Львівські батяри в День міста нагадали про себе променадом на роверах

Фото
2716
Ukrinform
Променад «Батяри на роверах» нагадав львів'янам і гостям старовинного міста про галантних хуліганів кінця XIX - середини XX сторіччя, які завдяки веселим витівкам користувалися симпатіями мешканців.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

«Щорічно у рамках Дня міста на початку травня у Львові проходить День батяра. Це оригінальне фольклорне свято дозволяє перенестись у старовинний Львів початку XX століття та познайомитись із галантними хуліганами – батярами», - зазначив організатор свята Андрій Сидор.

За його словами, особлива умова участі у батярському святі – одяг із бабусиних та дідусевих скринь, або ж стилізований під нього. Велосипеди для променаду теж повинні відповідати цим вимогам. Тому до виїзду його учасники готуються протягом усього року.

Четвертий велопроменад "Батяри на роверах" у Львові. Фото: Альона Николаєвич, Укрінформ

Слово "батяр" походить з угорської і означає гульвіса, випивака, хуліган і навіть кишеньковий злодій. Згодом представники цієї «касти» перестали красти і бешкетувати, натомість всіляко почали висміювати «стару кряку» - Австро-Угорську імперію.

«Львівський пролетаріат заселяв переважно передмістя - Замарстинів, Кульпарків, Байки. «На Клепарові аж гуло від типів, які з неабияким задоволенням псували побачення закоханим парам, лякали шанованого громадянина, насміхалися над поліцією, - згадував письменник Лев Кальтенбер.-  Якщо ж не було інших розваг, співали про власника крамниці, якого не любили. Ці вечірні серенади завжди виконувалися до сліз лірично та неймовірно фальшиво, часто завершувалися бійкою. Це власне й був апогей життєвої програми батяра, який іще раз свідчив про його вправність, мужність і дітвацтво».

Проте серцем батярства був Личаків — східна околиця міста. Місцеві вважали себе чи не за окрему від львів’ян расу - вищу. Жителям середмістя ввечері ліпше було не потрапляти в тутешні краї. У ліпшому разі все обійшлося би підбитим оком і відібраним гаманцем. Найзухваліших личаківських шибайголів величали «королями». Першим відомим був муляр Куба Пельц. Середнього зросту, дрібної статури, спокійної вдачі. Та ледь хильнувши, ставав іншою людиною: кричав, як поранений лев, і трощив усе, що трапляло під руку. Найбільший подвиг учинив 1848-го. Тоді, після забави в корчмі «Бабський корінь», повкидав до криниці вниз головою дев'ятьох несимпатичних йому жовнірів.

Утім, як констатували хроніки, львівський батяр не конче мусив бути з міських низів. Батяри народжувалися іноді й у шляхетських дворах. Не один із них пізніше засідав у віденському парламенті чи ходив у професорських шатах, бренькаючи ректорським ланцюжком замість кайданів

Сучасна щорічна святкова програма, як правило, включає роботу «Батярської канцелярії» та «Батярського бетонного заводу», а також вуличні забави, батярські танці, ярмарок батярських лігумін (смаколиків), театральні дійства та концерт.

На святі можна познайомитись із справжніми львівськими батярами, які зберегли відданість веселому жарту, добродушному розіграшу, неповторній говірці.

Фото: Альона Ніколаєвич / Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-