Ті, хто вибрався з пекла

Ті, хто вибрався з пекла

Фоторепортаж
Укрінформ
Операція Азовсталь: про що говорять люди, які тижнями ховалися у бункерах

Півтори сотні мирних людей, які понад 50 діб ховалися в підвалах комбінату "Азовсталь", нарешті дісталися Запоріжжя.

Евакуація відбувалася в рамках спецоперації, яку називають найважчою з початку війни. Її проведення трималося у суворій секретності. Відомо, що питання під особистий контроль взяв Президент України Володимир Зеленський. 

“Генсек ООН Антоніу Гутерреш приїхав до Києва для перемовин з Президентом Зеленським. Підключились ми як менеджери цього проекту, координатори. Декілька днів домовлялись, якими будуть наші дії. Ви знаєте, що там поганий зв’язок, небезпека обстрілів. Коли їдеш від Запоріжжя до Маріуполя - там 15 блокпостів, де на кожному своя влада, свої домовленості, генерали. Навіть не хочу перераховувати, скільки їх там є. Нам треба було, щоб “коридор” спрацював до самої “Азовсталі”, бо в Маріуполі - ще інша влада. Нам це вдалось. Дякую Президенту, ООН - тут вони спрацювали, і Червоному Хресту - вони дійсно зробили те, що мали. Це була найуспішніша операція евакуації з “Азовсталі”. Дещо менший успіх у самому Маріуполі, але ми вже пробили коридор і не зупинимось. Червоний Хрест готовий їхати в Маріуполь”, - сказала кореспонденту Укрінформу віцепрем’єр-міністр - міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук, яка приїхала, аби особисто зустріти евакуаційну колону. 

ФІЛЬТРАЦІЯ ЗАТРИМАЛА ЛЮДЕЙ НА ДОБУ

До Запоріжжя людей з “Азовсталі” мали привезти зранку 2 травня. Здавалося, що в цей день до міста приїхали всі світові ЗМІ. Журналісти чергували у Центрі реєстрації переселенців від самого ранку і до пізнього вечора, коли стало відомо, що евакуаційна колона ще в дорозі і її чекають не раніше 3 травня. 

Як пояснила агенції Верещук, колона довго перебувала в Безіменному (Донецька область).

“Ночували в Димитрівці. Там проводяться фільтраційні табори, які не відповідають Женевським конвенціям. Там були представники ООН, вони все бачили на власні очі, і я впевнена, що вони свідчитимуть у Міжнародному кримінальному суді, що насправді відбувалося”, - сказала вона. 

За інформацією Верещук, російські військові не дозволили виїхати на підконтрольну Україні територію жінці-поліцейській з дитиною. 

“За міжнародними конвенціями вона некомбатант, і ми її включали в списки як цивільну. Будемо розбиратися, чому її не випустили”, - додала міністерка. 

Сьогодні, 3 травня, о 9-й годині у Центрі реєстрації було близько сотні представників ЗМІ та ООН. За кілька годин почали прибувати люди, які виїхали з окупованих територій на власних авто. Про "Азовсталь" ніхто нічого не говорив, окрім сухого "їдуть, чекайте". 

О 12:30 стало відомо, що колона стоїть на черговому блокпосту в районі Василівки. В мирний час дорога до Запоріжжя зайняла б пів години, ну може, хвилин 40. Але враховуючи російські блокпости, залишалася загроза, що сьогодні люди можуть не приїхати взагалі. Тим більше що випадків, коли військові рф "маринували" людей не годинами, а дням, було безліч.

Близько 16:30 колона прибула до Запоріжжя. Автобуси заїхали на майданчик, і за кілька хвилин із них вийшли люди. 

СИДІЛИ В БУНКЕРІ І ЗОВСІМ НЕ БАЧИЛИ СОНЦЯ 

Чотирнадцятирічний хлопець на ім’я Вова одним із перших погодився поспілкуватися з журналістами. В бункері, розповів, їх було тридцятеро, серед яких 10 - діти, найменшому малюкові лише півтора роки.

“На “Азовсталі” ми ховалися майже 2 місяці. Ми приїхали туди разом з мамою 6 чи 7 березня, точно не пам’ятаю. Нас привіз туди батько, він казав, що це найбезпечніше місце. Батько військовий, він досі там знаходиться. Ми сиділи у бункері весь час і зовсім не бачили сонця. Я би хотів передати батькові, що з нами все добре і щоб він був обережнішим”, - розповів хлопець. 

За його словами, українські військові приносили людям, що ховались у бункерах, їжу. 

“Якби не вони – нас би вже не було”, - сказав Вова. 

Надія Ткачова, яка також ховалась на “Азовсталі”, каже, що спочатку там було безпечно, але в середині березня кільце навколо меткомбінату почало стискатися. 

“З моря, повітря, звідусіль летіло саме по заводу. Трьохтонні бомби падали. Багато загиблих. Не хоронять нікого, це неможливо. Всі загиблі лежать на шлаковій горі на заводі. Дуже багато поранених. Там ще залишається близько 200 цивільних людей, у тому числі 30 дітей”, - розповіла вона. 

