Каховська катастрофа, два роки потому: чи витримає Великий Луг подальше зневоднення

Два роки тому весь світ став свідком злочину, масштаби якого не одразу можна було усвідомити: російські війська підірвали греблю Каховської ГЕС. Вода понищила десятки міст і сіл, змила життя, інфраструктуру, екосистеми. За рік після катастрофи з дна постало забуте – Великий Луг, природна пам’ять українського Півдня. За два роки вже звучить інше питання – чи варто в перспективі відновлювати у цьому місці його інфраструктурне минуле, чи ж залишити все на “руку” природи? Ситуацію з’ясовував Укрінформ.

КАТАСТРОФА, ЯКА ВСЕ ЗМІНИЛА

6 червня 2023 року російські окупанти підірвали греблю Каховської ГЕС. Це стало найбільшою екологічною та гуманітарною катастрофою в Європі з часів Другої світової війни. Після вибуху було затоплено 600 км² території, Україна втратила 14 кубокілометрів води, а без водопостачання залишилися понад півтора мільйона людей у 164 населених пунктах Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької та Миколаївської областей. Проблеми водопостачання та життєдіяльності жителів цих територій досі не подолані до кінця, відмітив у коментарі Укрінформу Координатор системи ООН в Україні та гуманітарний координатор Матіас Шмале.

Спершу фахівці Державної екологічної інспекції називали суму завданих збитків у розмірі 146 млрд грн, але після детального обстеження вона була скориговала до майже 78 млрд грн. Проте навіть ця цифра не є остаточною, адже масштаби катастрофи можливо буде оцінити повністю лише після деокупації українських територій. У Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів уточнили для Укрінформу, що 75 млрд грн від цієї суми – шкода, завдана заповідним територіям, зокрема національним паркам «Великий Луг» (Запорізька область), «Кам’янська Січ» та «Нижньодніпровський» (Херсонська область), а також «Білобережжя Святослава» (Миколаївщина). Ще по 1,3 млрд грн припадає на втрату води Каховського водосховища та пошкодження навколишніх ґрунтів.

«Руйнування Каховської ГЕС призвело до неконтрольованого скидання величезного об’єму води, внаслідок чого втрачено понад 14 куб. км водних ресурсів. Це потреби у воді України на 1,5 року та майже половина усіх запасів водних ресурсів деяких країн Азії та Африки. За перші чотири доби після катастрофи у Дніпровсько-Бузькому лимані були майже повністю знищені потоками води прибережні та донні екосистеми», – нагадують у Міндовкіллі.

У Чорне море та дельту Дніпра два роки тому потрапило 15 млрд м³ прісної води. Це призвело до розпріснення та порушення екосистем. До того ж, море було забруднене й нафтопродуктами, допустима концентрація яких була перевищена втричі, а на окремих станціях – у десятки та навіть сотні разів щодо таких елементів, як мідь, цинк і кобальт. Варто згадати і про міни, які викинуло на берег моря, зокрема на піщані ділянки національного природничого парку «Тузлівські лимани».

Окрім знищення сільськогосподарських земель та інфраструктури, постраждала й унікальна природа. Під загрозою зникнення опинилося 30% природно-заповідного фонду Херсонщини та 82 види тварин і рослин, які охороняються Бернською конвенцією. База даних Ради Європи свідчить: поступово зникнення загрожує з часом ще 251 виду диких тварин та рослин, які мають різний природоохоронний статус.

Крім того, Каховський гідровузол був другим за значенням регулятором стоку в каскаді дніпровських водосховищ після Кременчуцького. В окремі роки величина забору з нього становила 40% від загального в межах України. За даними, які Укрінформу надало Міністерство аграрної політики та продовольства, після підриву зупинилася робота 94% зрошувальних систем у Херсонській області, 74% – у Запорізькій та 30% – у Дніпропетровській.

«Наразі не можуть використовуватися за функціональним призначенням понад 350 державних зрошувальних насосних станцій та близько 1,1 тис. км державних меліоративних каналів. Зруйнована критична інфраструктура централізованого водопостачання та водовідведення населених пунктів з масштабними негативними наслідками для населення», – пояснили у Мінагрополітики.

У міністерстві підтвердили, що внаслідок теракту дворічної давності було повністю осушене Каховське водосховище, де раніше середній промисловий вилов риби складав близько 3 тис. тонн. Через знищення середовища існування ці водні біоресурси фактично зникли. Збитки рибному господарству, включно з втратою можливості відтворення потомства загиблих особин, оцінили у близько 10 мільярдів гривень.

Підрив також затопив території двох головних рибовідтворювальних комплексів України, які забезпечували масове розведення і вселення цінних та рідкісних видів риб у цьому регіоні – Виробничо-експериментальний дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод імені академіка С.Т.Артющика та Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді частикових риб.

