Тупиковий «Мінськ»: час його нарешті переглянути

Тупиковий «Мінськ»: час його нарешті переглянути

Укрінформ
Мінські угоди в тому вигляді, як вони були підписані, були розраховані на виконання у 2014-2015. А тепер вони однозначно підлягають перегляду

В інформаційному просторі слушно актуалізувалася стара-нова тема про перегляд Мінських угод. Глава української делегації у Тристоронній контактній групі Леонід Кравчук зауважив, що без цього прогресу щодо врегулювання на Донбасі не буде. «Не внісши в Мінські домовленості якісь корінні зміни, я підкреслюю, корінні, ми руху вперед не зробимо. Тому поки там йде війна, поки там стріляють і вбивають, поки не створені передумови, щоб вирішувати будь-які питання: то вибори, то організація влади... таке просто неможливо», – заявив він.

На перегляді «угод» наполягає і секретар РНБО Олексій Данілов, зазначивши, що примусова паспортизація жителів ОРДЛО (на сьогодні РФ видала 584 тисячі «аусвайсів» мешканцям окупованого Донбасу. – Ред.) унеможливлює виконання «Мінська» в тій їх частині, де йдеться про проведення виборів на Донбасі. «Та й самі «домовленості» повинні бути переглянуті, оскільки з моменту їх підписання дуже багато що змінилося», – наголосив секретар РНБО.

Важко з цим не погодитися. Але окрім уже згаданого – ще дещо з того, що відбулося за ці сім років, як от визнання безпосередньої участі РФ у війні, десятки вкрадених підприємств, вщент зруйнована інфраструктура… Нарешті, Україна та ЗСУ стали якісно іншими. Тож «Мінськ», який підписувався як виключно політичне рішення і «під дулом», який не був розрахований на настільки тривалий період виконання, а точніше – невиконання, щонайменше, потребує врахування усього сказаного. Підстав, цифр, фактів для цього, як переконують експерти, більше, ніж достатньо.

«Мінськ» може і має бути переглянутим

За словами політичного експерта, заступника Українського інституту дослідження екстремізму Богдана Петренка, Мінські угоди (і у вересні 2014 і у лютому 2015 років) були підписані в умовах військового тиску з боку Російської Федерації, а, відповідно, саме це є підґрунтям вважати їх такими, що не є свідомим вибором України. Це по-перше. А, по-друге, каже він, необхідно посилатись на те, що сторони-підписанти не мають однозначної трактовки послідовності виконання пунктів. Це створює дисбаланс і гальмує виконання цих угод.

«Більше того, з точки зору України процеси, які відбувались у Криму і на Донбасі – однокореневі, мають однакових суб’єктів та одного і того ж агресора. У той же час, мінські угоди покликані вирішити лише проблеми Донбасу. Завершення війни на сході не можливе без вирішення питання окупації Криму. Це залежні питання, де вирішення лише одного з них практично не можливо», – наголосив Петренко.

«Чому потрібно вимагати перегляду домовленостей? Бо в тому вигляді, як вони були підписані у лютому 2015 року – їх виконати неможливо. Як мінімум один з пунктів других Мінських угод – про закріплення в Конституції України особливого статусу ОРДЛО», – коментує голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Для цього, продовжує політолог, потрібна підтримка як мінімум 300 депутатів Верховної Ради України, але… «Цього не було в минулому скликанні українського парламенту, нема зараз, і дуже малоймовірно, що буде в наступному складі», – стверджує Фесенко.

Також, за його словами, є великі питання й по деяких інших пунктах Мінських угод, які так і не стали взаємоприйнятним компромісом. Тому їх і неможливо виконати. «Так що, або оновлення Мінських угод на взаємоприйнятних умовах, або все залишається так, як є зараз», – каже пан Фесенко.

Втім, є ще і третій варіант – заморожування конфлікту, каже експерт: «Коли припиняються бойові дії, проте залишається розділення Донбасу на дві частини – під контролем українського Уряду, і під окупаційним режимом Росії».

«Не можуть бути на Донбасі вибори, а потім відновлення кордону – має бути навпаки. Важливо, щоб Президент, котрий має компетенції по формуванню зовнішньої політики, чітко сформулював нашу позицію як держави в саме такому напрямі», – наголошує президент Українського союзу промисловців і підприємців, колишній прем’єр-міністр України (2001-2002 рр.) та міністр економіки (з березня по грудень 2007 р.) Анатолій Кінах.

За його словами, потрібне рішення РНБОУ, затвердження його указом президента, що мало б статус національної директиви, якою б послуговувались наші дипломати і переговорники. «В ньому (рішенні РНБО) необхідно зазначити, що Мінські угоди в тій черговості, яку вони пропонують, не ведуть до відновлення територіальної цілісності Україні, суперечать національним інтересам, більш того – нормам міжнародного права. А, отже, не можуть бути виконані і мають бути перезавантажені. Тоді і українцям, і світу буде зрозуміла позиція держави, відпадуть підозри в недоговороздатності країни, млявості її позиції, відсутності «дорожньої карти» щодо повернення Донбасу», – каже пан Кінах.

На його думку, ми дещо втратила цей шанс, коли на останньому Паризькому саміті Нормандської четвірки пролонгували тезис про те, що немає альтернативи Мінським угодам, підписали відповідне комюніке, яке апріорі не могло бути виконане. «Очевидно, що потрібно вдосконалювати Нормандський формат, залучаючи до процесу і США. До речі, сам Нормандський формат також потроху втрачає свою ефективність. Відтак, це ще більш посилює потребу Україні чітко звучати на міжнародній арені зі своєю чіткою позицією», – наголосив екс-прем’єр.

Втім, це можна зробити набагато простіше. Як зауважив юрист-міжнародник Борис Бабін, Україна не потребує жодних формальних підстав для вимог перегляду «Мінська», адже це не міжнародний договір, а угода про припинення вогню в рамках міжнародного гуманітарного права. Тому їх не «виконують», а у кращому випадку «дотримуються» за доброї волі сторін. «Акт Ради Безпеки, яким позитивно оцінено «мінські угоди», носить, згідно Статуту ООН, суто рекомендаційний характер. Натомість, обов'язкові резолюції Радбезу мають інший предмет та процедуру», – наголосив він.

Щодо підстав для внесення пропозиції зміни мінського процесу, то, за словами Бориса Бабіна, це може бути що завгодно: «Від провокації на фронті до перетворення Мінську у місце перебування не визнаної світом диктатури Лукашенка».

В схожому ключі також висловився політолог-міжнародник Максим Ялі. Не тільки на Заході, а й особисто Путін дуже любить говорити про «дотримання міжнародного права». І що ж воно (міжнародне право) говорить з цього приводу? «Ключовий документ в контексті мінських домовленостей є Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 1969 року. Уважно читаємо статтю 52. Примус держави шляхом погрози силою або її застосування... А тепер згадуємо лютий 2015 року, бої за Дебальцеве, яке згідно Мінську-1 є підконтрольною Україні територією. І що було після підписання Мінська-2 – «дебальцевський котел». І це навіть не про загрозу, а про застосування сили після підписання угод. Зрештою, про погрози з боку Путіна під час переговорів з їх підписання на адресу Порошенка в своїх мемуарах писав і екс-президент Франції Олланд, нагадує пан Ялі. «Тобто у свідченнях безпосереднього учасника переговорів такі загрози задокументовані. Ось на чому варто акцентувати увагу громадськості. Є докази втручання Росії та участі регулярних військ в боях під Дебальцеве? Є. Чи визнає їх Захід? Визнає. Так чому ніхто не говорить про те, що ці угоди з точки зору міжнародного права є нікчемними?» – розмірковує політолог.

За його словами, Президенту України під час липневого візиту в Білий дім, зрештою, і до цього, необхідно апелювати саме до порушення Віденської конвенції про міжнародні договори. «Конвенції, яка є стовпом міжнародного права і базовим документом, що має пріоритет над Мінськом-2, нікчемним з юридичної точки зору», – акцентує Максим Ялі.

Якщо з правом на перегляд «Мінська» все більш-менш зрозуміло, то що можемо запропонувати натомість?

На думку директора Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) Олександра Литвиненка, треба переглянути послідовність кроків, часових рамок та умов проведення місцевих виборів, відновлення Україною контролю над кордоном, правової фіксації особливого порядку місцевого самоврядування в ОРДЛО тощо.

Своєю чергою учасниця української делегації в ТКГ по Донбасу Тетяна Іванова каже, що потрібно доносити до міжнародних партнерів України, що коли підписувався «Мінськ» – в Україні ще не було запущено реформу децентралізації. Тоді місцеві влада та громада не мали стільки повноважень, скільки має зараз. «Тепер вимоги змін Конституції про якісь там особливі статуси, з огляду на те, що в нас пройшла децентралізація, повинні бути переглянуті», – підкреслила пані Іванова.

«В тексті Мінських домовленостей відбулася спроба деталізації, яка не в кожному пункті на користь України. Це чітко пункт 9, де йдеться про черговість виборів місцевих і взяття контролю над кордоном між Україною і Росією. Цей пункт потребує модернізації, перегляду, тому що інакше він невиконаний. Для цього за стіл переговорів мають сісти наші партнери – Німеччина і Франція, і проаналізувавши кожен пункт, чітко зрозуміти, що його в такій редакції виконати неможливо», – зауважив віце-прем’єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков.

Політолог Володимир Фесенко акцентує увагу на проблемі паспортів РФ, розданих в ОРДЛО. «Саме ця проблема фактично руйнує політичну частину Мінських угод», – наголошує він. Відтак – українська делегація повинна категорично наполягати на неможливості участі у виборах людей з російськими паспортами. «До речі, можна посилатись і на нинішню російську практику. На виборах до Держдуми РФ заборонено брати участь у виборах людям з подвійним громадянством. А у нас – так це взагалі не дозволяється», – каже пан Фесенко.

Очевидно, що в односторонньому порядку переглянути текст «Мінська» навряд чи вдасться, адже потрібна згода усіх сторін, в тому числі – РФ. Тим не менш – які перспективи?

«Перспективи не дуже оптимістичні, тому що Росія не хоче міняти жодної букви. Але якісь шанси і варіанти є завжди», – вважає Володимир Фесенко.

Наприклад, за його словами, можна домовитись про виконання Мінських угод, яке б було розтягнуте в часі. «Спочатку треба зафіксувати стале і тривале припинення вогню. Тоді, можливо, з часом з’являться шанси на їх виконання, чи на більш практичну їх редакцію. В будь-якому випадку треба «лупати сю скалу». Іншого виходу немає», – додав він.

Богдан Петренко каже, що перспективи залишатимуться планами, якщо задля їхньої реалізації нічого не робити: «Тобто, якщо сидіти і очікувати, що якісь гіпотетичні «шведи» заб’ють гол і ми вийдемо на новий рівень – то можна чекати довго. Треба вчитись бути суб’єктами, а не очікувати, що за нас наші проблеми вирішать США чи ЄС. І треба робити так, щоб США і ЄС відчували, що наші проблеми – це їхні проблеми».

Мирослав Ліскович. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-