То Путін “брязкає зброєю” чи просто “меле язиком”?

Ні в кого не виникає сумнівів, що заяви Владіміра Путіна про те, що Росія планує реагувати на загрози, нібито пов’язані із “порушеннями права на свободу віросповідання” в сусідніх країнах, адресовані саме нам. Адже кремлівський керманич виголосив їх на урочистих заходах в РПЦ, оцінюючи церковну ситуацію в Україні.

“Коли Путін минулого разу вирішив "захистити" українських громадян, він розпочав військове вторгнення до нашої країни”, – нагадала віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе. Вона назвала чергові путінські погрози “тривожними”. І водночас запевнила, що Україна не дозволить Кремлю використовувати наших віруючих співвітчизників у своїх “іграх”.

Чого ж хоче кремлівський керманич?

“Подібні заяви є елементом стратегії Російської Федерації щодо України, спрямованої на заперечення української державності, українського етносу, української мови, церкви і так далі. Відповідно, вони вкладаються у концепцію так званого “руссково міра”, важливими складовими якої є “розмита” етнічність, російська мова і російська церква, – пояснює дипломат, експерт Майдану закордонних справ Олександр Хара. – Тобто, питання так званого “захисту прав віруючих в Україні” є лише приводом для того, щоб продовжити втручання в українські справи – на усіх можливих рівнях і в усіх сферах. До того ж, це є не лише втручанням у справи іншої суверенної держави, а й фактом втручання світської влади у релігійні питання. Це – ще одне підтвердження того, що в РФ немає розподілу на світську і релігійну владу. А церква є інструментом зовнішньої політики Кремля – традиційно, спрямованої на деструктив”.

При цьому, на думку голови Єдиного координаційного центру “Донбас” Олега Саакяна, остання “церковна” заява Путіна має щонайменше трьох адресатів.

“Зокрема, це – звернення до російських ура-патріотів. Адже на тлі стрімкого зниження рейтингів Путіна для нього критично важливо тримати суспільство “у тонусі”, – каже політолог. – Із Курилами, схоже, не вийшло – через недомовленості з Японією очікуваного пропагандистського ефекту не було. Тому у Кремлі знову повертаються до української тематики: “непокірний Київ” має об’єднати апологетів “російської величі і особливого шляху” довкола лідера”.

Тож заява про “захист прав віруючих” абсолютно відповідає пропагандистській логіці Кремля. І у цьому зв’язку іще однією групою, на яку розраховані путінські меседжі, є так звана “п’ята колона” в Україні та люди, граючи на чиїх релігійних почуттях вона прагне “розхитати” ситуацію.

“Третій адресат Путіна – міжнародні партнери України. Йдеться про ще одну спробу їх залякати. І таким чином вплинути на рівень міжнародної підтримки нашої країни”, – вважає Олег Саакян.

Але очікувати на якісь серйозні дії воєнного і політичного характеру з боку Кремля, на думку політолога, поки що не варто. Адже, здійснюючи перманентний силовий тиск на Україну, Росія й так робить максимум, що може дозволити собі, аби не наштовхнутися на нові міжнародні санкції й остаточно не втратити свої позиції у світі.

Такої ж думки і Олександр Хара. Він вважає, що Москва й без нових заяв Путіна сповна використовує наявний інструментарій для підривної діяльності всередині України. Водночас українцям варто пильнувати, адже диктатор, який втрачає реальну підтримку своїх підданих, здатен на будь-які – навіть найзловісніші кроки. Тож нам варто бути готовими до цього – і з військової точки зору, і з дипломатичної та правової.

Що протиставити путінській риториці?

Україна однозначно не повинна залишати подібні заяви поза увагою. Завдання – максимально актуалізувати питання відповідних погроз на міжнародній арені, – вважають експерти.

“Мова і про дипломатичну ноту протесту на адресу російського МЗС стосовно загроз втручання у внутрішню політику нашої країни, і привернення уваги до заяв Путіна на усіх міжнародних майданчиках та світових ЗМІ, аби запобігти реалізації російських планів”, – каже Олег Саакян.

“При цьому українська дипломатія має заручитися підтримкою країн-членів ЄС НАТО, США, Канади, інших світових та регіональних лідерів, – вважає Олександр Хара. – Також ми маємо через усі інформаційні й дипломатичні джерела доносити до світу правду про те, що Україна є демократичною державою, де не порушуються жодні права релігійних, етнічних та будь-яких інших меншин. І це доведено не лише словами представників української влади, а й результатами досліджень провідних міжнародних неурядових організацій щодо стану з дотриманням прав людини”.

Особливо важливо, на думку експертів, постійно роз’яcнювати міжнародній спільноті кожен крок, кожну подію, що пов’язані з релігійним життям у нашій країні. Адже у зв’язку із подіями кінця минулого – початку нинішнього року до цього прикута неабияка увага.

“Світ повинен розуміти, що жодних утисків Російської православної церкви, яка наразі неформально існує під назвою “Московський патріархат”, немає й не буде. Українське законодавство вимагає від неї лише перереєстрації, а не передачі майна чи “перепрописки” парафіян. Ніхто не збирається перешкоджати її діяльності і утискати її майнові права. Перехід до лав ПЦУ відбувається добровільно, залежно від волі релігійних громад. Для чого наша влада і Православна Церква України створили належні умови”, – наголошує Олександр Хара.

При цьому потрібно, за його словами, розповідати світові про позитивні випадки|, коли парафіяни переходять під омофор ПЦУ, і не приховувати ситуацій, коли громада з тих чи інших причин наразі відмовилася від ухвалення такого рішення. Треба продемонструвати, що нині у церковному житті України відбувається складний, вочевидь – тривалий, але неконфліктний процес. Якщо, звісно ж, ніхто не розпалюватиме конфліктів іззовні. Також світ має знати: йдеться про легітимний процес – як з огляду на українське законодавство, так і з точки зору канонічного права.

“І нарешті, потрібно привертати увагу міжнародної спільноти до того, що в релігійному, як і у багатьох інших питаннях кремлівський режим діє за принципом “на злодієві шапка горить”. Адже, “піклуючись” про віруючих деінде, Путін заплющує очі на переслідування із різних мотивів – у тому числі, й релігійних, в самій Росії. Згадаймо хоча б минулорічні репресії проти “Свідків Єгови”... Я вже не кажу про інші релігійні громади і групи, які в РФ вважають “неканонічними”, “єретичними” і тому подібне”, – підсумовує Олександр Хара.

Путіну “на замітку”

Переважна більшість українців, які вважають себе православними, позиціонуються як парафіяни Православної церкви України. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Центром соціальних та маркетингових досліджень "Социс", Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) і Центром Разумкова. Зокрема, згідно із результатами дослідження, 70,7% опитаних зараховують себе до православних. 43,9% позиціонують себе як прихильники ПЦУ, яку очолює митрополит Київський і всієї України Епіфаній. 38,4% респондентів, які вважають себе православними, заявили, що не асоціюють себе з якоюсь конкретною конфесією. І лише 15,2% опитаних православних позиціонують себе як парафіяни Московського патріархату, 2,5% – не визначилися або не змогли дати відповіді на це запитання.

Соціологи також з’ясували, що 8,8% опитаних вважають себе “просто християнами”, 6,9% – греко-католиками, 1,3% – римо-католиками, 1% – протестантами і євангелістами. Жодних релігійних поглядів не сповідують 9,5% опитаних. 0,8% – не змогли або відмовилися дати відповідь на запитання про релігійну приналежність.

Владислав Обух, Київ