Навіщо у війську... «Таргани»
Здолати відстань у 20 і більше кілометрів та залишитися непоміченим для ворога, доставити БК, їжу, медикаменти на позиції, на які неможливо зайти ні вночі, ні по “сіряку”, евакуювати поранених та загиблих, забрати дрони, що впали... Нині це все роблять наземні безпілотні роботизовані комплекси (НРК). Це є ще одним підтвердженням того, що нинішня війна давно вже вийшла на новий рівень і успіхи в ній мають саме ті, хто випереджає противника не стільки чисельністю війська, скільки використанням технологій та роботизованих систем.
У складі роботизованого війська вже не перший рік служать “Вампіри”, “Баба Яга”, “Таргани”, “Лелеки” тощо. Вони були залучені в багатьох успішних операціях, та головне – зберегли тисячі людських життів.
Про те, навіщо у війську “Тарган”, журналістам “Укрінформу” розповів командир інженерно-саперного підрозділу 65 бригади на позивний “Халк”.
ЯК ВИГЛЯДАЄ «КУР’ЄРСЬКА ДОСТАВКА» НА ВІЙНІ
“Тарган 3К" – це наземний дрон з електроприводом. Зовні схожий не на таргана, а на велику іграшкову машинку, яка здатна проїхати понад два десятки кілометрів, доставити на позиції різні вантажі до 200 кг, оснащена камерою, може працювати в автономному режимі. Якщо встановити на “Таргана” потужні та якісні батареї, то він “житиме” ще довше, їхатиме далі і виконає ще більше бойових задач.
- Це дрон, який відповідає за логістику та евакуацію. Якщо холодно й болото, то батарея швидше просідає. Виробником заявлено, що може нести 200 кг, але ми возили й більше. Вдосконалюємо все. Реалії війни такі, що тепер роботизована техніка їде на позиції, везе БК чи провізію, може вивезти поранених. Втрата дрона – це втрата коштів, металу, але… це лише дрон, а люди цілі. Дрон можна купити, відновити, а от людські життя – безцінні, – розповідає “Халк”.
Якби заносити на позиції вантаж у 200 кг треба було людям, то, по-перше, це мали б нести явно не двоє бійців, а по-друге, залишитися непомітними для ворожих дронів точно б не вийшло. Не допомогли б і БПЛА.
- БК з повітря не занесеш, провізію також скинути не вийде. Хіба що це буде дуже обмежена вага, якої вистачить, в кращому випадку, на пару хвилин бою, – додає співрозмовник.
Він пояснює, що перш ніж НРК вийде на бойове завдання, необхідно встановити на нього спеціальні металеві конструкції, попрацювати над налаштуваннями, системою зв’язку. Потім його обкатують, за необхідності вдосконалюють – і можна працювати.
- Якщо ми про@бем момент зараз, то нас ворог знову обжене по НРК, як це було з FPV… От із ними ми починали класно, але ворог буквально за рік нас обскакав. «Таргани» здатні нести на собі 100 кг вибухівки і можуть заїхати в укриття чи бліндаж ворога. Бойова частина фактично та сама, що й у КАБах, тільки наземна. Цей дрон може заїхати дуже далеко і спрацювати дуже точно, але маємо, на жаль, їх обмежений ресурс, – говорить боєць.
Для покриття хоча б 30% потреб необхідно, щоб кількість таких НРК вимірювалася не одиницями, а сотнями, щоб у підрозділах були свої «бойові роботизовані розрахунки».
За словами «Халка», коли такий роботизований комплекс приїжджає на позиції з подарунками, то хлопці дуже радіють.
- Було таке, що хлопці провели близько 100 днів на позиціях. Ми їм відправили їжу, воду. До того намагалися скидали з повітря, але була мінусова температура і все розбивалось. По пів літра води на чотири людини виходило – ну це взагалі ні про що! Хлопці потім, після виходу з позицій, приїжджали в гості, дякували, – каже.
КЕРУВАТИ ДРОНОМ – ЯК ІГРАШКОВОЮ МАШИНКОЮ
Справжнє ім’я «Халка» Ігор. Він родом із Хмельниччини. Працював менеджером з продажів, мав за плечима військову кафедру. В 2015 році служив в АТО, у 2016-му – звільнився.
Прийшов до військкомату одразу після початку повномасштабної війни, але почув: «ми вам зателефонуємо». Мовляв, бригада ще формується. Пройшов час, і йому таки подзвонили. Прибув із речами. До війська знову долучився в квітні 2022 року.
Він служить у 65-й бригаді «Великий Луг» на посаді командира інженерно-саперного взводу. Говорить, що найважчий, переломний період у цій війні відбувається саме зараз.
- Навіть контрнаступ наш не такий важкий був. Зайти і вийти з позицій можна було. Я сам ходив. У 2023-му і навіть частково у 2024-му це теж іще можливо було. А зараз із позицій не можна поодинці вийти, не те що виїхати чи заїхати. Ротація проводиться, коли обмежена видимість. Ворог іде в одну сторону – у них взагалі ротацій немає, – говорить «Халк».
