Перевидання "Майн Кампф": Демістифікація Гітлера
У Німеччині 31 грудня 2015 року спливає термін заборони на публікацію книги Адольфа Гітлера Mein Kampf ("Моя боротьба"). Загальноприйнята європейська практика з авторських прав - 70 років після смерті автора.
І ось у січні політичний маніфест фюрера Третього Рейху знову побачить світ. Але не в оригінальному вигляді, а у супроводі майже 3700 коментарів експертів, підготовлених групою вчених Інституту сучасної історії (IfZ) у Мюнхені. Причому до роботи колективу під керівництвом Крістіана Хартмана залучали не лише істориків, а й економістів, японознавців, фахівців з юдаїки і навіть генетиків та біологів. Оригінального тексту в збірці з 2 тисяч сторінок - трохи більше ніж третина.
Завдання укладачів двотомника, назва якого "Гітлер. Mein Kampf. Критичне видання", - демістифікувати книгу й показати злочинність фашистського режиму. Як повчання. У коментарях розповідається про історико-політичний контекст, в якому писався той чи інший пасаж, про людей, яких згадує Гітлер, про події того періоду часу з погляду сьогодення. У них даються пояснення і спростування його жахливих у своєму людиноненависництві теорій, розбиваються пропагандистські гасла, "брехня, напівправда і злобні тиради". "Наше видання - це антигітлерівська книга", - підкреслює керівник Мюнхенського інституту новітньої історії Андреас Віршинг.
Працювати над книгою почали ще 2009 року. Спочатку за всілякої підтримки уряду землі Баварія, якому після завершення війни було передано авторські права (за місцем прописки Гітлера, яким був Мюнхен до останнього дня). 2012 року він, баварський уряд, навіть зібрав у Нюрнберзі представників єврейських і циганських організацій, щоб обговорити з ними ідею видання книги. Ті були не проти. Вирішили, що коли вже копірайт все одно спливає, то краще організовано очолити процес, ніж дозволити друкувати книжку аби кому, не виключено, що з метою активізації неонацистських настроїв у суспільстві. Однак незабаром після цього земельний прем'єр Хорст Зеєхофер відвідав Ізраїль, де зіткнувся з противниками такого плану серед деякої частини громадських організацій і політиків. І було вирішено тихо з'їхати з теми, відхреститися від фінансування і віддати все на відкуп ученим. Вони і книгу підготували, і друкують її самі у своїй друкарні. Не зрозуміло, за чиї гроші, а це ні багато ні мало, а півмільйона євро.
Комерційно прибутковим цей проект точно не назвеш. Вартість двотомника, тираж якого становитиме лише близько 4 тисяч копій, - 59 євро. Вочевидь не вдасться відшкодувати витрачений на проект бюджет. Якоїсь маркетингової стратегії у видавців немає, зізнаються Віршинг із Хартманом. Навряд чи варто очікувати ажіотажу в магазинах роздрібної торгівлі. Одне вони обіцяють чітко: в Інтернеті версії книги точно не буде. Тож надто широкого розповсюдження вона не матиме, чого чимало побоюються ті, хто говорить про можливий сплеск неофашистської ідеології. Тим більше, що таке видання, за задумом авторів, має стати якраз антидотом, щепленням проти цієї самої ідеології.
Але комерційної мети й не ставилося. Як вважає професор Хартман, книгу придбають наукові інститути і вона стане "важливим внеском у політичну освіту". Ідею підтримала, до слова, і Німецька асоціація викладачів, яка днями заявила про корисність вивчення коментованого видання учнями старших класів з метою виховання в них стійкості до екстремізму, расизму та неоімперіалізму.
Слід розуміти, що сама по собі книга і володіння нею заборонені в Німеччині не були ніколи (п'ята частина жителів ФРН щонайменше раз у житті заглядала в опус Гітлера). Її можна було купити в букіністичній крамничці, взяти в бібліотеці, а іноземними мовами (у тому числі російською) і зовсім скачати в Інтернеті. Водночас була заборонена пропаганда викладених у книзі поглядів. Так буде й далі. Більше того, міністри юстиції всіх 16 федеральних земель ФРН влітку 2014 року постановили, що протизаконними будуть і надалі не лише діяльність осіб, які використовуватимуть "політичний маніфест фюрера для підбурювання людей", а й видавництво/поширення некоментованих версій самої книги.
