Шкіряні босоніжки віком у тисячу років
У Музеї археології Харківського національного університету ім. Каразіна зараз представлена виставка знахідок останніх двох років. Карантин улітку не завадив ученим і студентам попрацювати «в полях». Кілька експедицій – університетські та з Харківського історичного музею ім. Сумцова, привезли артефакти, які досі тішать і дивують археологів.
СКІФИ З ЇХНІМ «ФІРМОВИМ» СТИЛЕМ
Традиційно студенти під керівництвом директорки Музею археології Ірини Шрамко працюють на території Більського городища (Полтавщина). У некрополі Скоробір спільно з експедицією Історико-культурного заповідника «Більськ» вони минулого польового сезону досліджували три кургани першої половини VI ст. до н.е. Серед них відзначають поховання кочовика з окремою могилою коня. Немало дістали й цінних речей: залізний спис, акінак (короткий меч, поширений серед давніх персів, мідян та скіфів), біметалевий ніж із бронзовим зооморфним завершенням, золоті пластинки від одягу, набір намистин із гірського кришталю та напівдорогоцінних каменів, бронзові наконечники стріл, а також набори поминального посуду. Увесь цей скарб можна побачити в першій вітрині посеред залу.
«Практично всі скіфські кургани на території України були пограбовані ще в давнину. Або учасниками поховань, або вже після поховання. Тільки завдяки тому, що в курганах були схованки, і крадії про них не знали й не помічали, якісь цінності нам вдається знайти. А щось навпаки – знаходимо, по суті, в грабіжницьких ходах, де вони цінності просто губили, – починає старший науковий співробітник Музею археології Костянтин Пеляшенко. – Ось зразки скіфського золота, яке традиційно так цікавить відвідувачів. Ми бачимо частину метапіди – пластини, що прикрашала жіночий головний убір. Видно отвори для пришивання на тканину, тут є орнамент. Ми навіть за цими залишками можемо зрозуміти, як вона виглядала. Або ось нашивні бляшки для одягу, тобто це був святковий костюм або спеціальний похоронний».
Дзеркала з боковою ручкою з’являються саме у скіфський період, знаходять їх тільки в жіночих похованнях. Зброя, звісно, поруч із чоловіками. Уже згаданий біметалевий меч має бронзову рукоять і залізне лезо, а завершення у вигляді голови чудово збереглося.
«Звірячий стиль – візитна картка скіфської культури, жодна інша таким не відзначається, навіть у попередників скіфів – кімерійців, був геометричний стиль, – зазначає Пеляшенко. – У скіфів бачимо розквіт звірячого стилю – зображень як реальних тварин, наприклад, зайця, коня, так і міфічних грифонів, сфінксів».
Досліджували скіфський час і на Харківщині. Два останні сезони експедиція Музею археології, якою керував Костянтин Пеляшенко, веде розкопки багатошарового поселення «Дергачі-Луки». Пам’ятку, що на околиці міста Дергачі, виявили в 2018 р. Знахідки звідси датуються бронзовою добою (бондарихинська культура, ХІ-ІХ ст. до н.е.) та раннім залізним віком (скіфський час, V-IV ст. до н.е.).
За два роки вдалося дослідити частину садибного комплексу скіфського часу, що складається з двох житлових, одного господарського приміщень і господарчих ям. На цій же ділянці досліджено кілька об’єктів і нашарування бронзової доби. Тут знаходять розбитий посуд, господарські речі, зокрема, знаряддя для обробки шкур – різні проколки, уламки ножів, булавки.
Минулого року археологи мали «улов» і в Харкові – на так званих рятувальних розкопках на територіях, що відійшли під забудову. На виставці представлені артефакти з поселення доби бронзи (ІІ тис. до н.е.) «Велика Данилівка-6» на лівому березі річки Харків, а також предмети з кургану скіфського часу по в’їзду Гірському в Київському районі Харкова. Костянтин Пеляшенко звертає увагу на один із артефактів з Данилівки: там у захороненні жінки та дитини виявили підвіс із мушлями каурі (колись цінна привізна прикраса й еквівалент грошей, які неможливо було підробити).
ЯСКРАВА ТА ЗАГАДКОВА САЛТІВСЬКА КУЛЬТУРА
Середньовіччя університетські археологи, як і щороку, досліджують у Верхньому Салтові (Вовчанщина Харківської області). Влітку їм пощастило розкопати рідкісну для залізної доби річ – залишки шкіряного взуття. Те, що органіка збереглася в такому об’ємі – мало не археологічне чудо для України. Напевне, їх «законсервували» бронзові елементи та особливий ґрунт у тій конкретній місцевості. Разом із харківським філіалом Національного науково-дослідного реставраційного центру України університетські спеціалісти провели консерваційно-реставраційні роботи, які й дозволили зберегти та демонструвати таку річ.
