Приватні музеї Запоріжжя дивують унікальними експонатами

МУЗЕЙ ТЕХНІКИ БОГУСЛАЄВА

Один з найбільш інформативних музеїв Запоріжжя – Музей техніки В'ячеслава Богуслаєва – героя України і беззмінного керівника флагмана вітчизняного моторобудування - підприємства «Мотор Січ». Музей відкрився в жовтні 2012 року і, якщо вірити звітам, за п'ять з невеликим років його відвідали більше чверті мільйона людей. Та й не дивно: робота музею організована таким чином, що провести час з користю на його території можуть і люди закохані в техніку і зовсім далекі від неї.

З точки зору відвідувача, Музей техніки Богуслаева – не один музей, а цілих два. Перший займає двоповерхову будівлю, в залах якого розміщуються тематичні колекції. Другий – музей під відкритим небом на площі біля цього будинку. І якщо ви вирішите відвідати музей техніки Богуслаєва разом з дітьми, покинути цю площу вам буде дуже і дуже непросто. І не тільки тому, що тут зібрано величезну кількість різноманітної техніки - від тракторів до літаків. Але й тому, що всі ці експонати абсолютно доступні для відвідувачів: їх можна чіпати, по них можна лазити, можна фотографуватися зовні і всередині, а також стрибати, повзати, висіти і скакати, - а це діти, як відомо, здатні робити годинами.

Поки йшла від гаубиці до танку, підслухала розповідь молодого тата про те, що живучи по сусідству, він з такими ж друзями-татами періодично заходив у музей під відкритим небом, як на дитячий майданчик: «І малі при ділі, і нам є час поговорити». Результат, за словами батьків, виявився несподіваним: малець, якого, здавалося, нічого крім «полазити-побігати» не цікавило, через три тижні «відкопав» в мережі магазин збірних моделей і тепер мучить всю сім'ю пропозиціями купити і зібрати то лінкор, то вертоліт.

Історія, на мій погляд, досить повчальна.

У залах музею атмосфера набагато серйозніша. Весь перший поверх тут віддали під експонати, що представляють історію Запорізького моторобудівного заводу, продукція якого експлуатується на літаках і вертольотах в 120 країнах світу. Спогади, архівні документи, записи і колекція авіадвигунів в хронологічному порядку. Від поршневого М-11, випуск якого налагодили на запорізькому підприємстві в 1927 році (саме цей двигун встановлювався на легендарних біпланах У-2 і бомбардувальниках Як-6), до реактивного Д-18, якій піднімає в небо сучасні легенди – літаки «Руслан» і «Мрія»

Далі – колекції мотоциклів, випущених у 30-80 роках минулого століття, понад 200 експонатів мисливської зброї - особиста колекція засновника музею, колекція тульських самоварів... Щоб діти "не крутилися під ногами" на час екскурсії їх можна надіслати в працюючий тут же 5D–кінотеатр.

Ціна квитка - символічна - 15 грн з дитини. Ціна на квиток в сам музей, взагалі – "не ціна": 5 грн. – дитячий, 10 – дорослий. Дізнатися, як дістатися Музею техніки Богуслаеваа і попередньо познайомитися з його експозицією можна на сайті.

МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ЗБРОЇ

Перші рубала Кам'яного століття, містичні кріси (кинджали) Океанії, ножі тибетських ченців, катани японських самураїв, шотландські шпаги, гетьманські булави, кольчуги, стилети, зброя двох світових воєн і війни в Афганістані – в колекції запорізького Музею історії зброї зібрано близько п'яти тисяч екземплярів холодної і вогнепальної зброї різних часів і народів.

Музей історії зброї – перший приватний музей Запоріжжя. Він був відкритий в 2004 році і практично відразу ж був визнаний одним з кращих музеїв зброї в Європі. Основу його експозиції склала приватна колекція відомого запорізького бізнесмена, мецената і письменника Віталія Шлайфера, який керував музеєм до кінця життя.

Він говорив, що відкриваючи свою колекцію для відвідувачів, прагне не тільки представити зброю різних народів і епох, але і надати можливість по-новому побачити історію людства.

«Створюючи музей, ми прагнули представити історію розвитку людства через історію розвитку зброї. Показати, як зброя допомагала людям і цілим народам захищатися, перемагати й виживати – змінювала хід історії і творила історію світу», - ці слова Віталія Шлайфера визначають унікальність запорізького музею. На відміну від більшості інших музеїв, що представляють окрему епоху або етнос, в ньому зібрані експонати з усього світу практично за весь період існування людства: від найдавніших часів до середини ХХ століття.

У музеї кажуть, що будь-яка зброя - невід'ємна складова культури народу. Вона відображає не тільки рівень науково - технічного розвитку, але й є цінним джерелом знань про звичаї, традиції і вірування.

Наприклад, в колекції запорізького музею є зброя, яка повністю ототожнювалася з людиною. Це кинджал-кріс родом з країн Океанії.

«У аборигенів Океанії ці кинджали не тільки були наділені містичними властивостями, але і виконували абсолютно незвичайну і незрозумілу нам соціальну функцію – могли замінювати чоловіків практично на всіх важливих заходах. Навіть на весіллі кріс міг бути присутнім замість свого власника - нареченого», - розповідає нинішній директор Музею історії зброї Ілля Шлайфер.

Ще один приклад, що ілюструє «часи і звичаї» - маузер із срібними накладками, який належав одному з перших наркомів і відомому воєначальнику радянської республіки Павлу Дибенку. За словами Іллі Шлайфера, пістолет цінний не тільки сам собою, але і своєю історією.

«Цей пістолет, «скинувшись» подарували наркому Дибенку дві його... дружини. Однією з них була відома революціонерка і дипломат Олександра Коллонтай, якій приписують не тільки боротьбу за рівність статей, але і авторство поширеної в перші роки радянської влади «Теорії склянки води», - розповідає Ілля Шлайфер.

До речі, у музеї можна дізнатися, що сприйняття такої зброї, як маузер, у більшості тих, кому «за тридцять», абсолютно не відповідає дійсності.

«Завдяки радянським фільмам, маузер став сприйматися, як невід'ємний атрибут «героїв-революціонерів» і «комісарів у шкірянках», що в корені неправильно: маузер завжди був коштовною зброєю, яку міг собі дозволити далеко не кожен», - констатує директор музею.

Один з найдорожчих – воістину безцінних експонатів самого музею, з'явився тут у 2008 році. Це зульфікар, що належав легендарному Лоуренсу Аравійському – досліднику, письменнику і військовому герою Великобританії і арабських країн Близького Сходу, який став для багатьох відомим завдяки однойменному фільму сера Девіда Ліна з чудовим Пітером О’Тулом. Передбачається, що цей символ ісламу Томасу Едварду Лоуренсу подарував один з його друзів-шейхів. Через роки унікальна шабля з дамаської сталі з роздвоєним клинком опинилася в колекції американського мільярдера і теоретика зброї Ентоні Тірі, у якого і була придбана для запорізького музею.

Протягом останніх трьох років, за словами Іллі Шлайфера, збройова колекція Музею історії зброї не поповнюється. Натомість тут відкрився третій зал - присвячений Віталію Шлайферу. В ньому можна ознайомитися з експонатами, що розповідають про життя цієї дивовижної людини, що надихає багатьох, а також - з творами збройового мистецтва засновника музею, який створив зброю, що прикрашає колекції не тільки президентів України, але і державних діячів багатьох інших країн.

Сам музей можна знайти на центральному проспекті Запоріжжя, неподалік від греблі Дніпрогесу: пр. Соборний, 189.

МУЗЕЙ РЕТРО-АВТОМОБІЛІВ «ФАЕТОН»

«Катюша», гармати, танки, епохальний «членовоз», спортивний болід на базі ЗАЗівської «Таврії», легкові автомобілі початку минулого століття... - все це і багато іншого зібрано в залах запорізького музею ретро-автомобілів «Фаетон».

У 2013 році «Фаетон» був внесений до Книги рекордів України як музей, де під одним дахом зібрано найбільшу кількість моторної техніки. Тоді налічувалось 100 експонатів. Зараз в колекції понад 200 ретро-автомобілів, мотоциклів та моторолерів, а також величезна кількість стрілецької зброї, екіпіровки, колекційних автомоделей та побутової техніки, до якої застосовано слово «ретро». У музеї відкрито п'ять виставкових залів, проводяться тематичні виставки і працюють реставраційні майстерні. Експонати «Фаетона» знімаються у фільмах, беруть участь у реконструкціях і престижних міжнародних виставках.

