“Дорогій доні Ларисі”. Біблія українською від Огієнка
У Брусилові, в історичному музеї імені Івана Огієнка, зберігається привезений з Канади сигнальний примірник Біблії, який митрополит Іларіон підписав для своєї доньки Лариси.
Іван Огієнко народився у Брусилові на Житомирщині й на вулицях містечка досі відчувається його невидима присутність.
За автостанцією є Огієнкова криниця з журавлем, водою з якої пригощають туристів. Далі – вулиця його імені зі стендами з висловами митрополита приведе на однойменний майдан, де розташований історичний музей – теж імені Івана Огієнка. При вході стоїть пам’ятник Огієнку з його словами: «Праця для народу – це праця для Бога». Погляд митрополита символічно спрямований у бік Свято-Вознесенської церкви, що зараз будується.
Найцінніший експонат музею – це сигнальний примірник перекладеної Іваном Огієнком на українську мову Біблії, виданий 1962 року. Книгу митрополит Іларіон підписав для своєї доньки Лариси. Утім видання знайшли вже після його смерті в гаражі біля будинку у Вінніпезі, де він жив.
Про Івана Огієнка як непересічну особистість написано дуже багато. Та й сам він залишив чимало праць, присвячених історії, мові, культурі нашої держави. Щоправда, ми й досі, вже в незалежній Україні, не можемо сповна втілити ідеї, яким митрополит Іларіон віддав своє життя.
ПОЦІЛОВАНИЙ БОГОМ
У Брусилівському історичному музеї імені Івана Огієнка є дві зали – меморіальна, присвячена митрополиту Іларіону, та історична, де можна дізнатися більше про Брусилів. Будівлі закладу – понад 100 років. У різний час там жили чоботар, священник та розміщувалася контора колгоспу.
При вході в музей лежать книги Івана Огієнка, кошти від продажу яких ідуть на будівництво Свято-Вознесенської церкви.
«Це неймовірно талановита людина, українець зі світовим іменем, поцілований Богом, бо стільки Бог дав йому неймовірних талантів, що, мабуть, вистачило б на сотні життів, а все втілилося в одній людині. За 45 хвилин екскурсії неможливо все розповісти про Огієнка, бо в нього було багато іпостасей», – каже завідувачка музею Світлана Карась.
Музейниця показує копію запису з метричної книги Свято-Вознесенської церкви, де вказано, що Іван Огієнко народився 2 січня 1882 року в Брусилові. Він був шостою дитиною в сім’ї. Батько загинув, коли Іванові було 2 роки. Дитинство майбутнього митрополита минуло в злиднях. Попри це у 5 років Огієнко знав багато молитов, а ще українську, російську, польську та єврейську мови, адже у тодішньому Брусилові жили різні народи.
«Іванко запитував маму, чому ми так бідно живемо, на що вона відповідала: «Синку, ми не бідні. Чорт бідний, бо він душі не має». Він запам’ятав ці слова на все життя… З ними ще жила бабуся, але вона бувала вдома тільки у холодний період року, а в теплу пору, як правило, ходила пішки на прощу в Єрусалим», – продовжує завідувачка музею.
Іван Огієнко відомий як ініціатор створення Українського народного університету та Кам’янець-Подільського державного народного університету (зараз Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка – авт.), ректором якого він був. В Уряді Директорії діяч перебував на посадах міністра освіти, міністра ісповідань, а потім – Головноуповноваженого уряду УНР.
Огієнко також добре відомий своїми підручниками з української мови, працями про українську історію, культуру, релігію, а крім того – саме він ініціював звернення до Константинопольського Патріарха про надання Українській православній церкві автокефалії, що зібрало кілька тисяч підписів.
Після припинення існування УНР Іванові Огієнку разом із сім’єю довелося емігрувати до Польщі, де він видавав два журнали, які допомагала корегувати дружина Домініка, і займався викладацькою діяльністю. Там і захистив докторську дисертацію та отримав звання професора. У сім’ї Огієнків було троє дітей – сини Юрій та Анатолій і донька Лариса.
Смерть дружини стала для Івана Огієнка великою трагедією. Він приймає чернечий постриг у Яблучинському монастирі, отримавши ім’я Іларіон (першим митрополитом Київським і всієї Русі слов’янського походження був саме Іларіон – авт.). Згодом його висвятили на архієпископа Холмського і Підляського, а далі – на митрополита.
СПРАВА ВСЬОГО ЖИТТЯ
Потім митрополит Іларіон емігрував до Словаччини, Австрії, Швейцарії й остаточно оселився в Канаді на запрошення української діаспори. У Вінніпегу Огієнко був настоятелем собору Пресвятої Трійці, реорганізував богословську кафедру Монітобського університету, об’єднав три українські автокефалії за кордоном та став предстоятелем Української греко-православної церкви Канади.
Саме за океаном митрополит Іларіон у 80-річному віці дочекався видання свого перекладу Біблії українською мовою, над яким він працював із 1917 до 1940 року.
Біблія обсягом 1529 сторінок вийшла 12 червня 1962 року в лондонському біблійному товаристві саме тоді, коли на батьківщині ім’я Огієнка було під забороною, а багатьох його родичів репресували.