Він каже, що 22-й рік був, так би мовити, «лайтовим». Тоді їздили міняти бійців зранку не з міркувань безпеки, а через надто спекотну погоду. Власне, ми, кореспонденти, також пам’ятаємо, що тоді дійсно було простіше дістатися до позицій. Ми заїжджали до підрозділів, спокійно спілкувалися, спостерігали за роботою.
У 2023 році у ворога з’явилися «мавіки»-розвідники, потім – «мавіки» зі скидами, далі прийшов час ударних дронів-камікадзе...
Керувати наземними дронами, як запевняє «Халк», взагалі нескладно. Це схоже на керування іграшковою машинкою: вперед-назад, вліво-вправо… Будь-хто може взяти і поїхати. А от «мавіком» чи FPV-дроном керувати складно.
- Ще до того, як ми отримали перший НРК, у мене було бажання купити іграшкову машинку та проїхати певним маршрутом і познімати розтяжки. Бо розтяжки – це страшне. Особливо, якщо міни ОЗМ стоять (їх ще називають «міни-жаби»), то вони не лишають шансів вижити.
Потім побачив, як хлопці використовують НРК, вийшов на постачальника. Отримали перший комплекс, вчилися їздити, дистанційно мінувати, – розповідає.
Згодом навчилися і поранених побратимів евакуювати.
ВРЯТУВАТИ, КОЛИ ШАНСИ МІНІМАЛЬНІ
Боєць розповідає, як на початку 2025 року був тиждень туманів і у військових була можливість йти слідом за НРК, так би мовити, супроводжувати його. Потім погода стабілізувалася, видимість була гарною, і екіпаж не мав узагалі виїжджати. Але «Халк» хотів протестувати дрон.
- По рації почув, що є 300-й. Позицію, де це сталося, я знав. Разом із побратимами і «Тарганом» побігли туди. Там ще є таке місце, яке любили орки прострілювати, але нам пощастило, активності ворога не було. Ми дійшли до пораненого Ігоря, позивний «Цьом-Цьом», завантажили його на дрон. Нам треба було вивезти його, бо поранення мав серйозне – ноги осколками сильно побило, – згадує випадок.
- Без дрона донесли б його до евака? – питаю.
- Не знаю… Донести б донесли, а от чи живого? На машині евака під час спроби евакуації колесо пробили і чекали іншу, щоб забрала, то він уже був «невеселий», – відповідає.
Ігор став першим пораненим бійцем, за яким ходив екіпаж із НРК.
- Ми намагаємося робити так, щоб люди їздили якомога менше. Дрон все ж таки менш помітний, – пояснює.
У день нашого спілкування обидва Ігоря вперше побачилися після тієї евакуації. «Цьом-Цьом» хотів відшукати «Халка», щоб особисто подякувати за порятунок.
- Я давно хотів побачити Ігоря, та не знав, де він. Побратими мені відео показували, як усе було, розповіли про Ігоря. Дякую хлопцям і лікарям, що живий лишився, – говорить «Цьом-Цьом».
«Халк» каже, що тоді просто зробили те, що мали.
- Я розумію, що хлопці на позиціях сидять і знають, що, може статися, через небезпеку ураження дроном за ними ніхто не прибіжить, – додає.
Щодо історії з Ігорем "Цьом-Цьомом", то складність була у тому, що це сталося на першій лінії оборони. Приблизно восьма ранку, від точки евакуації десь 1,5 км. Машина еваку не могла б туди заїхати.
- Важкувато було йти, і «мавіки» вже починали літати. Дорогою старався говорити з Ігорем, щоб він не засинав, – розповідає "Халк".
Порятований Ігор згадує, що це все сталося 25 січня 2025 року. Йому перебило артерію і вену на нозі. Осколки були в очах та животі. Вже прощався з життям.
- Хлопці, з якими я на позиціях був, добре спрацювали. Вони наклали турнікети, надали допомогу. «Халк» діяв швидко. Вже за годину 40 хвилин я був на операційному столі. Якби не цей робот, для мене все могло закінчитися погано. Я весь час був у свідомості, як мені здається. Трясло добряче, Ігор мені ногу перекладав, дорогою заспокоював мене, говорив зі мною… Звичайно, коли заходимо на позиції, то знаємо, що може бути дорога в один кінець, але ж ніхто не думає про погане, – говорить.
«Цьом-Цьом» зі Львівської області. Йому 45 років. В цивільному житті був будівельником, у війську – помічник гранатометника.
- Пощастило вам, – кажу.
- Хірург, який мене оперував, – також Ігор, – сміється співрозмовник. – Він сказав, що мені врятувало ногу і, власне, життя те, що швидко турнікет наклали і в стабік доставили. Це робота всіх, хто був зі мною.
Коли обидва Ігоря вперше дивились відео з евакуації, то колишній поранений не зміг стримати сліз. Говорить, важко було дивитися, але хотів знати, що і як було. А найбільше – хотів подякувати, особисто і від щирого серця.
На питання, скільки поранених хлопців вдалось евакуювати, «Халк» відповідає, що близько 30. Та додає: з одного боку – це робота, а з іншого, повторює, – немає нічого ціннішого за життя побратимів.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.
