Автопортрет Алли Горської на тлі миті й вічності

У великій відреставрованій залі нині експонуються картини творчого подружжя, які для виставки надали онука художників Олена Зарецька та власники приватних колекцій. Там зібрано близько 60 робіт, а на окремих банерах над ними – цитати і спогади самих художників, їхніх друзів та мистецтвознавців.

У залі багато світла, кольорів, свободи, любові й страждання. Експозиція «Сонцесяйні» знайомить із двома самобутніми творчими особистостями, які сяяли, не затьмарюючи одне одного.

На виставці є й картина з колекції художнього музею. Це автопортрет Алли Горської – харизматичної художниці, яка походила з російськомовної родини, самостійно вивчила українську мову і стала активною діячкою шістдесятництва. Її вбили у 41 рік, але життя і творчість Алли Горської досі залишаються прикладом жертовної боротьби за свободу і справедливість.

ТВОРЧЕ ПОДРУЖЖЯ СОНЦЕСЯЙНИХ

Одразу при вході в Хмельницький обласний художній музей упізнаю інтерактивну репродукцію вітражу «Шевченко. Мати», який бачила в Інтернеті. Кожен відвідувач може скласти його з окремих частин на магнітній дошці. Вітраж до 150-річчя Тараса Шевченка у 1964 році у вестибюлі червоного корпусу Київського національного університету створили художники Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко та Опанас Заливаха. Роботу з цитатою Кобзаря «Возвеличу малих отих рабiв нiмих, я на сторожi коло їх поставлю слово» одразу знищили, бо вона нібито порушувала ідейні принципи тогочасної радянської пропаганди. Аллу Горську після цього виключили зі Спілки художників, але згодом її членство відновили.

Мене зустрічає заступниця директорки музею з наукової роботи Олена Михайловська. Ми піднімаємося на другий поверх, де у просторій відремонтованій залі вперше в Україні проходить спільна виставка подружжя художників Алли Горської та Віктора Зарецького.

Ідея цього проєкту виникла під час співпраці музею з онукою митців Оленою Зарецькою. У 2019 році вона проводила в закладі майстер-клас «Створи мозаїку, як Алла Горська», адже художниця та її чоловік відомі своїми монументальними творами.

«Ми в липні провели в цьому залі ремонт. У майбутньому він буде з постійною експозицією, але зараз хочемо його показати в динаміці кількох виставок, вони знакові, з унікальними творами, тривалістю 2-3 місяці. Виставка «Сонцесяйні» цілком підпадає під цю концепцію, тому що тут твори з колекції онуки художників Алли Горської та Віктора Зарецького і кураторки цього проєкту Олени Зарецької, а також картини з приватних колекцій. Ми працювали над цим проєктом два роки. Монументальна спадщина 1960-1980 років, зокрема Горської та Зарецького, більш відома загалу. Натомість на їхню станкову творчість менше звертали уваги. Тому ми вирішили з Оленою створити більш ліричну, інтимну експозицію, присвячену спілкуванню двох яскравих особистостей, і тому, як вони, не важливо – це 1960-ті роки чи зараз, можуть реалізуватися, не затьмарювати одне одного. Назва виставки – якраз «Сонцесяйні», тому що вони обоє яскраві та сяючі. Ці люди випромінювали тепло, світло і фактично свободу, яка була затьмарена тоталітаризмом 1960-1970-х років», – розповідає Михайловська.

У залі експонується близько 60 оригінальних творів художників. Виставка відкрилася у серпні, звершити її планували в кінці листопада, але через цікавість відвідувачів продовжили до 10 січня. На експозиції є нагода побачити портрети, автопортрети, пейзажі, зразки монументальних панно Горської та Зарецького. Над картинами на жовтих банерах розміщено цитати самих художників, їхніх друзів, мистецтвознавців.

КНЯЗІВНА СЕРЕД МОРДОВСЬКИХ СНІГІВ

«Батько Алли Горської був директором кіностудій у Ялті, Одесі, Києві. Мама працювала завідувачкою цеху костюмерів. Алла вступила в Київський художній інститут – і раптом з нею щось почало відбуватися, чого батьки не розуміли. Вона починає говорити українською мовою, бере уроки української мови, пише диктанти, спілкується з людьми, які, здається, не зовсім відповідають їх соціальному рівню. Насправді Алла потрапила туди, де їй треба було опинитися – на територію свободи і прагнення до неї. Те, що називається хрущовською відлигою, насправді було імітацією свободи, бо з середини 1960-х починаються серйозні репресії проти інтелігенції», – каже моя співрозмовниця.

Алла Горська жодного разу не відкликала свого підпису на підтримку митців, яких звинувачували нібито в неправильному мистецтві. Саме художниця разом із режисером Лесем Танюком і письменником Василем Симоненком виявили місця поховання розстріляних енкаведистами жертв політичних репресій 1930-х років у Биківні, на Лук’янівському та Васильківському кладовищах. Вона підписалася й під листом-протестом 139 діячів науки і культури до керівництва СРСР проти переслідувань, арештів і судів над дисидентами. Після цього Аллу Горську вдруге виключили зі Спілки художників.

«У 1965 році засудили Опанаса Заливаху. Він 5 років провів в ув’язненні у концтаборі в Мордовії за те, що “створював націоналістичне мистецтво”. Алла Горська листувалася з ним. Нічого не боячись і знаючи, що її не пустять зустрітися із Заливахою, поїхала до Мордовії. Він описав свої враження: бачу, ніби якась князівна йде по цих снігах у великій шубі, а Алла Горська була високого зросту – метр вісімдесят, така яскрава і харизматична. І Заливаха каже, ми бачимо, що відбувається якесь суміщення двох реальностей: така абсолютно сіро-біла північна пустеля – і раптом цими снігами йде якась князівна», – розповідає про цей епізод музейниця.

За словами Олени Михайловської, усі, хто знали Аллу Горську, зазначали, що в неї було широке державницьке мислення. За інших умов, до прикладу, зараз вона могла б реалізувати себе не тільки як мисткиня, а й як політична і громадська діячка.

АВТОПОРТРЕТ-СИМВОЛ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ

Алла Горська, прагнучи свободи, реалізувала її у своїй творчості, де була вільною і справжньою. Доказом цього є її автопортрети. Один із них музей придбав в онуки художниці в 2019 році. Коли дивишся на картину, передовсім вражає глибокий погляд Горської.

- Ми могли купити дуже яскраві артистичні твори, присвячені її театральній діяльності, або щось, пов’язане з монументалістикою, але вирішили зупинитися на цьому автопортреті, і вважаю, що зробили правильно, – каже Олена Михайловська. – Багато професіоналів говорять, що він дуже потужний, відрізняється від решти і, разом із тим, дуже характерний для Алли Горської. Це кінець 1950-х років. У неї на голові хустка з такими вушками, ріжками. Це фактично втілення її особистості в цьому абсолютно простому за художніми засобами творі, де навіть палітра неширока, нерозгорнута і працюють кілька кольорів. Але наскільки живо і правильно вона схопила свій власний образ. Багато науковців зазначають, що портрети і автопортрети Горської були її філософськими роздумами над життям, це фактично портрети-символи.

Автопортрет художниці зображений олією на картоні. Ймовірно, Алла Горська не створювала ескізу, а малювала одразу. На її обличчі відбиваються тіні зеленої хустки і червоного одягу.

«Ми бачимо, що це дуже вільний, легкий живописний твір. Вона себе не зупиняє, не прагне зобразити ніжну жіночу шкіру. Фактично художниця показує себе як жінку в невигідному світлі, але їй це було неважливо. Їй настільки важливою була правда, що вона навіть у мистецтві ніколи не бреше. Нема жодного твору, щоб Алла Горська когось зробила гарнішим чи кращим. Інший ракурс – так, інший погляд на об’єкт, подію, особу – безумовно, присутній, але не ідеалізований. Ви ж розумієте, що суть радянського мистецтва була в ідеалізації реальності. А тут немає ідеалізації, штучності, тут життя і правда, тому цей автопортрет дуже цінний. Вона абсолютно смілива, їй головне було зобразити, схопити – як особистість, так і цю мить. Тобто, цей перетин вічності й миті неймовірно їй вдається у всіх автопортретах і портретах. Це абсолютно унікальна якість», – акцентує Олена Михайловська.

Заступниця директорки музею зауважує, що Алла Горська зображувала себе вільно і не боялася вийти негарною. У її творчому доробку є навіть карикатури. Вона показує себе різною. Натомість портрети художниці, які створював Віктор Зарецький, – ніжні й тонкі. На одному з них він зобразив Аллу із зачіскою, схожою на німб.

Подружжя художників-монументалістів створило чимало мозаїк на Сході України. Багато їхніх потужних творів, на жаль, нині залишаються на окупованих територіях.

ЖИВА В КАРТИНАХ

Алла Горська, як і шістдесятники загалом, не влаштовувала тодішню владу. За художницею стежили, її квартиру прослуховували, їй погрожували невідомі, аж поки вона трагічно не загинула.

28 листопада 1970 року Алла поїхала до свого свекра у Васильків. За кілька днів її знайшли вбитою в його помешканні. За офіційною версією, чоловік убив невістку через неприязнь, а потім наклав на себе руки, кинувшись під потяг. Звісно, в цю версію смерті 41-річної художниці ніхто не повірив. Занадто штучною вона була, а сама Алла Горська – дуже вже незручною для радянського режиму.

На її похороні зібралося багато людей. На тогочасних світлинах кидається в очі Василь Стус, що тримав у руках фото художниці. Самого поета у 1972 році вперше арештували, покарання він відбував у таборах Мордовії.

У подружжя художників був єдиний син Олексій, який присвятив себе дослідженню творчості шістдесятників.

Чоловік художниці важко переживав її смерть. Туга, біль, смуток відображаються у його картинах. Навіть після загибелі Алли Горської Віктор Зарецький малював її. У 1971 році він створив картину «Видіння», на якій його дружина жива і сонцесяйна. Тодішні його автопортрети віддзеркалюють внутрішній розпач.

У Хмельницькому обласному художньому музеї окреме приміщення відведене під кімнату спогадів. Там можна подивитися фільм, який зняла онука художників Олена Зарецька, а по периметру кімнати розміщені фото Алли Горської – від дитинства до її смерті.

Художниця так і залишилися вільною – у своїх думках, вчинках, творчості, а її роботи потребують осмислення та пошуків змісту.

Ірина Чириця, Житомир–Хмельницький
Фото автора та Хмельницького обласного художнього музею