Стіл Петлюри: «найавантюрніший» свідок столичного минулого Вінниці

Стіл Петлюри: «найавантюрніший» свідок столичного минулого Вінниці

Музейний експонат
Укрінформ
Один із раритетних експонатів Вінницького обласного краєзнавчого музею повернувся до міста після двох років реставрації

Часом тривіальні побутові речі набувають флеру таємничості, обростають легендами і перетворюються на історичну цінність. А все тому, що до них торкалася рука визначної особистості, яка цю історію, власне, й творила. Конспірологи намагаються побачити у них таємні знаки чи знайти секретні сховки, а ці речі просто живуть своїм життям і бережуть спогад про минуле.

Одним із таких раритетів є експонат Вінницького обласного краєзнавчого музею – стіл Петлюри. Цієї весни він після двох років реставрації повернувся до міста, пробудивши нову хвилю цікавості до доби Української революції. То був період, коли Вінниця була тимчасовою столицею України, а Симон Петлюра, Головний Отаман військ і флоту УНР, керував з-за цього столу українськими вояками.

ДЕРЖАВНИЙ СТІЛ

- Цей артефакт зберігався у нашому музеї з 1965 року. У музеї тоді почалась добудова нових приміщень і реконструкція старих, ми розширялися. Одночасно у міськкомі партії міняли меблі: завозили модні поліровані, а старих позбувалися. І вони запропонували музею забрати у них старий стіл. Відтоді він стояв у кабінеті директора, далеко від очей широкого загалу. Уперше ми його показали відвідувачам аж 2018 року, на виставці, присвяченій подіям Української революції 1917-1920 років, – розповідає завідувачка науково-дослідницького відділу новітньої історії Вінницького обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко.

Лариса Семенко
Лариса Семенко

Вона каже, що різьблений стіл ХІХ ст. був настільки великий і масивний, що винести його з кабінету, не руйнуючи стін, не вдалося. Тому, щоб його розібрати, викликали фахівців-реставраторів із Києва. Ті оглянули експонат і сказали, що це можна зробити.

- Тоді до десяти чоловік брали участь у тому, щоб його перенести на виставку частинами: спочатку стільницю, потім ніжки. Він став центром експозиції, адже це, за легендами, стіл Петлюри, який стояв у його канцелярії, розповідає музейниця.

- Походження цього столу невідоме. Ймовірно, він виготовлений у першій чверті ХІХ століття. Існують припущення, що його першим власником була родина польських дворян Грохольських. Наразі достеменно не відомо, чи Петлюра насправді користувався цим столом. Але за радянських часів він стояв у кабінетах співробітників спецслужб і міськкому партії, з пієтетом, що «это петлюровский стол». Врешті-решт, саме з такою історією цей експонат було прийнято до краєзнавчого музею за часів СРСР, – розповідає історик, директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

Олександр Федоришен
Олександр Федоришен

За його словами, стіл цей опинився у будинку фабриканта Боруха Львовича, в якому упродовж травня-червня 1920 року розташовувалась Військово-похідна канцелярія Головного Отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри. А позаяк Вінниця була на той час тимчасовою столицею України, то будівля слугувала чимсь на кшталт нинішнього Офісу президента у поєднанні з Генштабом. Вона займалася особистим листуванням, пов’язаним із військовими і військово-дипломатичними справами верховного головнокомандувача українського війська.

На час перебування Петлюри у цьому будинку припадає активна фаза відносин керівництва УНР з поляками, пов’язаних зі спробами Петлюри заручитися підтримкою Антанти у боротьбі з більшовиками за посередництва Польщі в особі Юзефа Пілсудського. Тодішній крайовий музей – нинішній Вінницький обласний краєзнавчий – позичає канцелярії головного отамана умеблювання і цінні речі для прийому високих послів іноземних держав. Що ж до столу Петлюри, то його, як вважають історики, вояки УНР позичили, або ж експропріювали в одній із заможних маєтностей міста.

У переломний період травня-червня 1920 року, коли ситуація на фронті міняється катастрофічно для українського війська, українська влада була змушена залишити Вінницю.

- Син засновника музею Георгій Густавович Брилінг залишив спогади про нічну вилазку до будинку Львовича, коли тривав бій українського війська з більшовиками за місто у червні 1920 року. Існувала велика ймовірність, що будинок Львовича може зазнати погрому, або й підпалу як символ «петлюрівщини». Аби музейні експонати урятувати, Брилінг з однодумцями забарикадувалися в будинку, а згодом таки змогли звідти винести і повернути частину експонатів до музею, – розповідає Олександр.

Стіл Петлюри також уцілів і з часом потрапив до партійної контори.

ДИПЛОМАТИЧНИЙ СТІЛ

Лариса Семенко каже, що існують свідчення про те, що під час перебування Директорії у Вінниці за цим столом справді працював Петлюра. І що 1920 року, коли відбулася зустріч між Пілсудським і Петлюрою, вони вирішували питання відносин України та Польщі саме за цим столом.