На той час уже був відомий переклад Біблії українською, який здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй. Натомість Іван Огієнко вирішив, що новий переклад потрібен для того, аби найточніше передати зміст оригіналу та зробити це сучасною українською мовою.
«Перший сигнальний примірник Митрополит Іларіон підписав для доньки. Це для нього було велике щастя, бо на книгу він чекав понад 40 років. Біблія підписана так: «Дорогій моїй доні Ларисі зі щирою подякою за допомогу в перекладі. Перекладач М. Іларіон 12.VI.1964». Вона допомагала батькові переписувати текст, проводила коректуру Біблії. З батьком у неї були непрості стосунки. Лариса найменшенькою була, втратила маму, можливо, донька хотіла більше уваги батька, який постійно допомагав іншим і займався громадськими справами», – розповідає Світлана Карась.
За її словами, донька цю книгу не взяла, а чому так сталося – невідомо. На Біблію у 2000 році натрапив голова Фундації імені митрополита Іларіона, директор видавництва «Наша культура і наука», лауреат премії імені Івана Огієнка Микола Тимошик. Перебуваючи у Вінніпегу, він хотів побачити будинок на вулиці Кафедральній, 101, де жив Огієнко. На той час там уже оселилися нові господарі. Частину речей митрополита Іларіона забрали в Монітобський університет, а деякі перенесли в гараж, де й виявилися Біблія та фото митрополита.
Книгу довелося реставрувати, а потім вона потрапила до музею, де стала головним експонатом виставкової зали, присвяченої Іванові Огієнку. Синя Біблія із золотими літерами на обкладинці зберігається під склом, а поряд із нею – копія підпису цієї книги для доньки Лариси.
Для того, аби я зробила фото, працівники музею зняли скло і відкрили сторінку, що починається словами «Дорогій моїй доні Ларисі». Це дуже емоційний момент, коли розумієш, через скільки зусиль, поневірянь і хвилювань за долю України, її мову та релігію перейшло кожне слово цієї книги. Та й підпис, зроблений рукою самого митрополита Іларіона, не щодня можна побачити.
Та Світлана Карась підносить до мене ще одну книгу в чорній палітурці з назвою «Книги Святого Письма», що теж видана у Лондоні в 1962 році.
За її словами, це видання, зміст якого є точною копією Біблії митрополита Іларіона, він подарував своєму приятелеві. Утім видавець не згадав жодного слова про перекладача. Натомість друг Огієнка доклеїв туди уточнення «На українську мову переклав митрополит Іларіон». Зараз невідомо, чому так сталося, і немає жодної згадки, чи Огієнко оскаржував у видавництві своє авторське право.
Святе Письмо музею передала канадська діаспора, книгу планують подарувати Свято-Вознесенській церкві, що нині зводиться на честь митрополита Іларіона.
СЕРГІЙ БУБКА З РОДИНИ ОГІЄНКІВ
Серед праць Івана Огієнка, які можуть купити в музеї відвідувачі, є книга «Містечко Брусилів та його околиці». Автор, не маючи змоги видати її, публікував фрагментами в газеті «Радомишлянин». Уже потім вона з’явилася завдяки зусиллям Миколи Тимошика та фінансовій підтримці Сергія Бубки.
Участь Бубки тут невипадкова, адже, як з’ясувалося, Іван Огієнко був рідним братом його прадіда, що для спортсмена стало відкриттям.
Світлана Карась говорить, що Огієнко ще зі школи писав вірші. Поезія не полишала його до кінця життя. Вже у старшому віці він перейшов виключно до релігійної тематики. Музейниця наводить приклад відомої, майже народної пісні «Не питай, чого в мене заплакані очі», слова для якої написав Огієнко. Вона наголошує, що за однією з версій, автор пісні «Ой у вишневому садочку» – теж він.
Музейниця пригадує, що представники автокефальних церков України та Канади ще раніше обговорювали необхідність канонізації Івана Огієнка (зарахування до лику святих – ред.). Процес це довготривалий, і час покаже, чи вдасться втілити ідею в життя.
Дружина митрополита Іларіона перед своєю смертю написала духівницю, в якій є такий фрагмент: «Завіщаю це дітям своїм, додаючи до того моє найбільше побажання – в разі можливості, перевезти тіло мого мужа й моє в Україну, й поховати на рідному кладовищу в м. Брусилові на Київщині». Проте могила Домініки Огієнко – у Варшаві, а її чоловіка – у Вінніпегу. Ані їхні сини, ані донька не мали дітей, тому родинна лінія Івана Огієнка обірвалася.
Його мама і батько поховані у Брусилові. Могили нині зрівняні з землею, бо територію колишнього кладовища взяли в користування підприємці. У перспективі там планують створити парк пам’яті, аби належно вшанувати родину митрополита Іларіона.
Щороку музей у Брусилові збирає гостей на вручення премії імені Івана Огієнка, щоби відзначити тих, хто продовжує його справу вже в сучасній Україні.
Ірина Чириця, Житомир–Брусилів
Фото авторки
