Херсон: місто незламності та милосердя

Херсон щодня під обстрілами, а після підриву росіянами Каховської ГЕС ще й долає наслідки затоплення цілих мікрорайонів. Тут продовжують жити люди, частина з яких не виїжджали і під час окупації, а хтось повернувся після визволення міста від росіян.

Чим живе підтоплене, обстріляне місто зараз, розповідає кореспондент Укрінформу.

ДОРОГА ДОДОМУ – СТРАШНО, АЛЕ ЛЮДИ ЇДУТЬ

Потягом дістатися у Херсон можна зі столиці й зі Львова. Ми сідаємо у Києві – на пероні багато людей, власне у поїзді, як мені пояснюють, лише три вагони йдуть саме до кінцевої станції. Усі вони без кондиціювання. Їхати вночі в спеку ще можна, а от повертатися потягом, який рушає зранку з Херсона і їде цілий літній день – надважко, відчинені вікна в коридорах купейних вагонів нічим не допомагають. Дорогою з Херсона, до речі, провідник з електриком намагалися включити кондиціонування, побачивши, як важко пасажирам, але здалися – не вийшло.

Проте зараз навіть у такі вагони придбати квитки день у день, як це було, наприклад, взимку, непросто – розкуповуються. Багато людей повертаються після підтоплення, щоб зафіксувати пошкодження будинків, хтось повертається, бо має роботу, хтось скучив за рідними та домом. Є таке собі «човникове» повернення – поїхати, взяти сезонний одяг, перевірити житло, обійняти рідних. Багато херсонців живуть у Миколаєві та Одесі – намагаються бути якомога ближче до рідних.

Разом зі мною в Херсон їхала містянка, яка поверталася додому, бо її чоловік забезпечує життєдіяльність у регіоні, інша херсонка вирушила у місто, яке обстрілюють, бо має там роботу сама. Вона щиро каже, що їй страшно повертатися. Інша жінка розповідає, що одна з кімнат у її квартирі непридатна для проживання – туди був приліт. На щастя, в її родині без втрат, а от сусідка загинула. Ця родина подала документи на компенсацію для відновлення житла, проте поки що Херсон не входить у зону, де можна через є-Відновлення вже отримати гроші на ремонт – ворог надто близько і постійно «прилітає».

Ми прибуваємо на вокзал у Херсоні. Міський транспорт ходить, і тролейбуси також, хоча на два дні в кінці червня їх рух був зупинений. Тоді ворог обстріляв комунальне підприємство, загинули три працівники, ще троє були поранені. Я сідаю у таксі, водій одразу каже, що якщо треба інформацію про перевезення вантажів чи ще якісь послуги – він поділиться. За його словами, останнім часом у місті стало більше людей і транспорту.

РАНКОВА КАВА ПІД ЗВУКИ ВІЙНИ

У місті справді побільшало автомобілів та містян на вулицях – це відзначають усі, з ким я спілкувалася. У центрі бачила херсонців, які сидять на лавочках у тіні дерев – це переважно пенсіонери або молодь. Працюють магазини, де є і питна вода, і все, що можна купити з продуктів, напевне, в будь-якому українському місті, є навіть фірмові торгові точки місцевого маслозаводу, де пропонують гарний вибір власної продукції. У супермаркеті лежать кавуни – мені пояснили, що то закордонні. У місті можна придбати й побутову техніку – бачила з колегою, що працює одна з відомих мереж.

Відкриті лікарні, хоч ворог їх і обстрілює. «Банкомат? От у поліклініці є, поряд. Ні, той, що на вулиці біля лікарні, не працює – там прилітало, у будівлі є», – пояснюють мені перехожі.

Ведеться торгівля й на вулицях, де можна було скупитися і до широкомасштабного вторгнення, біля ринків і на ринках.

«Помідори – вже наші, з Миколаївщини, не Туреччина», – запрошують мене продавці на одній з вулиць, де традиційно тривала торгівля поза ринком. Я купила картоплю та черешні, що, як мені сказали, вирощені у Білозерській громаді. Поряд продавали гарну черешню, як запевняли, з Чернівецької області, були фрукти, за словами продавців – з Молдови навіть. Жінка, що продала мені черешню, розповідає, що живе на вулиці Перекопській і вікна у неї виходять на Дніпро, на лівий берег, звідки місто обстрілюють росіяни. «Маю найкращі місця у перших рядах, так би мовити. Лягаю звечора і думаю – чи прокинуся», – «жартує» вона.

