31 січня. Пам’ятні дати

Святий Іоанн (Джованні) Боско (1815-1888), засновник ордену салезіан, видатний вчитель і наставник молоді. Отець Іоанн Боско, або просто дон Боско, був надзвичайною людиною. Все своє життя священика він опікувався безпритульними дітьми, дітьми-сиротами. Виховував, навчав, наставляв, відігрівав маленькі холодні серця «важких підлітків» своєю великою любов’ю. Був батьком для сотень безпритульників. Завдяки йому десятки дітей вулиці виросли гарними людьми, стали повноцінними членами суспільства. Народився Джованні Боско в сім’ї п’ємонтських селян, вчився в семінарії, богословському коледжі в Турині. Мріяв про місіонерську місію в якійсь далекій екзотичній країні, але наставник переконав, що його місце на батьківщині, адже навіщо їхати світ за очі, якщо справи милосердя можна чинити будь-де і будь-коли. Спочатку Джованні Боско відкрив вечірню школу для декількох десятків безпритульних, потім (1853) дві школи для підготовки кравців, швеців, працівників типографії (щось на кшталт сучасних ПТУ), щоб дати дітям професію. Йому допомагала мати, яка взяла на себе всі господарські клопоти. У 1856 році в інтернаті Іоанна Боско було вже 150 учнів, крім того, ще декілька сотень дітей регулярно приходили до нього. Він відкривав пансіони для бідних студентів, різні майстерні, товариства взаємодопомоги, ораторії (будинки молитов). До того ж священик устигав ще й писати і проповідувати. Він став першим, хто запровадив термін «договір про найм неповнолітніх», захищаючи права дітей у надзвичайно важку епоху, коли навіть самого поняття «права дитини» не було. Педагоги й науковці були обурені методикою викладання о. Іоанна, адже він заперечував фізичне покарання, а тодішня освіта не мислила процес виховання без різок і тумаків. Натомість отець Іоанн наголошував, що набагато важливіше попередити поганий вчинок учня, ніж карати дитину за провину; покара – ознака того, що педагог запізнився і це є його гріхом. Для втілення своїх задумів з юнацтвом 26 січня 1854 року о. Боско заснував чернече товариство св. Франциска Сальського (нині відоме як Салезіанці Дона Боско). На початок ХХІ століття салезіани працюють в 116 країнах світу. В Україні діють салезіани східного обряду (УГКЦ; нині повноцінна чернеча структурна одиниця з центром у Львові) та латинського обряду.   Салезіани є третьою за величиною місійною католицькою спільнотою в світі. 1 квітня 1934 року, Папа Пій XI, який особисто знав отця Боско, проголосив його святим. Іоанна Боско вважають покровителем молоді, в багатьох країнах цього дня відбуваються всілякі молодіжні акції. Цікавий факт: Іоанн Боско полюбляв різні трюки та фокуси й сам умів їх показувати, чим неймовірно дивував не тільки своїх вихованців, але й дорослих.

Всесвітній день допомоги хворим проказою (лепрою). Заснований у 1953 році завдяки багаторічній діяльності французького письменника і журналіста Рауля Фоллеро, засновника Федерації європейських протилепрозних асоціацій. Відзначається з 1954 в останню неділю січня.

Ювілеї дня:

175 років від дня народження Лази Костича (1841–1910), сербського письменника, перекладача. Учасник сербського молодіжного культурно-освітнього руху «Омладина», зазнав переслідування австрійської влади. Видав три збірки «Віршів», першим запровадив у сербську поезію античні мотиви та образи, ввів вільний вірш. Перекладач і популяризатор творів Вільяма Шекспіра сербською мовою. В історичних драмах «Максим Црноєвич» та «Пера Сегединац» створив образ «сербського Гамлета». 