Дівчина говорить, що найстрашніше - це щоденні обстріли. Вона дуже переживає за наших військових, які залишились на “Азовсталі”. 

ДРУЖИНАМ ВІЙСЬКОВИХ РОСІЯНИ ОБІЦЯЛИ ПРИСЛАТИ ГОЛОВИ ЧОЛОВІКІВ

31-річна Катерина ховалася від російських “освободителей” в бункерах заводу разом із двома синам - 11 та 6 років. Там вони перебували з 10 березня. Каже, що не могли ні вийти, ні двері відчинити. 

“Діти відчували страх. Але надія, що ми все ж таки виберемось, була. Ночами ми прощалися з життям і думали: “Добре, якось прожили - і досить”.  Коли ми виїздили, нас привезли на так званий скринінг - це щось по типу реєстрації. Завели в намети, роздягали жінок окремо, чоловік окремо. Перевіряли шрами, татуювання, заглядали навіть у труси. Перевіряли рюкзаки, всі листування в телефонах читали, намагалися весь час випитувати про військових, навіть про глибину підвалів, де ми перебували. Жінкам, у яких військові чоловіки, погрожували, говорили, що тих знайдуть, обіцяли прислати голови чоловіків у коробках...”, - розповідає Катерина. 

Вона каже, пішли саме на “Азовсталь”, бо всі знали, що там є бункери, які мають витримати удар бомби. Але ніхто не очікував, що завод візьмуть у кільце. 

“Мені б не хотілось виїздити з України. Віримо, що Україна вистоїть і все в нас буде добре, що буде світле майбутнє. Після перемоги мені хотілося б іще побачити Маріуполь, але жити там - мабуть, ні. Те, що ми бачили в місті, коли виїздили, - це коробки, всередині яких величезні чорні дірки. Будинків немає, є рештки від них. Зараз планую їхати в бік Івано-Франківська, в мене там друзі”, - говорить Катерина.

УСЕ НАШЕ ЖИТТЯ ПЕРЕТВОРИЛИ НА ПОПІЛ 

Працівниця заводу “Азовсталь” 54-річна Еліна Василівна Цибульченко розповіла, що з 2 березня ховалась у бомбосховищі рідного заводу з донькою, зятем та чоловіком. 

Жінка знала, що у бомбосховищі є вода, а в місті її вже важко було дістати. Тож прибігли туди - і вже не змогли вийти. 

“Все наше життя перетворили на попіл. Ми чотири доби лежали в коридорі квартири, бо там, як нам казали, безпечно, але потім до нас прилетіло. Я ніколи не знала, що таке страх. Ми не збирали тривожну валізку, як не збирали її і в 2014 році. Думали, що вона і зараз нам не стане у нагоді.  Мама говорила: “Елю, не панікуй, він (путін) не насмілиться”. Їй 1 травня 82 роки би виповнилося... Мама 2 березня пропала без вісти. Ми з моїм чоловіком бігли містом, бачили багато трупів, в нашому під’їзді була просто чорна діра - ні меблів, ні перестінків. Це було дуже страшно. Будинки всі зруйновані, наше квітуче місто перетворилося на купу сміття. А після 2 березня ми вже в місті не були”, - розповіла жінка. 

В бункері на заводі залишилося ще 42 людини. росіяни не дозволили їм вийти.

“Коли нас наші військові вивели з заводу, ми почули їх перемовини. російські військові сказали: “Выводите своих 11 карандашей”. Тобто ми - це “11 олівців”. Військові рф говорили: “Не їдьте в Україну, ви їдете у війну”, - але ми не бачимо життя в іншій країні”, - додає жінка. 

Вона також розповіла, що людям доводилося збирати їжу з землі, аби не вмерти з голоду.

43-річну Оксану з двома синами, 10 та 14 років, до бункеру “Азовсталі” привів її чоловік-військовий. 

“З 7 березня перебували в бункері. В місті було вже дуже небезпечно. Люди залишилися в підвалах своїх зруйнованих будинків. Ніхто не очікував, що будуть гатити так по місту. Ми думали, що стрілятимуть лише по окраїнах, як у 2014 році”, - говорить жінка. 

Зараз вона більше за все хоче, аби її чоловік  вибрався з того пекла, але зв’язку з ним немає. 

“Багато загинуло людей, і допомоги немає, але ж там залишилися наші військові! Ну невже їх не можна якось обміняти на полонених російських? Чому президент росії не цінує своїх людей, чому не обмінює?” - питає вона, ледь стримуючи сльози. 

Урядовці тим часом запевняють, що операція, яку неофіційно називають “Евакуація Азовсталь", триватиме, допоки з-під завалів заводу не вийдуть всі люди. За приблизними підрахунками, там перебувають ще кілька сотень цивільних та українські військові, серед яких є важко поранені. 

Тим часом спроби росіян штурмувати «Азовсталь» тривають, ідуть авіаудари ракетами, а Маріуполь й далі залишається в облозі. 

Ольга Звонарьова

Фото Дмитра Смольєнка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-