«Гайдамаки», «гілляки» та Моральний трибунал

«Гайдамаки», «гілляки» та Моральний трибунал

1369
Ukrinform
Чи не повинні ми нарешті визначитися щодо тонкого питання, якою має бути мораль країни, що воює ?

Кліп, знятий на хіт групи "Гайдамаки" - не пускають в ефір. В ньому нібито знайшли пропаганду війни. Так заявив головний «гайдамака» на одному з телеканалів.

Що є, то є: в кліпі «Укроп» маленький хлопчик розмахує пластмасовою шабелькою, і лунають слова: «Ховайся, москалю, допоки живий».

Але що означає «пропаганда війни» у країні, де війна вже йде? І чому не можна називати ворога на ім'я? І виховувати дітей захисниками Батьківщини?

Якщо придивитися, у нас пропаганда війни - у кожній соціальній рекламі. У нас вона в заставках телепередач. Заклик захищати Вітчизну – це завжди заклик до війни. А розповідь про героїв – пропаганда насильства. Пацифізм в умовах бойових дій – це зрада і дезертирство.

Але у нас є і Стаття 37 Конституції. А там чорним по білому записано: «пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі» заборонена. І це дає підстави умовному Шуфричу відмовлятися визнавати Путіна агресором (щоб не розпалювати міжнаціональну ворожнечу), а нам не дозволяє сказати: «йди-но ти з країни!» Онуфрію, який не підвівся, аби вшанувати пам'ять загиблих воїнів АТО («неповага до релігійних святинь»?). Лорак і Повалій можуть принижувати країну, виступаючи на блакитних вогниках людожерського режиму, і нічого їм не закинеш. Поплічники Януковича, підправивши за кордоном фізіономії, просторікують на наших телеекранах про світ - і їх не притягнеш.

Хіба все це не завдає суспільству моральної шкоди? Хіба не розбещує молодь гірше порнографії? Хіба не ображає нас у найщиріших і найсвятіших наших почуттях?

Що вважати пропагандою фашизму: емблему батальйону "Айдар", в якій комусь привиділася свастика, або схвалення (нехай навіть мовчазне) гітлерівської по суті політики російської влади?

Відправляти на Євробачення від України Андрія SunSay Запорожця, який симпатизує сепаратистам, але гарно заспвав у півфіналі відбору, чи ні?

У нас є Закон «Про захист суспільної моралі», де на пальцях роз'яснено, що таке добре, і що таке погано, як повинен чинити пристойний громадянин, а яка поведінка вважається девіантною. Здавалося б, ці норми викристалізовані на століття.

Але за два роки революції та війни у нас змінилося багато того, що здавалося раніше непорушним. А норми моралі, на відміну від законів, - річ, яка чуйно реагує на тектонічні зміни у суспільстві.

І ми губимося. То – спускаємо підлість. То – рубаємо з плеча.

Адже є інша сторона медалі: коли нетерпимість набуває карикатурних форм.

Чи морально, скажімо, носити сьогодні георгіївську стрічку? Ні. А як бути зі знімками, де відомі українські політики з колорадськими бантами на грудях святкують День Перемоги, але... 5 років тому, задовго до Майдану і анексії Криму? Це зрада? А адже під час відбору на посади це фігурує як компромат... Або, наприклад, в оформленні однієї зі станцій Київського метро використані мотиви тієї самої ненависної стрічки. Чи не ображає це почуття українців? Збивати її терміново зубилом чи ні?

Чи не повинні ми якось визначитися у цьому тонкому питанні: якою має бути мораль воюючої країни?

Наприкінці минулого року Мінкульт склав «чорний список» російських артистів та інших діячів, які становили загрозу національній безпеці України». Сьогодні у списку – 83 імені. Всім їм заборонений в'їзд на територію України, а спеціальним законом - прокат фільмів і показ передач за їхньою участю.

Віталій Капранов, патріот і просто дуже культурна людина, в телеінтерв'ю задався питанням: а чи був сенс у такому об'ємному списку «нерукоподаваних»? Чи не дозволяє сховатися в «натовпі» дійсно страшенним українофобам і фашистам (на зразок Охлобистіна), яких від сили з десяток набереться?

Чи становить реальну загрозу безпеці України» 88-річна старушенція Бистрицька, яка підписала, навряд чи вже аналізуючи, про що йдеться, лист на підтримку Путіна? Чи бурятський балетмейстер японського походження, відправлений за рознарядкою з центру танцювати балет перед головорізами Донецька?

Росія – вже майже тоталітарна держава. А в такій, як писав фахівець з психології нацизму Бруно Беттельгейм, навіть нейтралітет сприймається як зрада. Звідси і сотні вірнопідданих підписів.

Говорив Капранов і про те, що автоматична заборона фільмів за участю «персон нон грата» залишила за бортом непогані картини. Про «Іронію долі», поставленої Рязановим, який переживав за Україну та з участю співчуваючих їй Ахеджакової і Брильської – хто тільки не писав. Але є ще і «Соляріс» Тарковського, що потрапляє під заборону через Наталію Бондарчук. А Тарковський не просто геніальний режисер, у нього ще й українські корені. Дід, Олександр Тарковський, був українським поетом, письменником та істориком, ходив в одне училище з Садовським і Саксаганським, вважався вихованцем Карпенка-Карого (заміж за якого вийшла сестра Тарковського). У 1880-му виступив з листом до Костомарова на підтримку української мови...

