12 березня. Пам’ятні дати

11 березня 2011 року, в результаті надзвичайно потужного землетрусу й викликаним ним цунамі, на атомній станції Фукусіми сталася масштабна радіаційна аварія. В результаті серії вибухів – 12 березня на першому енергоблоці, 14 березня на 3-му енергоблоці станції, а 15-го березня на другому, а також пожежі на четвертому енергоблоці, була зруйнована оболонка реактора й радіоактивні ізотопи потрапили в довкілля. В результаті аварії один працівник станції помер, декілька були госпіталізовані. Згідно з офіційними даними, кількість евакуйованих на час аварії сягала 200 тис. людей (була відселена зона в радіусі 30-ти кілометрів). У Токіо виникли серйозні проблеми з постачанням електроенергії, що відбилося на функціонуванні транспортної інфраструктури всієї країни. Від віялових відключень постраждало близько 45 мільйонів чоловік. На сьогодні в префектурі Фукусіма діють обмеження на повернення мешканців, евакуйованих після катастрофи. Понад 130 тис. осіб залишаються переміщеними, частина провінції на північному сході країни залишається знелюдненою. Тривають роботи з ліквідації наслідків техногенної катастрофи. За прогнозами фахівців, знадобиться років 40-50, аби впоратися з катастрофічними наслідками аварії. Темп робіт значно уповільнює високий рівень випромінення, що унеможливлює присутність людей в реакторних будівлях. Високий рівень радіації також виводить із ладу і високотехнологічну техніку. Після аварії на Фукусімі роботу понад 50 реакторів по всій Японії було призупинено для ремонту або перевірки техніки безпеки (країна перейшла на імпорт газу й нафти). Лише з середини серпня минулого року було перезапущено ядерний реактор № 1 на атомній електростанції у Сендаі. Тим часом до Токійської енергетичної компанії (TEPCO), що будувала й експлуатувала Фукусімську АЕС (яка, між іншим, входить до 25 найбільших атомних станцій світу), надійшло понад 2 мільйони заяв з вимогою компенсації від приватних осіб, корпорацій та органів місцевого самоуправління. Компанія вже виплатила 40 мільярдів доларів США в якості компенсацій. Аварії на Першій Фукусімській АЕС та на Чорнобильський АЕС можна порівняти, адже це події одного класу. Різниця лише в тому, що радіоактивні речовини не потраплять, на відміну від Чорнобиля, на десятикілометрову висоту і не розподілятимуться всією територією північної півкулі, а лише на відстань близько п’ятиста кілометрів, утім забруднення буде щільнішим, що для густонаселеної Японії матиме більш негативні наслідки. У минулому році в світі струм генерували близько 430 атомних реакторів. Західні демократичні країни, враховуючи ризики, які несе атомна енергетика, поступово від неї відмовляються, натомість про наміри будувати нові реактори заявляють Китай, Індія та Росія. Як відомо, після аварії на Фукусімі від атомної енергетики остаточно відмовилася Німеччина, яка заявила про повний перехід на відновлювальні види енергетики.

День землевпорядника. Відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 1556 від 11 грудня 1999 року в другу суботу березня.

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Мустафи Кемаля Ататюрка (1881-1938), першого президента Турецької Республіки (1923-1938). Ататюрка недарма в Туреччині називають «батьком нації» (дослівно «Ататюрк» – «батько всіх турків») і мають за небожителя, святого. Він став для турків тим самим, що Маннергейм для фінів, Масарик для чехів чи Ганді для індійців. Саме йому – дивовижному поєднанню диктатора з демократом, Туреччина завдячує своїм нинішнім не таким вже й поганим становищем у світі. З неповороткої, вкрай слабкої економічно і напіврозваленої Османської імперії, яка жила в минулому і минулим, йому вдалося зробити успішну, конкурентноздатну країну. Політичне сходження Ататюрка розпочалося в 1915 році під час битви на півострові Галліполі – європейському березі Дарданелл. Британські війська висадилися тоді величезними силами. Але командувач 57-м турецьким полком майор Мустафа Кемаль (почесного епітета Ататюрк у нього тоді ще не було), звернувся до підлеглих: «Я не наказую вам наступати, я наказую вам померти. Допоки ми помиратимемо, інші війська і командири зможуть прийти і стати на наші місця». Полк було знищено. Полягли всі. А майор Мустафа Кемаль відтоді став національним героєм. Його фотографії були на перших шпальтах газет, їх вирізали, його упізнавали. На кінець війни Мустафа Кемаль став найпопулярнішим політиком Туреччини. У квітні 1920 року він скликав Великі національні збори – не в тодішній столиці Стамбулі, а в Анкарі (головне місто Турецької республіки з 1923 року), які обрали Ататюрка своїм головою. Новий національний лідер виступив із промовою, яка тривала понад 30 (!) годин. За великим рахунком, це була виважена програма глибинних реформ. Запроваджувалось загальне виборче право, створювалась національна банківська система, Коран перекладався турецькою мовою, арабське письмо замінювали простішою латиницею. Якщо до реформ у Туреччині писемними були лише 4 відсотка населення, то вже через рік після вступу Ататюрка на посаду 35% турків уміли читати й писати. Ататюрк першим став з’являтися на людях з дружиною  Латіфе, яка була досить емансипованою жінкою. Для Туреччини подібне було нечувано й небачено. Ататюрк досить вправно маневрував на міжнародній арені. Налагодив відносини з Німеччиною, запрошував її військових фахівців. Після того, як до влади прийшли нацисти, чимало єврейських науковців знайшли притулок у Туреччині. Стамбульський університет став одним із сильніших у світі, там викладав навіть Альберт Ейнштейн. Звісно, не з одних успіхів і здобутків складалася історія Туреччини за правління Ататюрка. Чимало нинішніх проблем, зокрема й така гостра як курдська, походять з тих часів. Але, попри це, ім’я першого президента Турецької республіки навіки вписано не тільки в історичний літопис нашого південного сусіда, але воно у серці кожного турка. І це не патетика. 

