“I love Russia” замість “Russia, goodbye!”... на п’ятому році війни

“I love Russia” замість “Russia, goodbye!”... на п’ятому році війни

Аналітика
Укрінформ
Більше половини українців позитивно ставляться до Росії, – “порадували” соціологи. Чим це пояснити і як змінити тенденцію?

Кількість українців, які добре або й дуже добре ставляться до Російської Федерації, із минулорічного вересня до лютого 2019-го зросла аж на 9% – до рекордної за останні 5 років (за винятком лютого 2014-го, коли агресія Кремля проти нашої країни лише починалася) позначки у 57%! Натомість число наших співвітчизників, які негативно (погано або дуже погано) ставляться до держави-агресора, навпаки – мінімальне за цей період: лише 27%. Про це свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у рамках спільного дослідження з російським “Левада-центром”.

Цифри, що мали б збентежити. Якщо тобі не “какая разніца?”

Тенденція, безумовно, вражає... Більш, ніж “неприємно”. І, погодьтеся, якось не дуже тішать пояснення соціологів, що в цій частині опитування йдеться про ставлення наших співвітчизників до Російської Федерації як країни. А ось до кремлівського керівництва ми менш толерантні – лише погляньте: “люблять Путіна” (позитивно ставляться до російських керманичів) тільки 13% опитаних українців! Та на п’ятому році війни і ця цифра якось “напружує”. Щодо відповіді респондентів на запитання про ставлення до “пересічних” росіян, то 77% кажуть, що воно позитивне. Виходить, для багатьох із нас громадяни держави-агресора залишаються якщо не “сестрами та братами”, то “кузенами і кузинами”.

Звісно ж, ніхто не закликає українців оголошувати жителям сусідньої країни “вендету” – але ж можна, принаймні (хоча б із поваги до себе та до своєї країни) замислитись: а кого ж ми так любимо? Невже українці, які продовжують дивитися на світ через призму російських телеканалів, ще й досі не переконалися, з якою ненавистю більшість наших “запорєбрікових родичів” коментують події в Україні, яким брудом нас із вами поливають... До того ж, про ставлення росіян до нас доволі промовисто свідчать дані опитування “Левада-центру”: 55% громадян РФ погано і дуже погано ставляться до України, і лише 34% – більш-менш позитивно. При цьому, характеризуючи українців, 30% росіян вважають їх (себто, нас) хитрунами й лицемірами, 23% – “скритними буками”, 22% – заздрісниками, 14% – зарозумілими. І лише 15% кажуть, що ми волелюбні та незалежні, 19% – відкриті й прості, 14% – миролюбні, 26% – гостинні (на думку росіян це – найбільша наша чеснота).

За даними соціологів, упродовж усього періоду спостережень (з 2008 року) українці краще ставилися до Росії, аніж росіяни до України (це начебто ми в них забрали Кубань і потопили в крові частину Курської та Орловської областей).

“Гібридні” вороги усе ті ж: роспропаганда, “п’ята колона”, помилки влади

Звідкіля ж така “нерозділена любов” українців до Російської Федерації? І чому анексія Криму та кремлівська агресія на Донбасі лише частково і, можна сказати, “некритично” вплинули на ситуацію?

Директор Агенції моделювання ситуацій Віталій Бала вважає головною причиною те, що в нашій політиці та у вітчизняному інформаційному просторі доволі вільно почуваються численні представники “п’ятої колони” – люди, які відкрито проповідують “русскій мір”. Вони сповна користуються прагненням нашої країни демонструвати свою демократичність – для антиукраїнської пропаганди.

Віталій Бала
Віталій Бала

“Дуже часто цьому сприяють наші можновладці – зокрема, через ухвалення чи невчасне ухвалення стратегічних рішень. Приміром, на мою думку, ще у 2014 році варто було б затвердити закон з умовною назвою “про антиукраїнську чи антидержавну діяльність”, яким би було регламентовано дії та правовідносини в інформаційній сфері і встановлено чіткий розподіл між поняттями “свобода слова загалом” і “свобода публічних висловлювань” в умовах зовнішньої агресії”, – вважає експерт. Причому, на його думку, має йтися не стільки про покарання, скільки про превентивні заходи, які б унеможливили вкидання в публічний дискурс апріорі антиукраїнських тез.

