Екзотична люфа в українських Каїрах 

На Херсонщині в селі Каїри до Національного реєстру рекордів України внесли першу в країні спеціалізовану ділянку з вирощування люфи. Люфа – це трав’яниста ліана родини гарбузових, зовні схожа на великий кабачок. Коли вона дозріває, її плоди очищують і використовують як натуральні мочалки та губки для миття посуду. Родина Жданових, що займається вирощуванням цієї рослини, мріє, щоб вона позбулася статусу екзотичної й щоб українці відмовилися від синтетичних губок і мочалок. Бо після використання люфа не завдає шкоди довкіллю.

ЕКЗОТИКА НА ХЕРСОНЩИНІ

До села Каїри від Херсона більше ста кілометрів дороги різної якості: й гарної траси, і ділянок, укритих ямами. Мене підвозить команда Національного реєстру рекордів України. Пасажири в мікроавтобусі – керівниця Національного реєстру рекордів Лана Вєтрова та два собаки – Дзиґа й Укроп, яких називають талісманами. За кермом чоловік пані Лани – Дмитро Єсипчук, що відповідає за технічну частину проєкту.

Поки їдемо, обговорюємо з Дмитром назву села, вона звучить не менш екзотично, ніж люфа. Є кілька версій походження цієї назви населеного пункту. Перша з них свідчить, що в XVII столітті на ці землі з північних районів України у пошуках кращого життя прибули козаки. Один з них – на прізвисько Каїр – запропонував оселитися саме тут. Інша версія твердить, що найменування поселення походить від татарської назви поширеної в цій місцевості рослини каїр, яка використовувалася для ущільнення діжкових клепок. Є інші версії про тюркське походження назви села, а краєзнавець Андрій Лопушинський навіть не виключає, що така назва пов’язана з ромами.

У відкритих джерелах пишуть, що у минулому на місці села розташовувалось золотоординське місто Каїр-мечеть.

Словом, походження назви достеменно невідоме, але краєвиди тут гарні – село розташоване на лівому березі Каховського водосховища.

КАЇРСЬКІ ФЕРМЕРИ

На околиці села, на вулиці Шевченка тут є двір, поряд із яким і розташована спеціалізована ділянка з вирощування люфи. Тут живуть батьки Тетяни Жданової і власне на родинній землі й вирощують люфу. Тетяна та Володимир зустрічають нас разом із дев’ятирічним Платоном та семирічною Емою. Діти з ентузіазмом допомагають Лані Вєтровій обмірювати ділянку для фіксації рекорду ще й за площею. Бо факт, що це справді перша спеціалізована ділянка люфи у країні, експерти вже перевірили. Тут важливе слово «спеціалізована», бо люди десь на городах чи у горщику, може, й вирощують кілька рослин, але в даному випадку херсонці не лише вирощують на площі 0,28 гектара, а й виробляють із екзотичної рослини брендований продукт Family Loofa. Як каже Лана Вєтрова: спеціалізоване вирощування для спеціалізованого товару.

Гарний настрій не псує ні сильний дощ, що переходить у мокрий сніг, ні те, що картинка нині не така гарна, як була б у серпні чи вересні. На опорах лишилися плоди люфи – цього року через погодні умови близько 60% урожаю не дозріло, кажуть господарі.

Для вручення сертифіката про рекорд нас запрошують у дім батьків Тетяни. Булат і Віра Садикові – сільські медики, вони допомагають доньці та зятю вирощувати люфу. Пані Віра ще досі практикує як сімейний лікар.

Аграріїв серед них нема. Ферму заснував Володимир, він приватний підприємець і керівник громадської організації «В єднанні – сила», Тетяна – дитячий невролог, живуть вони у Херсоні, а в Каїрах працюють у сезон у вихідні та у вільний час.

«Тема екології нам дуже близька, це наше, родинне. Це не перший наш екологічний проєкт. Ще до того, як переїхати у Херсон, поки Таня навчалася і ще діток не було, ми жили у Любимівці, й виграли чеський грант на міні-проєкт для громад з утилізації органічних відходів за допомогою каліфорнійського червоного черв’яка», – розповідає Володимир.

