Велике прання. Як переселенці відновили бізнес з нуля

Приватне підприємство Білозерцевих спеціалізується на виготовленні промислових пральних машин. Це найпотужніше виробництво, яке було запущене у межах пілотного проєкту за рахунок безвідсоткового кредитування.

Глава сім’ї Микола Микитович Білозерцев у бізнесі вже 30 років. Починав співзасновником торговельно-промислової фірми у Луганську, яка продавала у тому числі й великогабаритні пральні, сушильні машини та центрифуги, а також займалася їхнім ремонтом. Досконально вивчивши цю техніку, Микола Білозерцев вирішив виготовляти її самостійно, заснувавши приватне підприємство «Альтаір». До початку бойових дій на сході України у нього були власні виробничі приміщення, в яких працював невеликий колектив спеціалістів. Та в 2014 році чоловік разом із родиною вимушений був усе кинути й переїхати до Харкова, де свого часу отримав університетську освіту фізика-ядерника.

А грантові гроші швидко закінчилися

Перший час Микола Микитович з дружиною Надією Олександрівною та сином і донькою жили очікуванням, що ось-ось усе скінчиться і вони повернуться додому.

«А потім я дізнався, що мого виробничого приміщення вже нема. Немає верстатів, інструментів, автомашин, пристроїв, готового до відправки товару… Все розтягнули! І мене охопив такий розпач! Як жити далі? Родина без роботи, за оренду квартири платити треба… А де брати гроші?» - все ще з болем у голосі розповідає Микола Микитович.

Про відродження серйозного бізнесу, залишеного в Луганську, родина спочатку навіть не мріяла. Щоб звести кінці з кінцями, батько з сином зайнялися дрібним підприємництвом, але справа не пішла. Надія Олександрівна, інженер-економіст за фахом, вимушена була найнятися прибиральницею до багатих людей, та незабаром вони перестали потребувати її послуг. Донька Катерина переїхала на Харківщину з маленькою дитиною без чоловіка, і батьки, звісно, не могли залишити їх без фінансової підтримки. Було дуже скрутно. Невлаштованість, безробіття, безгрошів’я… Пригадують, вони досить довго носили одяг, у якому виїхали, бо не мали за що придбати новий.

Та Микола Микитович, який виріс у багатодітній сім’ї і ще підлітком залишився без мами, не звик пасувати перед життєвими проблемами. «Ми пішли не своєю дорогою, тому в нас нічого не виходить. Треба повертатися до своїх машинок», - заявив якось на сімейній раді, і з ним усі погодились.

Відродити технологічно складний бізнес на новому місці з нуля виявилося ще тим квестом. Для старту потрібен був серйозний капітал. Брати банківські кредити під «драконівські» відсотки Білозерцеви не хотіли. Тому вони пішли… вчитися. Це був початок 2016 року. Їм пощастило, що саме тоді Програма розвитку ООН в Україні організовувала семінари для вимушених переселенців. Вони встигли, як кажуть, заскочити в останній вагон. Разом зі знаннями отримали й матеріальну підтримку у вигляді гранту, на яку придбали першу партію виробничого обладнання. Згодом виграли ще один міжнародний грант. Орендували приміщення, взяли робітників. Робітники встигли виготовити один апарат - і на цьому гроші закінчились. Існування бізнесу залишилося під питанням.

Кредит, який можна повертати податками

Сімейна справа Білозерцевих отримала друге дихання завдяки пілотному проєкту Міністерства соціальної політики «Рука допомоги», що реалізувався за підтримки Світового банку в межах проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України». Для пілота були вибрані Львівська, Полтавська й Харківська області. Проєкт охоплював малозабезпечених безробітних та внутрішньо переміщених громадян.

«Ми розуміли, що маємо рухатися тільки вперед, бо за нашими спинами ніхто не стоїть і відступати нам нікуди, - каже Микола Микитович. – У державному проєкті нас привабило насамперед те, що поворотний безвідсотковий кредит можна було повертати  протягом трьох років не «живими» грошима, а податками. Це ж дуже вигідно: щомісяця сума позики зменшується на суму сплачених обов’язкових платежів від підприємницької діяльності та соціальних внесків. Більше того: мінікредит не треба було повертати у разі, якщо новостворений підприємець працевлаштував у себе двох безробітних за направленням служби зайнятості населення, вимушених переселенців чи учасників бойових дій. Кращих умов для старту бізнесу в Україні не існувало. Гріх було цим не скористатися».

У міському центрі зайнятості подружжю Білозерцевих порадили подавати заяви на участь у проєкті кожному окремо. Адже дві суми — то краще, ніж одна. Тоді можна було, за умови успішного захисту бізнес-плану, одному отримати від держави максимально 70 тисяч гривень. Але не готівкою. Гроші йшли напряму продавцям матеріалів чи обладнання, необхідних конкретному учаснику пілотного проєкту «Рука допомоги».