“Натомість наша влада часто-густо сама “лила воду на млин противника”, – погоджується голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, – особливо це помітно останніми місяцями, коли російська пропаганда (в латентному вигляді) фактично була легалізована в Україні. Зокрема, через телеканали “NEWSONE” і “112-й”. І це, попри те, що Верховна Рада свого часу ухвалила постанову про звернення до РНБО щодо деструктивної ролі цих телеканалів. Чи була якась реакції? Щось не пригадую... Телеканали продовжують працювати у тому ж “руслі”. І саме їхні “зусилля”, з-поміж іншого, сприяли згаданим уже негативним тенденціям”.  

А директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто нагадує і про (хоча й обмежені, але повністю не перекриті) можливості безпосереднього впливу російської пропаганди на українську аудиторію – через супутникове мовлення та Інтернет. У коментарі “Українській правді” соціолог нагадав: “У 2015 році ми розробили свій Індекс результативності російської пропаганди. Він демонструє, як населення України підтримує головні тези російських пропагандистських медіа. Маємо, зокрема, не дуже добру ситуацію у Харкові та в Одесі – там показники дуже високі. І з року в рік ситуація не покращується”, – зазначає Паніотто. І справді: якщо подивитися на дані згаданого Індексу, можна переконатися: в Одеській області та на Харківщині “кисельовсько-соловйовсько-скабєєвським” антиукраїнським вигадкам вірять більше половини учасників соцопитувань. Ще у деяких областях кількість людей, які із задоволенням підставляють вуха під “кремлівську вермішель”, наближається до критичної позначки у 50%...

Володимир Паніотто
Володимир Паніотто

Ще однією причиною такого лояльного ставлення українців до північно-східних сусідів політолог Віталій Бала назвав певну демотивацію наших співвітчизників. І пояснив: “Ми робимо вигляд, що насправді нічого страшного в країні та у її відносинах із Росією не відбувається. Тож маємо справу із таким собі когнітивним дисонансом: одна частина країни ніби воює, а інша – забула про війну і займається своїми справами”. Причому, не секрет, що дуже часто кожен на своєму рівні “має справи” із представниками держави-агресора. Бізнес і навіть частина державного сектора торгують з Росією, мільйони наших співвітчизників продовжують їздити до сусідньої країни на заробітки, десятки тисяч – відвідують РФ із туристичною (!) метою.

“Це також наслідок діяльності “п’ятої колони”, недостатньо ефективної протидії цьому з боку української влади і найголовніше – половинчастості ухвалених рішень, – вважає Віталій Бала. – Ми говоримо, що проти України ведеться гібридна війна. І при цьому, на жаль, продовжуємо ухвалювати “гібридні” рішення, які у підсумку не приносять очікуваних результатів”. Як приклад, експерт наводить ситуацію із Законом “Про мову”. Замість того, щоб уже давно ухвалити його, цей процес навмисне затягують, чим користуються наші недоброзичливці. “Зокрема, для того, аби посіяти сумніви і пропагувати меседжі “капітулянтського штибу”: мовляв, росіяни хороші, погана лише тамтешня влада (українська ж, можливо, ще гірша). А нам треба жити дружно, бо “Україна без Росії неможлива і нещаслива”. І це активно проповідують на багатьох наших телеканалах та в Інтернет-ЗМІ”, – констатує експерт.

Усе це, на думку заступника генерального директора кримськотатарського телеканалу ATR Айдера Муждабаєва, змушує “бити на сполох”. Адже, за оцінками журналіста, результати останніх опитувань свідчать про “такий бажаний для Кремля переворот у масовій свідомості українців”.

