Давні млини гинуть через людську байдужість

Давні млини гинуть через людську байдужість

Укрінформ
В Україні видають спеціальний журнал, аби навчити земляків цінувати унікальні пам’ятки: водяні, парові та вітрові млини

Наприкінці жовтня в Ужгородському скансені презентували незвичайне видання – «Український млинологічний журнал», виданий за підтримки Українського культурного фонду. У розмові з кореспондентом Укрінформу редакторка та упорядниця журналу Олена Крушинська (відома як краєзнавиця, авторка сайту «Дерев’яні храми України») розповіла, чому важливо досліджувати українські млини, чим вони приваблюють науковців із Європи та чому громадам, де млини збереглися до нашого часу, не можна залишатися байдужими і спостерігати, як гинуть ці унікальні споруди. В Україні зараз є близько 620 млинів (водяних, вітрових і парових), близько 30 з них — у скансенах. Проте в основному ці споруди – у занепаді й “живуть” доти, поки живий старий мельник. Зазвичай уже навіть його діти не підтримують ці споруди, що й говорити про місцеву владу!

КОЛИСЬ НЕ БУЛО ПОТІЧКА БЕЗ ВОДЯНОГО МЛИНА ЧИ ПАГОРБА ЗА СЕЛОМ – БЕЗ ВІТРЯКА

Здавалося б, що млини сьогодні — тема вузька і специфічна, проте вона цікавить, насправді, широке суспільне коло, а особливо — науковців, каже Олена Крушинська.

Олена Крушинська
Олена Крушинська

- Про млини майже ніколи не згадують, коли йдеться про культурну спадщину, але ж це теж її невіддільна частина, та ще й дуже цікава! Млин – це пам'ятка архітектури, історії та інженерного мистецтва водночас. Так само це частина історичного ландшафту – колись годі було уявити потічок без водяного млина або пагорб за селом без кількох вітряків. Є ще один момент, який ми усвідомили вже тоді, коли почали глибше займатися млинами. Вони, як жодні інші пам’ятки, пов’язані з людськими долями. Тому історії про млини – це завжди історії про людей. Тож і наш журнал – не сухий, занудний науковий збірник, а, можна сказати, втілення «живої історії» у текстах та ілюстраціях (до речі, електрона версія журналу є у вільному доступіред.), тому ця тематика може бути цікавою широкому загалу — і має бути цікавою, бо це — наша історія.

- Що це за термін “млинологія” – схоже на назву цілої наукової галузі! – запитую краєзнавицю.

- Власне, так і є, – погоджується пані Олена. – Дослідження млинів виокремилися в Україні в окрему галузь рівно десять років тому – ми ведемо відлік від першої конференції з млинів і традиційного млинарства, яку провів у Черкасах 2009 року молодий історик Назар Лавріненко. На неї з'їхалося близько 50 дослідників з усієї України, з Закарпаття, до речі, тоді приїхали Василь Коцан і Тетяна Сологуб, науковці з Ужгородського скансену, а тепер пан Василь очолює музей і провів у ньому нашу презентацію. Так ось, на ту конференцію приїхало троє представників Міжнародного Млинологічного Товариства (TIMS, The International Molinological Society), зокрема його президент Віллем ван Берґен. Від них ми й дізналися, що існує ціла міждисциплінарна галузь знань – млинологія (англійською – molinology), що вивчає млини та інші інженерні споруди, що використовують силу вітру, води, м'язову силу людини чи домашніх тварин для приведення у рух зернопереробного, лісопильного, ковальського, сукновального або іншого обладнання (у світі відомо понад сто функцій!). Ну, а сама галузь «млинологія» об'єднує різних за фахом дослідників – краєзнавців, істориків, архітекторів, музейників, етнографів, фольклористів, археологів, мистецтвознавців. Згодом ми переконалися в цьому на власному досвіді – у нас в журналі представлена кожна з цих галузей.

ЩО ТАКЕ УКРАЇНСЬКІ НАПЛАВНІ МЛИНИ І В ЧОМУ ЇХНЯ ЦІННІСТЬ

В Українському млинологічному журналі, як повідомила Крушинська, вміщено статті сорока авторів.

