Іран

Іран "темнить", а відтак катастрофа літака МАУ - це випадково чи таки умисно?

Аналітика
Укрінформ
Є багато запитань щодо офіційної іранської версії про те, що український літак було збито через людський фактор, і що це сталося ненавмисно

Із дня збиття українського пасажирського літака минуло три тижні. Від іранської сторони досі звучить суперечлива інформація. Наприклад, заява очільника міністерства закордонних справ Ірану Мохаммада Джаваді Заріфа про те, що “винний у катастрофі літака МАУ перебуває у в'язниці поблизу Тегерана”. Але хто він — оператор, тобто той, що кнопку “пуск” натискав, чи той, що віддавав наказ — командир розрахунку? І чому винний лише один? Адже обслуговують ракетний комплекс "Тор-М1" (російський ЗРК, з якого було збито “Боїнг”-737 авіакомпанії “МАУ”) як мінімум троє, а начальство — невідомо, в якій кількості – десь вище сидить.

Те ж саме із “чорними скриньками”... Їх то передають в Україну, то відправляють у Францію, то іранці взагалі воліють вивчати їх самостійно, попри те, що відповідної технічної бази для цього в них немає. Зате в нас є — це лабораторія засобів об’єктивного контролю Національного авіаційного університету. До речі, саме в цю лабораторію у грудні 2002 року передавали чорні скриньки з АН-140, який розбився біля іранського селища Баграбад. “У доробку українських експертів загалом десятки розшифрованих “чорних скриньок”. Вивчали і причини нещодавнього падіння Ан-12 неподалік летовища під Львовом”, - коментує головний спеціаліст лабораторії при НАУ Володимир Гарбуз.

Власне, маємо “свіжу” заяву генпрокурора Руслана Рябошапки про те, що відомство зверталося до Ірану з низкою запитів, але відповіді досі не отримано. “Ми запитували інформацію, яка необхідна для розслідування, просили про допит певних людей, про отримання певних речових доказів, в тому числі залишків літака. Але відповіді на всі ці питання ми ще не отримали, - поки ми не бачимо тої реакції з боку іранської влади, яку б хотіли бачити”, - сказав Рябошапка.

Отже, чи справді збиття було випадковим, в чому нас так наполегливо намагається переконати іранська сторона?

Наскільки версія про “випадковість” виглядає правдоподібною?

Чому слідство проходить (чи не проходить) в такому тумані? З цим питанням ми звернулися до військових експертів Олексія Арестовича та Дмитра Снєгірьова.

Арестович: “По-перше, достеменно невідомо, чи є він узагалі, цей винний. По-друге, навіть якщо він справді є, то за логікою — це ніхто інший, як командир розрахунку. Тому що оператор не може натиснути кнопку, провести стрільбу, якщо на це немає згоди командира.

Щодо випадковості, мовляв, іранські військові просто сприйняли пасажирський літак за ворожий літак, через напругу у відносинах зі США “знаходились у стані найвищої боєготовності”. Я майже стовідсотково впевнений: вони бачили, що збивають цивільний літак. Тому що порядок роботи комплексу такий, що там є, зокрема, ідентифікація цілі. Вона робиться або через радіолокатор, який дає повну картину того, що відбувається у повітряному просторі за 3 секунди, оцінюючи ступінь небезпеки об'єкту, його швидкість і висоту, а далі усе це виводиться на монітор оператора, і він чітко усвідомлює, яка перед ним ціль. Ну, або через телевізійно-оптичний візир із дуже високою роздільною здатністю. А оскільки відстань від місця запуску становила близько 6-7 кілометрів, то цей літак мав заповнити собою увесь екран, ба, завдяки оптичному візиру навіть в ілюмінатор можна було заглянути. Але чому збили саме цей літак — оце вже велике питання, на яке й українська сторона, й міжнародне слідство, власне, й іранська, мають дати відповідь. Зараз дехто намагається вибудувати конспірологічну теорію, що цим бортом нібито міг летіти “зрадник”, який виказав американцям місце перебування вбитого генерала Сулеймані. Але в це мало віриться. Тому що, якщо потрібно ліквідувати одну людину, то літак збивати не потрібно, пускаючи по власних слідах спецслужби, як мінімум сімох країн.

