Війна – це математика: розробники безпілотних систем допомагають роботизувати військо
За часів АТО/ООС слова “армія” і “роботи” не використовувалися в одному контексті – або ж зустрічалися дуже рідко, і це не надто розголошувалося. Для військових роботи були скоріше не зброєю, а іграшками, яким не місце на полі бою.
Зараз ситуація кардинально змінилася. Роботи можуть ходити чи літати в розвідку, корегувати вогонь, доставляти провізію і БК, мінувати та розміновувати, стріляти, проводити моніторингові спостереження, евакуювати поранених. Цей список можна продовжувати, бо технології не стоять на місці.
Кореспонденти Укрінформу поспілкувалися з розробниками, які впродовж кількох років виконують замовлення Міноборони та постачають роботизовані комплекси бойовим бригадам.
«ЛАСКА» І «СКОРПІОН», ЯКІ БУЛИ В АТО
Усередині підприємство схоже на декорації з якогось фільму про роботів. На перший погляд здається, що працівники там навіть не працюють, а граються з великими машинками. Поки одні збирають платформи, інші тестують процес керування за допомогою пультів і телефонів.
СЕО компанії Temerland Едуард Троценко пояснює: вони займаються розробкою рішень для армії. Він каже, що вивчати безпілотні системи почали ще у 2012 році, коли компанія брала участь у міжнародному проєкті “безпілотний потяг”, який робили для Австралії.
- Залізну руду треба було везти з центру Австралії до портів. Щоб не створювати небезпеки для тварин і залучати при цьому якомога менше людей, уряд вирішив зробити таку висотну залізницю. Ми розробляли системи керування потягом і всією інфраструктурою. Тоді й отримали досвід безпілотного керування. Вже в ті роки ми використовували цифровий зв’язок, – розповідає Едуард.
Ця тема його неабияк зацікавила, і вже в 2014 році компанія вперше спробувала зробити безпілотний автомобіль. Едуард пояснює, що це як зараз “Тесла” – тільки тоді це був наш «Ланос», який міг їхати без участі людини.
Він показує відео: автомобіль, за кермом якого нікого немає, але при цьому він заводиться, рушає і їде. В голові крутиться питання: «Як це взагалі може бути?»
- Коли почалась АТО, ми подумали, що треба зробити роботизовані платформи. Перша мала назву “Ласка”, далі з’явився “Скорпіон” – це були великі платформи. «Ласка» була створена на базі квадроциклу “Сузукі”, бензинова. Потім ми зустрілися з керівником автозаводу, і він запропонував зробити безпілотним КрАЗ “Спартан”. В 2016 році ми це втілили: можна було керувати голосом, жестами. Наприклад, у військових є жести для керування танком – наша машина їх розуміла. Ми кодували команди, поєднуючи їх із цифрами, щоб машина їх сприймала. Зараз ми використовуємо цей наш досвід, але вдосконалюємо його, – говорить Едуард.
МІНІМУМ ЛЮДСЬКОГО РЕСУРСУ, МАКСИМУМ РОЗУМНИХ РОБОТІВ
Це відбувалося 8 років тому, в той самий час, коли наші військові використовували досвід, здобутий ще за радянських часів.
- Наші військові тоді починали розуміти, що майбутнє саме за роботами, хоча й ставилися до дронів, наземних роботизованих комплексів як до іграшок. В їхньому розумінні, на полі бою мали бути танки, піхота, десантні підрозділи. Тоді було більш консервативне мислення. Але прийшло нове покоління, зʼявилися молоді командири, які вже мали бойовий досвід, – і почали поступово впроваджувати дрони, – говорить співрозмовник.
Він є прихильником так званої “москітної доктрини”. Це коли сотні тисяч розумних роботизованих платформ і розумних FPV здатні вирішувати конкретні завдання. Наприклад, НРК може виїхати в певний квадрат на фронті, дочекатися команди від розвідника (людини-оператора чи іншого дрона), запустити дрон, який “просканує” ділянку і надасть команду іншим роботизованим платформам.
