27 лютого. Пам’ятні дати

1070
Ukrinform
Рік тому у самому центрі Москви неподалік Кремля був убитий російський політик та опозиціонер Борис Нємцов (1959-2015)

Вбивство сталося за день до запланованого на перше березня у Москві опозиційного маршу «Весна», а також напередодні оприлюднення ним доповіді «Путін і війна», в якій він збирався продемонструвати докази участі російської армії у війні на Донбасі та причетності до цього самого Путіна. Як відомо, політик засуджував окупацію Росією українського Криму, закликав чинити ідеологічний тиск на Кремль. Нємцов пройшов шлях від ліберального реформатора в команді Бориса Єльцина до одного з найнепримиренніших опонентів путінського режиму. Випускнику радіофізичного факультету Горьківського державного університету, а згодом кандидату фізико-математичних наук вдалося зробити блискучу політичну кар’єру (до речі, чимало тодішніх молодих російських політиків прийшли у владу з науки, з НДІ – один із прикладів – Борис Березовський). В політику Нємцов прийшов у 1990 році – тоді його обрали до Верховної Ради РРФСР. Вже наступного, 1991-го, стає довіреною особою Бориса Єльцина в Нижньогородській області під час президентських виборів. У серпні 1991 був призначений головою державної адміністрації Нижньогородської області (наймолодший політик на такій посаді). 1997 рік став вершиною в його політичній кар’єрі. Єльцин призначає Нємцова першим прем’єр-міністром РФ відповідальним за соціальний блок. Водночас він також був міністром палива та енергетики країни, очолював колегію представників держави в компанії Газпром. Про нього говорили як про одного з найяскравіших і найперспективніших російських політиків та ймовірного наступника Бориса Єльцина. Але економічна криза серпня 1998 року поклала край його президентським амбіціям, і він змушений був піти у відставку. Починалася нова сторінка в біографії Нємцова – опозиційна. 1999 року Нємцов разом з реформаторами Чубайсом і Гайдаром створює «Союзу правих сил», його обирають головою політради. Але у зв’язку з поганими результатами на виборах 2004 р. йде у відставку з цієї посади. Відтоді працював у приватних комерційних структурах, займався бізнесом. У 2010 році Нємцов стає співголовою Партії народної свободи (ПАРНАС), бере участь у мітингах російської опозиції, його неодноразово арештовують. Слідчий комітет Росії місяць тому оголосив, що слідство у справі про вбивство опозиційного російського політика закінчене. В результаті на лаві підсудних опинилися п’ять чеченців – Заур Дадаєв, Анзор і Шадід Губашеви, Темирлан Ескерханов і Хамзат Бахаєв, яких звинувачують у здійсненні вбивства за наймом у складі організованого угрупування. Замовники вбивства («неустановленные лица» – саме так вони проходять у матеріалах слідства) не названі й не знайдені. Басманний суд відмовився вважати вбивство Нємцова політичною справою, було також відмовлено у допиті очільника Чечні Рамзана Кадирова, який, на думку сім’ї вбитого та його друзів, міг би розповісти чимало цікавих подробиць у цій темній справі.

Події дня:

65 років тому (1951) Конгрес США ратифікував 22 поправку до Конституції країни, що обмежувала термін перебування на посаді президента двома 4-річними термінами.

Ювілеї дня:

260 років від дня народження Іллі Андрійовича Безбородька (1756-1815), українського поміщика, сенатора, дійсного таємного радника, брата Олександра Андрійовича Безбородька. Фундатор Ніжинської гімназії вищих наук (1820; 1832 р. її перетворено на ліцей; нині Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя).

185 років від дня народження Миколи Миколайовича Ґе (1831–1894), вітчизняного живописця, одного із засновників товариства передвижників. Автор картин на історичні, міфологічні та євангельські теми («Тайна вечеря», «Руйнування Єрусалимського храму», «Голгофа»; портретів; етюдів, присвячених Україні). Народився в Воронежі. З 1841 року жив у Києві, закінчив 1-у київську гімназію, навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету, але математиком не став – побачивши апокаліптичну картину Карла Брюллова «Останній день Помпеї» (1830-1833), він різко змінює власну долю і поступає до петербурзькій Академії мистецтв, у якій навчається протягом 7 років. Досить довго він «пас задніх», майстри пензля не бачили в ньому художника, але йому вдалося отримати на випускному іспиті золоту медаль… Попри галльське коріння та «оптимістичне» прізвище («gai» – веселий), Микола Миколайович був людиною сумною – його серце було сповнене скорботи й туги через небездоганність світу. Саме тому, життєрадісні образи, так само як і сонце в його пейзажах, зустрічаються вкрай рідко (яскравим винятком можна назвати хіба що портрет Катерини Забели, дружини молодшого сина художника і рідної сестри співачки Надії Забели-Врубель (дружини відомого художника), яка досить тепло й людяно ставилася до свекра, та ранній портрет дружини – Ганни Ге). «Я художник, - казав про себе Микола Ге. – Цей дар даний не для дрібниць, не для задоволення і втіхи; дар для того, щоб будити і відкривати в людині те, що в ній є, що в ній дороге, те що затуляє вульгарність цьому житті». У 1876 році він оселився на хуторі Іванівському (тепер с. Шевченко) на Чернігівщині, де й жив до кінця свого життя. Чудова колекція живопису і графіки видатного художника зберігається в Київському музеї російського мистецтва. На жаль, під час війни 18 живописних і графічних робіт майстра були втрачені, у тому числі й портрети мецената Миколи Терещенка та матері історика Миколи Костомарова.

