Україна–Польща: що дасть відновлення ексгумації
Минулої п’ятниці стало відомо про рішення української влади дати дозвіл на відновлення ексгумацій польських жертв в Україні. У Польщі це викликало позитивну реакцію. Що це означатиме для українсько-польських відносин у найближчому майбутньому?
РІШЕННЯ КИЄВА, РЕАКЦІЯ У ВАРШАВІ
У минулу п’ятницю, 27 вересня, стало відомо, що Польща отримала згоду на відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, які було припинено понад два роки тому. Це стало наслідком домовленостей президентів України й Польщі під час візиту Володимира Зеленського до Варшави місяць тому.
Заступник глави МЗС України Василь Боднар повідомив, що ця процедура передбачатиме обрання польською стороною українського виконавця, який повинен буде отримати всі необхідні дозволи від українських органів для ведення розкопок. Ексгумації вестимуться спільно українцями і поляками. Кілька днів до цього відповідне прохання про відновлення ексгумацій міністру культури, молоді та спорту України Володимиру Бородянському подав посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький.
Реакція в Польщі на позитивну звістку з Києва не забарилася. Голова Інституту національної пам’яті Польщі Ярослав Шарек у той же день назвав це рішення “хорошою новиною”, обережно зауваживши, що “переломний момент” наступить лише тоді, коли безпосередньо розпочнуться пошукові роботи в Україні. Він зауважив, що Польща для початку ініціює пошуки у кільканадцяти місцях в Україні, які мають відношення до історичного періоду першої половини XX cтоліття. Зокрема, йдеться про ексгумацію польських вояків періоду Першої світової війни, які в 1916 році загинули у битві з підрозділами царської армії поблизу села Костюхнівка на Волині; польських прикордонників, які загинули у вересні 1939 року поблизу села Тинне Рівненської області, захищаючи тоді ще кордони Польщі від радянської агресії; жертв Волинської трагедії в неіснуючому cьогодні польському селі Острівки на Волині 1943 року тощо.
У свою чергу заступник голови польського ІНП Кшиштоф Швагжик звернув увагу на “втрачені два роки”, під час яких можна було б вести пошуково-ексгумаційні роботи. Він зауважив, що отримання усіх дозвільних документів в Україні триватиме певний час. Відтак, роботи навряд чи розпочнуться в осінньо-зимовий період, який вважається далеко не найкращим для цього. Польський чиновник зазначив, що в Україні є “сотні й навіть тисячі місць”, де потрібно вести розкопки, і це є “викликом не для одного покоління”. На його переконання, в ІНП потрібно значно розширити так званий “кресовий” (східний) відділ польського ІНП, який займався б ексгумаціями лише в Україні й збільшити його фінансування.
ГЕНЕЗА КОНФЛІКТУ ТА ПОЛІТИЧНІ ОЧІКУВАННЯ
Відносини між Україною й Польщею в останні понад два роки від призупинення ексгумацій на вищому політичному рівні відверто не клеїлися. Президенти бачилися рідко, прем’єри взагалі не зустрічалися, хоча нагальних питань для вирішення й обговорення є безліч. Це, ну хоча б, питання спільного кордону, проблеми з перетином якого давно є “більмом на оці” двосторонніх відносин, чи питання різкого збільшення кількості трудових мігрантів з України в РП, про права яких треба також подбати. І це лише вершина айсберга, а є ще безліч питань, зокрема – економічного характеру чи військової співпраці, де політична воля керівництва держав є ключовою для прийняття тих чи інших рішень.
Президент Зеленський в останній день літа їхав до Варшави з переконанням, що потрібно відновити довіру й інтенсифікувати політичний діалог на найвищому рівні. Тому він вийшов з рядом ініціатив та пропозицій в історичній площині. Зокрема, він пообіцяв, що польська сторона незабаром отримає дозвіл на відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, що, власне, і було зроблено. Натомість, польська сторона повинна впорядкувати українські місця пам’яті на півдні Польщі. Тут варто нагадати, що йдеться про близько десятка українських пам’ятних місць на польсько-українському прикордонні (Радруж, Верхрата, Монастир, Молодич, Вербиця, Пикуличі, Ліски), які були повністю чи частково зруйновані (деякі по кілька разів) польськими радикалами з проросійськими поглядами упродовж 2014-2017 років, що дивним чином збіглося з розв’язанням Росією війни на сході України. Після публічної ліквідації пам’ятника УПА на кладовищі у Грушовичах у квітні 2017 року і відсутності реакції польської влади – терпець урвався в Українського ІНП. Тоді й було прийняте рішення про призупинення ексгумацій в Україні.
У Києві тоді наголошували, що призупинення ексгумацій є вимушеною дією у відповідь на відсутність реакції в Польщі на нищення українських місць пам’яті. У свою чергу, у Польщі вважають, що ці дві справи взагалі не можна із собою пов’язувати, а призупинення ексгумацій є “неморальним кроком” з боку української влади. Власне, відтоді погляди польської сторони особливо не змінилися. У Варшаві й надалі переконані, що у Польщі немає місця для існування стихійно встановлених в 90-х роках минулого століття українських пам’ятників воякам УПА, ставлення до якої є вкрай негативним через трагічні події на Волині. Та й сам Швагжик кілька днів тому визнав, що питання є непростим: є значні розбіжності у поглядах між польською та українською сторонами щодо того, чим є місце пам’яті й як про нього піклуватися. Утім, в української сторони також є свої аргументи: деякі з цих пам’ятників було встановлено легально коштами польського платника податків (наприклад на горі Монастир), а частина є надмогильними пам’ятниками на кладовищах.
Під час візиту до Варшави Зеленський також запропонував створити нову двосторонню групу істориків, яка б займалася дослідженням спільних сторінок минулого, а також спорудити на кордоні меморіал примирення у вигляді кургану із землею з різних пам’ятних місць для українців і поляків.
Українська сторона почала виконувати свої обіцянки, зроблені місяць тому. Тепер черга польської сторони. Зрозуміло, що це буде не одразу, особливо беручи до уваги той факт, що Польща увійшла у період двох виборчих кампаній – парламентської (жовтень 2019) і президентської (травень 2020 року). Утім, позитивний політичний імпульс повинен вплинути на вирішення інших нагальних питань, зокрема й непов’язаних з історією. Йдеться хоча б про надання Польщею додаткових дозволів – на перевезення до ЄС вантажів – для українського автомобільного транспорту до кінця року. Ця квота вже вичерпується і Київ, поки що безрезультатно, намагається переконати Варшаву змінити свою позицію й збільшити кількість дозволів, котра зменшилася з майже 220 тис. у 2018 році до 160 тис. у цьому році. Міністр інфраструктури України Владислав Криклій напередодні навіть заявив, що польська сторона створила передумови для “квотних війн” у сфері вантажоперевезень – і Київ залишає за собою право в кінцевому варіанті звернутися до судів ЄС.
Варто сподіватися, що заданий з боку Києва на найвищому політичному рівні позитивний імпульс усе ж матиме такий самий позитивний відгук у Варшаві. І це стосується не лише історії.
Юрій Банахевич, Варшава
