25% + 73%, ну, і ще 2%, які розгубилися…
Конкурентоспроможні, вільні та чесні. Саме так про президентські вибори-2019 висловилися міжнародні спостерігачі – представники ОБСЄ, ПАРЄ та Європарламенту – 22 квітня на прес-конференції в Києві. “Вільні вибори стають нормою в Україні і також те, що люди використовують своє право голосу. Ці вибори свідчать, що демократія в Україні стала більш стабільною”, – заявила голова делегації Парламентської асамблеї ОБСЄ Доріс Барнетт.
Отже демократія перемогла: шоумен Володимир Зеленський набирає понад 73%, чинний президент Петро Порошенко – близько 25%. До речі, і це дуже промовисто, в заявах обох конкурентів прозвучала готовність з одного боку передати, а з другого – прийняти досвід. Обоє показали гідне обличчя. На черзі суспільство: кров з носу, після цих божевільних трьох місяців, нехай крізь зуби, але потиснути один одному руки і по-джентльменськи, з повагою віднестися до вибору один одного. Але ж бо ні. В українському сегменті Фейсбуку, як і після першого туру виборів, ще точаться баталії. І якщо раніше одна сторона зухвало називала інших “недалекими” (цензуруємо лексику), то тепер вже інша зловтішається в поривах переможного екстазу. А все це свідчить про те, що в періодах нестабільності, а вибори – це завжди нестабільність, громадяни України перебувають у крайніх емоційних станах, бо вже надто сильно розходяться прихильності та оцінки. І, схоже, вогонь дискусій ще не скоро перетвориться на мирно тліючу жаринку. А тому сценаріїв, на жаль, бачиться тільки два: або на радість нашим ворогам продовжуємо підкидати “дрова” у багаття, або ж знаходимо “живу воду”, яка здатна це багаття загасити.
На запитання Укрінформу - чи є життя після виборів, а також, як і що потрібно зробити задля того, аби об’єднати українців, поділених нині на 25% та 73%? – відповідають експерти.
Олексій Мінаков, політолог:
"Попереду парламентські вибори. Забудьте про діалог на цей період. Ситуація розділеності та конфліктності продовжуватиметься"
– Якщо ми візьмемо приблизно 73% виборців, які проголосували за Зеленського – це, скоріше, ілюзія об’єднання країни. Адже мова йде про ситуативне об’єднання мрій українців на сході та заході країни. Кожен проектував свої бажання на переможця виборів.
Але при цьому українці на сході та українці на заході як мали різні переконання, так і мають. Як була західна Україна за курс на вступ до НАТО і ЄС – так і залишається. Відповідно, набагато менше підтримують цей курс на сході та півдні країни. Бандера як був героєм для західної України, так і є антигероєм для східної.
І коли Володимир Зеленський почне робити конкретні кроки на посаді Президента, той чи інший регіон почне розчаровуватись у його діях. Тобто пан Зеленський потрапив у пастку очікувань. Невдоволення певної частини населення, навіть серед його виборців, неминуче буде зростати.
Крім того, у нас продовжується війна, а тому загострене сприйняття справедливості та більша емоційність і дратівливість.
Більше того, у нас після президентських виборів ще й парламентські. Тому ситуація розділеності та конфліктності буде продовжуватись. Забудьте про діалог на цей період. Буде жорстка і брудна політична боротьба за голоси виборців. Щоб зрештою обійняти якусь посаду чи сісти на потоки. Отже, нам гарантований період турбулентності.
Щоб реально «зшити» країну потрібен час – і це не місяці, а роки. Це історія про системну державну політику. Це конкретна робота і в сфері інформаційної та мовної політики щодо історично русифікованих регіонів, і в сфері освіти, і в сфері культури, і в сфері економічних взаємозв’язків між регіонами, і в сфері транспортного сполучення між регіонами. «Зшиття» має відбуватися на всіх рівнях і в усіх сферах.
Консолідована політична нація з власною ідентичністю – це фундамент для будь-яких реформ і перетворень. В цьому і відповідь, чому вдалося тій же Польщі чи країнам Балтії. На жаль, не кожен українець це усвідомлює. Тому і доводиться часто чути, мовляв «какая разніца на каком язикє гаваріть, еслі жрать нєчєго». Хоча в тому то й справа, що через відсутність єдності всередині держави гальмуються будь-які зміни.