На ринку шукала людину, що зробить дублікат ключа – продавці майже за руку провели мене до чоловіка, що заробляє на цьому. Біля його віконечка наклеєне оголошення про те, що можна перевезти вантажі, відремонтувати сантехніку. Коли цікавлюся цим, мені також одразу показують чоловіка, який сидить поруч. Усі намагаються підтримати одне одного у пошуках заробітку. На ринку можна купити і взуття, й одяг, і валізи, й мобілки. Так, вибір обмежений, але найнеобхідніше є.

Тут навіть продають квіти – і ті, що ставлять у вазу, і ті, що треба висаджувати надворі, й хатні. Продавчиня квітів Зінаїда – пенсіонерка, каже, що особливо за гуманітаркою не ходила, заробляла і раніше тим, що продавала квіти на висадку й у вазонах. Звучить сирена, фоном – звуки вильотів та прильотів (інколи їх важко розрізнити), але вона продовжує торгувати.

«Люди приходять і кажуть: хоч одну квіточку, а посаджу. Навіть оці, що підтопленики: хату, кажуть, не можна прибирати, щоб описали все в ній (комісія, що займається обстеженням пошкодженого майна – авт.) , а тут у дворі розгребли, садимо квіточки», – ділиться продавчиня почутим від покупців.

До речі, у місті люди проявляють пильність, особливо, коли бачать, що хтось робить світлини. От і продавчиня квітів попросила показати посвідчення, коли ми спілкувалися.

У місті працюють кафе, є навіть столики на вулиці. Господарка одного з таких кафе впізнала мене з довоєнного життя. Вона каже, що відкрилася місяці два тому, маму відвезла у Київ. В обід усі столики зайняті, господиня підходить до мене, обіймає зі сльозами на очах: «Майже як раніше».

Це особливе відчуття – снідати чи обідати за столиком на вулиці під постійні звуки війни. Чим ближче вулиці до Дніпра, в сторону Антонівського моста, тим більше чути звуки прильотів та вильотів, тим менш комфортно просто стояти на вулиці, є бажання сховатися за стіни, принаймні, повернутися на вулицю трохи вище, де, як здається, не так чутно вибухи.

У центрі міста зустріла ветеринарний мобільний шпиталь англійської благодійної організації. Біля їх автобуса – люди з тваринами. Хтось ще на прийом, хтось прийшов за котом чи собакою, яким зробили операцію. Тут можна було зробити стерилізацію, вакцинацію, ургентні операції, отримати консультації. «Усе безкоштовно, ми використовуємо хороші препарати. Дуже багато приводять тварин на щеплення і вакцинацію. Великий потік», – каже ветеринарний лікар Ольга Бойко. За словами Ольги, за один день може бути близько 50 відвідувачів.

Ольга пояснює, що вона сама з Херсонщини, була волонтером, а декілька днів тому її запросили на роботу у цей мобільний шпиталь. Її англійська колега Джемма розповідає, що має досвід роботи у гарячих точках. Далі вони рушать у Київ, потім працюватимуть в інших регіонах країни.

До ветеринарів прийшла з кішкою пані Алла, вона сама працює в екстреній медицині. Жінка розповідає про кішку, що та прибилася до неї вагітна й худюща.

«Я її підгодувала. Потім вона принесла мені під поріг ледь живе котеня, яке не змогла я врятувати, хоч намагалася відкачати. Тепер кішку простерилізували, лишу її собі», – розповідає херсонка. Зазначу, що ветеринарні клініки у місті також надають послуги.

НЕЗЛАМНІ ОСТРОВ’ЯНИ ТА ІНШІ

В одній з будівель у місті зібралися волонтери – це мешканці Гідропарку, що на Острові, цей район – з тих, що найбільше постраждав від підтоплення. Вони називають себе «незламні остров’яни».

«Це гуманітарний штаб, який організували самі постраждалі для постраждалих. Ми з того району, що страждає і від обстрілів, і від підтоплення», – кажуть волонтери. Об’єдналися вони ще до підриву Каховської ГЕС, узимку. Пані Ірина пояснює, що тоді в Гідропарку не працювали магазини, не ходив транспорт. Машинами приїжджали волонтери з гуманітаркою. Щоб люди, які потребували допомоги, не скупчувалися (це небезпечно) і щоб усе відбувалося цивілізовано, запропонували вивантажувати допомогу в одному з дворів за згоди господині, яка також нині серед острівських волонтерів. Отак почали роздавати допомогу – спочатку для тих, хто живе на їхній вулиці, далі – на сусідній, згодом – у кварталі. Тепер, після підтоплення, вони базуються в іншому районі міста. Взагалі ніхто з них поки не може жити вдома: у когось хата вистояла, але треба вигрібати з неї все, що нанесла вода, що зруйнувала, пошкодила, а в когось будинок уже не відновити. Отримують допомогу для тих, хто мешкає у Гідропарку, на особистих контактах – і від благодійників, і від земляків, що проживають за кордоном. Волонтери особливо підкреслюють, що не ділять сусідів на тих, хто виїхав, і хто залишився – вони всі остров’яни і всі потребують підтримки.

