![Оріхів: місто продовжує жити попри щоденні бомбардування Оріхів: місто продовжує жити попри щоденні бомбардування](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/thumb_files/630_360_1709563642-105.jpg)
Оріхів: місто продовжує жити попри щоденні бомбардування
Тут не буває повністю тихих днів, постійно щось “гепає” та вибухає. Світло, так само як і вода, можуть зникнути в будь-який момент. Тому постійно треба мати запаси і тримати зарядженими телефони. Мешканці вже навчились розрізняти “виходи” та “прильоти”, знають по звуку, що саме летить і як далеко.
У центральній частині міста – зруйнований будинок культури, розбитий храм. Від магазинів, аптек залишились “скелети”. Попри це, тут діє невеликий продовольчий базарчик, на вулицях майорять синьо-жовтні прапорці, працюють двірники, комунальники, правоохоронці та рятувальники. Мешканці багатоповерхівок змінили свої квартири на підвали, де живуть у маленьких кімнатах на кілька квадратів. Там немає ані шаф, ані ванної, але під землею нині безпечніше.
Журналісти Укрінформу приїхали в прифронтовий Оріхів разом із поліцією. Сьогодні правоохоронці не лише допомагають цивільним, а й у лавах ЗСУ б'ють ворога на Запорізькому напрямку, зокрема, боронять підступи Оріхова.
РОСІЯНИ ЗНИЩУЮТЬ ЦІЛІ МІСТА, АБИ ЗАЛЯКАТИ ЦИВІЛЬНИХ І ВІЙСЬКОВИХ
Майор поліції на позивний “Араб” бере участь у бойових діях із 2014 року.
![“Араб” “Араб”](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709546756-559.jpg)
- У мене війна почалась не в 2022-му, а в 2014-му, коли ми втратили Крим. Хто хоче стримувати ворога, той буде в лавах ЗСУ. Із початку повномасштабного вторгнення на Запорізькому напрямку стримуємо ворога, застосовуючи різне озброєння. Спочатку – РПГ, потім з'явився міномет. Зараз розрахунків більше, я командую мінометною батареєю, – говорить він.
Найскладніший напрямок – Роботине, що неподалік Оріхова.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709546848-316.jpg)
- Ворог постійно “пробує” нашу оборону, застосовує живу силу, техніку. Але отримує по зубах, відступає та знову йде. Із кожним днем – усе складніше. Ворог не спить, ми – також, вони розвиваються і ми – так само. Дуже багато обстрілів останнім часом. У них є ідея – зайти сюди, а у нас ідея – скупатися в Азовському та Чорному морях, – додає “Араб”.
Ворожі обстріли таких міст, як Оріхів чи Гуляйполе, він пояснює залякуванням.
- Вони застосовують практику залякування і мирних людей, і особового складу. Але на нас це не діє, – запевняє «Араб».
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709546826-970.jpg)
За 10 років війни він уже забув, як це – бути звичайним поліцейським. Говорить, що має досвід та може розказати, як працювати з дронами та мінометами. Зізнається, що на фронті бувають моменти, коли бійці з інших підрозділів не вірять, що поруч із ними на позиціях воюють поліцейські.
- Дивуються, що тут поліцейські. Бувало, що жетони показували, бо не вірили до останнього, – розповідає.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709546939-179.jpg)
Разом із ним заїжджаємо в Оріхів. Він одразу попереджає: “Працюєте швидко, бо безпекова ситуація може змінитись будь-якої секунди”.
У місті нас зустрічає начальник Пологівського відділу поліції Василь Заярський. Разом із іншими правоохоронцями він тут перебуває постійно та, за необхідності, допомагає місцевим.
ПОНІВЕЧЕНО 99% ІНФРАСТРУКТУРИ
- Зараз активні бойові дії зі сторони ворога. На місто Оріхів та населені пункти, що поблизу, припадає велика кількість артилерійських ударів, РСЗВ, завдається велика кількість ударів з авіації керованими авіабомбами, – говорить Василь Васильович.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709546733-893.jpg)
Додає, що лише за одну ніч загарбники нанесли по передньому краю близько 15-ти авіаударів, перед цим – порядка 18-ти, з яких до 12-ти бомб скинули по центру міста.
- В Оріхові нині живе трохи більше тисячі людей, але є ще інші села, які входять до територіальної громади. Інфраструктура в самому місті понівечена на 99% – практично вся. Немає жодного будинку, який би вцілів. Ми вмовляємо людей виїхати, – каже правоохоронець.
Попри небезпеку та вмовляння, за останній тиждень виїхати погодилось лише двоє жителів.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709546828-438.jpg)
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709546827-112.jpg)
КОЛИ СТРАШНО ВИЙТИ НАДВІР
Поки їдемо містом, поліцейські показують місця “свіжих прильотів”. На вулицях –поодинокі люди. Зупинятися просто посеред дороги, аби поговорити, – вкрай небезпечно, бо якщо почнеться обстріл, заховатися буде ніде. Тож їдемо до однієї з багатоповерхівок, у підвалі якої живуть люди.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547114-820.jpg)
На під'їзді – напис “Укриття”. Двері відчинені. Спускаємось темними сходами. В першій кімнаті – великий стіл, на якому лежать газети (їх разом із гуманітарною допомогою привозять рятувальники), буржуйка, поруч – дрова. Далі, по обидва боки коридору – кімнати. Нас зустрічає пані Світлана. Вона живе в підвалі разом із чоловіком.