153 роки від дня народження Володимира Івановича Вернадського (1863-1945), вітчизняного природознавця, мислителя і громадського діяча, академіка, одного з засновників і першого президента АН України, засновника першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім’ям). Основоположник геохімії, біогеохімії, вчення про біосферу та ноосферу.  

135 років від дня народження Володимира Івановича Бирчака (1881–1946), українського письменника і літературознавця. Після закінчення філософського факультету Львівського університету вчителював у Дрогобичі і Самборі. З 1920 року жив на Закарпатті, викладав у гімназії в Ужгороді. Був старшиною Українських січових стрільців. Репресований, помер у в’язниці (за іншими даними – на засланні). Автор історичних повістей «Василько Ростиславич», «Володар Ростиславич», «Проти закону», оповідань. Автор кількох українських літературних читанок для середніх шкіл, історії літератури Закарпаття.

135 років від дня народження Валентина Максимовича Трутенка (1881–1953), українського військового діяча, генерал-хорунжого. В 1917 році очолив і привів на Чернігівщину українізований Батуринський полк, який протистояв більшовикам; генерал-хорунжий армії УНР, в еміграції примкнув до гетьмана Павла Скоропадського, був отаманом Українського вільного козацтва. Помер у Чилі. 

70 років від дня народження Лайзи Мінеллі (1946), американської актриси і співачки. Знялась у фільмах «Кабаре» (1973, премії «Оскар», BAFTA, «Золотий глобус», премія «Давід ді Донателло»), «Це покаже час», «Нью-Йорк, Нью-Йорк», «Артур», «Цей танець». Донька артистів, Лайза Мінеллі з дитинства знала що таке сцена і що таке кінозйомки. Її мати – відома голлівудська актриса і співачка Джуді Гарленд, батько – режисер італійського походження Вінсент Мінеллі, постановник мюзиклів. Звісно, весь світ знає Лайзу Мінеллі за роллю ексцентричної Саллі Боулз у фільмі Боба Фосса «Кабаре» (кіноверсія однойменного мюзиклу). Для американців Лайза Мінеллі – передусім, зірка Бродвею. Музика, рух, спів, зміна настроїв, вогні рампи – це її стихія. Мінеллі відома своїми чисельними шлюбами і розлученнями, наркотичною і алкогольною залежністю, реабілітаціями у спеціалізованих клініках (остання з них була у Малібу), дружбою з нині вже покійним Майклом Джексоном, який надзвичайно її поважав (так само як і іншу голлівудську матрону Елізабет Тейлор). Кінозірка не надто любить діаманти, зате обожнює собак. У неї живе понад десяток чотирилапих друзів. П’ять років тому Лайза Мінеллі знялася у провокаційній фотосесії відомого фотографа Террі Річардсона для журналу LOVE. На одному зі знімків 65-річна актриса, яка виглядає максимум на років 30, у високих ботфортах і глибокому декольте в кадрі показує «fuck». Мабуть своєму віку. 

Роковини смерті:

385 років з дня смерті Іова (Івана Матвійовича) Борецького (р. н. невід. –1631), визначного українського церковного, політичного і освітнього діяча, педагога, письменника. Викладач грецької і латинської мов, ректор Львівської братської школи, з якою було пов’язано майже двадцять років його життя. З 1611 – священик київської Воскресенської церкви. Один із засновників і перший ректор (1615-1618) Київської братської школи (за згодою гетьмана Петра Сагайдачного і братчиків). Як відомо, Київська братська школа стала родоначальницею славетної Київської академії і єдина з усіх братських шкіл досягла вищого ступеня. Іов Борецький був також ігуменом Києво-Михайлівського монастиря (1619), а згодом і київським митрополитом (з 1620). Українці знали владику як поборника православ’я, борця з унією, адже, на той час єзуїти не тільки відкрили у Києві свою колегію, зайняли церковні приходи, навіть Святу Софію. Єдиним оплотом православ’я на той час залишалася Києво-Печерська лавра. Використавши присутність єрусалимського патріарха Феофана у Києві, Сагайдачний та Іов Борецький здійснили одну з найважливіших справ свого життя – відновили в Україні православну митрополію. Вони домовилися з Феофаном про висвячення єпископів та митрополита. В Києві був скликаний таємний з’їзд, який узгодив всі ці питання. Першу патріаршу посвяту було здійснено 6 жовтня 1620 року. Тоді у Богоявленській церкві Феофан висвятив на єпископство Перемишлянське Ісайю Копинського, ігумена Межигірського, котрий п’ятнадцять років прожив в Антонієвій печері, 9 жовтня у великій Печерській церкві патріарх звершив посвячення у митрополита київського Іова Борецького, відновивши після 25-річної перерви Київську православну митрополію. Іов Борецький є автором творів церковного змісту, грамот, а також ряду послань. Брав участь у перекладі з грецької мови на старослов’янську і редагуванні першого великого видання Києво-Печерської друкарні – «Анфологіона» (1619). Усіляко сприяв видавничій діяльності київських друкарів Т. Вербицького і С. Соболя.