«Український млинологічний журнал» було видано за підтримки Українського культурного фонду. Фото з архіву ДНАББ імені В.Г. Заболотного
«Український млинологічний журнал» було видано за підтримки Українського культурного фонду. Фото з архіву ДНАББ імені В.Г. Заболотного

- Автори – це представники усіх тих галузей, про які ми щойно згадували вище. Здебільшого вони з України, але є й кілька іноземних, членів TIMS. Я знаю, що на презентації в Ужгороді багатьох вразила стаття нідерландського млинолога Лео ван дер Дріфта – і цілком справедливо, це справжня сенсація. Річ у тім, що це перше в історії дослідження українських наплавних млинів. Англійською вони називаються boat mills, тобто млини-човни. Колись такі млини були невіддільним атрибутом наших річок, а нині абсолютно забуті. Останні наплавні млини пропали перед Другою світовою війною, коли по річках пройшли кордони ворогуючих країн. Порівнюючи старі мапи різних періодів і розшукуючи рідкісні архівні зображення, Лео ван дер Дріфт виявив уже 54 конкретні локації наплавних млинів, з них 16 – на Тисі, Закарпаття. Кожне фото такого наплавного млина – на вагу золота. Із 16-ти таких млинів на Тисі, про які є відомості, ми, наприклад, не знайшли ЖОДНОГО ФОТО.

Наплавний млин на Дніпрі біля села Вовніги. Світлина 1931 року. Надав видавець Олександр Савчук
Наплавний млин на Дніпрі біля села Вовніги. Світлина 1931 року. Надав видавець Олександр Савчук

НАЙБІЛЬШЕ ПИСАНО ПРО ЗАКАРПАТСЬКІ МЛИНИ

Просимо Олену Крушинську деталізувати, млини яких регіонів України описані в журналі.

- Можливо, найкраще серед усіх регіонів представлено Закарпаття. Вплинуло те, що маю тут багато колег, які цікавляться млинологією, – каже вона. – Є дві мої статті – одна про водяні млини краю, які я досліджую вже давно, друга – про валила й водяні сукновальні, дві статті Михайла Сирохмана – про втрачені млини в Буковці й Солотвині і про будівничих закарпатських млинів, історична розвідка Андрія Світлинця про млини села Приборжавське на Іршавщині, статті Василя Коцана про зернопереробне знаряддя зі збірки ужгородського скансену та Ігоря Прохненка – про ротаційні жорна, знайдені під час археологічних розкопок.

Декілька статей в журналі присвячено млинам Слобожанщини, одна з найбільших – вітрякам Буковини, дві статті – водяним млинам Південного Бугу, ціла низка статей – про окремі млини з різних куточків країни.

Важко все перелічити. Як, наприклад, класифікувати статтю «Маленький мірошник. Спогади повоєнного дитинства», де автор згадує, як під час голоду 1946-1947 років всі сім’ї мусили ладнати собі саморобні жорна з деталей, знайдених на покинутих заводах, і він, восьмирічний хлопчик, мав за обов’язок щодня молоти на таких жорнах підібрані в полі зернятка, що їх не помітили при зборі майже вбитого посухою врожаю?.. У кольоровому блоці ми зібрали статті про млини у фольклорі, літературі та мистецтві – є й таке цікаве відгалуження млинології.

УКРАЇНСЬКИЙ МЛИНОЛОГІЧНИЙ ЖУРНАЛ ВИЗНАЛИ НАЙКРАЩИМ ПРИКЛАДОМ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ TIMS

Метою проєкту було, насамперед, презентувати Україну в міжнародній млинарській спільноті й «розрухати» тему млинів у нас. Ще теплими, з друкарні журнали поїхали до Берліна на симпозіум TIMS, який проходить раз на чотири роки, і 19 серпня видання презентував особисто президент TIMS Віллем ван Берґен, а потім всі учасники симпозіуму отримали по примірнику і повезли їх додому – у більш як 20 країн світу!

Учасники Симпозіуму Міжнародного Млинологічного Товариства (TIMS) з отриманими примірниками «Українського млинологічного журналу», Берлін, 19 серпня 2019 р. Фото надано TIMS
Учасники Симпозіуму Міжнародного Млинологічного Товариства (TIMS) з отриманими примірниками «Українського млинологічного журналу», Берлін, 19 серпня 2019 р. Фото надано TIMS

Тепер, каже пані Олена, нам приходять фотопривітання з різних країн – млинологи фотографуються з нашим журналом на тлі своїх млинів. У жовтні журнали помандрували в Чехію, до учасників загальнодержавного семінару «Водні млини». Ми заздалегідь орієнтувалися на міжнародну аудиторію, тому всі україномовні статті журналу та всі ілюстрації анотовані англійською, а вибрані статті перекладені повністю.

Це кількамісячна праця Михайла Сирохмана, який є членом TIMS, як і засновник Української Млинологічної Асоціації Назар Лавріненко. TIMS має понад 500 членів у 30-ти країнах світу і діє на громадських засадах. По суті, це велика спільнота ентузіастів, і дуже ефективна. Двічі на рік TIMS видає гарний, якісно надрукований журнал «International Molinology». Тому, коли Віллем ван Берґен сказав, що наш український журнал – найкращий приклад міжнародної співпраці TIMS за всю історію, і що саме такий, анотований англійською журнал має послужити взірцем для інших національних млинарських видань, це була найвища відзнака!