- Ми робимо спеціальні комплекси, які поєднують наземні та повітряні технології. За всі ці роки ми багато грошей вклали в розробки. Власне, цим ми допомогли іншим компаніям, адже їм не треба розробляти щось «з нуля». Завжди важко йти першим, – пояснює розробник.
Фахівець зізнається, що в 2016 році армія не особливо цікавилася такими компаніями, як їхня. Військові казали, що розробки дуже складні. Розробники пояснювали, що застосовують нейронні мережі, машинний зір... Військові ж казали: треба, аби все було простішим. Мовляв, ідеальний пульт керування – це джойстик.
- Ми вже тоді думали про те, що йде війна роботів, інтелекту і треба застосовувати сучасні методи, – говорить Троценко.
Едуард згадує, як вони зробили турель, яка могла стежити. Суть задуму полягала в тому, щоби зробити багато таких засобів, встановити їх, умовно, на кордоні і стежити за певними ділянками: виконувати моніторинг, розпізнавати цілі, у разі необхідності захоплювати їх і супроводжувати. Простіше кажучи, коли ціль перетинала б певну межу, оператор вже б розумів, як саме треба діяти, – зробити попереджувальний постріл у повітря, в ноги, вдатися до серйозніших заходів... При цьому людський ресурс був би залучений мінімально.
У часи коронавірусу розробники почали розробляти роботів для лікарень, роботів-гідів для музеїв. Їх замовляли Японія, Америка, Бельгія. У 2022-му стало зрозуміло, що роботизовані платформи все ж потрібні й у війську.
РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ
Коли компанія виготовляє новий НРК, то перший варіант обовʼязково віддає в бойові підрозділи на випробування. Розробники говорять, що це найкращий спосіб отримати зворотний звʼязок, зрозуміти помилки та виявити слабкі місця, які потребують доопрацювання.
- У бойових умовах цикл життя машини невеликий. Це може бути навіть 15 хвилин. Роботизовані платформи можуть коштувати як мільйон, так і тисячі, але цикл життя у них однаковий. Тому треба правильно робити вибір між ціною і живучістю. Ми покращуємо свої платформи – почали робити безповітряні колеса, додатковий захист, попрацювали над каналами звʼязку… У нас завжди є зворотна інформація від військових. Це важливо, бо ми можемо лежати на “бойовому дивані” і щось придумувати – а от військові, які безпосередньо на фронті, бачать недоліки і плюси. Наприклад, Третя штурмова випробувала одну з наших платформ. Техніку посікло осколками, але вона доїхала і виконала завдання. Нам було дуже приємно, – розповідає Едуард.
Проте бували і певні фіаско. Розробник пригадав, як одна з платформ не змогла з першого разу пройти певні випробування на полігоні. Він пояснив, що траса була дуже складна, а параметри, які вони самі собі визначили, виявились неправильними.
- Це досвід. Були моменти, які ми не врахували, а на фронті вони точно є. Йдеться, зокрема, і про живучість батареї. Ми вважали, що платформа вже має достатньо потужну батарею і може проїхати 20 км, але виявилося, що треба робити в два, а то й чотири рази потужніше. Ми намагаємося швидко все виправляти, критично ставимося до власних розробок, розуміємо, що треба змінювати, вдосконалювати. Нам совість не дозволяє робити щось наполовину, – зауважує співрозмовник.
РОБОТИЗОВАНІ «СПЕЦПРИЗНАЧЕНЦІ»
Нам показали кілька платформ. Частина з них уже допомагає бійцям, частина – проходить етап так званої кодифікації.