Олексій Арестович
Олексій Арестович

І останнє — “чорні ящики”. У Тегерані, як і в Кремлі, за вплив між собою воюють “вежі”. Відомо, що літак збив КВІР (Корпус вартових Ісламської революції), які світську владу, ба, навіть військових генералів до своїх справ не допускають. У КВІР узагалі спочатку не визнавали, що це саме вони збили літак. Пишуть, що президент Ірану дізнався про це аж на третю добу. До чого я веду? А до того, що у КВІР своїх ніколи не здають, ну, або принаймні намагаються не здавати. Але коли про факт збиття вже стало відомо, то вони намагатимуться просунути якусь легенду, компромісну версію. Що, у принципі, зараз і роблять, заявляючи про те, що збили літак ненавмисно. Але по “чорних ящиках” можна визначити, наскільки їхня легенда правдива. Тож офіційний Тегеран, який хоче зберегти міжнародні відносини, імідж надійного партнера, намагається сприяти слідству, але КВІР це слідство усіляко саботує. “Тяни-толкай” - інакше цю ситуацію не назвеш”.

Військовий експерт, історик Дмитро Снєгірьов також не вірить у версію про “випадковість”. Він стверджує, що іранці збили літак МАУ умисно, а версія про людський фактор – прикриття.

Снєгірьов: “По-перше, заява про те, що оператор ЗРК "Тор -М1" переплутав цивільний літак з крилатою ракетою чи американським винищувачем, свідчить або про наднизьку кваліфікацію командира, або умисну дезінформацію. Якщо вони думали, що це американська крилата ракета "Томагавк", то вони летять на максимально низькій висоті (до 5 м), і про це всім ППОшникам світу добре відомо, в той час як український літак на момент ураження, набрав висоту 2400 метрів. Довжина літака Boeing 737 – 39,5 метра, розмах крил – 34,3 метрів. В той час, як крилата ракета має довжину 6.25 метра і діаметром – 0.53 м. За оцінками спеціалістів, сплутати літак з Томагавком не можливо.

По-друге, характер польоту крилатої ракети принципово відрізняється від польоту літака. Крилата ракета летить огинаючи рельєф місцевості. Це забезпечує складність її знищення засобами ППО. Водночас цивільний літак має чітку траєкторію польоту – т. зв. "повітряний коридор". До того ж, швидкість літака на момент ураження, за оцінками спеціалістів, становила приблизно 220 кілометрів на годину, це набагато менше, ніж у ракети. Тобто, оператор ЗРК чітко усвідомлював, на який борт націлена система.

Дмитро Снєгірьов
Дмитро Снєгірьов

Третім фактором, що спростовує версію про випадкове збиття авіалайнера пов'язана із технічними характеристиками зенітно-ракетного комплексу "Тор-М1". Нагадаю, що це зброя близького радіусу дії, максимальна дальність ураження якої становить 12 кілометрів, тому оператор ЗРК чудово усвідомлював, яку ціль він захопив, супроводжував і по якій працював. Український Boeing перебував у повітрі декілька хвилин, тож заяви про те, що оператор мав 10 секунд для ухвалення рішення, не відповідають дійсності.

Також не вірю у версію КВІР про те, що "Тор-М1" зафіксував американський безпілотник (БПЛА), але тут на шляху виник цивільний літак і ракети перемикнулися на іншу, більшу за розміром ціль. Зазначу, що ЗРК "Тор-М1" може працювати одночасно по двох цілях – по дві ракети на кожну. Тобто, навіть якщо припустити теоретично, що в цьому районі одночасно був безпілотник і літак МАУ, ЗРК вразив би обидва об'єкти”.

Як має реагувати Україна та міжнародна спільнота?

На думку дипломата, експерта “Майдану закордонних справ” Олега Бєлоколоса, не можна виключити того, що в Ірані є ті, хто не зацікавлений у проведенні всебічного розслідування.

Олег Бєлоколос
Олег Бєлоколос

"А тому, необхідний скоординований багатосторонній підхід і продовження міжнародного тиску на офіційний Тегеран задля проведення об’єктивного розслідування і з’ясування усіх обставин. Саме так діє наразі Київ, зокрема у форматі Міжнародної групи з координації допомоги жертвам катастрофи літака рейсу PS752, до якої входять Україна, Канада, Швеція, Велика Британія та Афганістан, що була створена 16 січня цього року, - каже експерт. - Дії українського керівництва у даному контексті сьогодні оцінюються у світі позитивно як з точки зору обраного алгоритму дій, так і здійснення відповідних кроків щодо Ірану. Зокрема, слід звернути увагу на нещодавній візит в Україну Спеціального посланника президента Ірану з питань, пов’язаних з розслідуванням катастрофи українського літака Боїнг-737, під час якого він запевнив у готовності до конструктивної взаємодії задля забезпечення всебічного та об’єктивного розслідування усіх обставин трагічної події".

Натомість, експерт з питань безпеки і ризиків Юрій Костюченко нагадує, що сенс, зміст і процедури розслідувань, і судочинства в демократичних й авторитарних суспільствах є докорінно відмінними. Зазвичай авторитарні режими намагаються використовувати такого роду інциденти як інструменти політичного шантажу.