Їм потрібні були свердлильні верстати, зварювальні апарати, вантажопідйомники, інструменти тощо. У родини підприємців на той час не було ані готових виробів, ані ринків їхнього збуту. І це їх хвилювало найбільше. Вони прекрасно знали і як ніхто розуміли, що без реалізації продукту (матеріального чи інтелектуального) бізнес приречений. Та що говорити про «високі матерії», якщо на початку Білозерцеви навіть за оренду невеликого виробничого приміщення платили з пенсії. А придбані інструменти зберігали у друзів: у когось у гаражі, у когось — у квартирі.

Першим найманим робітником у засновників «Альтаіру» став їхній син Костянтин. Інженер-електронік, він до того таксував ночами. Нині – відповідальний за виробничий процес. До речі, під кінець пілотного проєкту Костянтин також захистив бізнес-план з виробництва промислових пральних машин і як фізична особа-підприємець отримав обладнання ще на 70 тисяч гривень. На той момент Білозерцеви уже чітко визначилися, чого їм бракує для подальшого розвитку. Взяли потужний аргоновий зварювальний апарат, економну газогенераторну пічку «Булер’ян», бо першої зими надто дорого обійшлося опалення виробничого приміщення газом…

Коли дають вудку у руку...

Підібраний Білозерцевими невеликий колектив спеціалістів - токарів, слюсарів, електриків - доволі швидко впорався з відновленням півтора десятка модифікацій професійного обладнання, яке приватне підприємство випускало раніше.

«Тепер промислові пральні машини й центрифуги «Альтаіру» набагато досконаліші, бо виготовляються за новітніми технологіями, - говорить 38-річний Костянтин Білозерцев. – Окрім того, наше відновлене підприємство збило ціни на аналогічну продукцію ще двох українських виробників. А в порівнянні із закордонними аналогами її вартість удвічі-втричі нижча, й до наших виробів завжди є запчастини. Наші замовники - шахти, гірничо-збагачувальні комбінати, курорти, санаторії, лікарні, дитячі інтернати, будинки для людей похилого віку, дитсадки, хімчистки... Продукцію робимо тільки під замовлення – на склад не працюємо».

Надія Олександрівна, як і раніше, веде бухгалтерію підприємства. Пригадує, недавно до компанії звернувся один зі споживачів, якому потрібно було відремонтувати центрифугу, що відпрацювала років десять. Вона, як виявилося, була зроблена на «Альтаірі» ще в Луганську. Костянтину, який виїжджав на замовлення, було приємно почути про надійність своєї техніки, хоча вона була виготовлена ще на старих радянських верстатах.

Сьогодні дружна родина Білозерцевих живе завтрашнім днем і дивиться в нього з оптимізмом. Торік за рахунок прибутків вони придбали аж три нових верстати та сучасні інструменти. Це запорука підвищення якості продукції, нарощування оборотів виробництва. Микола Микитович уже розробив нову модель промислової пральної машини - з повним віджиманням білизни. Це вимога часу і боротьба за споживача.

Підприємці націлені також відійти від замовлень послуг з обробки металу в суміжників. За рахунок розширення технологій самі їх будуть надавати. Тоді їм знадобляться ще працівники.

Завдяки вчасній підтримці проєкту «Рука допомоги» бізнес вимушених переселенців отримав поштовх до розвитку, і тепер вони ось уже кілька років дають роботу іншим. Кожен із робітників заробляє сам на себе, утримує родини і поповнює бюджет податками. Така собі ланцюгова реакція, яка забезпечує стабільність життя і людей, і держави в цілому.

Взяті кредити батько і син повернули достроково, та ще й з переплатою. Надії Олександрівні довелося половину суми виплатити грошима. Це тому, що вона не оформила на свій ФОП найманих працівників, а як пенсіонерка звільнена від сплати єдиного соціального внеску, до того ж сплачувала наполовину менший податок від доходу. Тому за три роки не встигла виплатити всю суму податками.

«Але це не суттєво. Головне, що всі ці роки безвідсотковий кредит працював на розвиток нашого приватного підприємства, - говорить жінка. – Програма вигідна тим, що тобі дають «вудку» в руки, і ти одразу починаєш «ловити рибу».

…Білозерцеви й досі не мають власного житла у Харкові. Бо розширення сімейного бізнесу в них у пріоритеті. Вони вважають, він ще не набрав потрібних обертів.

Нагадаємо, з 1 січня бюджетна програма «Рука допомоги» поширюється на всю Україну. На її реалізацію виділено близько 100 мільйонів гривень. А той, хто розробить і захистить бізнес-план і зареєструється як підприємець, зможе отримати необхідне обладнання й техніку для старту бізнесу на суму до 97 500 гривень. Поворотний безвідсотковий мікрокредит буде списуватися протягом трьох років за рахунок сплати обов’язкових податків і єдиного соціального внеску. За умови працевлаштування двох осіб за направленням центру зайнятості кредит можна не повертати. Цей дієвий механізм стимулювання безробітного населення до повернення на ринок праці був успішно відпрацьований у ході пілотного проєкту. Приклад родини Білозерцевих - переконливе тому підтвердження.

Ганна Волкова, Харків

Фото надані Миколою Білозерцевим