Грушоголові донецькі, сучасники Хеопса

Грушоголові донецькі, сучасники Хеопса

Укрінформ
Кургани Луганщини неохоче, але розкривають свої таємниці

На півночі Луганської області науковці досліджують старовинні поховання, найстаршому з яких щонайменше 4700 років. Та варто було керівникові експедиції Юрію Бровендеру сказати, що деякі знахідки належали скіфам, як преса «вистрелила» заголовками на кшталт «Археологи розкопали скіфський курган!» Скіфи – це, звичайно, цікаво. Але саме цей некрополь створювався за дві тисячі чи й більше років до того, як у наших краях з’явились оспівані Геродотом войовничі кочовики. І якщо хочеться історичних сенсацій, можна провести таку паралель: люди, які ховали тут своїх небіжчиків, є сучасниками єгиптян, які саме починали зводити піраміду Хеопса.

МРЕЦЬ ПАКЕТОВАНИЙ

Мені пощастило. Напередодні радісно світило сонце, вигнавши стовпчик термометра до позначки 38 градусів за Цельсієм. Натомість у той день, коли я вирушив до Хомівки, небо заполонили хмари, і вище 34-х температура до вечора не піднімалась.

Курган, який зі своїми студентами розкопав професор Бровендер, знаходиться на північній околиці села Хомівка Сватівського району. Точніше, від кургану залишилось хіба що кілька «простінків», на яких фахівці відмічають насипи різних епох. В основі – кілька розритих могил, доволі глибоких. З деяких ще не вивезені кістяки небіжчиків. Юрій Михайлович повів мене знайомити зі своїми володіннями.

- Поховальний комплекс: 50 м у діаметрі, 3,2 м заввишки. Внизу може бути поховання ямної культури – епоха ранньої бронзи. Датується рубежем IV-III тисячоліть до нашої ери. А рання катакомбна культура – це початок епохи середньої бронзи, – розповів археолог.

Підрахував я об’єм цього древнього конусу. Вийшло більше двох тисяч кубічних метрів. Або тридцять п’ять 60-тонних залізничних піввагонів. Непоганий такий потяг наші предки перелопатили в одному лише місці… чи що там у них було замість лопат?

На дні першої ж катакомби, до якої ми підійшли, лежали один маленький кістяк, який непогано зберігся, і купа кісток більш крупних, з великим черепом. Трохи збоку – кістки ще товстіші, явно від якоїсь великої тварини. І – два розчавлених горщики. Професор пояснив:

- Якщо людина гинула на іншій території, а тіло, згідно з традицією, треба було поховати в рідній землі, його розчленовували задля зручності транспортування, клали в шкіряний мішок, туго зав’язували й везли. У даному випадку можна сказати, що відстань була великою.

На батьківщині небіжчика ховали, у відповідності до традиції, просто в мішку, немовби пакетом. Те, що поруч знаходиться поховання дитини, очевидно, свідчить про те, що покійний був єдиною рідною людиною, яка могла б утримувати малого. Не виключено, малюк сам схотів лягти в землю разом із батьком. Бо чужі люди навряд чи його годували би. А могли й продати в рабство…

- Це поховання другої половини третього тисячоліття до н.е. Жертовні кістки бика тут же, кістки дрібного копитного, кози чи вівці. І велика кількість кераміки – чотири-п’ять посудин. Причому кераміка знаходилась і серед кісток жертовної тварини. Розкішні посудини. Ми їх потім будемо склеювати.

«ДОНЕЦЬКІ» З ДЕФОРМОВАНИМИ ЧЕРЕПАМИ

Трохи довідкової інформації. У Хомівському кургані поховальні споруди мають вигляд катакомб. Не таких величезних, як в Одесі або під Керчю, – просто спочатку викопувалась вертикальна шахта, а потім горизонтально вбік проривалась поховальна камера, куди й поміщався померлий разом із забитими тваринами і предметами, передбаченими тодішнім обрядом: посудом, прикрасами, зброєю. Попередники робили простіше: просто викопували яму, тому їхня культура у фахівців зветься ямною (кінець IV тисячоліття – перша половина ІІІ-го). Професор розраховує знайти в цьому ж кургані ямне поховання часів будівництва найдавнішої в Єгипті піраміди Джосера.

Утім, про нього поки що можна говорити тільки гіпотетично. А от поховання доби середньої бронзи не лише розкопані – знахідки підтвердили висновок, який колись зробив видатний український археолог Станіслав Братченко. «Катакомбники» вийшли колись з нижнього Дону і віялом розселилися на землях від нижнього Дунаю і аж до південного Уралу. Зрозуміло, розвиток різних племен на такій величезній території відбувався геть нерівномірно. Так от, Братченко виділяв як елітну серед усіх катакомбних спільнот Донецьку, яка мешкала в межах нинішніх Донецької та Луганської областей. Мало того, матеріальна культура тогочасних «донецьких» стояла на такому рівні, що він назвав її «бронзовим бароко».

- Свою елітарність верхівка Донецької спільноти підкреслювала досить болісним ритуалом деформації черепів. Народжується дитинка в аристократа, і їй накладають тугі пов’язки на череп. Голова з часом набувала грушоподібної форми. Коли дитина виростала, вона вселяла страх у людей. Між іншим, у людини з деформованим черепом змінювалася й психіка. Вона ставала цілеспрямованою, безкомпромісною, жорсткою.

А ще елітарність «донецьких» зумовлена була тим, що вони контролювали мідні рудники і виробництво бронзи. У цьому сенсі ситуація на наших теренах особливо не помінялась.

Мені вже якось доводилося писати про роботу Юрія Бровендера на древніх мідних рудниках Бахмутської улоговини – на т.зв. Картамиші. Він навіть успішно відтворив процес виплавляння міді зразка середини ІІ тисячоліття до нашої ери. Тепер він вважає, що ті ж рудники успішно експлуатувались уже «катакомбниками». Хоча і з меншим розмахом. А на Сіверському Дінці виявлені цілі факторії, які займались купівлею-перепродажем та первинною обробкою міді й бронзи. Наскільки широким був розмах операцій тамтешніх комерсантів, поки що не встановлено. Але навіть якщо донецькі судна й каравани не доходили до Передньої Азії – тим з більшою впевненістю можна казати про існування в той самий час, скажімо обережно, протоцивілізації на теренах Східної України.

ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР

Що цікаво, найдревніше поховання в кургані – найбільше. Тут лежить жінка із малолітньою – до двох років – дитиною. Очевидно, вона померла під час пологів: на тазових кістках видно вже сформований плід. Поруч із жінкою знайшли бронзовий ніж і шило. Бронза в той час дуже цінувалася, і якщо поховання супроводжується таким виробом, можна припускати, що небіжчик належав до соціальної верхівки суспільства.

Ніж і шило з могили вже прибрали, але професор надіслав мені їхнє фото, а також фотографію горщиків, уже склеєних. Учені вважають, що гончарного круга людина тоді ще не винайшла – посуд ліпили вручну. Тим більше вражає досконалість форми посудин і тонкі їхні стінки. Ну, й орнаменти.

Розкопки наближаються до завершення; залишилось дослідити три дуже великі споруди.

- Сподіваємося знайти тут захоронення раннього залізного віку. Тобто – скитське (тут Юрій Михайлович хитро посміхнувся). На це вказують оті самі тригранні наконечники і кам’яне блюдо-жертовник. Воно не справляє аж такого враження, але це камінь, оброблений з двох боків, і в нього сточені грані.

Спитав у професора, як він вийшов на цей курган.

- Торік ми проводили археологічні розкопки біля селища Нижня Дуванка (кілометрів вісім на північ від Хомівки – ред.), і до нас приїхав Володимир Мормуль, колишній голова Сватівської райдержадміністрації, а сьогодні – бізнесмен. Він повідомив, що в Хомівці (тієї ж Нижньодуванської територіальної громади) знаходиться частково зруйнований курган. Оскільки він сам краєзнавець і любитель стародавньої історії, його це занепокоїло.

Комусь це видасться нетиповим, але колишній чиновник узяв на себе всі фінансові витрати із забезпечення експедиції на 27 чоловік – харчування, транспорт і таке інше. Й органи місцевої влади – Сватівська районна адміністрація і Нижньодуванська селищна рада, до складу якої входить Хомівка, – поставилися досить приязно, поселили нас у гуртожитку аграрного ліцею в селі. Тож тут свою позитивну роль зіграв людський фактор.