- В Україні ми презентували журнал у Києві, Харкові, Львові, тепер ось в Ужгороді, каже Крушинська. У четвер, 7 листопада, буде презентація на «батьківщині української млинології» – у Черкасах. Завдяки гідному накладу ми змогли розіслати журнал у бібліотеки та музеї і сотням окремих дослідників. Безумовно, це багатьох зацікавить і підштовхне до вивчення млинів, що і є нашою ціллю. Запрошую всіх долучатися до нас на Фейсбуці на сторінці «Млини України. Сторінка Української Млинологічної Асоціації».

Втім, окрім видання власне журналу, «млинарський» проєкт в Україні має й інші завдання, каже дослідниця.

- Журнал – це була, так би мовити, наукова складова. Млин – це ще й естетична цінність, і щоб це підкреслити, ми видали комплект із 30-ти листівок «Вітряки України» з малюнками 27-річного художника Олега Яриніча. Оригінали малюнків представлені на виставці у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В.Г.Заболотного, з якою ми спільно проводили велику презентацію нашого проєкту під назвою «День млинів». А з просвітницькою метою ми видали буклет «Збережи млин у рідному селі», який роздаватимемо під час експедицій. Адже стан більшості млинів у нас, справді, дуже сумний. Сучасні люди байдужі до цих споруд, тож млини гинуть на очах.

МИ ВПЕРШЕ ПОРАХУВАЛИ МЛИНИ УКРАЇНИ

Цікавимося у Олени Крушинської, скільки загалом збереглося млинів в Україні та в якому вони стані.

- Питання актуальне, тому що до нас ніхто ніколи млинів не рахував. А цього року ми долучилися до міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» зі спецномінацією «Млини» і у зв'язку з цим мусили скласти для Вікіпедії перелік усіх відомих нам млинів. Тут я надзвичайно вдячна за допомогу своєму колезі Олександру Михайлику, засновнику групи «Водяні, парові, вітряні млини України та інших країв», він узяв цю роботу на себе. І вийшло, що наразі нам відомо про близько 150 вітряних млинів (з них десь 30 – у музеях просто неба), 110 парових і 360 водяних.

Ці цифри можуть як зростати — внаслідок виявлення нових об'єктів, так і зменшуватися – внаслідок втрат... Статус пам’ятки національного значення має, здається, лише великий промисловий млин у Чорториї, пам'яток місцевого значення – кількадесят є, але статус ні на що не впливає. Млин руйнується сам або йому «допомагають». Левова частка водяних і парових млинів – у стані занепаду або й напівруїни, щастям є, коли споруда млина й нині використовується за призначенням, хоч і з новим електричним обладнанням. Про вітряки годі говорити, це дуже вразливі дерев'яні споруди. Якщо їх не утримувати – вони просто завалюються і пропадають без сліду.

- А як щодо Закарпаття? – запитую.

- Закарпаття відрізняється від усіх інших областей України. Саме тут збереглося найбільше архаїчних сільських дерев'яних чи муровано-дерев'яних водяних млинів. «Найбільше» – це «аж» десять штук. Порівняймо з 756 млинами та іншими підприємствами на водній силі, що існували у чехословацький період, я пишу про це у своїй статті. Тоді було проведено детальний облік, який тепер дає нам безцінну інформацію про все розмаїття закарпатських млинів. Так от, до нашого часу в закарпатських селах дивом вціліли 3 діючі млини, що їх запускають час від часу (Луково, Мала Уголька, Руня). Це унікальні об’єкти для цілої України! Більше таких ніде немає, робочий водяний млин є лише у Коржовій на Черкащині, де його відновили ентузіасти, але це не такий архаїчний релікт, там промислове обладнання.

Далі – досі працює водяна кузня-«гамора» в Лисичеві, це відомий об’єкт (щороку тут влаштовують регіональний фестиваль). Три млини були у робочому стані донедавна і могли би бути повернені до ладу (Приборжавське, Нижній Бистрий – присілок Лісковий, млин родини Биб в Імстичові), два – в руїні (Нижній Бистрий – присілок Меледюк та млиновий комплекс в Імстичові), причому два останні млини – з категорії таких, що недавно діяли, ось-ось перейдуть до категорії руїн. І десятий млин – промисловий, там обладнання після розкрадання вандалами не підлягає ремонту (Великі Ком’яти). Історію кожного я описую у статті в журналі.