Маленька платформа, яка має назву «Гном», важить 100 кг. Вона легко поміщається в багажнику авто, тож перевозити її просто. Така платформа здатна робити скидання двох-пʼяти мін. Крім того, “Гном” може слугувати платформою для бойового модуля. Наприклад, на НРК «Гном-ВП21» встановлено два РПГ-7 і ПКМ 7,62 мм. Також є роботизована платформа, на якій встановлено «Браунінг».
Ще є “Шатл” – це маленький робот, розміщений на механізованому евакуаційному візку платформи “Гном”. Він має «руку», яка здатна захопити пораненого бійця за елемент спорядження або форму й затягнути його на евакуаційний візок. Керування таким роботом відбувається через мобільний телефон – він так само встановлений на платформі. Цей телефон забезпечує голосовий та відеозв’язок, у тому числі і з пораненим. Також «Шатл» може завантажувати на візок пошкоджені дрони, руйнувати ворожі FPV – так званих «ждунів» тощо.
Є роботи-«дроновози» – вони можуть запускати FPV-дрони, як радіокеровані, так і на оптоволокні, перебуваючи за кілька кілометрів від оператора. Це важливо, бо підвищує безпеку екіпажів.
- Ми спочатку робили платформи-камікадзе, потім почали робити платформи, здатні повернутися після бойового завдання. Крім того, ми почали змінювати призначення платформ за допомогою спеціального лотка. Не можу сказати, який з роботів найбільш улюблений. Усе нове – улюблене», – говорить розробник.
ВОЄННА ЕКОНОМІКА: МАЛЕНЬКИЙ ДРОН ЗДАТНИЙ ЗНИЩИТИ ТАНК
Ще у 2022 році ми їздили на позиції до військових Василівського батальйону тероборони з тимчасово окупованого Енергодара, Дніпрорудного, Кам’янки. Тоді один з найкращих пілотів Святослав Наумичев, позивний «Свят» (на жаль, він загинув 26 листопада 2024 року на Харківському напрямку під час виконання бойового завдання), говорив про те, що дрони – це майбутнє війни.
- Дрони летять уперед, все знищують, нічого не залишають, арта підчищає за “наводками”, і солдати не будуть практично стикатися лицем до лиця. Така війна буде… вона вже така. Дрони-камікадзе, дрони, що скидають “подарунки” – це майбутнє, – говорив він тоді.
Якщо чесно, на той момент ми не до кінця розуміли його слова. Але зараз можна сказати, що він був правий на 100%.
Ми обговорювали це з Едуардом Троценком. Він додав, що йому особисто більше подобаються роботизовані платформи з інтелектом.
- Тобто все ж таки битва технологій виходить? Хто ж урешті переможе: той, хто швидший, чи той, хто більше зробить роботів? – питаю.
- Війна – це економіка, це математика і люди. У ворога теж є дуже гарні розробки, і він їх теж удосконалює. Погано, що вони працюють на війну. Ми так само працюємо на війну, але ми захищаємося, а вони нападають, і в цьому є велика різниця, – відповідає.
- Чи не запізно Україна зрозуміла, що треба роботизувати військо?
- Так, треба було раніше – в 2014-2018 роках. Але, будьмо чесні, в ті часи сиділи зрадники в багатьох урядових установах, які не хотіли, щоб Україна мала сильну армію. Потім процес очищення був. Зараз скрізь є рух у бік використання дронів, як повітряних, так і наземних та підводних. Навіщо витрачати величезні гроші, умовно, на танк, якщо можна за них зібрати багато маленьких платформ і зробити їх розумними? Буде ефекту більше, ніж від танку. Танк великий і помітний. Тільки-но його побачили, одразу й підбили. До речі, навіть маленькі дрони можуть підбити той самий танк, – каже Едуард.
Говоримо з ним про брак кадрів, про те, що не вистачає універсальних працівників.
- З іншого боку, зараз є штучний інтелект. Його треба використовувати. Тут головне – правильно поставити завдання, і так можна компенсувати нестачу кадрів, – говорить Троценко на завершення.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.