150 років від дня народження Льва Ісаковича Шестова (за нов. ст. – 12 лютого; 1866-1936), вітчизняного філософа і релігійного мислителя, письменника. Народився в Києві в родині заможного комерсанта. Навчався на фізико-математичному факультеті Московського університету; згодом перейшов на юридичний факультет. Через непорозуміння з інспектором перевівся до Київського університету Св. Володимира, юридичний факультет який закінчив у 1889 році. Захопившись марксизмом, брав участь в організації перших марксистських гуртків у Києві. Втім, невдовзі відходить від марксизму, публікує перші філософські і літературні статті. У 1896-1914 рр. живе переважно за кордоном (Швейцарія, Італія, Австрія, Німеччина, Франція), продовжує філософсько-літературну діяльність, видає в Росії низку праць, що висувають його до шеренги провідних мислителів російського срібновіччя. У 1914-1918 рр. мешкає у Москві, де стає активним учасником Московського психологічного товариства (1915). Жовтневу революцію сприйняв як національну катастрофу. У червні 1918 року переїздить до Києва: читає лекції з історії стародавньої філософії у Народному університеті. З 1919 - приват-доцент Таврійського університету (Сімферополь). З 1920 року – в еміграції, спершу в Швейцарії, а з 1921 у Парижі, викладає філософські курси на історико-філологічному факультеті Російського відділу Інституту слов’янознавства при Паризькому університеті, виступає з лекціями у Німеччині, Єрусалимі, Тель-Авіві; багато друкується. Помер у 72 роки, похований на Новому кладовищі у Булоні. Автор твору «Афіни і Єрусалим», серії книг і статей, присвячених аналізу філософського змісту творчості російських письменників. Найголовнішою книгою для Шестова була Біблія; його вчителями й духовними супутниками протягом життя були Шекспір і Кант, Лев Толстой і Федір Достоєвський, Плотін і Лютер, Блез Паскаль і Ніцше, з 1928 року – К’єркегор; у колі друзів – Микола Бердяєв (обидва були киянами) і Гуссерль; серед співрозмовників – Мартін Гайдеґґер, Мартін Бубер, Карл Барт та ін.

135 років від дня народження Ірвінґа Ленгмюра (1881-1957), американського фізика і фізикохіміка, лауреата Нобелівської премії (1932). Досліджував поверхневі явища (адсорбція, мономолекулярні шари).

95 років від дня народження Маріо Ланца (Альфредо Арнольд Кокоцца; 1921-1959), американського співака (тенор), майстра бельканто. З 1942 року виступав з оперними партіями і піснями, записувався і знімався у музичних кінофільмах («Великий Карузо»).

35 років відзначає Джастін Рендалл Тімберлейк (1981), американський поп- і R&B-співак, композитор, продюсер, танцюрист і актор, улюбленець МТV і жіночого глянцю. Володар чотирьох премій «Еммі» та дев’яти «Греммі». Джастін Тімберлейк – типовий продукт американської індустрії поп-культури. З дитинства хлопець марив сценою, брав участь у численних музично-розважальних шоу. Можна сказати, що він ріс на очах у публіки. Зажив іміджу «правильного» плейбоя, впродовж якогось часу числився офіційним нареченим солодкоголосої білявки Брітні Спірс. Було то кохання, чи просто піар-хід, покликаний привернути ще більшу увагу до Джастіна і Брітні, вигаданий цинічно-розважливими продюсерами – ніхто не знає, але весіллям справа не закінчилася. Потім стався курйоз 2004 року під час виконання спільної пісні з Джанет Джексон, коли Джастін, наче ненавмисно, відірвав верхню частину топу співачки, оголивши їй груди. Таблоїди світу захлиналися в емоціях, переоповідаючи подію й проводили справжні розслідування з приводу «що ж то було». Після того чи то спланованого, чи то й дійсно прикрого випадку, який, тим не менш, поставив Тімберлейка в центр скандалу, артист вирішив зробити декількарічну паузу у власній кар’єрі. Тріумфально повернувся в музику  в 2013 у спільній пісні з репером Джей-Зі. Нині продовжує співати, танцювати, знімається в кіно («Альфа Дог», «Соціальна мережа» (фільм отримав «Оскар»), «Дуже погана училка», «Кручений м’яч»), поволі виходячи з ролі кумира тінейджерів. Одружений з акторкою Джессікою Біл. Минулого року у подружжя народився малюк.

Роковини смерті:

60 років з дня смерті Алена Мілна (1882-1956), англійського письменника, класика англійської дитячої літератури, літературного батька знаменитого Вінні-Пуха. Автор збірок віршів «Коли ми були молодими», «Нам вже шість» і книжок про Вінні-Пуха і його друзів.

Роковини смерті Ріхарда фон Вайцзеккера (1920-2015), німецького державного і політичного діяча, президента ФРН (1984-1994). З 1981 по 1984 він обіймав посаду правлячого бургомістра Західного Берліна. Вайцзеккер відомий своєю промовою у бундестазі у 1985 році, присвяченій 40-річчю закінченню Другої світової війни. Тоді він заявив: «Усі ми, незалежно від того, винні ми чи ні, молоді чи у віці, повинні прийняти наше минуле. Всі ми постраждали від його наслідків і несемо відповідальність за це». Вайцзеккер назвав день капітуляції Німеччини 8 травня 1945 року днем визволення країни.