Щодо підтоплення, то влада пропонувала людям прихисток і в місті, і за його межами, але херсонці, які вирішили лишитися на батьківщині, користувалися тим, що можна тимчасово пожити у знайомих чи рідних, зокрема, у тих, які виїхали з Херсона.

Як каже херсонка, з якою я спілкувалася, вони перебралися в будинок до знайомого, де відносно спокійніше, хоча мали ключі від квартири друзів. Але там 9-й поверх і не працює ліфт, а в родині хвора мама. Вона каже, що якби не мама, то вони з батьком і свій будинок, що був підтоплений, не покинули б – пересидіти готові були на горищі. Але коли вода сягнула другого поверху, то викликали рятувальників. Зараз у їхньому будинку вода відійшла, вони змогли вигребти те, що вона нанесла, проте там сирість і пліснява. Каже, що до них приходили поліцейські, зафіксували все, а от комісії для обстеження ще не було.

Після відходу води в будівлях та подвір‘ях нанесло тонни мулу та глини. Херсонки так розповідають: якщо людина сама живе і має хоч якісь фізичні сили, на те, щоб розгребти все, що нанесла вода у хату, потрібні місяці. Багато роблять волонтери – без них ніяк, влада відкрила гарячу лінію, через яку можна попросити допомогу.

Влада пояснювала, що в регіонів не вистачає фахівців для обстеження житла і документації збитків, не всі готові працювати в умовах постійних обстрілів. Власне тому з інших областей країни в область делегували такі комісії. Коли ми з головою ОВА Олександром Прокудіним заїхали на одну з підтоплених вулиць, – Чайковського, то зустріли львів’ян. Це переважно представники приватного бізнесу, що добровільно зголосилися оцінювати збитки, яких зазнали херсонці. Серед них – і директор будівельної компанії, і головний архітектор проєктів, і фахівець з науковими званнями. Кажуть, що процедура вимагає забагато писанини, от якби її зменшити. А ще поділилися думками, як можна відбудовувати житло якнайшвидше і якісно.

По вулицях – купи того, що виносять з дворів містяни, це вже непотріб. Сміття вивозять, але люди, як мурашки, щодня вичищають двори і хати. Біля будинків у дворах стоять меблі, сушиться одяг. Людмила Кириленко розгублено стоїть біля своєї хати. Вона виїхала з міста раніше, коли влада закликала евакуюватися на зиму. І от повернулася... Жінка каже, що їй потрібна допомога, щоб вигребти з хати все, що нанесла вода, просушити, в неї не залишилося ні меблів, ні побутової техніки. У будинку всередині немає живого місця – лише люстра на стелі дисонує з усім, що довкола.

Господарі одного з будинків у тому районі показують своє житло – вони саме рятують, що можуть. Вода їхню хату затопила повністю, допомагає вичищати все пенсіонерам син, воду викачували помпою волонтери.

«Син вигрібає щодня потрохи, перестінки всі попадали. Це спальня у нас, і тут-от диван стоїть «малютка», а стіни немає», – показує господиня. Наталії Ковальовій 67 років, вона каже, що поліція вже була, справу відкрили, а комісію чекають. «Ви знаєте, у мене стільки квітів було, у мене весь двір був у квітах, троянди», – каже вона, показуючи двір та знищені водою квіти.

Херсон зараз – це місто, де можна побачити все: зруйновані від обстрілів та підтоплення будівлі, й оази доглянутих дворів, кав’ярні, де люди п’ють каву і прислухаються – чи то приліт чи виліт. Де поряд з таким життям, не так далеко, йде бій. Де через Дніпро – на лівому березі, продовжують чекати визволення земляки, які ще в окупації й які пережили трагедію на Каховській ГЕС взагалі сам-на-сам, лише допомагаючи одне одному.

Ірина Староселець, Херсон
Фото Олександра Корнякова та Ірини Староселець