«Скелети в катакомбі не збереглися взагалі, струхли. А взуття вціліло. Збереглася верхня частина, і видно всі тонкощі виготовлення – дірочки, куди проходила голка майстра, складки, а також красиві застібки. Після виставки ми продовжимо досліджувати цей артефакт. Уже бачимо, що скоріш за все – застібка виготовлена зі сплаву міді зі сріблом, що часто в давнину практикувалося», – розповідає головний зберігач фондів Музею археології Анна Андрусишина.
Ще унікальні, хоч і непоказні для пересічного відвідувача, речі – теж органічні. Це дерев’яний футляр від ножа, зверху на якому була береста із рунічними символами, прописаними чорнилами, а на зворотному боці – орнамент. Це взагалі єдина знахідка за всю історію досліджень Салтівської культури (а відкрито її 1900 року), де є напис чорнилом. Музейники пояснюють усю важливість таких артефактів для науки: вважалося, що «салтівчани» не мали писемності, але знахідки останніх років свідчать про інше. Зустрічаються руни, що повторюються, однак база ще надто мала для досліджень, а тим більше – якихось висновків.
Іще одна геть непоказна річ – дерев’яний реліквалій, малесенька скринька з висувною кришкою (як на доміно). Там щось є усередині, але поки що її не відкривали, аби не пошкодити ці крихкі залишки деревини.
Серед знайдених артефактів у «салтівській» вітрині: срібна арабська монета, що була перероблена у нашивку, бронзові та срібні бляшки з чоловічого пояса, бронзові сережки, браслети та каблучки, металеві деталі одягу (ґудзики, бубонці, пряжки-ґудзики), амулети, керамічний посуд, ножі.
Та найбільший захват у поціновувачів прикрас неодмінно викличе намисто. Здається, такі речі – поза часом.
«Буси Салтівської культури – це щось! Ми коли працюємо з ними, консервуємо, нанизуємо, виставляємо, отримуємо неймовірне задоволення. Вони такі яскраві, різноманітні. З коралів, золотої та срібної фольги, з янтарю, з напівкоштовного каміння, – зазначає зберігачка фондів. – А ще Салтів – це завжди велика кількість бубонців. А як вони звучать! Штамповані – гірше, бо зберігаються гірше, а ось литі – чудово дзвенять. Колись ми знайдемо можливість це продемонструвати відвідувачам».
Останнім часом фахівці все більше стурбовані, що Верхньосалтівська пам’ятка, яка дала назву цілій культурі, не має статусу національної.
«Землі там роздаються під дачі, наділи, знищуються сільськогосподарською діяльністю, а ще – чорними “археологами”, грабіжниками. Цього року взагалі знайшли кістки в коробці! Розкопали, забрали все цікаве, цінне, кістки склали в купу й лишили нам, виходить. Варварство. Ситуація зі збереженням культурної спадщини жахлива. Щось знаходять у процесі розорювання земель, потім передають нашим спеціалістам з історичного музею, які там працюють. Але ми вже про ці речі нічого не скажемо, бо не маємо контексту», – пояснює Андрусишина.
КУБОК З-ПІД ВАЛОК Й ІНСТРУМЕНТИ, ЯКИМ 15 ТИСЯЧ РОКІВ
Ще в одній вітрині можна побачити найновіше зі спільних експедицій, які проводять уже 20 років Харківський національний університет ім. Каразіна та Німецький археологічний інститут. В останні два роки продовжувалося дослідження пам’яток пізньоримського часу та початку Великого переселення народів на території Харківської області. Зокрема, продовжилися розкопки поселення та могильника черняхівської культури (III-V ст. н.е.) у селі Війтенки (колишній Валківський, нині Богодухівський район). Тут знайшли велику кількість керамічних посудин, намистин, фібул, ножів, елементів одягу та рідкісний скляний кубок.
В останній вітрині експозиції – експонати, знайдені біля села Кам’янка, речі з пізнього палеоліту. Комусь вони здадуться нецікавими, комусь незрозумілими, але варто спробувати пофантазувати – як же їх застосовували наші пращури.
«Якщо скіфи – це 2,5 тис. років тому, – вказує Анна Андрусишина на вітрини, – Салтівська культура – тисяча з гаком років тому, то тут ми ж говоримо про 15 тисяч років. Це такий період людства, про який ми не знаємо нічого. Тут і методика розкопок інша, і вивчення, і підходи. У вітрині представлені кремнієві знаряддя праці древньої людини. Ці всі грані спеціально обточені».
Групу знарядь складають 15 різців різних форм і розмірів, 3 скребки, 2 проколки, відщепи і пластини з ретушованими ділянками та мікропластинки з притупленим краєм. «Мало експедицій на території України взагалі займаються цим періодом», – зазначає зберігач фондів.
Дізнатися більше про роботу харківських археологів і побачити на власні очі найновіші артефакти можуть усі охочі. Виставка працюватиме до кінця зими, а вхід до музею безкоштовний.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського
