ВЕЗ на Донбасі: шлях до реінтеграції чи, як із Кримом, поміч окупантам?
Поміж перших пропозицій новопризначеного керівника української делегації в Тристоронній контактній групі у Мінську Леоніда Кравчука – формування фонду для відновлення Донбасу та створення у Донецькій і Луганській областях вільних економічних зон. "Коли я був президентом, ми створили ВЕЗ, куди увійшли Донецька, Луганська і, здається, Дніпропетровська області. Потім про це забули. Думаю, зараз це теж потрібно зробити: створити вільну економічну зону на Донеччині – не тільки на неконтрольованих територіях, а в усій області. І в усій Луганській області. Можливо, в Дніпропетровській, може, ще десь… Коли люди займуться конкретними справами, туди підуть інвестиції. І не треба буде говорити про якийсь особливий статус Донбасу", – пояснив Кравчук.
Підтримав ідею і представник Донецька у ТКГ Сергій Гармаш, який залишив місто у 2014 році. За його словами, вільна економічна зона спочатку може з'явитися у підконтрольних Україні районах Донбасу, а після звільнення тимчасово окупованих територій поширитися на увесь регіон. "Йдеться про контрольовану територію. Ця територія постраждала від війни. Ось у чому її відмінність від Львівської або Київської областей. Туди не хоче вкладати гроші бізнес, тому що це ризиковано. Для того, щоб бізнес з усієї України хотів туди вкластися, і планується створити ВЕЗ. Це не для місцевих, а для всіх українців та зарубіжних інвесторів, які захочуть ризикнути і вкластися на пільгових умовах у цей регіон. Вважаю, це хороший механізм залучення грошей у прифронтову територію, якщо у держави грошей немає", – наголосив Гармаш.
Укрінформ поцікавився ставленням експертного середовища до такої ідеї. Чи життєздатна вона, чи корисна? А головне – чи не таїть у собі додаткових ризиків та небезпек для України? Бо ж уже маємо приклад функціонування Вільної економічної зони в Криму, яку багато хто вважає “легітимізацією з боку Києва російської анексії українського півострова”...
Чого можуть коштувати Україні плани знов увійти в “кримську річку”?
Україна вже має майже шестирічний досвід “функціонування” ВЕЗ на відшматованій Кремлем території. З вересня 2014 року діє Закон про вільну економічну зону “Крим”. Він передбачає спеціальний правовий режим економічної діяльності, у тому числі – особливий порядок застосування норм регуляторного, податкового і митного законодавства України та особливий режим внутрішньої і зовнішньої міграції фізосіб. В Криму не стягуються загальнодержавні податки і збори, а зареєстровані там фізичні та юридичні особи вважаються нерезидентами. Обмін товарами між Кримом і материковою Україною відбувається за правилами імпорту-експорту. На теренах ВЕЗ “Крим” застосовується мультивалютний режим, за яким оплата здійснюється як у гривнях, так і в іноземних валютах, включених до 1-2 груп Класифікатора НБУ.
Частина патріотичної громадськості одразу ж була налаштована проти цього документа, який, мовляв, “не принесе користі нікому, крім олігархів та чиновників, котрі “сидять” на корупційних схемах і контрабандних потоках”. Що ми, власне, й отримали на практиці. Правовий режим ВЕЗ спричинив масове безмитне ввезення товарів і постачання електрики на окуповану територію та – через неї – в Росію. “Однією з нерозв’язаних проблем є закон про вільну економічну зону “Крим”. Що дозволило низці українських олігархів відмивати гроші і зберігати свої підприємства на півострові. Але при цьому елементарно обмежено гуманітарні права частини громадян”, – не раз наголошував глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
Вперше реальні сподівання на скасування закону з’явилися рівно за рік після початку роботи ВЕЗ “Крим” – у вересні 2015-го, коли кримські татари та інші проукраїнські активісти почали безстрокову акцію блокади анексованого РФ півострова. Серед головних вимог – відмова від кримської ВЕЗ. Утім, зона встояла.
Були спроби скасувати закон і у 2017-18 роках. У представництві Президента в Криму, зокрема, наголошували: “чинний закон "Про створення вільної економічної зони “Крим” залишає поле для незаконної діяльності підприємств окупованого півострова”. Про що свідчить безліч фактів постачання через адмінмежу електроенергії, артезіанської води та мінеральної сировини для неправомірного забезпечення діяльності підприємств півострова.
Востаннє дискусія довкола необхідності скасування ВЕЗ у Криму активізувалася у лютому цього року. Коли голова фракції "Голос" Сергій Рахманін заявив: "Має піти в небуття абсолютно ганебний режим вільної економічної зони "Крим", який фактично легалізує наші взаємини з окупантом".
