Тікаючи від вибухів: пожежа на арсеналі під Ічнею очима очевидців

Тікаючи від вибухів: пожежа на арсеналі під Ічнею очима очевидців

Репортаж
1521
Ukrinform
…7-річний Кирилко з цікавістю розглядає мій диктофон, поки я спілкуюся з його мамою у Парафіївській школі, де з 9 жовтня вони знайшли прихисток

Завершивши розмову з дорослими, пробую поговорити і з ним: взявши хлопчика за руку, кажу йому: «Привіт. Як тебе звуть?» У відповідь – лише пильний погляд і мовчання, хоч своїх пальчиків хлоп’я не висмикує з моєї долоні.

«Кірюша злякався тих вибухів так, що спершу заїкався, а зараз от - говорити припинив», – пояснює його мама – жителька міста Ічня Оксана Гузь.

Разом із ріднею та дітьми жінка проживає за три кілометри від шостого арсеналу, де минулої ночі сталася пожежа та вибухнули артснаряди. До більш-менш безпечної Парафіївки, що за 22 км від Ічні, їм довелося йти пішки.

«Приїхала сюди з двома дітьми: старшому – 18 років, а молодшому – сім. Сестра зі своїми двома дітками – теж із нами, і наша мама. Ми всі разом добиралися. Прокинулися о третій ночі – чоловік каже: «Гримить». Із двору нашого будинку видно воєнбазу – там стояла червона заграва. Ми за 3 км від місця пожежі живемо. Давай дітей будити. Швидко зібралися, що було – паспорт, гроші, хлібину – взяли і давай бігом виходити з хати. Спершу йшли пішки десь із годину, а потім чоловіків друг їхав і довіз нас за Гужівку, після чого ми знову йшли пішки (між Гужівкою і Парафіївкою – 15 км, – ред.), а тоді їхав бус із нашої вулиці, то нас підібрали і вже до Парафіївки довезли» – розповідає Оксана.

Далі до розмови долучається інша ічнянка – Наталя Пригода. Каже, що в Парафіївці до них поставилися з розумінням і зустріли дуже гостинно. Єдине потреба, пояснює, – теплі дитячі речі бодай на перший час.

«Дуже просимо допомогти нам із теплими речами, особливо – для маленьких дітей. Наприклад, у моєї сестри Тетяни, яка теж тут, – взагалі грудна дитина. Ми ж, як вибігали з дому, головне, що дітей схопили…» – каже Наталя.

У Парафіївській ЗОШ – доволі велелюдно: там облаштували чи не найбільший пункт евакуації у громаді. І хоча навчальний процес довелося перервати, у школі прийняли понад 300 жителів райцентру, серед них – навіть мами з немовлятами.

«Із п’ятої ранку ми були вже тут, на місці. Щойно люди приїхали, ми поїли їх гарячим чаєм із бутербродами, пригощали супом-картоплею. Зранку прийняли 365 осіб. Наразі їх залишилося 220. Ми забезпечили їх матрацами, карематами. Окрім того, багато людей ми розмістили по селищу: у рідних-знайомих, і навіть незнайомі забирали до себе людей, бо було багато сімей із дітками маленькими. Таких, які з дітьми, було чоловік 30, навіть із грудними дітками», – зазначає директор Парафіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Галина Петруша.

У дворі навчального закладу помічаю трьох чоловіків, один із них тримає в руці старенький портфель-«дипломат», під пахвою іншої – скручений і загорнутий у целофан каремат. Пояснюють, посеред ночі не просто евакуйовувалися до найближчого населеного пункту, а просто втікали від небезпеки.

«Найближче до бази живу я: якщо навпростець, до «колючки», то це, всього-на-всього, кілометрів чотири. Я прокинувся, думав, вітер-гроза. Жінка та діти спали, у нас також ночували внуки. Я вийшов з дому, закурив, на небо глянув: зорі – нормально. Та все ж вирішив подивитися за хатою, що то за вітер, бо висіла балія і стукала об стіну. Глянув, а там – заграва, і почало свистіли над хатою. Я бігом розбудив дружину, невістку, синів, сказав: збирайтесь – будемо тікати, бо база реве. Почало лупити – я вже до погребу спустив дітей, окунів, дружину, хворого 85-річного тестя, а сам біля погреба курив. А воно як дало мені вибуховою хвилею, що я й на коліна впав одразу, а ще від цього шибки посипались в одному з вікон. Як їхали вже, то бачили, як снаряди в асфальті встрявали... Біля нас одну хату розірвало: люди встигли виїхати, а снаряд після того влучив», – пригадує Михайло Майстренко.

Чоловік зізнається, що повернувся до Ічні хоч би зараз, бо ж і «собака негодований, і корова, голодна й недоєна, мукає».

«Я казав Гройсману, що корова ж пропаде, а він відповів, що дві купить замість однієї, раптом що», – всміхається Михайло Борисович, розповідаючи заразом і про зустріч із прем’єр-міністром удень 9 жовтня.

Чимало ічнянців добиралися до Парафіїки велосипедами. Однією з них була й Варвара Слабеняк. Із жінкою знайомлюся буквально біля хвіртки. Вона саме обмінюється думками з кимось із односельців. Зі мною в діалог вступає не надто охоче, мовляв, а що ж тут розповідати, та все ж ділиться враженнями від пережитого уночі.

«Я, мабуть, була тут уже о 5:30 ранку. Я прокинулась від звуків ніби грому чи що. Спочатку вони були не дуже гучними. Я близько четвертої встала, подивилась у вікно: дощу не було. Відразу подумала: може, щось із базою? Тут сусідка дзвонить: «Михайлівно, база горить!» Я вдягнулася, узяла деякі речі, документи і на велосипеді поїхала до центру, потім його покинула біля адміністрації та вже добиралася далі пішки. Чим далі відходила, тим сильніше бухкало, така заграва – страшне!» – зауважує пані Варвара.

За півкілометра від школи – місцевий дитсадок «Сонечко», де перебувають непросту годину 74 ічнянці. Дорогою до нього зустрічаю двох жінок – то матір з донькою, які саме приїхали до Парафіївки і ще вирішують, де зупинитись: у пункті обігріву чи в когось із знайомих. Світлана Бузицька, ледь стримуючи сльози, розповідає, що мусила залишити в Ічні стареньку маму на час евакуації, бо тій було важко пересуватися.

«Ми з чоловіком, донькою та мамою сховалися у погребі літньої кухні. Потім зателефонували до поліції, де дізналися, що на площі відбувається евакуація. Бабуся залишилася у погребі, оскільки в неї хворі ноги. Я страшенно нервувала й уже так наплакалася, що залишила маму там. Чоловік пізніше повернувся, аби забрати маму: вона жива, а тому й мені від серця відлягло», – додає Світлана.

На території Парафіївської ОТГ у ніч проти 9 жовтня прийняли близько 900 евакуйованих з-під Ічні. Загалом же, за весь час з небезпечної зони було евакуйовано понад 12 тисяч осіб.

… Дещо заспокоївшись удень, надвечір люди в Парафіївці знову з острахом перепитують одне одного і журналістів, чи правда, що на арсеналі починається друга хвиля пожежі? І ми, і вони близько 17:00 чули відлуння поодиноких вибухів. Уже їдучи до Києва, крізь вікна машини за метрів зо п’ять ми помітили заграву, та спершу прийняли її за тло призахідного сонця (воно теж сідало доволі яскраво), а за гуркотом мотору не відразу розчули звуки вибухів. Із півгодини їх інтенсивність становила 1 вибух/півхвилини.

Звісно, можна ще довго з’ясовувати причини, чому в Україні за два роки сталися вибухи на трьох військових складах, шукати винних і карати їх. І, зрештою, це таки треба зробити. Та от людям, які в одну мить опинилися в епіцентрі надзвичайної ситуації, навряд чи справді цікаво, хто саме понесе відповідальність і як скоро це відбудеться. Вони тут і зараз перебувають у повній невизначеності, адже не знають, чи зможуть повернутись додому найближчим часом і чи буде куди повертатись узагалі…

Підготував Олександр Трохимчук. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>