Чи не висічемо ми самі себе, як унтер-офіцерська вдова?

Зрозуміло, що йдеться тут не про художні цінності фільмів і не про талант артистів. А про акт захисту суспільної моралі. А якщо так, то хто має вирішувати: місце російському фільму в «чорному» чи у «білому» списку? Спеціаліст в галузі культури або в області моралі?

У Держкіно для відсіву «шкідливих» фільмів існує експертна комісія (членом якої і є Капранов). Але хто туди відбирав експертів і які аргументи вирішують долю фільмів, пересічному громадянину невідомо. Та й сам список 83-х хтось складав. Тільки хто? Законом це право надано Мінкульту (за поданням СБУ). Але яким чином з 500 прізвищ (список їх, як повідомляв сайт міністерства, був поданий якимись громадськими організаціями) було відібрано спочатку 117, а після вивчення в СБУ - 83, залишилося загадкою.

Чи немає тут якоїсь державної таємниці?

Мабуть, тільки Нацрада з телебачення і радіомовлення відкрила карти: на офіційному сайті можемо прочитати все «за» і «проти», що лунали під час «розбору польотів» каналу НТН з його «Кривавою вольницею».

Ми не піддаємо сумніву справедливість таких заходів. Але коли йдеться про критерії моралі, громадянському суспільству потрібно знати, від кого вони виходять. Чи уповноважений нам вказувати, що морально, а що ні, міністерський клерк чи службіст СБУ?

У багатьох цивілізованих країнах це право надано судам. Там будь-яка людина, яка вважає, що фільм, реклама або просто чиясь негідна поведінка завдає шкоди моральності, може подати позов. Якщо йдеться про фрази «пропаганда війни» у Конституції, то трактувати її має наш КС. Але чи ми можемо довірити ці делікатні питання нашим аморальним судам?

Є ще церква. Але у різних релігій норми моралі різняться. А у нас, так взагалі: одна православна конфесія славить героїв, інша проклинає.

А тому не будемо моралізував, а запропонуємо реінкарнувати Нацкоммор – Експертну комісію з питань захисту суспільної моралі, яча наводила жах на креативну молодь . Тільки не як держструктуру, а як громадське формування. Така собі «РНБОУ з моральних конфліктів», громадський Моральний трибунал. Виберемо туди достойних людей, як відбирали в комісію з призначення директора НАБУ. Це можуть бути ті, кого називаємо моральними авторитетами: священики, наприклад, Гузар і Філарет, історики та філософи - як Грицак і Попович, письменники - як Курков і Андрухович, колишні політзеки, борці за незалежність - як Лук'яненко і Глузман. Люди, які чогось досягли в житті. І жодних політиків та олігархів.

І нехай обговорюють гарячі теми у прямому ефірі. І не тільки кліпи і телепередачі, а й поведінку політиків. Чи вважати, скажімо, виправданим склянкометання в опонентів або айкідо по генеральській голові? Чи є ознакою духовної зрілості плакати у наметовому містечку депутата Капліна зі словами: «Яценяку на гілляку»? І багато іншого...

Один з авторів цих рядків якось запитав колишнього главу Нацкоммору Костицького, чому комісія промовчала, коли президент бухнув на адресу прем'єра: «Набрала боргів, як сучка бліх»? Чи це в межах норми? «Ми не схвалюємо, - сказав Костицький, - але це поза межами нашої компетенції».

А може, треба в компетенцію вписати? Можливо, вердикт старійшин когось охолодить? Щоб хами і зрадники хоч трохи почувалися вигнанцями.

Ну гаразд, нехай висновки Ради не матимуть сили вироку, мораль - не право. Але статус експертної оцінки, яка не підлягає оскарженню, чому б їм не надати? Тоді, маючи ці висновки під рукою, кожен ображений у своїх почуттях громадянин може відправлятися в суд і відшкодовувати моральну шкоду.

Критики спочилого у бозі Нацкоммору переконані: ніякої «суспільної моралі» не існує. Кожен вільний у виборі норм поведінки. У західному суспільстві так і є. Але там свобода йде пліч-о-пліч з толерантністю і повагою до прав інших людей. У нас з цим завжди було туго, а війна взагалі все змішала.

У складні часи право вирішувати - що морально, а що ні - зазвичай силою присвоюють собі люди, які сповідують моральну нетерпимість, коли закидати камінням який-небудь гей-парад – святе діло. Або, навпаки – практикуючі моральний релятивізм: коли «війна все спише». Або те й інше одночасно: коли для інших все заборонено, а собі, коханому, все можна. І потім повертатися з такої варварської моралі у пристойне товариство ой як довго!

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ

У початковому тексті цієї публікації були допущені некоректні висловлювання стосовно Олексія Мочанова, Руслани Лижичко, Тетяни Монтян, які наразі прибрано. Приносимо вибачення відомим особам за те, що через недбалість у доборі метафор читач міг зрозуміти, нібито мав місце факт, коли названі особи «робили селфі з Захарченком», в той час, як автори риторичним запитанням лише хотіли привернути увагу до того, що в суспільстві не вироблене однозначне визначення, що є моральним у спілкуванні з представниками «ДНР-ЛНР», а що ні. Автори приносять вибачення Олексію Мочанову, Руслані Лижичко, Тетяні Монтян і щиро шкодують, що була допущена прикра неточність.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-