А починалося все, за словами арт-директора «Фаетона» В'ячеслава Зайцева, з речей від музею далеких.

«Перший автомобіль – «ЗІС» 1944 року випуску, ми придбали в 2001 році. Тоді про створення музею ніхто не думав. Машину купили для реклами будівельної фірми. Передбачалося, що відреставрована ретровантажівка перевозитиме матеріали. Але в 2003 році ми вивели цей автомобіль на парад Перемоги, де ветерани просто «втопили» машину в сльозах, і це змінило всі плани», - згадує Зайцев.

Для ветеранів Другої світової ця машина на параді виявилася уособленням їх яскравого героїчного і трагічного минулого: боїв, воєнних буднів, пам'яті про фронтових друзів, радості перемог і болю втрат. Саме ця реакція людей, як кажуть в «Фаетоні», «повернула колесо» їх історії та вперше змусила замислитися про створення музею.

На реалізацію ідеї знадобилося п'ять років: у листопаді 2008 року музей «Фаетон» був зареєстрований і з тих пір є одним з найцікавіших місць для відвідування, як для гостей міста, так і для самих запоріжців.

Тут можна побачити першу оригінальну «Катюшу» - єдину яка пройшла всю війну, також зберігся екземпляр реактивної установки БМ-13 на базі авто ЗІС-6. За даними співробітників музею, таких комплектацій було всього близько семи сотень.

«Автомобіль «ЗІС-6» був знятий з виробництва в 1940-му - за рік до прийняття на озброєння легендарної реактивної системи залпового вогню, і коли «Катюші» пішли в армію, автомобілі для них збирали по всій країні. І всі вони, за винятком нашої «Катюші», лишилися на полях битв», - констатує арт-директор музею.

Реактивна установка комплексу, як і решта представленої в «Фаетоні» стрілецької зброї, за основним призначенням вже не може застосовуватися - такі вимоги музеєфікації. А от більшість автомобілів – на ходу. Серед них – знаменита «полуторка» ГАЗ-АА, що воювала на фронті і прострелений в боях Другої світової УралЗС-5В, і герой безлічі анекдотів ЗІЛ-115, названий у народі «членовозом». Представлений в «Фаетоні» автомобіль для членів політбюро свого часу возив Володимира Щербицького, який керував Україною в 1972-1989 роках.

За словами В'ячеслава Зайцева, сьогодні легкові автомобілі для запорізького музею – окрема тема. Їх тут безліч, і, що називається, на будь-який смак: від закордонних та вітчизняних авто, випущених на початку минуло століття до останнього «Запорожця», що зійшов з конвеєра 15 липня 1994 року. Один з найбільш яскравих і незвичайних представників – кабріолет, створений ентузіастами в 2004 році на базі «Таврії» із застосуванням технологій і матеріалів, що використовуються при створенні спортивних болідів. Власникам ЗАЗу яскраво-жовта машинка з вуглепластика до душі не припала, натомість в музеї незмінно захоплює всіх відвідувачів.

Ще кілька автомобілів, серед яких один – 1909 року випуску, зараз перебуває на реставрації – у майстернях, обладнаних по сусідству з помешканням «Фаетона». За даними співробітників музею, на їх відновлення піде не менше 2-3 років. А ось колекції автомоделей, ретроіграшок, музичних інструментів і мотоциклів поповнюються значно швидше: навіть ті, хто вже бував у «Фаетоні», прийшовши наступного разу, неминуче знайдуть безліч нових цікавих експонатів.

МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ «БАРАБАНЗА»

Понад 500 музичних етноінструментів зі всього світу, дримба від останнього мольфара України Михайла Нечая, тулумбаси з герба Запорізької області, а також ритмотерапия і можливість знайти «інструмент своєї душі». Все це чекає гостей запорізького Музею історії музичних інструментів «БарабанЗА» - єдиного музею Запоріжжя, який входить до ICOM, - Міжнародної раду музеїв, та має вищий консультативний статус категорії «А» в ЮНЕСКО і при Економічній і соціальній раді ООН.

Музей історії музичних інструментів «БарабанЗА» - наймолодший і, безперечно, найбільш незвичайний музей Запоріжжя. Причому незвична в ньому не лише назва, яка «розшифровується» як «Барабани Запоріжжя», але й суть роботи, що ламає всі звичні музейні стереотипи.