Юрій Костюченко
Юрій Костюченко

“Тому сподіватися на повноцінну і всебічну співпрацю є марним сподіванням. Радше є сенс покладатися на складний і тривалий переговорний процес та тиск. Іран використовуватиме процес, по-перше, як привід для розправ зі своїми політичними опонентами всередині країни, а по-друге, як інструмент для політичного шантажу, зокрема, для спроб досягнення більш вигідних для себе позицій на переговорах із Заходом. Зважаючи на складну обстановку в регіоні, де на сьогодні в України немає своїх прямих інтересів, але, де тісно і складно переплетені інтереси наших союзників і противників, офіційною позицією Києва мала б стати вимога суворого і всебічного дотримання чітко прописаних вимог і процедур розслідувань повітряних інцидентів”, - наголошує пан Костюченко.

Погоджується з колегою директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. “Міжнародна комісія повинна дослідити усі результати, зробити висновки... Розумію, що діяльність такої комісії затягнеться на тижні, а той місяці. А політичну відповідальність іранська сторона на себе брати не хоче, перекидаючи вину на інших, зокрема, на ті ж Сполучені Штати, хоча, визнаючи той факт, що літак був збитий їхньою ракетою. Очевидно, що така іранська тактика спостерігатиметься й надалі. Якщо іранці таки не погодяться передавати самописці та надавати доступ до уламків літака, то ми постанемо перед серйозною проблемою. І тут може бути декілька варіантів для української влади. Перший —продовжити робити вигляд, що все гаразд, все під контролем, що слідство ведеться, розраховуючи на те, що скандал із катастрофою літака поступово стихне в українському інформпросторі, що увага публіки переключиться на щось інше, і таким чином, можна буде все робити не поспіхом, без погіршення відносин з Іраном... Звісно, час від часу звітуючи суспільству, що, мовляв, ми уважно слідкуємо за ходом розслідування, тримаємо руку на пульсі, - каже експерт. І додає: "Другий варіант — інтенсифікувати вимоги, долучивши до цього процесу інші країни і, виступаючи разом із ними єдиним фронтом, продовжувати тиснути на Іран, робити все можливе, аби це питання залишалося максимально публічним. Коротше кажучи, зайняти наступальну позицію, яку, на мою думку, ми поки що не демонструємо”.

Ігор Семиволос
Ігор Семиволос

Однак є один нюанс, чому іранці починають давати задню. Не в останню чергу, вважає експерт, через КВІР. “Винними у збитті літака є підрозділи КВІР. Він уособлює радикальну ісламістську частину правлячого класу. Брехня уряду стає для людей, які виступають проти влади аятол, особистою образою. Політичний клас, який раніше був не дуже об’єднаний, ще більше розколовся. Суперечностей стало більше. А ця подія може стати “чорним лебедем”, який пришвидшить розкол іранських еліт. Там це чудово розуміють, а тому всіляко намагаються мінімізувати ризики”, - резюмував Ігор Семиволос.

Олексій Арестович також наголошує: “Україна має вимагати від Ірану неупередженого слідства із залученням міжнародних спостерігачів”. Водночас, каже він, тут є декілька важливих “але”. “Перше. Країна, на території якої сталася авіаційна катастрофа, має виключне право слідства. Тому навіть якщо Іран узагалі нічого не віддасть — буде цілком правий. Друге. Навколо Ірану розігрується, так би мовити, величезна шахова партія. Його намагаються «висмикнути» від РФ, а також послабити його відносини з Китаєм. Тобто Іран перетягують на сторону Заходу. Україна в цьому питанні, хоче вона чи ні, але слідуватиме у фарватері своїх партнерів” - стверджує пан Арестович. І додає: “Так колись було з Каддафі (лівійський диктатор у 1982 санкціонував терористичний акт з підривом літака над британським містом Локербі, а відповідали за нього «пішаки». Ред.), а нині — з Путіним. Адже трибунал по MH17 нікого вище командира бригади не звинувачує. Але ж командир бригади ЗРК не може направити бойову машину в іншу країну просто так. Ні! Подібні рішення приймаються на рівні вищого керівництва, Путіна, тобто. Але його ніхто не звинувачує. Боюся, що така сама доля чекає і на розслідування щодо збиття Іраном літака МАУ. Звісно, ми можемо «надувати щоки», продовжуючи тиснути на Іран, але, по-перше, цей тиск буде спільним із нашими західними партнерами, по-друге, він буде частиною великої шахової гри, а по-третє, результат цього тиску — компроміс між Заходом та Іраном, ну, і Україною. Невдовзі, у світ викинуть взаємовигідну для кожної зі сторін версію катастрофи”.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-