14 березня. Пам’ятні дати

Загалом християни дотримуються чотирьох постів: Пилипового (40-денний піст перед святом Різдва), Великого, Петрового (присвяченого святим рівноапостольним Петру і Павлу) та Успенського (двотижневий піст у серпні на честь Успіння Пресвятої Богородиці). Найважливішим і найсуворішим у цій ієрархії є Великий піст, що передує найбільшому християнському святу Великодню. Під час цього посту, який ще називають святою Чотиридесятницею, забороняється вживати не лише м’ясо і будь-які м’ясні продукти, але й молоко, яйця, рибу. Послаблення буває тільки на великі свята – Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня) та на Лазареву суботу (тоді дозволяється ікра), а також для дітей і хворих. Великим він зветься не тільки через те, що триває аж 40 днів, а й через своє значення в житті кожного православного християнина. Початок Великого посту символізує початок духовної боротьби з гріхами та злими намірами через покаяння, молитви та добрі вчинки. Вважалося, що на час посту все повинно мати скромний вигляд. Тому українські жінки ховали подалі в скрині яскравий одяг, прикраси, а чоловіки-курці (навіть найзатятіші) клали люльку і тютюн на полицю й не доторкалися до курива впродовж посту. Молодь припиняла всілякі веселощі й забави. Богомільні люди щотижня відвідували церкву, приймали причастя. Вельми популярним було в давнину під час посту давати якусь обітницю й суворо її дотримуватися. У цей час господиня мала готувати пісну, але поживну їжу: наприклад борщі, капусняки, горохові супи, заправлені олією, а також різні пиріжки, солодкі паляниці з маком і медом. Дехто взагалі відмовлявся вживати в окремі дні будь-яку їжу, навіть воду, а від Чистого четверга і до Великодня голодували три дні поспіль. Але ще важливішим був духовний піст, що мав очистити людину від грішних думок й підготувати до зустрічі Великодня – світлого Христового Воскресіння.

День числа Пі – неофіційне свято, яке відзначається з 1987 року на математичних факультетах багатьох вишів у різних країнах світу, а також усіма любителями математики. «Батьком» цього свята є американський фізик Ларрі Шоу, котрий звернув увагу на дивний збіг, адже День числа Пі збігається з днем народження одного з найвидатніших фізиків сучасності – Альберта Ейнштейна. Число Пі є математичною константою, що визначається в Евклідовій геометрії як відношення довжини кола до його діаметра. Вперше позначенням цього числа грецькою літерою π скористався британський математик Джонс (1706), а загальноприйнятим воно стало після робіт Ейлера.

Події дня:

77 років тому (1939) в ніч з 13 на 14 березня Угорщина, попередньо узгодивши свої дії з гітлерівською Німеччиною, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. Воєнізовані загони «Карпатської січі» протягом двох днів стримували наступ переважаючих сил противника (близько 40 тисяч солдат і офіцерів) по лінії Перечин – Середнє – Іршава – Севлюш – Королево. Проте, незважаючи на героїчний опір січовиків, 16 березня 1939 року, угорська армія захопила Хуст, а 18 березня окупувала більшу частину території Закарпатської України. На кінець березня 1939 року все Закарпаття було повністю загарбане Угорщиною. Цього ж дня під тиском нацистської Німеччини словацький сейм проголосив створення так званої незалежної Словацької держави. Німецькі війська перейшли кордон Чехословаччини і 15 березня захопили Прагу. Територія окупованих чеських областей була оголошена протекторатом Богемія і Моравія. 16 березня Гітлер проголосив німецький протекторат над Чехословаччиною, яка, таким чином, була включена до складу рейху.

Ювілеї дня:

137 років тому народився Альберт Ейнштейн (1879-1955), фізик-теоретик, один із засновників сучасної фізики, лауреат Нобелівської премії з фізики (1921). Чому саме він став творцем теорії відносності, Ейнштейн пояснював так: «З моєї точки зору, причина  криється в наступному. Нормальна доросла людина навряд чи стане перейматися проблемами простору і часу. Вона гадає, що розібралася з цим ще в дитинстві. Я ж, навпаки, розвивався інтелектуально так повільно, що, лише став дорослим, почав роздумувати про простір і час. Зрозуміло, що я занурювався у ці проблеми набагато глибше, аніж люди, що нормально розвивалися в дитинстві». Цікаво, що у 1952 році Ейнштейну пропонували стати президентом Ізраїлю, проте вчений відмовився.

