Сільський музей у синагозі на вулиці Містечко

Сільський музей у синагозі на вулиці Містечко

Жило-було село
Укрінформ
Неодноразово бував у Паволочі Богдан Хмельницький, який сформував там полк. Місцевими стежками ходив Іван Мазепа, тут помер князь Ярема Вишневецький

Історія цього багатонаціонального населеного пункту тісно переплетена з козацькими часами та іменами видатних політичних діячів. Нині про колишню славу міста нагадують місцевий музей, пам’ятники, залишки городища, загадкові пагорби «кавалєри».

Проте в археологів є підстави стверджувати, що про Паволоч можна дізнатися більше, якщо взятися за ґрунтовні дослідження.

Аби побувати у населеному пункті, де ніколи не перейменовували вулиць, загадати бажання на 200-річній лавці зі зруйнованого костелу та помилуватися краєвидами повноводної річки Роставиці, треба їхати у Паволоч.

СІЛЬСЬКИЙ МУЗЕЙ НА 14 ЗАЛІВ

Нещодавно відбулася конференція «Проблеми досліджень та музеєфікації археологічних пам’яток у селі Паволоч Житомирського району Житомирської області», яку організували Інститут археології НАН України та Народний музей історії села Паволоч.

А коли приїхали в село, перше, що мене здивувало, то був музей. Заклад руйнує стереотип про те, що сільський музей тісниться у будинку культури чи місцевій школі. У Паволочі він розташований на двох поверхах колишньої синагоги.

«Будівля синагоги, зведеної у ХІХ ст., пройшла шлях від молитовного будинку до складу, будинку культури, спортивного залу і в 1993 році завдяки ініціативі небайдужих місцевих жителів тут відкрили музей. Після ремонту і реконструкції у нас із 9 залів стало 14. У музеї встановили охоронну сигналізацію, є відеоспостереження. Завдяки співпраці з Українським інститутом національної пам’яті у нас з’явилися нові книги, ми придбали 8 тематичних виставок», – розповідає завідувач музею Петро Аврамчук.

Петро Аврамчук
Петро Аврамчук

Під час екскурсії музеєм є нагода дізнатися чимало цікавого про історію Паволочі. Як зазначив Петро Аврамчук, за однією з версій назва села походить від тканини-паволоки, яку візантійські купці привозили туди річкою Роставиця. Інша версія пояснює походження Паволочі від земельної ділянки – волоки, на якій людям роздавали ґрунт.

Перша письмова згадка про Паволоч датується 1503 роком, коли її передали родині Дашкевичів. У 1589 році населений пункт отримав Магдебурзьке право і став містом на рівні з Житомиром і Білою Церквою.

- На цій території здавна селилися люди, – продовжує музейник. – Вона з обох боків захищена річками Роставиця і Паволочанка. У ХVI ст. на цих схилах завдяки зусиллям родини Дашкевичів і козацтва сформовано вали із частоколами, в’їзд захищала вежа. Паволоч отримала назви вулиць від тих об’єктів, які тут були – Завалля, Завалля-2, Бессарабія, Гатя, Заріччя. Це своєрідний феномен, що у нас за всі часи не перейменована жодна вулиця. Тут була Покровська церква, яка згоріла у 1986 році, але відновлена, костел, зруйнований перед Другою світовою війною, не збереглася Богоявленська церква, від якої залишився лише фундамент. У Паволочі існувало 3 синагоги, і якщо ця 6-метрова, то ще одна була 12-метровою. На початок ХХ ст. у нас проживало жило 10 тис. населення, з них 4 тис. – євреї. Це свідчить про Паволоч як торговий та економічний центр. На жаль, на кінець ХХ ст. у селі налічувалося лише 1,5 тис. жителів.

Паволоч свого часу була пов’язана із гетьманом Петром Сагайдачним, який підписував поруч із населеним пунктом Роставицьку угоду. Неодноразово побував у місті Богдан Хмельницький, який сформував там паволоцький полк. Місцевими стежками ходив Іван Мазепа, а князь Ярема Вишневецький помер у Паволочі. Про історичні події у селі нагадують пам’ятник Богдану Хмельницькому та гранітний хрест на честь страченого паволоцького полковника Івана Поповича.

КЛУМБА НА МІСЦІ ЗАГАДКОВОГО ПРОВАЛЛЯ

В одній із зал музею стоїть дерев’яна лавка зі зруйнованого костелу, якій понад 200 років. За легендою, якщо на неї присісти і загадати бажання, воно обов’язково здійсниться. Поруч на стіні уже сучасна мультимедійна дошка та проєктор.

Петро Аврамчук каже, що нові експонати з’являються в музеї майже щодня, адже вони всюди практично під ногами. Нещодавно в заклад передали 5 керамічних виробів черняхівської культури, на які натрапили під час земляних робіт у сусідньому селі Соколів Брід. Фахівці вважають, що вони належали до поховального обряду. Окрім того, селяни поповнили колекцію і 2 ядрами.

У частині залів є чимало артефактів і документів, які стосуються історії Паволочі ХХ ст. – з війнами, голодоморами, Голокостом. Після ремонту відкрили другий поверх музею, де колись була жіноча частина синагоги. Там продовжуються тематичні виставки, є також облаштовані зали для зустрічей чи проведення конференцій.

«Зараз дуже поширений туризм вихідного дня. До нас їдуть туристи з усієї України, досить активні Київ, Боярка (Попільнянська громада має добре транспортне сполучення зі столицею – авт.). Приїжджають і хасиди, бо у Паволочі є єврейські поховання, хочемо долучити і поляків, адже тут є католицьке кладовище, яке треба впорядкувати», – додає завідувач музею.

Вихід із музею веде на центральну вулицю Паволочі – Містечко, яку євреї називали Штетл, тут стояли їхні будиночки. Зараз тут сквер, пам’ятники та будівля сільської ради.

Там зустрічаємо старосту села Володимира Пасічника, який каже, що вся Паволоч пронизана підземними ходами: «Там, де зараз стоїть вагончик, був магазин. От вранці прийшли, а він провалився у підземний хід. Траплялося, що в одній із хат провалилася піч. У нас біля сільської ради провалився асфальт на глибину до 7 метрів, то ми туди привезли три КамАЗи землі, а потім вже з іншого боку утворилося провалля діаметром до 1,5 метра. На цьому місці ми облаштували клумбу, але вона все одно просідає».

АРХЕОЛОГІЧНІ ТАЄМНИЦІ

Перебуваючи в Паволочі, треба обов’язково навідатися на територію дитинцю, колишньої фортеці. Навколишні краєвиди річки Роставиця заворожують. Там нещодавно встановили дерев’яну альтанку, кошти на яку надала Віра Іваненко в пам’ять про своїх двох синів.

Старший науковий співробітник Інститут археології, керівник Житомирської археологічної експедиції Андрій Петраускас звертає увагу на особливості тієї місцевості.

Андрій Петраускас
Андрій Петраускас

«Навіть післявоєнні розвідки Інституту археології фіксують на цій території двочастинне городище, але оскільки матеріалів нема, його віднесли до пізнього середньовіччя. Ми бачимо рештки земляного валу, який розпланований, і ділянку дитинця, що пошкоджена зсувом під час вибірки ґрунту для укріплення дамби. Друга частина має штучно підрізані схили, вирівняну верхню ділянку, аби можна було ставити ближче до схилу оборонну стінку. Зберігся рів, він іде півколом, будинки, які стоять на ділянках проходження рову, дають тріщини. За топографічними ознаками валу, рову, їхніх форми, конфігурації, можна зробити висновок, що вони датуються давньоруським часом з Х по ХІІІ ст. Тут усе встелене рештками костелу, склепів, тож побачити серед цього друзочки давньоруського матеріалу буде складно. Для цього потрібні регулярне шурфування, зачистка схилів», – зауважує археолог.

З його слів, це дає підстави стверджувати, що Паволоч, як місто, виникла на основі давньоруських укріплень і була поселенням з оборонними, а можливо, й адміністративними функціями. До того ж, більшість знахідок, які передали до музею, походять із території Паволочі, серед них представлений весь спектр давньоруських матеріалів Х ст.

Андрій Петраускас вважає, що Паволоч на півдні Житомирщини може стати перспективним напрямком для розширення розробленого раніше туристичного маршруту «Древлянські гради».

Подружжя Тетяни та Олега Бітковських проводили у Паволочі польові археологічні дослідження у 1994 році.

«В історичному плані Паволоч – це унікальний населений пункт, а в плані археології, як з’ясувалося, не досліджений. Спочатку ми опрацьовували всю доступну літературу та архівні дані. На основі цього виявили тут близько 10 пам’ятників, після історико-культурної зйомки їх було понад 100. Ми досліджували Паволоч, Соколянку та як історичну округу – Голуб’ятин і Строків», – акцентує Тетяна Бітковська.

Тетяна Бітковська
Тетяна Бітковська

Дослідниця розповідає про виявлені з-поміж іншого давньоруське поселення, невелику курганну групу, поля битв, що тривали за часів Івана Богуна, у котловані Богоявленської церкви археологи нарахували 12 культурних шарів городища, а також зафіксували унікальну пісню про козака Нечая, знайшли раніше невідомі могили жертв Голодомору та поховання Другої світової війни.

Тетяна Бітковська наголошує, що перспективними напрямками для досліджень археологів у Паволочі є так звані «кавалєри» – два пагорби за селом, що виконували фортифікаційну функцію. На одному з них у 1990-х роках виявили ймовірне язичницьке капище, яке дослідниця називає справжньою перлиною.

Поки що Паволоч чекає свого часу і цілком ймовірно, ще вразить усіх своїми відкриттями.

Ірина Чириця, Житомир–Паволоч
Фото автора

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-