Айдер Муждабаєв
Айдер Муждабаєв

“Ми спостерігаємо (що важливо – проміжні) підсумки роботи на російські гроші підпорядкованих Кремлю проросійських центрів впливу в Україні. Посилені "добровільною допомогою" корисних ідіотів, людей з інфантильним менталітетом – з-поміж українських журналістів, відомих особистостей, користувачів соціальних мереж і так далі. Це руйнівне для країни явище. Але це – далеко не кінцева станція "поїзда дружби Київ-Москва". Пройдуть президентські вибори, почнуться парламентські. Атака на свідомість українців, які не вміють мислити по-дорослому, методично посилюватиметься. А враховуючи, що зараз "погано і дуже погано" ставляться до Росії лише близько чверті опитаних, прогнозую, що до кінця осені відсоток симпатиків ворога (за рахунок "невизначених") коливатиметься у проміжку 65-75%”.

Звичайно ж, хочеться вірити, що ці прогнози не справдяться. Але й нинішніх 57% для реального занепокоєння більш ніж достатньо.

Але... не все так страшно: ситуацію можна поліпшити

Щоправда, чимало наших співвітчизників, котрі коментували дані соцдосліджень на сторінках Інтернет-ЗМІ та в соцмережах, не дуже довіряють результатам опитувань. Певні сумніви щодо цього виникли і в оглядача Укрінформу. Адже ні йому, ні його колегам, знайомим і родичам за все життя жодного разу “не пощастило” стати учасниками соцопитувань.

Щоправда опитані Укрінформом експерти стверджують: центри такого рівня як КМІС завжди дотримуються стандартів соціології. І їхні вибірки цілком відповідають реаліям. А результати опитувань досить рідко виходять за межі визначеної статистичної похибки (у випадку із лютневим дослідженням – 3,3%).

Є версія і щодо того, що кількість наших співвітчизників, які симпатизують Росії насправді не змінилася. Просто, на відміну, приміром, від 2014-15 років, люди більш відверто відповідають на запитання – звідси і ці «сумні» 57%. Але й у цьому експерти сумніваються. Адже за період із лютого 2014 року проведено 18 опитувань, які засвідчили, що відображені у них зміни не були “лінійними”: в різні періоди ставлення наших співвітчизників до РФ змінювалося.

Володимир Фесенко
Володимир Фесенко

До того ж, політолог Володимир Фесенко радить не зациклюватись лише на неприємних “дзвіночках”, які ми “почули”, аналізуючи результати соціологічного опитування:

“Дуже важливо, що лише 13% українців позитивно ставляться до російської влади. І це хороша новина, яка свідчить, що наші співвітчизники розрізняють ставлення до сусідньої країни, її народу і влади. Адже ототожнювати їх справді не дуже правильно. Натомість і протиставляти, стверджуючи, що російський народ думає зовсім інакше, аніж Путін і Ко., я б не став. На жаль, тут не все так просто. “Звичайні” росіяни також мають чимало антиукраїнських стереотипів. Але, зверніть увагу, що ставлення наших співвітчизників до російської влади доволі критичне, і з часом воно не стає більш позитивним.”

Аби це ж можна було сказати і про ставлення українців до Росії як держави і до росіян як до “далеко не братів”, політолог радить активізувати роботу з населенням, посилювати вплив на формування громадської думки.

“При цьому важливо уникати ксенофобії. Вважаю, що різноманітні заборони, “чорні списки” працюють швидше у “мінус”, аніж на “плюс”. Потрібна більш гнучка й повнокровна політика у цій сфері. А щодо критичного ставлення до російської влади, російської держави, Росії як такої, потрібна більш ефективна інформаційна політика і протидія російські пропаганді – насамперед, на українських телеканалах. Можливості для цього є. Головне, щоб, попри внутрішні політичні розбірки, в усіх до цього, нарешті, “дійшли руки””, – наголошує Володимир Фесенко.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-