутківський, Світлана Прудник, Оксана Лущевська, Анатолій Григорук, Дзвінка Матіяш, Олександр Гаврош, Дмитро Чередниченко, Наталка Сняданко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк. Цьогорічні заходи з нагоди Міжнародного дня дитячої книги відбудуться в Бразилії.

Всесвітній день розповсюдження інформації щодо проблем аутизму. Відзначається згідно з резолюцією ГА ООН від 18 грудня 2007 року з метою підвищення інформованості суспільства щодо проблем дітей, які страждають постійним порушенням психічного розвитку.

Події дня:

25 років тому (2-3 квітня 1991)  на мадридській конференції парламентарів держав – учасників Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ; з 1994 року змінила назву на ОБСЄ) ухвалено рішення про створення Парламентської асамблеї НБСЄ – так звану Мадридську декларацію, де були встановлені основні правила процедури, методика роботи, розмір, сфера повноважень Асамблеї, а також розподіл голосів між її членами. Перша офіційна сесія Парламентської асамблеї ОБСЄ відбулась у липні 1992 року.

Ювілеї дня:

День народження Ганса Крістіана Андерсена (1805-1875), всесвітньовідомого данського письменника. Літературний шлях Андерсена не був легким і безхмарним. Йому занадто часто давали зрозуміти, що він «бідний родич» в данській літературі, і що йому – синові вбогого швеця – варто пам’ятати про своє місце серед панів радників і професорів. «Як горець, що вирубує сходинки у гранітній скелі, – казав про себе під старість Андерсен, – так само і я, повільно і важко завойовував своє місце в літературі». Згодом він об’їздить мало чи не весь світ і буде знайомий з Гюго, Бальзаком, Дюма, Гейне, Діккенсом; йому гратимуть Вагнер, Шуман, Мендельсон, Россіні та Ліст. За словами К’єркегора – співвітчизника і сучасника Андерсена - той був схожий на кумедного поетичного персонажа, що ненароком ожив і зненацька з’явився з товстелезної старої книжки віршів, але назавжди забув секрет, яким чином має повернутися назад, на вкриту пилом бібліотечну полицю.

105 років від дня народження Олександра Устимовича Луценка (1911-2001), українського актора. З 1930 року (з перервою) грав на сцені Одеського українського музично-драматичного театру. Серед найзнаковіших ролей: Залізняк (в «Гайдамаках» за Шевченком), Михайло («Земля» за Кобилянською), Гиря («97» Куліша), Свічка («Свіччине весілля» Кочерги). Знімався в кіно («Голубі дороги», «Дума про Ковпака»).

Роковини смерті:

11 років тому з життя пішов Іоанн Павло ІІ (Кароль Юзеф Войтила, 1920-2005), один із найяскравіших релігійних діячів і впливових лідерів ХХ століття, миротворець, антикомуніст, богослов, поет, філософ, святий Католицької церкви, канонізований у 2014 році. Іоанн  Павло ІІ був легендарною постаттю. Багато в чому він був першим, а бути першим – це завжди ризик і величезна відповідальність. Він не лише став першим Папою Римським неіталійського походження за останні 445 років, одним із наймолодших понтифіків за всю історію церкви і першим Папою слов’янського походження. Він став першим Папою, який переступив поріг юдейської синагоги і мусульманської мечеті; першим Папою, який не побоявся назвати юдеїв «нашими любими старшими братами». Він став першим Папою, котрий почав шукати спільну мову з іншими релігіями. Кажучи про себе, Іоанн Павло ІІ послуговувався займенником «я» замість «ми», як то було заведено у попередніх глав Ватикану. У 2001 році він уперше, починаючи з часу розколу християнської церкви на православну і католицьку в 1054 році, відвідав православну Грецію. Намісник Святого Престолу, Іоанн Павло ІІ приніс покаяння багатьом постраждалим від дій Римо-католицької церкви, зокрема й за злочини в часи хрестових походів та інквізиції. Ніколи в історії людства жодна релігія чи конфесія не приносила подібного покаяння. Поетеса Ольга Седакова, яка мала нагоду неодноразово зустрічатися з понтифіком, зазначає: «Він взагалі був безстрашною людиною. Він не боявся того, що у світі вважають приниженням: просити пробачення, висловлювати подяку, служити іншим та пробачати… Недарма головною темою його понтифікату були слова «Не бійтеся!» - заклик, з яким у Св. Письмі звертаються до людей ангели та пророки. І саме цими словами (першими словами) звернувся новообраний Папа Іоанн Павло ІІ до народу в Римі у 1978 році. Папа описував сучасну цивілізацію як цивілізацію страху: як в’язницю з багатьох страхів, із витісненої у підсвідомість паніки, яка визначає поведінку, стан, висловлювання сучасної людини. Випростатись, звільнитись, підбадьоритись, поновити свою споконвічну гідність, гідність улюбленого творіння Божого – у цьому він вбачав дію євангельської звістки, яку всіма силами сповіщав (і в останні роки – силами вже більш ніж людськими, перемагаючи власне фізичне страждання)». Понтифік запам’ятався багатьом як надзвичайно активний мандрівник. Він здійснив понад 200 пастирських поїздок, в том числі й 104 закордонні подорожі. Найчастіше він відвідував Польщу, США і Францію, а також Іспанію і Мексику. Побував Іоанн Павло ІІ і в Україні (червень 2001). Перше, що він зробив, зійшовши з трапу літака – став на коліно й поцілував українську землю, розстелену на білій тканині. Він цитував Шевченка і Сковороду, молився в церкві на Аскольдовій могилі, жартував і благословляв люд на стадіоні «Чайка». Для багатьох вірних то була незабутня зустріч.

Торік на 107-му році життя помер Мануель де Олівейра (1908–2015), відомий португальський кінорежисер, найстаріший кінорежисер світу. Зняв понад 60 картин, зокрема й документальних («Весняне дійство», «Бенілде, або Свята Діва») і отримав 34 премії провідних світових кінофестивалів. Удостоєний почесної «Золотої пальмової гілки» МКФ в Канні (2008) за творчу кар’єру. Мануель де Олівейра народився в аристократичній і багатій португальській родині. Рано захопився кіно. Двадцятирічним знявся в масовці чорно-білого німого фільму, а вже в 1931 році дебютував у якості кінорежисера, знявши німий короткометражний документальний фільм «Роботи на річці Дору». Його перша повнометражна кіноробота – «Анікі-бобо» з’явилася в 1942 році. Це ніжне дитяче кіно, зняте в традиціях неореалізму, надзвичайно роздратувало владу (а то були часи диктатора Салазара) і режисера майже 20 років не підпускали до кінокамери. Щоправда, відкритим опозиціонером до режиму Олівейра не був, адже належав до привілейованого класу й завжди знаходилися впливові друзі, родичі, які могли витягти його з будь-яких неприємних ситуацій. Для португальців Мануель де Олівейра, безумовно, предмет гордощів перед світом; фахівці кіно, студенти кінематографічних вишів вивчають його фільми; про нього пишуть монографії, видають книжки і знімають документалістику. А кіномани продовжують дивитися його, часом нудні, естетські кінострічки з метафізичним підґрунтям. Олівейра – сибарит, любитель автомобільних перегонів, до останнього був діючим режисером – знімав кіно, відвідував світові кінофестивалі, був при ясній пам’яті та здоровому глузді. І це вражало.