Три століття до нашої ери на глибині 20-25 см
Археологічна наука має все більше доказів, що саме тут, на території Більського городища та його округи (території, віддаленої на 30–40 км), за скіфської доби було місто Гелон, яке описав Геродот.
Котелевське городище – одна з найцікавіших і найзагадковіших пам’яток у межах Більського мікрорегіону. Експедиція Історико-культурного заповідника «Більськ» упродовж трьох останніх польових сезонів уже провела масштабні дослідження цієї території.
Городище певною мірою є еталонним археологічним об’єктом для вивчення фіналу скіфського періоду та початку просування сарматів на територію України. Тут також виявили артефакти й об’єкти пізнього бронзового віку. Крім того, з території пам’ятки походять поодинокі знахідки пізньоримської доби та Нового часу.
Цьогорічні дослідження розгорнулися на новій ділянці в межах Котелевського городища. Попри те, що воно існувало в кінці VIII – початку III століть до нашої ери, фізично археологи виявили його лише у 2000 році.
У перший день роботи на новому розкопі до науковців долучилася кореспондентка Укрінформу.
В ОДНІЙ ТРАНШЕЇ – ЕПОХИ ТА СТОРІЧЧЯ
У лісі, у затінку дерев, кілька людей з лопатами відкидають землю, уважно вдивляючись у ґрунт. Саме тут, на межі Полтавщини та Сумщини, науковці досліджують прадавнє поселення в межах Котелевського городища.
- Загалом ми третій рік поспіль активно займаємося розкопками цього укріпленого городища. Пам’ятка має оборонні споруди по периметру. Тобто ця місцевість, по-перше, мала природний захист у заплаві річки Ворскла. Тут – найвища точка, яку давнє населення ще додатково укріпило ровом навколо, – розповідає Костянтин Пеляшенко, провідний науковий співробітник Історико-культурного заповідника «Більськ».
Він зазначає, що дослідники знають межі, площу городища і обирають найбільш перспективні ділянки. Територію для вивчень у 2025 році обрали з кількох причин. Раніше тут проводили розвідкові дослідження і знаходили металеві шлаки, що дає шанси знайти металургійні печі або щось подібне.
Крім того, тут досить рівна підвищена ділянка – вона могла бути зручною для спорудження об’єктів господарської зони. Роботи вже вели неподалік – метрів за 30–40. Костянтин Пеляшенко вказує в той бік, де проводилися розкопки, й пояснює, що там теж є рівна ділянка, яку два роки досліджували. Тоді ж зафіксували всю необхідну інформацію: об’єкти, насиченість культурних відкладень, знахідки.
Після цього Костянтин Пеляшенко проводить коротку екскурсію ділянкою розкопок. Роботи розпочали зовсім нещодавно, говорить він:
- У цьому році перейшли на нову ділянку, яку теж будемо досліджувати кілька років. Поступово будемо розширювати площу розкопу. Ми плануємо за цей рік розкрити ділянку орієнтовно 6 на 20 метрів, тобто 120 квадратів. Тут ми досліджуємо житловий майданчик городища. Головне завдання досліджень – оцінити потужність культурних нашарувань, характер знахідок та дослідити житлові та господарські об'єкти.
Розкоп виглядає неглибоким. Костянтин Пеляшенко пояснює, що глибина чітко визначена. Науковці знають за концентрацією артефактів, що рівень поверхні, по якій ходили давні люди в часи існування городища, знаходиться на глибині 20–25 см. Тож далі копати немає сенсу. Заглиблюються лише трохи нижче – адже там можуть бути затоптані знахідки.
- Люди ж ходили, щось губилося, затоптувалося, можливо, навіть ховалося. Після цього тут доходимо вже до чистого піску, нижче нічого не буде. Зараз наші співробітники роблять зачистку – це свіжий зріз поверхні. Стінки вже почищені, – пояснює науковець.
На розкопаній ділянці помітно, як змінюється ґрунт – від темного до світлого, чітко видно різні прошарки. У процесі роботи виявили темну горизонтальну пляму в ґрунті – її дослідять додатково. Ймовірно, це залишки господарської ями.
Костянтин Пеляшенко зазначає, що саме тому досліджуються різні ділянки городища – одна могла бути житловою, інша – господарською або ремісничою. Це визначають за контекстом знахідок. Щодо датування, цю археологічну пам’ятку вважають багатошаровою: люди проживали тут у різні періоди давньої історії. Науковець наводить приклад хронології:
- Можна виділити догородищенський період, коли тут ще не було укріплень – це доба бронзи, приблизно XI–ІX століття до нашої ери. Тут було знайдено фрагменти глиняних посудин бондарихинської культури. Але їх небагато – тут локалізувалося якесь невеличке поселення. Подібні трапляються вздовж берега Ворскли – аж до Котельви (селище на Полтавщині, – ред.) і далі, на Сумщині. Це населення освоювало заплави, високі ділянки – їм тут було зручно жити. Але найцікавішими є знахідки залізної доби. На цьому городищі ми бачимо період, коли скіфів на теренах сучасної України змінили сармати. За роки досліджень тут знайдено сарматські залізні наконечники стріл – вони вже зовсім не схожі на скіфські. Зброя іншого типу. Також є античний імпорт, який суттєво відрізняється від місцевих виробів.