У 2015 році переїхали у Херсон, Таня почала працювати лікарем у дитячій обласній лікарні. «Ми прийшли до друзів, а в них росте на арці кілька кущів таких дивних. Запитали, а що це таке? Нам пояснили, я попросив 50 насінинок, ми взяли їх у 2015 році, й так вони у нас пролежали у пакетику до 2018 року. А тоді вже ми це насіння висадили – отут от, серед винограду. З пів сотні насінинок зійшло двадцять п’ять - тридцять, і десь із двадцяти ми отримали плоди. Того року ми їх роздарували і самі почали користуватися, побачили, що це дуже цікаво», – пояснює голова ферми.

Взагалі, розповідає Володимир, у світі є понад 50 сортів люфи, але не більше п’яти придатні для того, щоби з них робити губки та мочалки.

ЖДАНОВИ НЕ БОЯТЬСЯ КОНКУРЕНЦІЇ І МРІЮТЬ ПРО КООПЕРАЦІЮ

Для України люфа все ще екзотична рослина. Жданови хочуть, щоб якомога більше людей її вирощували. Адже це означатиме, що все більше людей відмовлятимуться від синтетичних губок і мочалок на користь натуральних, які після використання можна компостувати, не завдаючи шкоди довкіллю.

Але чи так легко вирощувати цю рослину? Висаджують насіння у травні (треба, щоб температура нічна була не нижче 12 градусів тепла). Тому цього року все так затяглося, бо рослина довго не сходила, пояснюють.

«Робимо колію, опушуємо. А коли вона вже вийшла, ми натягуємо сітку і кожну рослину направляємо, підв’язуємо, їй потрібно йти догори. А потім пасинкуємо, їх там 5-6, а ми лишаємо 2-3, щоби плоди були більш-менш нормальні. Потім вони вусиками своїми заплітають плід – і він може деформуватися, тому ми ходимо і розплітаємо, щоб мав гарну форму. А ще от потрібна прополка – дуже любить, щоб було чисто. Деякі люди кажуть, мовляв, та що тут робити: посадив – і вона виросла. Насправді тут роботи від початку і до кінця багато. А збираємо з кінця серпня. Проте цьогоріч у вересні почали», – розповідає Тетяна.

Коли люфа дозріває, плід стає коричневим, насіння в ньому починає шарудіти, схоже на маракаси.

Рослина любить тепло і вологу, тож фермери мають крапельне зрошення на ділянці. Добре, що батьки допомагають із поливом, кажуть. Поливають у травні раз на три дні, у червні – липні через день, у серпні вже не поливають.

Щодо тепла, то його наче вистачає на Херсонщині, каже Володимир. Але, як показав цей рік, таки не завжди. Найбільший плід виростили сантиметрів десь 62. Усі премудрості й технологію відпрацьовують на практиці, на власних «шишечках», жартує він. Інтуїтивно дійшли висновку, як доглядати.

«Вирощуємо з насіння, але хочемо спробувати з розсади. Що це дасть? Люфа довго виходить із зерен – у травні як посадиш, вона ще місяць буде «сидіти». Якщо ми її раніше посадимо, вона швидше дозріє, а значить, уже влітку, коли турист приїде на море, можна буде і людей на майстер-класи приймати, і пропонувати на продаж товар із нового врожаю», – пояснює Володимир.

До речі, цьогоріч хоч і багато люфи не дозріло, зате були перші туристи – з Одеси, Миколаївщини, з Херсонської області приїхало близько півсотні людей на День відкритих дверей – для них просто на полі провели майстер-класи.

Тетяна як лікар звертає увагу, що не лише для довкілля корисно використовувати люфу, а й для здоров’я людини – екологічна мочалка злущує верхній шар шкіри, покращує кровообіг та лімфовідтік, скрабує.

Запитую, чи у селі за їхнім прикладом люди не взялися вирощувати таку екзотику? Жданови кажуть, що ні, поки що лише з-за паркану заглядають, що воно таке, дивляться. Тетяна пояснює, що місцеві просто не розуміють, навіщо ростити натуральну губку, якщо є в магазині синтетична, вона їх влаштовує, а довкіллям у нас в країні переймається не так і багато людей.

