Кладовища у степах Півдня та в Чорнобильській зоні перетворилися на унікальні екологічні притулки. На Півдні вони залишаються єдиними ділянками дикої степової флори посеред розораних полів. У Чорнобилі покинуті цвинтарі стали для вчених невідомою землею («Терра інкогніта»), де природа відновлюється без жодного впливу людини.

Про дослідження території цих цвинтарів кореспондентці Укрінформу розповіли наукові співробітники Біосферного заповідника «Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна доктор філософії Надія Скобель, доктор біологічних наук, професор Іван Мойсієнко та представники ГО Українська природоохоронна група.

ЦВИНТАРІ ПІВДНЯ: МІСЦЕ, ДЕ ВИЖИВАЄ СТЕПОВА ФЛОРА СЕРЕД РОЗОРАНОГО СТЕПУ

Іван Мойсієнко пояснює, що він уже більше 20 років вивчає біологічне різноманіття об’єктів культурної спадщини. Почали з курганів, які вивчали разом із польськими колегами. Потім були старовинні городища та старі парки. Тепер – цвинтарі, які спочатку вивчали на Херсонщині, а потім через війну змістилися на захід: на Миколаївщину, Одещину та Дніпропетровщину, тобто на так званий Правобережний злаковий степ. Планують також дослідження Змієвих валів.

Надія Скобель захистила дисертацію на тему дослідження цвинтарів на півдні країни.

- Тут фокус був на тому, щоб показати, що старі цвинтарі є рефугіумами (ділянками, де певні види рослин змогли пережити несприятливі періоди, в той час, коли на великих територіях навколо вони зникли, – авт.) для степової флори, бо степи навколо кладовищ у нас розорані. Нагадаю, що недоторканими залишається лише близько одного відсотка степів. Зазвичай це заповідні об’єкти, балки, куди не заходить сільськогосподарська техніка, а також об’єкти культурної спадщини. Ну і зараз ми маємо ще й вплив війни: степи – це території, де відбуваються чи відбувалися активні бойові дії, а частина з них досі тимчасово окупована, – каже дослідниця.

Надія Скобель займається дослідженням цвинтарів півдня ще зі студентських років. Зокрема, її магістерська була присвячена флорі старих цвинтарів Херсона. Згодом дослідження продовжили завдяки гранту від Міжнародної асоціації рослинності на вивчення старих цвинтарів півдня України.

- Загалом ми вивчили 50 цвинтарів на території Правобережного злакового степу. І знайшли на них понад 700 видів рослин, із яких більше 60 – охоронювані види різних категорій: як із Червоної книги України, так і з регіональних списків областей та Резолюції №6 Бернської конвенції.

Критерій, за яким обирали цвинтар для дослідження, – він мав бути віком понад 100 років, бо такі кладовища тоді закладалися на нерозораній ділянці, – розповідає Надія Скобель.

За її словами, на найстаріших кладовищах знаходили ковилу, горицвіти й тюльпани.

- Інколи люди навіть висаджують охоронювані види, бо з певних естетичних причин вони їм подобаються. Так, наприклад, на більшості цвинтарів росли горицвіт весняний та півонія тонколиста, які внесені до Червоної книги України. У нашій країні ми були піонерами таких досліджень. Але от в інших країнах цією темою вже займалися. Наприклад, найбільше кладовищ досліджено у Європі, зокрема в Угорщині, Польщі, Британії, є така тенденція і у Північній Америці.

Як відзначають дослідники, серед головних загроз для охоронюваних видів на кладовищах основну небезпеку становлять повторні поховання, поширення адвентивних інвазійних рослин, зокрема деревних і чагарникових, а також культуральний догляд. Причому щодо догляду за могилами спостерігається цікава закономірність: ділянки на могилах, за якими активно доглядає громада, обсапуючи ґрунт навколо та висаджуючи рослини, швидко забур’янюються чужорідними видами і втрачають степовий рослинний покрив, тоді як на противагу цьому на старих та занедбаних могилах, за якими вже ніхто не доглядає, формується степовий рослинний покрив.

ЦВИНТАРІ ЧОРНОБИЛЯ УНІКАЛЬНІ ТИМ, ЩО ВОНИ РАПТОВО ПРИПИНИЛИ СВОЄ ІСНУВАННЯ

Під час закордонного стажування Надія Скобель отримала грант від Німецького федерального фонду довкілля для підтримки українських вчених, які або перебувають в Україні, або повернуться додому. Тема – вивчення біорізноманіття цвинтарів Полісся. Тут уже виходили не з віку цвинтаря, а з того, що до нього не було тривалий час доступу людини.

- Цвинтарі Чорнобиля унікальні тим, що вони раптово припинили своє існування. Бо зазвичай уявити собі, що цвинтар помирає, це складно, це треба, щоб село вимерло, потім родичі перестали приїжджати, а тут виходить, що раптово людей відселили, і ці цвинтарі, які були діючими, стали раптово недіючими. І ми хочемо вивчити це унікальне явище, – пояснює Іван Мойсієнко.

Він подякував за допомогу колегам з Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, зокрема, керівнику наукового відділу Денису Вишневському, який також долучився до експедиції.

- Зосередилися саме на Чорнобильській зоні, оскільки 40 років ця зона не була доступна. Хоча іноді ми бачили відносно свіжі могили на тих цвинтарях – датовані 2019, 2020 роками. Тобто, людей, за їх бажанням чи за бажанням рідних, там ховали, і це означає, що час від часу кладовища відвідували. Але, звісно, на півдні країни люди мали можливість відвідувати кладовища вільно та набагато інтенсивніше, – зазначає Надія Скобель.

Вона звертає увагу, що ідея дослідження полягала в тому, щоб показати кладовища Чорнобильської зони як рефугіуми для збереження старовікових дерев.

- Так, це заповідна зона, проте за межами цвинтарів такі дерева не збереглися, бо ще в радянські часи їх постійно рубали на дрова, наприклад, той самий дуб. А на кладовищах дерева не чіпали з сакральних причин та й боялися пошкодити могили. Для прикладу, найтовстіший дуб, який ми знайшли на цвинтарях у цій зоні – 446 см, він живий. Мертвий, який ми знайшли, був і 510 см в обхваті. Найстаріша сосна, яку ми зафіксували – 259 см. Зауважу, що, відповідно до постанови про створення охоронної зони навколо вікових дерев, для дуба – це понад 300 см в обхваті, для сосни – понад 200 см. Так, у заповіднику немає потреби створювати навколо такого дуба окремої охоронної зони. Але це може бути прикладом для збереження інших вікових дерев із території Полісся або іншої зони України (не у заповідній зоні, – авт.). І такі вікові дерева ми зустрічали на більшості цвинтарів, – розповідає дослідниця.

Як додав Іван Мойсієнко, його вразила велика кількість вікових дерев (сосен та дубів) на багатьох цвинтарях.

- Дуби, які ми виявили, що мають в обхваті понад 4 метри, думаю, можуть налічувати мінімум 200 років, а то й більше. Чітко видно, що на цвинтарі є старі дуби, а навколо або молодий ліс, або перелоги на місці полів. Очевидно, що більшість цвинтарів, які ми вивчали, є старими, бо там збереглися ці вікові дерева. Також були старі груші, – каже він.

Загалом у Чорнобильській зоні вже дослідили 24 цвинтарі, в ідеалі їх має бути 25-30, тоді можна буде порівнювати з цвинтарями іншої зони.

- Частина з досліджених цвинтарів, як і села біля них, горіли через війну. Проте всі вони доволі цікаві. Більшість із них були багатовидовими, ми нарахували понад 400 видів рослин на 24 цвинтарях. Це була лише перша експедиція, ми маємо дослідити їх тричі на рік, адже різні рослини мають різну фенологію, в різний період вони цвітуть або ж зростають. Найцікавішою, мабуть, буде якраз весняна експедиція, ми з захватом чекаємо, чи будуть там орхідеї або ж такі інші ефемероїди як короткоквітучі інші рослини, які можна побачити лише ранньою весною.

Іван Мойсієнко зауважує, що кілька десятків виявлених на цвинтарях у цій зоні рослин зустрічаються лише в культурі.

- Ми не будемо їх включати в аналіз флори, ті рослини, які посаджені, які не дичавіють. А рослини, які ростуть дико або здичавіли, то їх більше ніж 350 на території цих 24 цвинтарів, – говорить він.

Також дослідники виявили декілька видів рослин, які охороняються. Зокрема, наголоватки синьоволошкові, що включені до Резолюції 4 Бернської конвенції, а також регіонально-рідкісні види, які охороняються в Київській області – це примула весняна та ялівець звичайний.

Надія Скобель зазначає, що науковці не досліджували, чи розростаються висаджені людьми рослини за межі цвинтарів.

- Потенційно це може відбуватися, от можна згадати, що з ботанічних садів «тікають» деякі види рослин за їх межі. Але спеціалізовано дослідження щодо цвинтарів такого не проводили. Фіксували, що на території півдня України є багато інвазійних видів, адже люди приходять на кладовища і висаджують постійно нові рослини, на відміну від Чорнобильської зони. Зокрема, на кладовищах півдня є опунція сланка. Ми цей вид помічали на кількох цвинтарях, і він там потроху розростався, – каже вона.

Окрім багатого біологічного різноманіття, Чорнобильські цвинтарі зберігають і інші унікальні речі – кургани, борті, маленькі дерев’яні «церкви» на похованнях старообрядців.

- На одному зі цвинтарів знайшли десять невеликих курганів. Вони не дуже великі за розмірами, десь до десяти метрів у діаметрі, не такі як кургани на Херсонщині. Припускаю, що це слов’янські кургани часів Київської Русі. А вже зверху тих курганів влаштували цвинтар, – додає Іван Мойсієнко.

Ці знахідки доводять, що Зона відчуження ховає в собі значно більше, аніж просто покинуті радянські будівлі.

Ірина Староселець, Херсон

Фото надала Надія Скобель