До слова, понад половина самих німців вважають непотрібним введення заборони на перевидання "Майн кампф" після закінчення терміну дії авторських прав. При цьому 32%, як випливає з результатів опитування інституту дослідження громадської думки YouGov, висловилися за таку заборону. Ще 40% респондентів вважають, що перевидання книги та розповсюдження через торговельну мережу можуть призвести до посилення правого екстремізму. Він і справді останнім часом піднімає голову, причому здебільшого на землях колишньої НДР. Але переважна частина сучасного німецького суспільства, як і раніше, вважає Гітлера чимось на кшталт тавра, що тяжіє над Німеччиною. Тавра, що пригнічує в її громадянах притаманне іншим народам бажання відкрито виявити патріотичні почуття, а державним діячам - заявити про якісь глобальні політичні амбіції країни. Не дай Боже запідозрять, що німці знову подумують про світове панування. Краще особливо не висовуватися і гучними фразами не стрясати повітря, як роблять багато політиків в інших країнах. Це такий специфічний німецький комплекс, який розвинула в громадянах Німеччини людина, що привела її до катастрофи, її "спадок", якого ніяк не позбутися. Тому й питання перевидання політичної програми Гітлера викликало палкі дискусії.
Питання ж навіть не стільки в самій книзі, скільки в її символізмі. Навряд чи якась інша літературна праця оповита такою кількістю міфів і домислів. Більшість людей ніколи в житті її в жодному вигляді не читали, але майже всі про таку чули і вважають її чи не чимось містичним, забороненим, а тому привабливим і відразливим водночас. Між тим, як справедливо звертає увагу німецький історик і журналіст Свен Фелікс Келлерхофф, "зміст Mein Kampf не просто огидний". "Він інтелектуально неякісний. З граматичної точки зору книга написана жахливою німецькою мовою. Вона бризкає ненавистю", - зазначає він.
І справді шедевром "Мою боротьбу" не назвеш: від мудрованих фраз, в яких багаторазово повторюється одна й та сама думка, швидко втомлюєшся. Але ж на який благодатний ґрунт свого часу впала: з першого видання 1926 року й до 1945 року Mein Kampf було перекладено 18 мовами, було продано понад 12 мільйонів екземплярів тільки в Німеччині. Книгу поширювали в Третьому Рейху за державною рознарядкою, з 1936 року в деяких муніципалітетах її дарували молодятам на весілля в обов'язковому порядку як посаг. Утім, не читати творіння фюрера в Німеччині після 1933 року було загрозливо. До речі, автор отримував з доходів від продажів 10%, які використовував на фінансування своєї партії.
Варто сказати декілька слів про те, в яких умовах писалася книга. Почав її майбутній диктатор з біографічної частини 1924 року в ландсбергській фортеці-в'язниці, куди був відправлений після проваленого "пивного путчу" 1923 року i заборони партії за статтею "держзрада" на 5 років. Не варто уявляти собі сумну фігуру на залізному ліжку в холодній камері. Помешкання Адольфа Гітлера було вельми комфортним, з двома вікнами і гарним краєвидом, а вечорами вони з однопартійцями могли посидіти у затишній вітальні й обговорити насущні політичні проблеми, пограти в карти і почитати свіжу пресу. Харчувалися ув’язнені по-ресторанному, могли виписувати з волі будь-які продукти. Днями в німецькій пресі вперше з'явилися копії квитанцій того, що виписував собі Гітлер: масло та яйця, кава та цукор, макарони та картопля, лимони та спеції тощо. Але найцікавішим, з погляду німецьких журналістів, виявилося те, що за час ув'язнення Гітлер випивав близько літра пива на день при тому, що досі його вважали непитущим. Ще одна брехня. Дописувався другий том уже на волі, у горах Оберзальцберга, 1926 року - замість належних 5 років Гітлер пробув в ув'язненні лише 13 місяців.
...Не викликає ані найменшого сумніву, що книга за своїм змістом і викладеними ідеями справді огидна й нічого, крім неприйняття, у здорової на голову людини викликати не може. Зразок антисемітизму, расизму та людиноненависництва. Однак читаючи її (це не заборонено законом), виявляєш, яким дивовижним чином деякі "одкровення" Гітлера вельми точно описують сьогоднішню ситуацію в деяких суспільствах. Взяти хоча б такий пасаж: "Тільки безідейні й недоумкуваті люди можуть вважати, що ті чи інші державні кордони на нашій землі є чимось навіки непорушним і таким, що не підлягає змінам. Насправді всі кордони тимчасові. Сьогодні ці кордони видаються непорушними, а вже завтра вони можуть бути змінені"... Або ось іще:" Одні прекрасно знають, чого хочуть, це - керівники держави. Інші підтримують цю політику або теж тому, що знають, чого хочуть, або ж тому, що боягузтво заважає їм вступити в серйозну боротьбу проти того, що вони самі в глибині душі вважають шкідливим. Це - середні парламентські політикани. Ну а треті - тобто основна маса населення - підкоряються через нерозуміння і дурість»... Вам це нічого не нагадує?
Ольга Танасійчук, Берлін.
