Повномасштабна війна змінює не лише сектор безпеки і оборони. Вона змінює всю державу. Україна вже є і надалі буде країною ветеранів і ветеранок – людей, які мають бойовий досвід, повертаються до цивільного життя, працюють, навчаються, створюють родини, відкривають бізнес, беруть участь у житті громад і формують нову якість українського суспільства.

Тому ветеранська політика не може бути набором окремих послуг або реакцією на окремі життєві ситуації. Вона має бути цілісною державною політикою, у якій медицина, реабілітація, освіта, працевлаштування, спорт, соціальна підтримка, цифрові сервіси, робота громад і правові гарантії працюють в одній логіці – повернення людини до повноцінного цивільного життя з повагою до її досвіду, гідності та прав.

Саме з цієї державницької логіки Мінветеранів розвиває новий напрям – участь у формуванні та реалізації державної політики з питань правового захисту ветеранів війни та членів їхніх сімей. Це не технічне розширення функцій Міністерства і не спроба створити ще одну інституцію для індивідуального супроводження справ. Йдеться про системну роботу держави над тим, щоб правові гарантії ветеранів були зрозумілими, доступними і могли реалізовуватися без зайвих бар’єрів.

У цьому контексті доступ до правосуддя не слід розуміти вузько – лише як можливість подати позов до суду. Суд має залишатися гарантією захисту права. Але якісна ветеранська політика має працювати так, щоб питання, які можуть бути вирішені належною адміністративною процедурою, не перетворювалися для людини на тривалий судовий шлях.

Для держави це питання не лише юридичної техніки, а якості публічного управління. Правові гарантії ветеранів мають бути організовані так, щоб людина розуміла свої права, бачила зрозумілий маршрут їх реалізації та могла отримати належну відповідь від відповідальної інституції в межах її повноважень.

Водночас важливо правильно розуміти роль Мінветеранів у цьому напрямі.

Міністерство не підміняє суд, адвокатуру, систему безоплатної правничої допомоги, органи юстиції чи інші інституції, які мають власні повноваження у сфері захисту прав людини. Мінветеранів не стає органом, до якого потрібно звертатися за представництвом у суді, підготовкою процесуальних документів або веденням конкретної справи.

Роль Міністерства у даній роботі брати участь, спільно з Міністерством юстиції України, іншими центральними органами виконавчої влади та інституціями в межах їх компетенції, у формуванні та реалізації державної політики з питань правового захисту ветеранів війни та членів їхніх сімей.

Тобто йдеться не про супроводження кожної окремої справи, а про системну роботу: аналіз типових проблем, покращення процедур, розвиток зрозумілих правових маршрутів, взаємодію з правничою спільнотою та підготовку рішень, які допомагають людині не губитися між інституціями.

За останні місяці у цьому напрямі вже зроблено кілька важливих кроків.

Проведено два семінари “Справедливість і довіра: судова влада і ветерани”, які об’єднали представників Офісу Президента України, Верховного Суду, Ради суддів України, органів суддівського врядування і самоврядування, адвокатури, правозахисної спільноти, державних органів, міжнародних партнерів, ветеранів і ветеранок.

Ці зустрічі були важливими не як формальні заходи, а як майданчики для спільної розмови про те, як державні інституції мають працювати в реальності країни ветеранів: професійно, безбар’єрно, інклюзивно і з повагою до досвіду людини, яка пройшла війну.

Окремий практичний результат – рішення Ради суддів України від 22 травня 2026 року №13. Цим рішенням схвалено методичні рекомендації щодо забезпечення безбар’єрності, інклюзивності та належної правової допомоги ветеранам і ветеранкам під час здійснення правосуддя, методичні рекомендації щодо етичної комунікації з ветеранами і ветеранками, які є працівниками апаратів судів, а також пам’ятку для працівників апарату суду щодо комунікації з ветеранами і ветеранками.

Для когось це може виглядати як методична робота. Насправді це важливий інституційний крок. Ветеранська тематика розглядається не абстрактно, а через конкретні стандарти: комунікація, безбар’єрність, інклюзивність, належна організація процесів, повага до людини та професійна чутливість до її досвіду.

Ми виходимо з простого принципу: не ветеран має адаптуватися до складної системи, а система має ставати зрозумілішою, доступнішою і готовою до реальності країни ветеранів.

Це стосується не лише судів. Лікарня має бути готовою до ветерана як пацієнта. Роботодавець – як до працівника. Громада – як до активного мешканця. Освітній заклад – як до студента або слухача. Орган влади – як до людини, яка має права і законні очікування. Судова система – як до людини, яка, за потреби, має отримати справедливий, поважний і безбар’єрний розгляд своєї справи.

Ми також вивчаємо міжнародний досвід, зокрема підходи США, Канади, Великої Британії, Франції, Естонії та інших країн до правових гарантій для ветеранів. Водночас українська модель не може бути механічним копіюванням чужих рішень. Вона має враховувати масштаб війни, кількість ветеранів, стан інституцій, позицію ветеранської спільноти та українську правову систему.

Саме тому ми не говоримо про створення окремого судочинства для ветеранів. Ветеран може звертатися до суду не лише як ветеран, а як працівник, підприємець, споживач, член родини, власник майна чи учасник інших правовідносин. У таких справах важлива не лише коректна комунікація, а й професійна спеціалізація судді та якість розгляду конкретної категорії справ.

Наш підхід інший: не створювати окрему систему для ветеранів, а працювати над тим, щоб звичайні державні інституції ставали більш готовими до взаємодії з людьми, які пройшли війну.

У цій логіці відбулося і навчання для голів та заступників голів судів у Національній школі суддів України, де окрему увагу було приділено темі “Справедливість і довіра: судова влада і ветерани”. Це ще один крок до того, щоб питання взаємодії з ветеранами не залишалося вузькою темою окремих фахівців, а ставало частиною професійної культури інституцій.

Попереду – продовження цієї роботи. Йдеться про розвиток практичних інструментів для ветеранів, зрозумілих правових маршрутів, співпрацю з правничою спільнотою, аналіз типових проблем і підготовку рішень, які допомагають зменшувати ситуації, коли людина змушена звертатися до адміністративного суду там, де питання може бути вирішене належною процедурою.

Правовий захист ветеранів не вузька юридична тема і не підготовка до судових спорів. Це частина ширшої роботи над якістю державної політики.

Повага до ветерана проявляється не лише у словах подяки. Вона проявляється в тому, як працюють процедури, як комунікують інституції, наскільки доступними є послуги, чи зрозумілий людині маршрут захисту її прав і чи здатна держава реагувати на типові проблеми системно.

Ветеранська політика має бути не набором окремих рішень, а цілісною системою. І правові гарантії ветеранів мають бути її природною частиною.

Фархад Фархадов, заступник міністра у справах ветеранів України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства