Кореспондентка Укрінформу побувала на одній із ділянок поблизу села Ягідне, що на Чернігівщині, де у 2022 році військові РФ облаштовували передові позиції, регулярно підвозили боєприпаси та, відповідно, зазнавали обстрілів із боку ЗСУ. Тепер частина лісу закрита – нещодавно там виявили вибухонебезпечні предмети. Близько 500 знайшли лише за місяць.

Уздовж траси Київ–Чернігів, водії неозброєним оком можуть побачити дерев’яні віхи, що відмежовують дорогу від лісосмуги, – попередження про те, що ведуться роботи з розмінування і далі проходу немає. Під час нетехнічного обстеження на території полігону Ягідне-13 фахівці зафіксували обгорілі дерева на місці підірваного військового автомобіля, який перевозив боєприпаси, вирви від вибухів, дерев'яні ящики зеленого кольору для зберігання та транспортування снарядів і земляні фортифікаційні споруди. Отже, ділянку визначили як небезпечну і таку, що має бути обстежена й очищена.

З 10 грудня 2025 року тут працює команда з гуманітарного розмінування The HALO Trust, але через довготривалі холоди активна робота почалася в кінці березня. Перед тим, як розпочати небезпечні роботи, керівник операційного напрямку HALO Ukraine Валерій Стрілець проводить інструктаж: пояснює значення спеціальних позначок, які використовують демінери, та правила безпеки. Опісля нам роздають індивідуальні засоби захисту: бронежилети, які захистять тіло від уламків, і візори – для обличчя й шиї. Без цього спорядження знаходитися на ділянці розмінування суворо заборонено.

На землі, обабіч траси, видно сліди від гусениць. Їх залишила спеціалізована машина розмінування – скід-стір. Нею дистанційно керує оператор за допомогою пульта і VR-окулярів, знаходячись на безпечній відстані – не менше 25 метрів – за захисним броньованим щитом. Команда з механізованого розмінування складається з 5 осіб: керівника групи, двох операторів скід-стіра, двох парамедиків і водія швидкої.

«На ділянці ковшем набираємо неочищений ґрунт і вивозимо на спеціальний інспекційний майданчик. За рахунок валів він розтрушує землю: те, що через них не проходить, залишається в ковші і далі висипається на визначене місце. Ґрунт, який ми розсипали, хлопці граблями обережно перевіряють на наявність вибухонебезпечних предметів. По закінченню ґрунт повертається назад, утрамбовується і все відновлюється», – розповідає Сергій Шмирьов, керівник групи механізованого розмінування.

Сергій працює в організації з 2019 року. До цього був оператором на заправці – там він і зустрівся з демінерами. Усміхаючись, розповідає, що спочатку його зацікавила їхня форма та «цікаві машини», тому, каже, вирішив спробувати – сподобалося.

За 6 років роботи небезпечні знахідки стали буденністю. Але першу – в Бахмуті, пам'ятає досі.

«Це була перша моя знахідка, ОЗМ-72 – міна кругової дії. Це було несподівано, хоч я розумів, чим займаюся. Така цікава знахідка. Потім стало вже не так цікаво, це була просто робота, а от уперше було вражаюче», – ділиться він спогадами.

Ми підходимо до інспекційного майданчика, коли Валерій звертає нашу увагу на скупчення землі й гілок. Вдивляємося, вихоплюємо поглядом непримітні предмети, які злилися з місцевим ландшафтом. Серед них артилерійські снаряди невеликого калібру – 30 міліметрів і 23 міліметри – та набої до стрілецької зброї 12,7 міліметра. Поряд – залишки гільз, які містять вибухову речовину і, відповідно, є небезпечними.

Наступ росіян на Чернігівщині був стрімким – вони не встигали підвозити боєприпаси та окопуватися. Тому вибухонебезпечні предмети буквально розкидані по області. Найбільші скупчення – навколо Чернігова: армія РФ не змогла прорвати оборону і зайти в місто, тому обійшла його, взяла в облогу, і рушила далі.

Тому тут часто можна зустріти гранати на розтяжках, які мали зупинити українських партизанів. Їх установлювали дуже швидко: примотували ізоляційною стрічкою, натягували на волосінь, нитку чи дріт – і все, граната стоїть на розтяжці та вправно чекає на свою жертву.

Також встановлювалися ОЗМ-72 або ж «міни-відьми» – це радянська протипіхотна міна, яка після активації вистрибує над землею і вибухає в повітрі, з силою розкидаючи навкруги сотні уламків на відстань близько 25 метрів. За словами Валерія, у громаді були випадки підриву на ній місцевих, які постійно збирали в лісі гриби.

Біля дорожніх розв'язок і блокпостів демінери знаходять протитранспортні міни нажимної дії. Їхня задача – виводити з ладу важку броньовану техніку, та на них підривалися фермерські трактори.

Чим далі ми рухаємося вглиб лісу, тим більшає комах. Маркування ділянки точно відповідає кресленням на карті. Ділянка Ягідне-13 розділена на квадрати 25 на 25 метрів. Ширина проходів – безпечної зони для пересування – не менше 3 метрів, доріжка з віх по обидва боки чітко окреслює її межі. За лічені хвилини підходимо до одного з квадратів, де працює Світлана Шамка, демінерка та парамедикиня, зі спеціальним детектором для виявлення металів, що має назву Ebinger. Його використовують на відкритій землі для пошуку сигналів на глибині до 15 сантиметрів.

Ще три роки тому Світлана працювала продавцем-консультантом і вже мала намір приєднатися до Збройних сил України. Її молодші брати та син, які служать в армії, були проти. В один із днів до неї на роботу завітали працівниці HALO, які розносили буклети. Вона зацікавилася і вирішила спробувати, але рідним розповіла про своє рішення вже коли пройшла навчання і стала демінеркою.

«Коли вже цей буклет мені потрапив до рук, я їм нічого не сказала. Відбула навчання, пішла працювати, аж тоді вже сказала. Кожного дня телефонують, пишуть: що ти, як ти? Ну вже звиклися. Кожного дня, звісно, відмовляють: «Ти все ж таки жінка. Це не жіноча справа». Так, як я залишилася єдиною з батьків своєї дитини – півтора року тому в мене загинув чоловік на війні – то працювати треба, і я хочу саме тут... Думаю: значить, буду таким чином допомагати, очищати Україну від вибухонебезпечних предметів», – ділиться жінка.

Світлана розповідає, що за три роки роботи знайшла «одну-єдину» протипіхотну міну – на Київщині – й одразу ж додає: радіє, що на неї натрапила саме вона, а не хтось інший.

«Там ходили грибники, і навіть те, що ми там працювали, їх не лякало. Вони ходили навіть по небезпечних місцях, і дякуючи Богу, вони не наступили на міни, які в тому місці були. Тому, напевно, було більше радості, що я її знайшла, а не хтось інший», – каже вона, вкотре відмахуючись від десятків комарів, які літають навколо.

Валерій, який упродовж дня супроводжував нас і знайомив зі своєю командою, зазначає, що робота демінерів дуже тяжка. Вони виходять на мінне поле в будь-яку пору року й погоду, окрім сильного дощу та заморозків, бо це просто неефективно і докладені зусилля й час будуть марними. Наша знімальна команда завітала до них у середині травня: температура повітря впродовж дня коливалася від +22 до +27 градусів, пекло сонце і не було жодного натяку на вітер. Проїжджаючі трасою машини і скід-стір підіймали в повітря хмари пилу, який миттєво осідав на спітнілій шкірі. Ліс також дихав спекою і був сповнений комахами, які воліли пробратися під одяг і захисне скло візора, поки демінери вправно роблять свою надважливу роботу – очищають природу від наслідків війни, щоб повернути людям звичне і безпечне життя.

«У Чернігівській області на сьогодні працює шістнадцять команд (з розмінування, – ред.), з яких чотири – це механізоване розмінування, які працюють на дистанційних машинах для зрізання рослинності або на мобільному навантажувачі. Одинадцять команд працюють в ручному розмінуванні, і виконують це буквально на колінах. Дуже тяжка робота, але працюватимемо в усі пори року, за будь-якої погоди, окрім такого потужного дощу», – розповідає Валерій.

Хоча до розмінування залучена велика кількість організацій і робота відбувається майже безупинно, Україна та, зокрема, Чернігівщина досі залишаються сильно забрудненими.

«Порада для населення. По-перше, утриматись і не ходити в ліси, тому що саме в лісах залишаються небезпечні зони. Гриби не варті вашого життя, не треба за ними ходити до тих моментів, поки ваша громада, керівник громади або старостат не скажуть, що ділянки розміновані і вже можна відвідувати ліси. А вони це можуть сказати лише після того, як ми розмінуємо й отримаємо сертифікат, що ця ділянка вже безпечна.

Якщо ви помітили в звичайному місці щось незвичайне, то треба зупинитись і повернутися своїм шляхом назад, звідки ви прийшли. Тому що «шахеди» літають і ми не зможемо перевірити всі 100% лісів України на наявність вибухонебезпечних предметів. Наша обережність – у наших руках, і наша уважність збереже нам життя», – підсумовує Валерій.

Довідково. The HALO Trust – найбільша організація з гуманітарного розмінування у світі. В Україні вона працює з 2016 року – відправною точкою стали Донеччина та Луганщина. Тепер їхні фахівці займаються розмінуванням у шести областях: Херсонській, Миколаївській, Харківській, Сумській, Чернігівській та Київській. Їм уже вдалося очистити 17 мільйонів квадратних метрів території України. На цій площі демінери знайшли 64 тисячі вибухонебезпечних предметів. Водночас, за даними національної платформи протимінної діяльності «Розмінуємо Україну», 132 тисячі квадратних кілометрів української землі зазнали впливу бойових дій і потенційно досі знаходяться під ризиком.

За словами представників організації, темпи розмінування зростають. У 2022 році було розміновано територію розміром у 100 футбольних полів, у 2023-му це число зросло до 370, у 2024 – до 545, а вже у 2025-му – до 1260 відповідно. Збільшення масштабів відбувається за рахунок того, що демінери набувають досвіду, а їм на допомогу приходять новітні технології: дрони, роботизовані системи, штучний інтелект. Вони пришвидшують процес і роблять його безпечнішим.

Валентина Косогова