ДВА РОКИ ПОТОМУ: МІЖ НОВОЮ ФЛОРОЮ ТА СТАРИМИ НАСЛІДКАМИ

Очевидно, що підрив Каховської ГЕС мав катастрофічні наслідки для довкілля, економіки, тваринного світу й людей. Та водночас цей злочин відкрив унікальну спадщину – з дна колишнього водосховища знову піднявся Великий Луг. Колись ця прадавня територія була серцем запорозького козацтва, й вона була затоплена під час будівництва ГЕС: зникли села, церкви, цвинтарі, а також родючі землі. Тепер ця територія знову відкрита й живе своїм життям.

Експерти досі не мають єдиного бачення щодо подальшої долі цієї території – у світовій історії не так багато подібних випадків “повернення” до первісного стану. І з точки зору науки, хоч як би там було, це унікальний досвід. На каховській землі вже зараз фіксують активні зміни природного середовища. Результати наукових досліджень свідчать про активне відновлення рослинного покриву на території колишнього Каховського водосховища та значне збагачення видового складу біотопів.

«Після підриву ГЕС були негативні сценарії розвитку подій. Прогнозували, що коли водосховище висохне, розпочнуться пилові бурі. Враховуючи величезні промислові скиди підприємств Кривого Рогу, очікували, що в повітрі будуть важкі метали. Інший прогноз стосувався засолення ґрунтів. Третій – про масове поширення інвазійних видів рослин», – розповідав рік тому Укрінформу член правління Української природоохоронної групи, завідувач кафедри ботаніки Херсонського держуніверситету Іван Мойсієнко.

Однак ці прогнози не збулись, адже трагедія сталась у той час, коли на деревах верби, яка вузькою канвою оперізує практично все водосховище, вже дозріло насіння. Вона ж і стала засівати водосховище.

На місці колишніх річок і заток утворилися болота, де з’явилися характерні для таких умов рослини: очерет, рогіз, бульбокомиш. За словами науковця, болотні угруповання формувалися переважно місцевими видами, хоча інвазійні – зокрема амброзія – також були присутні. Проте, як свідчить другий рік спостережень, вони не становлять домінуючої загрози й трапляються переважно на більш сухих ділянках.

«На сьогодні спостерігається позитивна динаміка поширення рослинності. Рослини адаптуються до змінених умов і поступово формують нові стабільні екосистеми у зоні колишніх заток водосховища. Експерти прогнозують, що на цій території протягом 5 років може відновитися до 80% біорізноманіття. Зараз Каховське водосховище – це 150 тис. га молодих зелених насаджень. Це територія як два Києва», – прокоментували Укрінформу в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів.

Натомість, у Мінагрополітики сьогодні застерігають, що ситуація довкола колишнього Каховського водосховища водночас несе низку загроз. В умовах відсутності додаткових джерел води в пониззі Дніпра зростають ризики замору риби через нестачу кисню, збільшення солоності та забруднення. Крім того, висока ймовірність перетворення всього степового регіону України в територію з кліматичними характеристиками, які є близькими до напівпустель, що зумовлює втрату значного обсягу сільськогосподарської продукції.

Потрібно також враховувати, що відсутність каховського водосховища нині посилює проблему з водними ресурсами в Україні, які й так загострені через регіональну нерівномірність. Найменше води – на сході та півдні країни, де до війни була найбільша густота населення та зосередженість водоємних галузей економіки. Для забезпечення цих регіонів водою, як правило, використовувався стік з басейну Дніпра, а для півдня – частково з Дністра та Дунаю. Проте основна гідротехнічна інфраструктура, серед якої й Каховське водосховище, що дісталась у спадок з радянського періоду, була орієнтована саме на басейн Дніпра. А він, як відомо, надходить якраз із території Білорусі та Росії, що є нашими ворогами, пояснює кореспонденту Укрінформу директор Інституту водних проблем і меліорації НААН Михайло Яцюк.

Яцюк також наголосив на техногенних ризиках, які постали внаслідок підриву гідроелектростанції: «Руйнація росіянами Каховської ГЕС показала масштабні наслідки: атомна електростанція залишилась без джерела води, охолодження і ресурсу, що створює великі ризики і техногенні загрози, які можуть стати катастрофою не лише для України на національному рівні, а й, як мінімум, для Європи».

КАХОВСЬКА ДИЛЕМА: ЗАЛИШИТИ ЧИ ВІДНОВИТИ

Питання майбутнього Каховської ГЕС та водосховища породжує численні дискусії як серед експертів, так і в суспільстві. Усі сходяться на думці, що будь-яке рішення має ґрунтуватися на глибокому науковому аналізі. Водночас погляди на доцільність відновлення об’єктів значно різняться.

Екологічна спільнота запевняє, що невідбудова Каховської ГЕС дає унікальний шанс на природне очищення дніпровської води, повернення різноманітної флори та фауни, а головне – відродження Великого Лугу. І розглядати фінансування настільки масштабного проєкту як будівництво нової ГЕС та повторне наповнення водосховища такого розміру, як Каховське, є економічно невигідним й екологічно недоцільним. При цьому, підкреслюють екологи, навіть без Каховського водосховища забезпечення водою міст та промислових об’єктів не погіршиться. Кривий Ріг відновлює водопостачання завдяки Кременчуцькому водосховищу, звідки вода подається через річку Інгулець. Також будується новий водогін від Запоріжжя до Марганця, Нікополя та Покрова. Тож за такими прогнозами проблему водопостачання поступово вдається вирішити.

Натомість Мінагрополітики наполягає на відновленні водосховища та ГЕС із позиції аграрного сектору. За словами спеціалістів, без зрошення неможливо забезпечити стабільну роботу сільського господарства у південних регіонах, особливо в Херсонській, Запорізькій та частково Дніпропетровській областях. Це критично важливо для садівництва, овочівництва, тваринництва та інших напрямків агровиробництва.

Іван Мойсієнко, наприклад, вважає, що повертати ГЕС і водосховище до попереднього вигляду не варто. Натомість він закликає до нових підходів, з урахуванням екологічних чинників.

Михайло Яцюк також погоджується з необхідністю відновлення, але виключно в модернізованому форматі. Він навів приклад Криму, де деградація екосистем після припинення доступу до дніпровської води призвела до опустелення та зникнення озер. У коментарі для Укрінформу він зазначив: «Ми ж розуміємо, що зміни клімату і в цілому ситуації на півдні, коли температура щороку зростає, невідворотні. Мовляв, волога на каховській землі буде випаровуватись. І з часом новоутворений ліс зникне, а замість нього настануть процеси опустелювання й деградації, які матимуть негативні наслідки не лише в регіональному, а й у глобальному масштабі всього Чорноморського басейну. Це вже було в 2014 році, на жаль, коли окупаційна влада Криму, вилучаючи всі водні ресурси, спровокувала такими діями деградацію всіх кримських річкових екосистем та зникнення тих сотень водойм, які там були». Подібний сценарій, на його думку, може повторитись і з Каховкою.

Представники науково-технічної ради при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів, як і два роки тому, переконані, що водосховище й ГЕС, яка його утримує, потрібно згодом відновлювати. Нагадаємо, що у березні 2023 року уряд погодив реалізацію експериментального проєкту будівництва Каховського гідровузла, відбудови після руйнування Каховської ГЕС та забезпечення сталої роботи Дніпровської ГЕС у період відбудови.

Паралельно Українська водна асоціація працює зі стратегією розвитку водних ресурсів і шляхів подолання вододефіцитності внаслідок руйнування Каховської ГЕС. Як пояснили Укрінформу в асоціації, цей документ містить аналіз поточного водного стану в розрізі річкових басейнів, міст та регіонів України, й ним пропонуються альтернативні інструменти подолання водного дефіциту, зокрема, можливо й за рахунок дунайських ресурсів.

Часу, аби сценарій із кримським опустеленням не повторився, на думку експертів, залишилось небагато. За розрахунками, якби вже зараз Україна мала повний доступ до територій колишнього водосховища, то мінімально його можливо було б відновити за півроку. «Чим довше в нас не буде цього доступу, тим більшими будуть збитки, адже природа не чекає й запускаються незворотні процеси», – констатує Михайло Яцюк.

Зважаючи на всі виклики, Україна вже зараз має шукати альтернативні шляхи водозабезпеченості, одним із таких є перекидання стоку Дунаю, що забезпечить водою південні регіони країни. Водночас у Мінагрополітики попереджують про складність такого проєкту.

«Дунай – річка транскордонна, і такі проєкти треба погоджувати з багатьма країнами Європейського Союзу. І не завжди потік води в Дунаї достатній, щоб покрити всі потреби півдня України. Тому розвиток аграрного сектору та відновлення зрошення на Півдні України без відновлення Каховського водосховища, як джерела зрошення, неможливі», – запевняють у міністерстві.

Однак Яцюк вважає, що Дунайський напрямок не варто відкидати. За його словами, в Одеській області вже функціонує система шлюзів, яка дозволяє використовувати високі рівні води для наповнення Придунайських озер, що виконують роль природних водосховищ.

«Безпечно стік Дунаю загалом можна використовувати в межах 10-30%. Ми ж пропонуємо відбирати для України усього 10-15 кубокілометрів дунайської води. І, на мій погляд, це не зашкодить екосистемі гирла Дунаю. Це безпечні обсяги води, які можуть використовуватися», – пояснив Яцюк.

Тож він не бачить конфліктних кутів в обговоренні можливого використання Україною водних ресурсів Дунаю з країнами дунайського басейну. Але визнає певні політичні труднощі. В будь-якому випадку, Україні доведеться говорити про це зі своїми дунайськими сусідами, вирішуючи питання своєї національної безпеки.

Галина Тибінь, Київ

Перше фото: facebook.com/Ukrhydroenergo