125 років від дня народження Амвросія Максиміліановича (Максимовича) Бучми (1891–1957), видатного українського актора, режисера, педагога. Амвросій Бучма – це ціла епоха в українському театрі. На сцені – з 1906 року. Працював у театрах Львова, Києва, Черкас, Херсона, Житомира. В 1922-1936 рр. (з перервою) – у курбасівському театрі «Березіль», 1936-1957 – в Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка. З 1924 року працював також у кіно. З 1940 – професор Київського інституту театрального мистецтва. Однією з кращих ролей актора була роль Миколи Задорожного в «Украденому щасті» Івана Франка. Іван Москвін, побачивши Бучму в ролі Задорожного, відмовився від думки поставити «Украдене щастя» на сцені МХАТу. Він визнав, що після Бучми навряд чи хто зможе краще зіграти Миколу. Запам’ятали глядачі Амвросія Бучму й у ролі Терентія Пузира з п’єси Тобілевича (Карпенко-Карого) «Хазяїн». Над художнім відтворенням «Хазяїна» Бучма працював не лише як актор, а й як режисер (у 1939 році вистава була поставлена на сцені театру ім. Франка). Цікаво, що була в житті актора в далекій молодості роль, за яку йому не дали жодної премії, але, зігравши яку, він залишився у живих. Прикра пригода сталося під час Першої світової війни, на якій унтер-офіцер Бучма зазнав немало лиха, був поранений, був контужений. Якось восени 1915 року запальний 24-річний Бучма дав ляпаса офіцерові. Військовий суд без зайвих церемоній засудив вояка до страти. Бучму посадили в камеру смертників у Перемишльській фортеці, з дня на день він очікував смерті. Але друзі актора запропонували йому вдавати, що він наче несповна розуму, тобто прикинутися дурником. Як пише Йосип Кисельов у своїх «Театральних портретах», «рятуючи життя, Бучма наважився зіграти важку й небезпечну роль божевільного, і вона на диво вдалася йому. Найсуворіші експерти змушені були повірити в машкару, яку надів на себе в’язень. Кінець кінцем грізні прокурори винесли йому виправдувальний вирок. Бучму звільнили і згодом відправили на передові позиції».

95 років від дня народження Сергія Давидовича Козака (1921–1993), українського співака (баритон), композитора, письменника, народного артиста України. Понад 30 років виступав на сцені Київського театру опери та балету; був головою Музичного товариства України, з 1982 – викладач Київської консерваторії. В 1983-1986 рр. – директор – художній керівник Київської філармонії. Автор поетичних збірок, документальних повістей «Михайло Гришко», «Григорій Верьовка», численних пісень, романсів на слова Максима Рильського, Івана Франка, Бориса Олійника.

Роковини смерті:

215 років з дня смерті Ігнаци Красіцького (1735-1801), польського письменника-просвітителя. Створив «Збірник найпотрібніших відомостей» – перше польське енциклопедичне видання. Його творчість справила вплив на розвиток української літературної байки, зокрема на творчість Петра Гулака-Артемовського і Левка Боровиковського. У 1743-1750 рр. навчався у Львівській колегії єзуїтів.

15 років з дня смерті Романа Миколайовича Федоріва (1930-2001), українського письменника, лауреата Шевченківської премії (1993 р., за твір «Єрусалим на горах»), головного редактора львівського журналу «Дзвін». Відновив видавництво Січових стрільців «Червона калина» та однойменний часопис. За його ініціативи побачили світ понад 60 томів української класики, забороненої за радянських часів. Автор романів «Жбан вина» (1968), «Отчий світильник» (1976), «Жорна» (1982),  збірок оповідань, повістей і нарисів. Основні теми творів – сучасне і минуле західноукраїнських земель.