На відміну від більшості музеїв, де знайомство з експозицією обмежується лише можливістю «подивитися-послухати», цей музей інтерактивний. У ньому можна не тільки познайомитися з етно-інструментами зі всіх п'яти континентів Землі, дізнатися історію їх появи, але й навчитися грати на багатьох з них. Або хочаб спробувати.

«Ми прагнемо, щоб у музеї не тільки зберігалися матеріальні об'єкти культурної спадщини, але і передавалися живі традиції виготовлення музичних інструментів та гри на них. Тому більшість експонатів музею абсолютно доступні для наших гостей: під час екскурсій ми показуємо, розповідаємо і даємо можливість не тільки потримати їх в руках, але і спробувати заграти. А потім всі разом слухаємо музику. Це цікаво, весело, пізнавально, і, ми сподіваємося, дає можливість нашим гостям відчути - почути в собі і навколишньому світі ті ритми, якими просякнуто все наше життя, і яким ми, на відміну від наших мудрих предків, не надаємо належного значення», - говорить директор і засновник музею «БарабанЗА» Денис Васильєв.

Один з напрямків роботи музею – тематичні лекції з історії музичних інструментів, їх застосування і впливу на життя людей різних епох та континентів. З них можна дізнатися про те, як на наших землях музичні інструменти використовувалися раніше на богослужіннях, про цілительські практики з використанням музики, пропоновані індійської Аюрведою, про те, як спів дає змогу «вибудувати» правильне дихання яке є запорукою стійкості людського організму до цілого ряду захворювань, і про багато іншого.

«Музику зазвичай сприймають, як щось суто духовне. Але насправді заняття музикою чинить величезний вплив і на тіло людини – аналогічний тому, яке надає спорт. Спів і гра на духових інструментах сприяє постановці дихання й розвитку грудних і черевних м'язів. Гра на ударних – розвитку м'язів рук, плечового пояса і спини. При цьому, якщо у професійних музикантів травм і проблем зі здоров'ям не менше, ніж у професійних спортсменів, то музикування «для душі», так само, як і спорт «для себе», несе гармонійний розвиток та здоров'я. Саме тому ритми і музика присутні в культурі всіх народів і так широко використовувалися впродовж століть для лікування», - впевнений Денис Васильєв.

До речі, один з унікальних інструментів в колекції музею «БарабаЗА» – дримба останнього мольфара Карпат, знаменитого українського цілителя Михайла Нечая. З нею поряд колісні ліри, відомі по фільму «Поводир», і знамениті запорізькі бойові барабани - тулумбаси, з яких Віталій Пилипенко малював зображення герба Запорізької області – єдиного територіального герба України з музичним інструментом. Ці українські етноінструменти – тільки для експонування.

Втім на багатьох інших, серед яких козацькі бубни, кобза, трембіти, бугай, перкусія, африканські барабани джембе, дунун, агого, арабська рік, східна дарбука, можна грати. Причому, не тільки в «БарабанЗА»: засновником музею на базі Запорізького обласного центру молоді організована вечірня музична школа гри на етнічних інструментах.

«Ми готуємо людей не для симфонічного оркестру, а для того щоб вони могли відкрити музику в собі». І щоб освоїти інструмент таким чином багато часу не потрібно. Залежно від складності музичного інструменту, достатньо від двох годин до тижня», - впевнений Денис Васильєв, який став у цьому році лауреатом першої премії в жанрі автентичний фольклор на фестивалі «Червона рута».

У музеї кажуть: «Ми віримо, що у кожної людини є свій інструмент для душі, який, як жоден інший підходить її фізичним і емоційним даним, і раді допомогти знайти цей інструмент, навчити людину самостійно виготовляти і грати на ньому».

Записатися на інтерактивну екскурсію, лекції, майстер-клас можна на сайті музею.

Там же можна запросити музей "в гості": робота «БарабанЗА» організована таким чином, що протягом кількох днів музей може "переїхати" практично на будь-яку локацію, що цьому року й продемонстрував з успіхом у Мистецькому Арсеналі - на фестивалі «Арсенал ідей».

Олена Запорізька, Запоріжжя

Фото с сайтів: http://museum.motorsich.com/, www.doroga.ua, faeton.zp.ua, https://scontent-frt3-2.xx.fbcdn.net