155 років від дня народження Рудольфа Штейнера (1861-1925), австрійського філософа-містика, письменника, творця духовної науки, відомої як антропософія. Послідовник натурфілософії Гете, редактор і коментатор його природничих творів у 1883-1897 рр. намагався поєднати класичну німецьку ідеалістичну філософію з природничими ідеями нового часу та з різноманітними релігійними доктринами давнини і середньовіччя (античні містерії, християнство, східні релігії), які тлумачились ним у дусі окультизму. Вчення Штейнера мало значний вплив і популярність у колах мистецької інтелігенції Німеччини. Він виступав також як драматург, скульптор і архітектор; збудований за його проектом у Дорнасі (Швейцарія) архітектурний комплекс (Гетеанум та ін.) вплинув на розвиток архітектурного експресіонізму. Після 1933 року праці Штейнера були заборонені, а засноване ним Антропософське товариство переслідувалося нацистською владою.

115 років від дня народження Михайла Степановича Гришка (1901–1973), українського співака (баритон). Родом із Маріуполя. Соліст Одеського, Харківського та Київського (1936-1964) театрів опери і балету. Шанувальникам опери Михайло Гришко запам’ятався у партіях Остапа («Тарас Бульба» Лисенка), Султана («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Богдана Хмельницького (в однойменній опері Данькевича, перше виконання, 29 січня 1951), Грязного у «Царевій нареченій» Римського-Корсакова, князя Ігора, Демона в однойменних операх Бородіна і Рубінштейна.

90 років від дня народження  Володимира Васильовича Панасюка (1926), відомого українського вченого у галузі механіки і фізики міцності матеріалів і конструкцій, академіка НАН України, заслуженого діяча науки і техніки України. З 1971 року – директор Фізико-механічного інституту ім. Г.Карпенка (Львів). Автор понад 600 наукових праць, зокрема 15 монографій.

80 років від дня народження Фелікса Ілліча Гілевича (1936–1992), українського кінооператора. Працював фотокореспондентом видавництва «Укррекламфільм», був фотографом студії «Київнаукфільм», оператором Київської кіностудії науково-популярних фільмів, де зняв стрічки: «Очима тренера», «На-та-лі!», «Шукаю стронцій-90», «Тут жив Кобзар» та ін. З 1970 року – оператор Київської кіностудії ім. О. Довженка. Зняв художні фільми: «Ярослав Мудрий», «Кармелюк», «Мистецтво жити в Одесі», «Папуга, що говорить на ідиш» та ін.

Роковини смерті:

80 років від дня смерті Івана Петровича Павлова (1849-1936), російського фізіолога, академіка. Лауреат Нобелівської премії (1904). З 1925 і до кінця життя Павлов – директор заснованого ним Інституту фізіології АН СРСР. Дослідження у фізіології вищої нервової діяльності  мали велике значення у розвитку фізіології, медицини, психології та педагогіки. Прикметно, що Павлов – учений зі світовим ім’ям, був глибоко віруючою людиною. Так само, як і інший видатний учений – хірург-єпископ Лука Войно-Ясенецький. Щоправда, Павлов, хоча й пройшов усі митарства, пов’язані з більшовиками, все ж таки уник заслання (не останню роль тут зіграла саме Нобелівська премія), а Войно-Ясенецькому довелося половину життя поневірятися по сталінських тюрмах і засланнях. Вчені підтримували дружні стосунки, листувалися. За свідченням фізіолога професора Б.П. Бабкіна, у 1917 р. в одній із вступних лекцій до курсу фізіології для студентів Військово-медичної академії великий експериментатор сказав: «Якщо те, що роблять більшовики з Росією, - експеримент, то для такого експерименту я б пошкодував надати навіть жабу». З часом погляди Івана Павлова не надто змінилися – хіба що у висловлюваннях академік став дещо стриманішим.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-