Костянтин Пеляшенко розповідає, що місцевий посуд того періоду – ліпний, ще зберігає традиції скіфів, але з’являються нові елементи, які, ймовірно, свідчать про прихід нового населення. Також трапляється антична кераміка – зокрема уламки грецьких амфор. Один із таких знайшли саме на цьому розкопі – це частина ручки амфори. Навіть за таким уламком, без додаткових досліджень, науковці можуть припустити, якою була амфора, саме ця ручка двоствольна: на ній видно шов – з’єднання двох половин.
Окрім того, навіть за мінеральними домішками, що помітні в глині, можна зробити висновок: ручка виготовлена не з місцевої сировини. Костянтин Пеляшенко показує цей елемент амфори й пояснює:
- У глині можна побачити чорні цятки. Це природна домішка – піроксен. Ця вулканічна порода трапляється в посуді, виготовленому в південнопричорноморських грецьких центрах, таких як Гераклея, Синопа. А ці амфори, які ми знаходимо, у науці називають псевдокоськими – вони імітували амфори з поселень Егейського моря, з території Греції.
Науковець також додає, що, ймовірно, це елемент тієї самої амфори, частини якої знайшли у 2023 році на сусідньому розкопі – за десяток метрів. Це може підтвердити той факт, що уламки розбитої амфори лежали хоч і в різних місцях, але на одному рівні – на глибині 25 см від поверхні ґрунту. Тож існує ймовірність, що з цих фрагментів вдасться зібрати частину амфори. Цим займаються реставратори – вони складають уламки та догіпсовують, тобто створюють цілісну форму.
ЗНАХІДКИ РОЗКОПУ – НЕМОВ ПАЗЛ ІСТОРІЇ
Фрагмент ручки амфори, який показав Костянтин Пеляшенко, він підняв з аркуша паперу, що лежав біля краю розкопу. Таких аркушів вздовж заглиблення декілька, і на кожному вже є знахідки.
- Ми фіксуємо знахідки по квадратах і глибинах. Пройшли один шар – фіксуємо, потім наступний – теж зафіксували. Також розкоп обов’язково перевіряється металодетектором перед початком роботи і в процесі. От, наприклад, землю відкинули – теж перевірили. Це роблять для того, щоб не пропустити навіть найменші металеві елементи.
Під час основних робіт лопатою працювати співробітники установи також не поспішають: копають орієнтовно на глибину штика, тонкими вертикальними зрізами.
Інформація з кожного окремого розкопу важлива, але ще важливішим є комплексний збір та аналіз даних. Костянтин Пеляшенко пояснює, що матеріали з сусідніх розкопів накопичують та аналізують, щоб сформувати єдину картину – немов пазл:
- От у нас уже такі чотири ділянки на цій пам'ятці. Серед цікавого – є уламки звичайного посуду ліпленого. А ще – гончарна посудина, але вже не антична. Видно, що це робили на гончарному колі, тому що є смужки, за якими зрозуміло, що пальцями формували. Це імпортний посуд. Тому що тут ще не було місцевого посуду, який виготовляли таким способом. Також тут є домішка, такий грубий кварц. Це теж натякає, що матеріал немісцевий. У нас були такі ж фрагменти посуди на іншому розкопі, тобто воно, знову ж, повторюється. Взагалі тут імпорту зовсім трохи менше, ніж місцевого посуду. Досить велика кількість, що вказує на жваві торговельні контакти.
А ще Костянтин Пеляшенко показує знайдений край горщика, який орнаментований насічками по краю, і ще один фрагмент від нього ж. Завдяки таким уламкам науковці можуть визначити діаметр посудини та її висоту. Після цього створюють графічну реконструкцію, за якою згодом можна виконати реставрацію. Однак є ймовірність, що на цій території знайдуть інші фрагменти того самого горщика – і тоді вдасться відновити його детальніше. На розкопках неподалік, наприклад, вдалося зібрати цілий горщичок із подібних уламків.
На ділянці трапляються й рештки тварин, зокрема кістки. Саме на цій частині розкопу їх поки не знайшли, але вже натрапили на зуб коня – і це також має значення для дослідників. Наприклад, якщо більшість знайдених кісток виявляться кінськими, це може свідчити про кочовий характер господарства. Окрім того, на досліджуваній ділянці майже не знаходять землеробських знарядь.
- Раніше неподалік знаходили два залізних серпи, але таких знарядь, якими, наприклад, розтирали зерно, тут немає. Можливо, ці люди також займалися скотарством, і серпи могли призначатися для того, щоб збирати щось для себе і для тварин. Загалом тут шар культурний слабо насичений. І це може вказувати на тимчасове перебування тут людей. Тобто вони тут не жили постійно, – говорить Костянтин Пеляшенко.