Роман Безсмертний, політик, дипломат, колишній кандидат у Президенти:
“Новообраному президенту і його команді потрібно якнайшвидше сформувати порядок денний. І тоді все стабілізується, і не матиме значення це 25% на 73% чи 50% на 50%”
– Перше, що важливо – певний етап історії закінчився. Обрали. Тепер нехай фахівці аналізують, що і як було. В соціальних мережах потрібно стабілізуватися, бо там іде найбільша дискусія. На вулицях Києва, в містах, селах інша ситуація. І для того, щоб усе це стабілізувалося, і пішло конструктивним руслом – треба сформувати порядок денний. А це означає, визначити перелік питань, на які в першу, другу, третю і четверту черги потрібно дати відповіді, аби суспільство пішло, аби воно повірило. Так от задача тих, хто зараз прийде – сформувати такий порядок денний. Який він може бути? Або виключно позитивний, або конфліктний. Котрий із двох – не так важливо. Головне, щоб цей порядок денний вивів на конструктивну дорогу, вивів на результат. Сформувати за ініціативи новообраного президента, через його послання визначити оці маневри порядку дня. І тоді не матиме значення це 25% на 73%, 80% на 20% або 50% на 50%, адже всі казатимуть: “Наш президент. Наші проблеми. Ось, способи вирішення.” Чи буде це зроблено? Ну, все залежить від державного менеджменту, від ініціатив нових людей, від еліти національної, яка здатна запропонувати президенту, запропонувати парламенту – нинішньому і майбутньому, обраному восени – своє бачення маневру збереження в модифікації курсу, кадрової та інституційної заміни й так далі. Це вже залежить від тих відповідей, від тих інструментів. які пропонуватимуться. Утім не можна залишати ситуацію такою, якою вона є зараз. Бо це фонтанування мікрогейзерів і вулканів, воно не зупиниться, якщо не ввести через порядок денний націю, суспільство, регіон, етнічну групу тощо.
Максим Розумний, доктор політичних наук, експерт Національного інституту стратегічних досліджень:
“Вийти зі стану перманентного внутрішнього конфлікту можна лише в тому разі, коли суспільство і окремі громадяни будуть впевнені у самих собі та у власній державі”
– В основі громадянського протистояння – страх. Ми боїмося, що ті чи інші рішення політиків завдадуть шкоди нам, нашим інтересам або цінностям. Для когось така першочергова цінність – свобода самовираження, для когось – українська (чи російська) мова, а для іншого – соціальна справедливість і добробут. Політики навчились використовувати ці страхи у своїх виборчих технологіях. Вони включають безумовні реакції: хочеш убезпечити себе, голосуй "правильно". Вийти зі стану перманентного внутрішнього конфлікту, побудованого на взаємному страхові, можна лише в тому разі, коли суспільство і окремі громадяни будуть впевнені у самих собі та у власній державі. Для цього має бути сформований національний консенсус з головних, найбільш чутливих питань суспільного договору. Незалежність не ставиться під сумнів, українська культурна ідентичність перебуває під захистом і опікою держави, права і свободи людини гарантовані, зловживання владою і крадіжка національних ресурсів мають бути покарані. Перелік цих положень може бути розширений, і прикладом подібних суспільних угод є перші конституції – французька, американська. Крім того, в політичному житті має утвердитися принцип політичної відповідальності. Це означає, що спроби зламати встановлені рамки громадянського порозуміння має призводити до політичного краху відповідні сили та лідерів. Тоді політичне суперництво увійде в більш-менш конструктивне річище, і громадяни при виборі президента чи парламентської сили будуть вільними від страху і ненависті. Звісно, що для цього необхідний певний рівень громадянської зрілості та відповідальності, а також колективний досвід, який ми ще тільки набуваємо.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:
“Будь раціональнішим. Жоден президент чи кандидат у президенти не зробив для тебе більше, ніж твій друг чи дружина/чоловік. Навіть якщо вони голосували за іншого кандидата”
– Незважаючи на проголошену новообраним президентом України тезу «ми об’єднали країну», на жаль, єднання досягти ще досить складно. І проблема полягає не лише у тому, що чверть громадян його не підтримали, - ми мали й більші відсотки підтримки конкурентів на минулих виборах. Були випадки виграшу з менш, ніж 50% підтримкою (у Януковича). Але й тому, що єднання навколо Зеленського відбувалось «проти», а не «за».
Як варіант до об’єднання суспільства – новообраному президенту стати популістом. Але, можна бути популістом в опозиції. Бути популістом у владі неможливо. Тому, що це призведе до економічного колапсу.
Висновок один – завжди будуть незадоволені. Навіть, якщо до наступних виборів життя покращиться вдвічі. Бо люди міряють успіхи не від того що було, а від того, що хочеться. Але плюс у тому, що лінія конфлікту між електоратом лежить уже не в традиційних «помаранчевих» чи «біло-голубих», як це намагались показати політичні технологи. Що робити пересічним прихильникам? Намагатись бути раціональніше. Жоден президент чи кандидат у президенти не зробив для тебе більше, ніж твій друг чи дружина/чоловік. Навіть якщо вони голосували за іншого кандидата. Більше того, йому байдуже переважна більшість проблем, з якими ти зіштовхуєшся щодня. А ось за непересічних прихильників сторони, що програла переживати немає чого. Політична мімікрія – перефарбування – як була, так і залишиться у нашій культурі. І досить скоро в лавах Зеленського ми побачимо тих, хто на виборах «гасив» за Порошенка. Переживати більше треба тим, хто зараз поряд із Зеленським. Як правило, ставши до влади, більш витонченіші політичні гравці відсувають таких людей за другорядні позиції.
Мирослав Ліскович. Київ