- У Польщі начебто навіть збереглися такі документальні кадри, і деякі польські історики кажуть, що це саме той стіл, за яким велися переговори між Петлюрою і Пілсудським у Вінниці. Також є книга польського професора «Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра». Вона видана українською і польською мовами. І там на одній зі сторінок – фотографія нашого стола, і написано, що за ним велися переговори між лідером України і польським маршалком. Під час однієї з конференцій у нашому педуніверситеті показували ці кадри документального фільму, і нібито в кадрі там є цей стіл. На жаль, я їх не бачила.

Тобто документів, які потрібні для стовідсоткової впевненості, що все було саме так, у нас немає. Тому ми кажемо, що це ймовірно так було, і що це одна з версій, якою ми послуговуємося, – каже пані Лариса.

«МАСОНСЬКИЙ» СТІЛ

- Цей стіл нікого не залишав байдужим. Щодо його походження версій було декілька. Одні казали, що він належав багатим міщанам, інші – представникам масонських лож, бо на ньому є певні знаки. Найбільш популярною була версія, що він із садиби Грохольських. Він оповитий легендами, тому всі, хто його бачив, намагалися знайти якісь таємні кнопочки, пружинки і сховки. Скажу чесно, ми ніяких тайників не знаходили, – розповідає директорка Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька.

Катерина Висоцька
Катерина Висоцька

Сховків музейники не знайшли, але сюрпризи цей експонат продовжує підносити. Так, нещодаво вдалося ідентифікувати один із сюжетів стола, зокрема на фасаді правої нижньої шухляди, найбільшої за розміром. Рельєф за композицією виявився точною копією картини «Христос у домі Марфи та Марії» художника академічного напряму Генріха Семирадського (1843–1902), відомого масштабними полотнами на теми священної історії та історії християнства.

Також стало відомо, що подібні за стилем меблі є у колекціях українських музеїв, зокрема в Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї – стіл, а в краєзнавчому музеї м. Путивль – стілець. Об’єднують ці предмети подібні різьблення та сюжетні композиції.

ДРУГЕ ЖИТТЯ ЕКСПОНАТА

Що стіл потребує реставрації, стало зрозуміло ще 2018 року, коли його вперше показали загалу. Реставрували експонат у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України (м. Київ). Фахівці центру відновили вишукану стільницю з масонськими зображеннями, тонке різьблення, втрачені деталі, повернули столу оригінальний колір тощо.

- Стіл, який важить кількасот кілограмів, надійшов до нас розібраним на кілька частин. Спочатку ми дослідили, чому відбувається його руйнація, внаслідок чого сталися деформації. Попрацювати з таким предметом було величезним задоволенням, адже йдеться про меморіальну річ, яка заслуговує особливої уваги суспільства. Водночас, він вимагав підходу, який би дозволив у ході реставрації передати той час і життя. Зокрема, у якому він був середовищі, які з ним відбувалися історичні події. Тому треба було максимально зупинити руйнацію столу Петлюри і зберегти його для нащадків, – каже завідувач науково-дослідного відділу реставрації по дереву Національного науково-дослідного реставраційного центру України, художник-реставратор вищої кваліфікаційної категорії Олександр Закусило.

Олександр Закусило
Олександр Закусило

За його словами, з плином часу колір столу дуже змінився, – з оригінального складного червонуватого багаторазові лакування перетворили його на темно-коричневий. Також відбулися зміни конструкції. Ймовірно, партійні бонзи, у кабінетах яких він стояв у радянські часи, хотіли позбавити його помпезності й дещо «спростити». Тому з передньої частини столу зникли ніжки у вигляді левів, а також передні панелі, які ймовірно теж були з різьбленням.

Після детального вивчення столу була запропонована програма реставрації, яку й реалізували. Реставратори демонтували стіл до найдрібніших деталей.

- Цей стіл – річ унікальна, це ручна робота середини ХІХ століття, виконана з добротним «чоловічим» підходом, тут був використаний масив деревини і застосовані технологічно складні процеси. Було дібрано якісний матеріал і виготовлено відповідно до побажань замовника. У декорі використані леви – символи влади і монархії. Підстілля декороване вінками і гірляндами, а також знаками – всевидячим оком і християнськими символами. Крім того, що стіл є історичною реліквією, він має цінність і як художній виріб. Це зразок високоякісних художніх меблів, які відносяться до мистецьких виробів, – розповідає реставратор.

Він каже, що у шухлядках столу збереглися сліди людської діяльності різних часів. Наприклад, рештки туші від печаток, які у них зберігалися, невідомо ким і коли залишені клаптики газет, а також підгоряння від свічок чи цигарок.

Реставрація продовжила життя експоната щонайменше на пів століття.

Лариса Семенко розповіла, що, коли стіл привезли після реставрації, у музеї спеціально для тематичної експозиції відвели і підготували окрему залу. Зробили деякі доповнення експозиції «Поділля періоду Української революції 1917-1921 років». Раритет доби Національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., якому повернули оригінальний вигляд, став частиною цієї експозиції, де відтворено ймовірний вигляд робочого кабінету військового відомства Директорії.

Антоніна Мніх, Вінниця

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-