Також він розповідає, що науковці на території досліджуваного городища вже зібрали серію знахідок періоду Нового часу або українського козацтва – XVII–XVIII століть. Тут знаходили глиняну люльку-носогрійку та бронзову каблучку з прошкрябаним індивідуальним знаком. Також – ножі, взуттєві підковки, елементи кінської вуздечки. Але посуду цього часу зовсім мало, що знову ж свідчить про тимчасове перебування тут людей.
Повертаючись до розповіді щодо знайденого на розкопі, Костянтин Пеляшенко показує виявлений сьогодні залізний ніж. Реставратор згодом його почистить та обробить так, щоб він не піддавався корозії ще більше та зберігся для музейної експозиції.
Також знайшли й сарматські стріли. Вони відрізняються від скіфських як методом виготовлення, так і способом кріплення до древка. Науковець зазначає, що загалом дослідники вже виявили не менш як три десятки таких стріл на території Котелевського городища. Такої кількості не знаходили на жодній іншій пам’ятці українського Лісостепу.
Крім того, виявили залізну голку, шило та свинцеве прясло – предмет, який вставляється у веретено для намотування вже скрученої з пряжі нитки. Нетиповим є саме матеріал – свинець, адже частіше такі прясла виготовляли з глини.
ПІСЛЯ ПОЛЬОВИХ РОБІТ – ЛАБОРАТОРНІ
За один день співробітники Історико-культурного заповідника «Більськ» опрацювали першу траншею розкопу. У планах – щонайменше чотири таких. Згодом ці ділянки нанесуть на загальну схему городища.
Після завершення робіт розкоп законсервовують – закриють ґрунтом із відвалів за спеціальною методикою. Усі точки знахідок фіксуються та документуються – зокрема для потенційної музеєфікації: створення реконструкцій або інших подібних проєктів.
- Після польових робіт починаються камеральні, по суті – лабораторні дослідження. Це очищення предметів, маркування, консерваційні роботи. Потім ми пишемо науковий звіт. Це повноцінний проєкт, який включає креслення, фотографії знахідок, розкопів тощо. Він здається до наукового архіву Інституту археології НАН України. Науковці можуть користуватися цими матеріалами, – розповідає Костянтин Пеляшенко.
І додає, що на цьому робота не завершується: зі знахідок згодом формуватимуться тимчасові тематичні виставки або постійна експозиція. Але й це ще не все. У сезон, коли на деревах немає листя, дослідники вивчають ландшафт, здійснюючи розвідки місцевості, обираючи перспективні місця для розкопок, закладають шурфи – невеликі розкопи.
- На північний схід звідси ми знайшли велике поселення, десь приблизно метрів 500–700 від цього. Там тераса висока, ми почали її шурфувати. І виявилося, що це було поселення протяжністю понад кілометр, де теж зафіксовано багато шарів. Там і доба бронзи, і скіфський, і сарматський, і козацький часи. Тобто там така дуже зручна ділянка на березі річки Ворскла. І дуже перспективна.
Тож дослідницька робота, яку вдалося спостерігати сьогодні, – це частина тривалого наукового процесу, у якому навіть найдрібніший фрагмент має значення. Черговий сезон відкриває науковцям нові ділянки, нові контексти, нові запитання. Кожен шар ґрунту – це частина великої картини, що допомагає дослідникам краще зрозуміти, як змінювалися культури, господарства, спосіб життя на цій території впродовж тисячоліть.
Попереду – точно нові, несподівані знахідки. І все це стане частиною глибшого розуміння історії українського Лісостепу.
***
Довідково. Історико-культурний заповідник «Більськ» опікується охороною, збереженням і дослідженням об’єктів культурної спадщини території та округи Більського городища. Ідеться про понад сім тисяч гектарів землі та близько 70 пам’яток. До заповідника входять чотири пам'ятки археології національного значення: майдани «Великий Скоробір» і «Розрита Могила», Глинське городище – на Полтавщині та Більське городище – у межах Полтавської й Сумської областей. Саме городище є головним об'єктом заповідника.
Перші археологічні розкопки на пам'ятці були проведені 1906 року Василем Городцовим. В ході розвідок дослідником було встановлено, що Більське городище є складним оборонним комплексом, який складається з трьох укріплень, об'єднаних валами Великого городища.
Від 1954 року систематичні дослідження пам'ятки ведуть експедиції університетів.
19 травня 2005 року було створено Історико-культурний заповідник «Більськ». У складі заповідника працює археологічна експедиція, яка займається в основному археологічними розвідками і створенням планів пам'яток археології Більського городища і його округи.
Проводити дослідження допомагає німецька благодійна фундація Ukraine Art Aid Center: надають обладнання та техніку.
За час археологічних досліджень в межах городища виявили найбільшу на Лівобережній Україні знахідку, яка налічує 30 золотих виробів (липень 2016 року), скіфське золото, унікальні вцілілі амфори скіфської доби, різноманітні прикраси, наконечники для стріл, стародавні шкіряні вироби, посуд, золоті прикраси та поховання часів до нашої ери.
Мирослава Липа, Полтавська обл.
Фото авторки