Як із плоду роблять мочалку? Облущують, витрушують насіння – і готово. Правда, не все так просто. Тут як фахівець уже пояснює дев’ятирічний Платон: коли влітку шкірка присихає на плоді, то складно чистити, можна навіть поранити руки. Володимир каже, що інколи на чищення одного плоду витрачають хвилин п’ять. Якщо мочити, щоб легше чистилося, то треба потім знову сушити, щоб не завівся грибок. Якщо жмакати, то вона матиме нетоварний вид. Так що справа делікатна.

Щодо перспектив вирощування люфи в країні, то, як каже Володимир, це може бути гарна тема, особливо для південних областей. Але тут є кілька моментів: виростити для селян, може, й не проблема, а що далі?

УМІЄШ ГОТУВАТИ – ВЧИСЯ ПОДАВАТИ

Найважливіше – маркетинг, кому продати. «Із першим завданням – виростити, селяни справляться дуже добре, з другим, із чищенням – якось розберуться, не вища математика, а от із третім, з маркетингом – це питання», – каже Володимир. Він готовий до кооперації, оскільки якраз маркетинг, пов’язаний із люфою, уже освоїв і має намір бізнес розвивати. Думає і про експорт, кажуть, люфу й у медицині використовують, а молоденькі плоди можна пропонувати для ресторанів. До речі, Тетяна розповідає, що пробувала їх і сирими – на смак, як горох, але з гірчинкою.

«Наразі у нас лише один напрямок, але ми хочемо розширитися, і це має бути інша бізнес-модель. Поки що це така сімейна ферма, самі зробили, реалізували», – розповідає голова фермерського господарства.

Володимир зазначає, що цього року вирощування люфи і виготовлення з неї продукції – то вже бізнес, левова частка родинного прибутку. Одна така мочалка коштує в середньому 100 гривень (велика 125), губки для миття посуду – по 25 гривень. Продають і насіння – сто гривень за сто насінин.

Реалізують через сайт, який створили за допомогою громадських організацій, мають сторінку в Інстаграм, працюють з екомагазином у Херсоні.

Ціну визначали, вивчивши ринок – шукали баланс, щоб якісний український товар не програвав закордонному. На ринку нині представлені натуральні мочалки і губки китайського та єгипетського виробництва. Щодо китайських, то, як зазначає Володимир, вони цупкі, хто ними користувався – каже, що їх треба довго розмочувати в окропі. А ще фермер пояснює, чому вони спеціально свою продукцію не зашивають і не пресують, на відміну від закордонної. «З боків не застрочуємо – якщо застрочити і насіння не випало, то всередині потім зацвісти може, тому ми так не робимо. А ще за нашими мочалками і губками дуже зручно доглядати через те, що вони пористі, просто струсив, поклав, підсохли – і ще довго служитимуть», – пояснює підприємець. Мочалки вистачає десь на рік, а губки для посуду, як розповідають їхні клієнти, служать кілька місяців.

Щодо плюсів і мінусів, то, як кажуть Жданови, вони орієнтуються на коментарі споживачів у соцмережах. Люди порівнюють із синтетичними, і переважно – на користь натуральних. «Буває, хтось каже, що натуральні гірші, починаємо розбиратися – виявляється, то йдеться саме про пресовані, китайські, з яких жир не вимивається і які за кілька тижнів просто викидаєш. Тому ми дійшли до висновку, що не треба пресувати», – ділиться він.

Цьогоріч уперше замислилися, як утилізувати рештки люфи, що лишилася на полі. Планують зробити компостну яму, можливо, спробують підсушити недозрілі плоди, спресувати і використовувати для пічки, бо неспресована люфа згорає вмить.

Володимир Жданов каже, що бізнес – то, звісно, важливо, але вони вбачають свою місію у тому, щоби просувати саме екологічний проєкт, особливо такі локальні ініціативи, і розповідати про них українцям.

«Якщо казати про нашу філософію, то вона така: робіть світ навколо себе трохи чистішим і безпечнішим. Навіть такі маленькі кроки важливі. Ми дітей змалечку беремо з собою на екологічні толоки, показуємо на власному прикладі, для нас це дуже важливо», – зазначає він.

Лана Вєтрова, своєю чергою, каже, що такі проєкти – це не данина моді, а вже просто необхідність. А такі рекорди – нагадування про розумне споживання і важливість збереження світу довкола нас, вважають у команді Національного реєстру рекордів.

Ірина Староселець, Херсон–Каїри

Фото: Ірина Староселець, nationalrecords.world, Family Loofa