Чи ж не ризикуємо ми стикнутися із подібними – чи, не дай Боже, іще більшими проблемами, – необдумано створюючи щось подібне до кримської ВЕЗ на Донбасі? Цікавимося думками експертів.
Борис Бабін, юрист-міжнародник, екскерівник Представництва Президента України в Криму:
“У кращому випадку – це просто узаконена контрабанда”
“Сумний “кримсько-ВЕЗівський” досвід продемонстрував: такі зони фактично легалізують бізнес, який українські бенефіціари (передовсім, олігархічні структури) ведуть на окупованій Росією українській землі. Окупована територія стає такою собі “чорною дірою”, де можна безкарно знищувати природні ресурси, не платити податки, сплачувати людям мінімальну зарплатню і при цьому набивати свої кишені. Зрозуміло, в чиїх інтересах діє, пропонуючи такі ж “правила” для окупованих районів Донбасу, пан Кравчук. Мова про крупних підприємців, які працюють у регіоні і хочуть “витиснути” максимум зі скрутної для країни ситуації.
Другий вимір цієї проблеми – не лише спеціальні режими на окупованих територіях, а й у так званих “хабах”. Це давня мрія наших корупціонерів – створити таку собі “власну митницю”. Коли можна на свій розсуд й без контролю із боку держави перекидати вантажі з/на окуповані території через маленьку “чорну дірочку”. Такі, до речі, зараз облаштовують на адмінмежі з Кримом, в Чонгарі. І розбудовуватиме їх компанія, що має потужний бізнес в Росії.
Так само, вочевидь, хочуть діяти і на Донбасі. Перекачувати нафтопродукти, перекидати контрабанду, вести торгівлю людьми, наркотиками та ще бозна-чим під прикриттям так званих вільних економічних зон – стара й десятки разів випробувана у світі практика. На жаль, багато країн проходили через це. В умовах конфлікту вона призводить лише до збагачення окремих осіб. Жодного внеску ані у процеси деокупації, ні у питання захисту прав людини така практика, зазвичай, не робить.
У кращому випадку – це просто узаконена контрабанда на війні в інтересах великого бізнесу і приручених ним чиновників. Свого часу ми вже зробили в Криму, а тепер от хочемо зробити ще й на Донбасі так, щоб український бізнес обслуговував окупантів...”.
Михайло Басараб, політолог:
“Заяви Кравчука... базуються на хибній логіці, нав’язаній Кремлем”
“Вважаю ідею ВЕЗ намаганням поставити воза попереду коня. Перші на новій посаді заяви Леоніда Кравчука, як і вся попередня переговорна стратегія України у мінському і нормандському форматах, базуються на хибній логіці, нав’язаній Кремлем. Мовляв, вирішення конфлікту залежить від пошуку оптимальних рішень, які б мали задовольнити місцеве населення. Чи то у питаннях політичних поступок (як-от, особливий статус), чи економічних преференцій (як вільна економічна зона). Відповідний підхід передбачає такий алгоритм: Україна повинна запропонувати мешканцям Донбасу якісь, перепрошую, “пряники”, а ті мають вирішувати: влаштовує їх ця пропозиція чи ні. Точніше, у Кремлі мають вирішити – чи влаштовують мешканців Донбасу такі поступки... Якщо б виходити із того, що на Донбасі триває громадянська війна й місцеве населення бунтує проти влади у Києві, такий підхід міг би бути логічним. Але ж ми прекрасно розуміємо, що насправді відбувається вторгнення на нашу територію військ сусідньої держави. Що й зафіксовано в українському законодавстві і про що відомо усьому цивілізованому світу.
Із урахуванням цієї позиції – перепрошую, про яку вільну економічну зону як про інструмент подолання конфлікту ми говоримо? ВЕЗ для обслуговування окупаційних адміністрацій? Тобто, пропозиція Кравчука щодо створення такої економічної зони, як і кремлівська ідея особливого статусу Донбасу, та реальна ситуація в регіоні – різні речі. Це те саме, що, приміром, лікувати гострий апендицит пігулками проти кашлю.
Маємо наполягати на безумовному виведенні окупаційних військ з українських територій. А до того посилювати санкції проти держави-агресора й закликати до таких дій міжнародне співтовариство, розвивати сектор оборони й готувати консолідовану претензію до Росії, у якій буде узагальнено і переведено у грошовий еквівалент усю шкоду, заподіяну нашій країні московською агресією й окупацією. До моменту ж звільнення окупованих територій Криму й Донбасу повну відповідальність за забезпечення життєдіяльності цих територій, в тому числі – й за економічну ситуацію – несе Росія”.
Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук:
“Досягнути суспільного консенсусу щодо цього питання було б хоча і складно, але можливо”
“Вважаю, як варіант пошуку шляхів урегулювання збройного конфлікту на Донбасі, така ідея, може, і має право на існування. Але головний її недолік – те що, на цю пропозицію не пристане Російська Федерація. Бо її це принципово не влаштовує. Оскільки Кремль хоче мати від України, передовсім, політичні поступки. Які утвердять так звані ЛНР і ДНР як по-суті певні квазідержавні утворення. А ВЕЗ таких преференцій не надає. Тому ідея її створення – не більш, ніж розмови, які намагаються внести у публічну площину.
І те, що її доволі критично сприйняли у середині країни, також зрозуміло. Але, мені здається, досягнути суспільного консенсусу довкола цього питання було б хоча і складно, та все ж можливо. Тому що тією або іншою мірою тему економічних послаблень для тимчасово окупованих і прифронтових територій порушували вже не раз, починаючи ще з 2014 року. Зокрема, через ідеї створення європейського Фонду відбудови Донбасу, технологічних та індустріальних парків, і, власне, ВЕЗ. Тому, прибравши політику, можна було б говорити про особливі умови відновлення економічного життя багатостраждального регіону. Але, ще раз повторюю, за нинішніх умов це не має жодного сенсу”.
Олег Саакян, голова Єдиного координаційного центру “Донбас”:
“Не надто сподіваюся, що у процесі врегулювання буде можливість задіяти такий режим на окупованих територіях”
“Думаю, така заява Леоніда Макаровича продиктована, скоріше, потребою люстрації власних позицій, і не є прямим закликом до дії. Судячи з усього, говорячи про особливі економічні режими, які, безумовно, будуть потрібні нам для відновлення цих територій після деокупації, пан Кравчук просто оперував відомим йому поняттям “вільна економічна зона”, особливо не вникаючи у його суть. Але з огляду на те, що після відновлення контролю над цими районами знадобиться перехідний режим не тільки в моделі управління, а й у керуванні економічними процесами, що потребуватиме певного спрощення та преференцій, аби максимально акумулювати місцевий ресурс, раціональне зерно у такій пропозиції є.
Але створення ВЕЗ до повного відновлення контролю України над своїми кордонами потребуватиме і специфічного митного режиму. Аби така зона не стала “відчиненими дверима” для міжнародної злочинності, коли Україна не матиме можливості контролювати економічні потоки з РФ. Це також має бути предметом переговорів з Москвою. Коли сторони конфлікту – РФ і Україна – мають іти не поступки одна одній там, де це не є критичним для власних інтересів, але може сприяти врегулюванню. Якщо справді йтиметься про таку мету. В України, ми бачимо, вона є. Ціль РФ – зворотня: не реінтеграція, а навпаки – дезінтеграція України. Тому наразі я не надто сподіваюся, що у процесі врегулювання буде можливість задіяти такий режим на окупованих територіях.
Інша справа, що в Україні у владних кабінетах серйозно обговорюють ідею випереджального розвитку підконтрольних прифронтових територій, які б могли створити і точки зростання, і точки “зв’язку” для інтегрування окупованих земель у майбутньому”.
* * *
Укрінформ: Додамо, що й експерти, які не відкидають категорично ідеї створення (із урахуванням допущених у випадку із Кримом помилок) ВЕЗ на Донбасі, наголошують: це неможливо без відповіді на цілу низку викликів і питань. Зокрема, вони вважають, що створити ВЕЗ у межах однієї області – нереально. Окрім того, цьому кроку мають передувати безумовне розв’язання проблеми так званої “націоналізації” українського майна кремлівськими формуваннями на Донбасі. А ще – ретельний аналіз моделей і правил роботи ВЕЗ, оцінювання обсягів інвестицій та можливостей потенційних інвесторів і того, що може запропонувати їм держава. Адже в сучасному світі – про що свідчить і досвід створення ВЕЗ нашими сусідами (Польщею, Румунією, Білоруссю) – лише податкових преференцій недостатньо. Йдеться і про значні компенсації від держави при збуті продукції. Й таких питань і “але” ще безліч...
Але основне: Леонід Макарович, презентуючи цю ідею, чомусь нічого не сказав, чи пропонується це після виконання безпекового пакета: контроль Україною свого кордону, роззброєння незаконних воєнізованих формувань, виведення окупантів і техніки з території України, – чи зі збереженням “окупаційного статус-кво”, як у Криму до цього? Думається, це й спричинило такий різнобій у оцінках експертів.
Думки збирав Владислав Обух, Київ