![Світлана Світлана](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547169-711.jpg)
- Заходьте, зайчики, дивіться, питайте. От так ми живемо. Де бачите замки на дверях – то там живуть люди. Поки тихо, люди пішли додому речі постірать, їсти приготувати, – розповідає.
Жінці – 64 роки, її чоловікові – 72. В Оріхові в них є трикімнатна квартира, але в сусідньому будинку. Раніше вони жили там разом із сином, в родині якого – п'ятеро дітей.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547224-614.jpg)
- Діти перші три місяці бігали з нами в підвал. Потім виїхали до Запоріжжя. Найменшій дитинці – два рочки. Коли невістка була вагітна, то ковідом захворіла і лежала в лікарні під апаратом ШВЛ. Бог не забрав їх… Слава богу, вижили, – розповідає пані Світлана.
Каже, що з Оріхова не виїжджатиме. Мовляв, чоловік проти, а вона його не залишить.
- Діти живуть на “ВПО” (виплати, – ред.), ми дітям помагаємо на пенсію свою. Якщо ще й ми поїдемо в місто, то жити на що? Їхати нікуди не будемо, – пояснює вона.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547312-711.jpg)
Їхня квартира розташована на п'ятому поверсі. Днями був сильний обстріл, у квартирі побило вікна. Чоловік Світлани саме зайшов додому, ховався у ванній.
- Я три дні на п'ятий поверх не піднімаюсь, сильно бомбами закидають. Психіка нарушена. Я боюся навіть вийти надвір. Вийду, на порозі постою – і назад. Постійно на каплях, таблетках. Здоров'я війна забрала. Закінчиться війна, я ще в підвалі сидітиму, – говорить жінка та додає, що вони живуть у підвалі вже два роки.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547364-212.jpg)
Біля входу в укриття стоять великі бочки з водою. Є запас дрів. Загалом там, під землею, живе 20 людей. Світлана каже, що як тільки починаються обстріли, до них біжать люди з інших будинків.
- Хто думав, що от так будемо сидіти на старість, як бомжі. Нічого не зробимо. Коли воно закінчиться? А як таке прилетить (про КАБи говорить, – ред.), то і підвал не спасе. Два метри яма від тієї бомби. На городі як озеро зробилося, ставок, – додає вона.
![Уламок від авіаційної бомби Уламок від авіаційної бомби](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547541-315.jpg)
КОЛЕКЦІЯ ЗАЛИШКІВ СНАРЯДІВ У ДВОРІ ТА ДВА ДЕСЯТКИ ФАЗАНІВ
“Ставок”, про який розповідала Світлана, утворився на городі 48-річного Костянтина. Чоловік живе в приватному будинку, що неподалік від багатоповерхівки з укриттям.
![Костянтин Костянтин](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547170-738.jpg)
Коли росіяни скинули бомбу на його подвір'я, він їхав додому з дачі.
- Велосипедом їхав. Я розумів, що десь у мій район летить, але не думав, що до мене додому. Поки їхав, ще три штуки впали. Дрожало все від вибухів. Потужні були, – розповідає.
Костянтин – дуже позитивний, під час розмови посміхається та жартує. Говорить, що інакше не можна.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547418-783.jpg)
- Крім мене, тут людей ще багато, через кожну хату люди є. Виживаємо. Я трошки працюю, трошки таксую, трошки своє хазяйство є, запаси якісь залишились. Їхати не буду нікуди. Куди? В нєізвестность? Це все одно, що бомж. Тут хоч дім є… свій. Ну, це ж лотерея: прилетить чи ні… Прилетіли може і в Запоріжжі, й у Дніпрі, обстрілюють й інші міста. Тут, як кажуть, “бабка надвоє гадала”. Можна попасти і тут, і там. Хоча зараз трошки частіше стали стріляти. Останній тиждень сильніше, до цього було тихіше, – говорить.
- Ховаєтеся, як обстріли? – питаю.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547467-485.jpg)
- Навіщо? Ви яму бачили? Тут без коментарів, – відповідає.
Він тримає фазанів, у нього їх – 21.
- Життя триває. Пока живі ми – жива Україна, – з посмішкою додає Костянтин.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547171-148.jpg)
Уже виходячи з його двору, бачимо на причілку купу залишків ворожих снарядів. Чоловік говорить, що за місяць назбирав їх чимало. Тільки тут, у дворі – штук десять, а ще є на дачі. Каже, як будуть приймати, то здасть на брухт. Через постійні обстріли в місті такого “добра” вистачає. Більше того, є й нерозірвані снаряди.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_03/1709547466-375.jpg)
Люди, які залишаються в Оріхові, не втрачають надії, що скоро війна скінчиться і додому повернуться їхні рідні та близькі.
Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка