Звільнений Безсмертний та “ефективний” Кучма, або Що буде з “Мінськом”
Українців несподівано заскочила новина: Романа Безсмертного, якого новообраний президент на початку липня призначив представником України у політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи у Мінську (ТКГ), увільнено від виконання обов'язків. Про це йдеться у відповідному указі Володимира Зеленського. До речі, про своє звільнення, як і про призначення Р. Безсмертний, за його словами, дізнався зі ЗМІ...
Ймовірну причину такого кроку пан Безсмертний пояснює тим, що президенту не сподобалася його позиція щодо тактики дій в питанні врегулювання ситуації на Донбасі: “Після подій у Павлополі (6-го серпня там загинуло четверо українських військових. - Ред.) перше, що треба було сказати: Україна призупиняє роботу в Мінському процесі до моменту, поки не буде зібрано “нормандський формат”.
Натомість в Офісі президента утрималися від відповіді на запитання, чи пов’язане рішення про звільнення Безсмертного із його заявою: “Мінський переговорний процес на сьогодні залишається єдиним майданчиком, де Україна має можливість вести перемовини з важливих питань, що стосуються Донбасу, зокрема щодо припиненню вогню, повернення в’язнів, обміну утримуваними особами. Президент делегував організацію відстоювання позицій України у складному переговорному процесі другому президенту України Леоніду Кучмі. Під його керівництвом ми наразі формуємо найбільш ефективну команду, яка зможе продуктивно захищати позицію України у Тристоронній контактній групі в Мінську”.
Однак, що це за команда, хто конкретно до неї ввійде — жодної, як кажуть, коми... Тож почалися фейсбучні балачки, мовляв, за найбільш ефективною командою Данилича нічого, крім димової завіси немає. Або - у ТКГ знову повернуть Євгена Марчука, залучать Ігоря Смешка. Згадали навіть колишнього прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка, який обіймав цю посаду ще в минулому тисячолітті: з 1997 по 1999 рік... Коротше кажучи, українців це зачепило.
У зв’язку з цим Укрінформ звернувся до експертів-політологів з такими питаннями: по-перше, що тепер буде з “Мінськом”, а по-друге, що думають про “ефективну команду Кучми ”, тобто, чи справді вона формується за рахунок фахівців, які можливі кандидатури, чи, власне, далі гучних заяв справа не просунеться?
Богдан Петренко, політолог, заступник директора Інституту дослідження екстремізму:
“Новими “ефективними” представниками стануть люди, які не мали стосунку до публічного обговорення російської агресії в Україні”
— Гадаю, що заяви про те, що Кучма формує нову команду – це просто «відмовка» для того, щоб реалізувати власні плани Офісу президента. Бо схильність влади контролювати усе, що пов’язане з російським питанням, говорить, що карт-бланш не дістанеться нікому.
Влада стала заручницею власних міфів: і щодо дієвості персонального оновлення усіх органів, і щодо того, що з Росією можна домовитись не шляхом капітуляції. Ймовірно, в Офісі президента побутує думка, що персональне оновлення ТКГ з українського боку знизить емоційне несприйняття «з того боку». І це дозволить зробити переговори ефективнішими. І якоюсь мірою, команда Зеленського, має тут рацію. Щонайменше, рівень персонального несприйняття Кучми в Росії та на окупованих територіях України значно нижчий, ніж був у президента Порошенка. Тому й шанси домовитись у нього були вищі. Тож і представниками у ТКГ з боку України, найімовірніше, будуть люди, які не матимуть несприйняття в Росії. Тобто ті, хто не робив різких негативних публічних заяв щодо Росії. Також Зеленський не призначить у ТКГ й людину з відверто проросійськими поглядами. Тому, повторюю, найімовірніше, новими представниками будуть люди, які не мали стосунку до публічного обговорення російської агресії в Україні.
Друге. Виходячи з позиції влади, зокрема у тому ж російському питанні (це і засудження реакції нашого МЗС на заяву росіян щодо російської підсудності наших моряків, і звільнення Безсмертного), їй потрібні повністю контрольовані представники. Банкова дуже болісно і гостро реагує на самостійність та активність, не погоджену з нею.
Третє. Цілком зрозуміло, що треба тримати планку відповідності і демонструвати важливість ТКГ для України. Тому й призначення людини, яка не має жодного авторитету в Україні, Офіс президента пояснити не зможе. Найімовірніше, ми матимемо якихось представників із вченим ступенем або/і – відносно високими, але «неполітичними» посадами в України.
Але найгостріше питання, яке, ймовірно, у нас ще не достатньо розуміють – це те, що сама Тристороння група втратила довіру з обох сторін лінії зіткнення. Проблема не в персональній недовірі, а в недовірі інституційній. Не може бути успішною інституція, два десятки домовленостей про перемир’я якої були провалені. Більше того, Росія, зриваючи останнє перемир’я, яке було започатковане при президенті Зеленському, і яке, з точки зору персональної довіри, мало найбільше шансів на реалізацію, чітко продемонструвала, що її інтереси далекі від інтересів встановлення миру на Донбасі.
Борис Бабін, юрист-міжнародник, колишній постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим:
“Трьох розумних юристів-міжнародників та декількох представників силових структур буде досить для розбудови команди для "тристороннього діалогу”
— Перше. Перемовини в Мінському процесі та детальний зміст їх результатів з самого початку були непублічними, суспільство бачило лише окремих спікерів/учасників з нашого боку та чуло їх думки чи емоції. Тому навряд чи можна зробити ці процеси ще більш закритими ніж наразі, бо усі можливі "димові завіси" поставлені ще у 2014 році.
Друге. Мінські угоди мають подвійну правову природу. З одного боку, згідно з Женевськими конвенціями - це класичні угоди про припинення вогню (cease-fire agreements), а з іншого - це політичні умови часткової капітуляції України перед РФ, засвідченої ОБСЄ та підтвердженої Радою Безпеки ООН ("капітуляції" суто в юридичному сенсі, бо саме і лише так в міжнародному праві слід кваліфікувати односторонні поступки сторони конфлікту за його підсумками чи станом на певний час) за підсумками конфлікту. Неспровоковане, ініціативне порушення угоди про припинення вогню є міжнародним злочином віроломства. Крім того, таке порушення з боку окупантів є актом подовження агресії проти України. І те й інше є підставою для нових санкцій. Водночас відмова від перемир'я сама по собі не є порушенням міжнародних зобов'язань України. Зрозуміло, що оперувати такими складними категоріями мають насамперед кваліфіковані юристи та військові, а не політики. І це була основна помилка України в Мінську. Бо зрозуміло, що робота у тристоронній групі ніяких політичних чи безпекових досягнень Україні, за умов нинішньої позиції РФ, не принесе та принести не може. Посилати туди саме дипломатів чи ветеранів спецслужб, саме як головних гравців, немає сенсу. Трьох розумних юристів-міжнародників та декількох представників силових структур буде досить для розбудови команди для "тристороннього діалогу".
Третє. Я не бачу жодного сенсу надсилати до Мінська суспільно-відомих персоналій, там та після повернення в Україну багато роботи саме для профільних фахівців. Сьогодні ми маємо насамперед ретельно документувати процеси у Мінську та не дозволяти агресорові реалізовувати там його тактичні завдання.
Олексій Мінаков, політичний оглядач:
“ТКГ не вирішує фундаментально питання закінчення війни. Жоден фахівець, зокрема і той, який прийде після Безсмертного, не в змозі зробити так, щоб війна закінчилася”
— Що тепер очікує? По-перше, робота української делегації в тристоронній контактній групі не трималася виключно на пану Безсмертному - його замінять іншою особою, і через це жодної трагедії не відбудеться. По-друге, сама тристороння контактна група не вирішує фундаментально питання закінчення війни - жоден фахівець, який прийде після Безсмертного, не в змозі зробити так, щоб війна закінчилась. Тристороння група може скільки завгодно затверджувати перемир‘я, але де-факто все залежить виключно від Путіна. Натомість ця група необхідна, щоб прив’язувати санкції проти Росії за невиконання Мінських угод. По-третє, Кучма залишається в цій контактній групі, а це значить, що небезпечні ідеї поступок у бік Росії, про які писав у 2016 році Пінчук у своїй статті для WSJ, ще живі. І будуть, скоріш за все, пропонуватися з нашого боку на переговорах. По-четверте, Зеленський і надалі намагатиметься втілити концепцію «просто прєкратіть стрєлять», коли українські військові не будуть стріляти у відповідь. Ворог буде використовувати цю можливість для обстрілів, а жертв серед українських військових будуть називати наслідком «провокацій». По-п‘яте, Зеленський робить ставку не тільки на Мінський формат, а й на інші - зокрема, на Нормандський і Нормандський+ (за участю США). Але Росія не має особливого бажання вв'язуватися в ці формати і брати в них участь, бо не хоче брати на себе будь-які зобов’язання.
Юрій Подорожній,політтехнолог, експерт Українського Центру суспільного розвитку:
“Владі потрібен виконавець волі, а не досвідчений переговірник. Тож не бачу різниці в тому, які прізвища з’являться в “ефективній команді Кучми”
— На мою думку, питання не в персоналіях. Питання в тому, які завдання визначив для себе як пріоритетні президент. На даний час йому потрібен виконавець волі, а не досвідчений переговірник, чи людина, яка всупереч позиції або президента, або людей навколо нього, відстоюватиме свій погляд. Як завжди, диявол ховається в деталях. Так, країна хоче завершення війни. Але у всіх - різне бачення на яких умовах це може бути зроблене: від повного прийняття російських умов (а це визнання Криму російським, автономія Донбасу тощо) до перемоги та повернення територіальної цілісності в статусі 2013 року. Власне, саме призначення Кучми є кроком до поступок росіянам, як у частині визнання українською стороною російсько-української війни громадянським конфліктом, так і руху до автономізації Донбасу. Та, на мою думку, які б поступки не зробила Україна росіянам — це не призведе до завершення конфлікту. Тож я не бачу різниці в тому, які прізвища з'являться в "ефективній команді" Кучми.
Дмитро Сінченко, політолог:
«Історія з Кучмою - це лише прикриття для того, щоб виграти час»
— Я бачу тут два варіанти: песимістичний і оптимістичний. Перший полягає в тому, що нині в Україні реалізується сценарій капітуляції - поступової здачі українських національних інтересів, відповідно до якого ми "забуваємо" про російські війська на Донбасі, починаємо прямі переговори з російськими колаборантами-терористами з ДНР-ЛНР, припиняємо стріляти, амністуємо та легалізуємо у себе путінські анклави і, зрештою, отримуємо і приниження, і ще більшу війну на всій території України. Другий - оптимістичний - же полягає у тому, що всі ці дії - лише гра на проросійську публіку, однак в реальності жодних істотних поступок не буде зроблено, а можливо навіть буде досягнуто певних успіхів. Тобто, нинішня історія з Кучмою - лише прикриття для того, щоб виграти час у переговорах, щоб закріпитись у владі новій команді, а коли нова владна вертикаль буде створена, Кучма піде у відставку, і переговорами займуться політики з відверто антиросійськими поглядами. Такі після парламентських виборів в оточенні Зеленського теж з'явились, наприклад - Богдан Яременко, дипломат і керівник організації "Майдан закордонних справ". Тож одразу після присяги нових депутатів, Зеленському доведеться нарешті обирати, яку частину свого оточення "кинути": проросійську, чи проукраїнську? Від цього вибору, який рано чи пізно доведеться зробити, і залежатиме доля нашої держави.
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