ЗАПРОШЕННЯ НА ХОМІВКА-ФЕСТ

Потроху розмова від давніх давен перетекла до справ сьогодення. Професор повідомив, що на розкопки приїздив голова Сватівської райради Олег Клеменчуков, а лідери Нижньодуванської громади взагалі одержимі ідеєю дати історичним комплексам на своїй території друге життя. Таких тут сконцентровано чимало. Окрім Хомівки Юрій Бровендер уже встиг розкопати два кургани біля Нижньої Дуванки. Крім того, поруч – Преображенські печери. Назва – від сусіднього села Преображенного (розповідь про колишній монастир Укрінформ публікував кілька років тому). Спитав у Юрія Михайловича, чи чув він щось про ті печери. Звісно, він не тільки чув, а й брав у 2012 році участь у дослідженнях, якими керував його київський колега, професор Олександр Моця.

Юрій Бровендер
Юрій Бровендер

Київська експедиція тоді дійшла думки, що заснований був монастир у XVII столітті (на цей раз уже нашої ери), але луганський науковець погодився, що анахорети доби козацько-польської війни могли оселитися в печерах, які тут уже існували. Далеко не всі підземні коридори були пройдені до кінця, і які відкриття чекають на дослідників – можна тільки гадати. А поки що треба вибрати спосіб забезпечити усім цим об’єктам оте саме «друге життя».

- Я запропонував варіант за прикладом, як було до війни. Я був одним з ініціаторів проведення фестивалів на території стародавніх поселень, що руйнуються – через господарську діяльність людини і т.п. Фестиваль називався «Великий Степ». Ми провели там, якщо пам'ять не зраджує, шість таких заходів, кожен рік приїжджали поети, письменники, художники. І привернули увагу. Якісь навіть кошти почали виділятися з бюджету… Так само й тут можна. Я запропонував: давайте створимо щорічний фестиваль. Інформація розлетиться на величезні відстані. Паломники підуть. Давайте з малого почнемо. Потроху починають розуміти, підтримувати. Головне – ініціативу проявити. Думаю, ми до цього університет підключимо. Це буде здорово.

А що? Хомівка – село мальовниче. Вздовж околиці «тече річечка невеличечка» Красна, правий берег якої коріолісові сили помітно підняли над місцевістю. Крейдяні схили мало не гірського пасма в зеленому обрамленні дерев виглядають майже так само первісно, як і п’ять тисяч років тому. Мешканець майбутнього фестивального містечка зможе тут уявити себе хоч скіфом, хоч козаком (чотири століття тому козаки з селянами почали масово оселятись у цих землях). А якщо серед учасників знайдуться кримські татари – вони згадають, як цими степами йшла на Москву кіннота Девлет Герая. Кальміуська сакма (дорога – ред.) проходила десь поруч, та й Ізюмський шлях звідси не дуже далеко. А щодо коней – то в області цілих чотири кінні заводи. Функціонують... поки що…

Чи реально втілити в життя такі фантазії? Однозначно сказати не берусь, але три роки тому мені довелось побувати на скіфському городищі поблизу села Більськ, яке (городище) було відоме Геродоту під іменем Гелон. Креативні хлопці започаткували просто під валами городища «Гелон-фест», який, якщо не помиляюсь, цього року проходитиме тут уп’яте (учетверте, бо в 2020 р. захід було скасовано через карантинні обмеження, – ред.). На самому фестивалі не був, але в Ютубі повно яскравих відео про «скіфське» свято. Між тим Більськ – це навіть не районний центр. А людей там щоразу збирається – тисячі.

І всі бачать себе пращурами – скіфами. Тож професору Бровендеру треба постаратися й знайти ознаки перебування на Сватівщині скіфів – або запропонувати таку концепцію історичного зв’язку нинішнього покоління з місцевими мешканцями бронзової доби, яка не залишить у любителів подібних фестивалів жодних сумнівів: треба їхати!

Як заманити в Хомівку «донецьких» – уже зрозуміло.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк
Фото – автора та надані Юрієм Бровендером

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-