Млин у присілку Лісковий в селі Нижній Бистрий Хустського району. Таким його побачили члени TIMS під час подорожі млинами Закарпаття влітку 2016 року. Якщо не перекрити дах, млин швидко перетвориться на руїну. Фото О. Крушинської, 2016 р.
Млин у присілку Лісковий в селі Нижній Бистрий Хустського району. Таким його побачили члени TIMS під час подорожі млинами Закарпаття влітку 2016 року. Якщо не перекрити дах, млин швидко перетвориться на руїну. Фото 2016 р.

ЗАНЕПАД МЛИНІВ ПРОСТО ОБУРЮЄ!

Як можна зарадити ситуації і врятувати ці млини? Адже навіть якщо їх не використовують сьогодні за призначенням, відомі випадки, коли у млині облаштовують готель чи ресторан — такий атмосферний заклад. У розрізі розвитку регіону як туристичного — це вихід, і для збереження млинів – також… Цікавлюсь з цього приводу думкою співбесідниці.

- Ситуація із занепадом млинів мене просто обурює! – Каже пані Олена. – Подивімося на закарпатські села: чи багато ґазд мають хату з проваленим дахом? Жодного? Значить, дах можна поладнати, незалежно від статків, це ж справа нехитра? Чому ж коли дах провалюється у млина, всім байдуже? Традиційна схема – помирає мельник, і млин починає швидко занепадати. Так після смерті господарів, які все життя мірошникували, пропав млин родини Росох у присілку Меледюк в Нижньому Бистрому, не знаю, чи від нього зараз є бодай рештки. Але ж ці млини – це скарб, раритет, це те, чим ці села і райони можуть пишатися і хвалитися на кожнім кроці! Просто зараз елементарно можна врятувати млин родини Биб в Імстичові та перекрити дах млина у присілку Лісковий у Нижньому Бистрому. Нехай у них начебто є господарі, діти мельників, але якщо вони не хочуть чи не можуть дати раду з млином, то що, він має пропасти назавжди? Якби я була головою сільради чи району, я би прислала машину з дошками та драницями, трьох хлопів-теслярів, і справу було б вирішено за один день. Дещо складніше відновити водяні колеса – але і це можна втілити. Цього року ми, наприклад, були в гостях у краєзнавця і майстра на всі руки Степана Чопика у селі Теребля, то він власними руками змайстрував млин і колесо, розміром у мій зріст. Торкаєшся легенько пальцем – і воно безшумно крутиться. Отже, є майстри. Нема бажання в людей і розуміння – у місцевої влади.

Млин в Імстичові Іршавського району занепав після смерті мельника Василя Биби. Зараз у нього частково провалений дах. Фото О. Крушинської, 2010 р.
Млин в Імстичові Іршавського району занепав після смерті мельника Василя Биби. Зараз у нього частково провалений дах. Фото 2010 р.

Нагадую, млинів в області всього десять, і здебільшого це невеликі хатки! Я навіть пропоную вам зробити серію репортажів про ці млини й напряму поставити запитання адміністрації Іршавського і Хустського районів – що і коли буде зроблено для їхнього порятунку? І перевірити разом.

ВІДНОВЛЕННЯ СТАРОГО МЛИНА — ЦЕ ЗАЗВИЧАЙ ЗАСЛУГА ОДНОГО ЕНТУЗІАСТА

Насамкінець, дослідниця наводить показовий приклад — коли вдалося врятувати млин.

- Такі випадки, на жаль, можна порахувати на пальцях однієї руки, і щоразу це була заслуга однієї людини, яка ініціювала відновлення млина, знайшла однодумців, матеріали і кошти. Це вітряк у селі Івківці біля Холодного Яру, відновлений за ініціативою Назара Лавріненка, майбутнього засновника нашої асоціації, вітряк у селі Дейманівка Пирятинського району Полтавської області, відновлений з ініціативи Володимира Миленка 2014 року, і унікальний промисловий вітряний млин 1909 року у селі Пустовіти Миронівського району Київської області, який був відновлений до робочого стану з ініціативи Володимира Ігнатенка.

Відновлений до робочого стану вітряний млин 1909 року в селі Пустовіти Миронівського району Київської області. Фото О. Крушинської, 2019 р.
Відновлений до робочого стану вітряний млин 1909 року в селі Пустовіти Миронівського району Київської області. Фото 2019 р.

Всі троє – небайдужі мешканці цих сіл, які взяли на себе відповідальність, організували процес, роздобули кошти і матеріали у місцевих підприємців, залучили до роботи однодумців і довели справу до кінця. Тільки так сьогодні можливо врятувати ті млини, які ще вціліли.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото з архіву Олени Крушинської

Перше фото: zpravy.aktualne.cz

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-