Марина Шварцман – письменниця, журналістка, дружина захисника Максима Шварцмана – наважилася втілити їхню спільну мрію і створила місце, де можна пити каву, читати книжки та проводити час у затишній атмосфері.

КАВА МІЦНА, ЯК УКРАЇНСЬКІ ВОЇНИ

У закладі, що на другому поверсі Хабу 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади, можна й просто посидіти і поспілкуватися або ж придбати книжки. У планах Марини також – літературні вечори, зустрічі з творчими людьми та родинами військових.

Жінка пригощає кавою, яку готує власноруч. Напій – насичений, із виразною гірчинкою.

- Родзинка нашої кави в тому, що вона – міцна, як наші воїни, – усміхається керівниця закладу.

Ідея власного книжкового простору з'явилася у Марини Шварцман давно.

- Я завжди мріяла мати книгарню. Звісно, до неї мала бути кава, бо я сама, коли читаю книжку, хочу якогось чаю, какао, чогось теплого в руках… Щоб був плед, весь цей вайб. Хотілося, щоб у цій книгарні можна було не тільки купувати книги. Наприклад, якщо хтось не може собі дозволити певну книжку, то може прийти, почитати її, взяти чашку кави й приємно провести час, – ділиться співрозмовниця.

Про таке місце вона не раз говорила зі своїм чоловіком Максимом. Він був відомим фотокореспондентом та відеооператором із Чернівців. Із перших днів повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони.

П’ятнадцятого липня 2023 року Максим Шварцман загинув на Донеччині.

Після його загибелі Марина продовжила займатися творчістю. Видала свою книгу «Різдвяний граф», також книгу «Про що мріють ангели» – про дітей, яких убила Росія. Опублікувала збірку творів чоловіка під назвою «Не про війну». Тепер узялася за власну справу.

- Ми роками це обговорювали з Максом. Він завжди мене підтримував. Хоча мені було дуже важко наважитися, бо я не мала стартового капіталу й досвіду в торгівлі. Навіть думала піти попрацювати в якусь книгарню, щоб зрозуміти, як усе функціонує зсередини, – каже жінка.

Улітку Марина почала шукати приміщення для кав’ярні. Розуміла, що потрібно думати про майбутнє, адже вона виховує двох дітей. Тож мала вирішити, чи бути найманим працівником, чи таки розпочати власну справу.

- Я подумала, що це саме той момент, коли потрібно ризикнути. Поки можу собі це дозволити, вирішила спробувати. Що з цього вийде, ще не знаю, – зауважує співрозмовниця.

На той час Марина вже співпрацювала з військовими Хабу 82. Тож коли почала шукати приміщення, їй запропонували облаштувати кав’ярню безпосередньо в просторі бригади.

- Мені сказали: роби це в нас. Тут усе розвивається, ми теж плануємо розширюватися. І я погодилася, – пригадує жінка.

«ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ ТУТ ПАНУВАВ ОСОБЛИВИЙ НАСТРІЙ»

Нині Марина переважно працює сама. Вона не мала досвіду в приготуванні кави, тому навчалася у фахівців, дивилася відео та опановувала роботу баристи на практиці.

- Я люблю каву – смакувати, дегустувати... Це мій щоденний ритуал. Але навичок приготування не мала. Тепер потроху вчуся. Коли проходять великі заходи чи презентації, наймаю баристу, яка мені допомагає, бо самій складно, – ділиться вона.

Для відвідувачів готують домашні десерти – щодня різні. У просторі облаштували полиці з книжками. Тут, серед іншого, можна придбати видання про Чернівці, а також книгу Максима Шварцмана. Тепер перевидають і роман Марини «Різдвяний граф». Авторка сподівається, що він вийде вже у грудні.

- Я спеціально до зимових свят замовила посуд, який мало де можна знайти. Хочу зробити все по-різдвяному. Можливо, будуть і подарункові набори – книжка, кава, якісь сувеніри. Хочеться, щоб тут панував особливий настрій, – ділиться планами Марина.

У приміщенні є картина, яку для кав’ярні створила чернівецька художниця Мар’яна Хитик. На ній зображені містер Фіцвільям Дарсі та Елізабет Беннет – герої улюбленої екранізації Марини роману «Гордість і упередження» 1995 року. На тлі – палац барона де Зотте в селі Вікні на Буковині. Так художниця поєднала атмосферу англійського роману з австрійською архітектурною спадщиною краю. А в образі Елізабет можна помітити й дещо від самої Марини.

Ще одна деталь, яка додає простору власного характеру, – печатка на книжках. Усі видання, які продаватимуть у кав'ярні, матимуть спеціальну позначку, що засвідчуватиме: цю книжку придбали саме тут.

82 Буковинська бригада у співпраці з місцевим підприємством створила каву, яку можна придбати у кав'ярні. Марина каже, що військові, які щодня заходять до Хабу 82, уже встигли оцінити каву.

- Я почула від наших хлопців, що їм хочеться чогось із гірчинкою, щоб справді відчувалася міць кави. Вона насичена, з характером, – розповідає власниця.

Марина також планує розробити власний авторський напій для простору.

«ГОЛОВНЕ – ПОЧАТИ»

Жінка поки що лише вчиться бути підприємицею. Їй доводиться поєднувати приготування кави, продажі, замовлення та турботу про дітей. Водночас вона хоче, щоб кав'ярня стала місцем для зустрічей і спілкування.

Тут планують проводити книжкові й кавові вечори, читання, зустрічі з творчими людьми. Є ідея організовувати кінопокази просто неба. А вже наприкінці листопада готують фотопроєкт і зустріч із жінками-вдовами, під час якої презентують їхні фотопортрети.

- Це місце – для людей. Тут можна просто посидіти, поспілкуватися, почитати. Хочеться, щоб воно жило. Щоб люди знаходили тут щось своє, – ділиться Марина.

Вона додає, що у Хабі 82 працює школа, сюди приходять родини військових, цивільні можуть поспілкуватися з військовослужбовцями та дізнатися більше про службу.

- Це зовсім не страшне місце, а навпаки – дуже класне, де військові й цивільні взаємодіють у комфортному середовищі. Кав'ярня доповнює наш хаб, – говорить жінка.

Вона зауважує, що відчуває підтримку свого Максима. Тепер, коли вона нарешті наважилася втілити їхню спільну ідею книжкової кав’ярні, часто згадує їхні розмови.

- Є дні, коли я відчуваю його ближче. Особливо так було перед днем народження. Здавалося, він прийшов і підтримав мене, – ділиться співрозмовниця.

Чернівчанка мріє, щоб згодом кав'ярня стала настільки популярною, щоб вона змогла найняти баристу й більше часу присвячувати дітям і творчості.

- Я дуже хочу, щоб кав’ярня стала осередком, до якого приходять люди. Щоб тут було затишно, щоб хотілося повертатися. А поки що я просто роблю те, що можу. Головне – почати. А все інше прийде, – упевнена Марина Шварцман.

Галина Олійник, Чернівці

Фото авторки