Роспроп тремтить: УПЦ МП можуть перейменувати

На тижні, який мав закінчитися Об'єднавчим собором у Святій Софії Київській, російські «політшоу» довелося моніторити більш уважно, ніж зазвичай. Результати виявилися невтішними. Точніше – промовистими.

Але спочатку невеликий відступ. Маючи досвід моніторингу російських ЗМІ у 2014-2015 роках, думав, що нічого страшнішого за образ українців, створених там і тоді, бути не може. «Фашисты», «нацисты», «укрофашисты», «бендеровцы». В епоху розіп'ятих хлопчиків обстановка була розпечена до межі. Можливість повномасштабного вторгнення, а не тільки гібридної війни, ставала дуже реальною.

І от зараз, після агресії біля Керченської протоки та напередодні чергового кроку до формування Української церкви, за кілька місяців до президентських виборів, знову з'явилася необхідність у розігріві мізків росіян. Деякі експерти і політтехнологи говорили, що це справа непроста, тому що для країни, хворої на «побєдобєсіє», придумати ворога крутіше за «фашистів» неможливо. Але ні – можливо!

ЧИ Є ЩОСЬ СТРАШНІШЕ ЗА «БАНДЕРІВЦІВ»? Є!

Що тут скажеш – роспроп непогано впорався з поставленим завданням. І тут все вийшло по-своєму логічно. Оскільки нинішня Росія хвора ще й на «православієбєсіє» (так деякі публіцисти жорстко, але точно визначили нинішні принципи державно-церковного життя в РФ: архаїзм, ізоляціонізм, агресивне несприйняття іншої думки).

Акцент тепер робиться на цьому. У цій парадигмі «русского мира» патріарх Константинопольській ні більше, ні менше, як «антихрист». Відповідно, усі, хто бажає Україні незалежної, об'єднаної церкви – «сатанинские силы». На промовляння з розумним виглядом такої очевидної маячні можна було лише саркастично посміхнутися. Але не виходить, оскільки така сублімація ненависті вкрай небезпечна. Адже воювати з «сатанинскими силами» не менш природно, ніж з «украинскими фашистами». А це означає, що загроза повномасштабного вторгнення наразі знову стає цілком реальною.

Російські «експерти» на додачу до «сатанинських антихристів» наполегливо повторюють, що Україна, українська влада «совершенно обнаглела», «зарвалась», «потеряла всякий стыд», «испытывает терпение России». Але воно, терпіння Росії, не безмежне, тому, зрештою, Москва буде змушена поставити на місце знахабнілих провокаторів.

Один із сьогоднішніх трубадурів Кремля Микита Міхалков у ці дні говорить практично те саме, що писав його батько під час Зимової війни 1939 року:

Вы ждали разумного слова,

Терпели, надеждой полны.

А слышали пустоголовых

Правителей финской страны

Шинели на вас одевали,

Из вас собирали полки

И вы у орудий вставали

Все юноши, все старики.

Вы ждали: "Когда же, когда же?"

Но дули на искру войны

В тупом и бессмысленном раже

Правители финской страны.

Народ загоняли в трясину,

Все дальше, все глубже, и вот –

Вы поняли, честные финны,

Как должен держаться народ!

Не слушать чванливого сброда

И власть шутовскую стряхнуть!

И руку советским народам,

Как близким друзьям протянуть!

Так шире же сильные плечи,

Расправьте, Суоми сыны

По-братски идет вам на встречу

Правительство нашей страны.

Забавно, але ці пропагандистські вірші по-своєму дуже чесні. Оскільки головний поетичний прийом у них – у заміні рефрену «Правительство финской страны» на «Правительство нашей страны». Подібно до того, як у реальному житті головним завданням було рівно те саме – заміна «финского правительства» на «наше».

І ще – просто вражає, наскільки точно ці рядки описують основні тези російської пропаганди щодо України в ці самі дні.

А ось вам основні новини провідного російського агрегатора новин, який вже кілька років заборонений в Україні. Так вони виглядали в ніч перед ранком нашого Собору.

Як же це схоже на газетні заголовки серпня 1914 і 1939 року...

Не менш вражає і те, що в цих умовах чимало українських медіа і деякі українські політики продовжують говорити, що воєнний стан і заяви про загрозу російського вторгнення – всього лише чиїсь «передвиборчі технології»...

У день Собору російські відгуки оригінальністю не вирізнялися. Наші недруги продовжували говорити традиційну банальну гидоту і дурниці. Набагато цікавіше було на фланзі, який широко, а тому дещо умовно називають ліберальним. Тут багатство думок було в діапазоні, який я б окреслив постами аналітика Олександра Морозова і політика Олексія Навального.

У першому – основна думка: «С политической стороны – это украинский нацбилдинг и важнейший шаг дальнейшего преодоления советизма. А это важно не только для Украины, но и для всех "постсоветских земель"… Политически Москва теперь представляет фундаментальную угрозу для будущего славянских народов Евразии, и уходить от нее надо быстро и как можно дальше».

Чітка, зрозуміла позиція аналітика.

А ось слова політика, який лавирує, боючись втратити дорогою якісь голоси: «Сегодня состоится событие исторического масштаба. Раскол. Собор в Киеве завершит создание Поместной церкви в Украине. РПЦ потеряет до половины "живых" приходов. То, что создавалось сотни лет, было разрушено Путиным и его идиотами за четыре года. Путин – враг русского мира». Отакий, акуратний і прагматичний імперський лібералізм. «Событие исторического масштаба», однак «раскол». А який неприхований біль від втрати того, що створювалося за сотні років імперської колоніальної політики. І ось це теж дуже забавно: Путін – не ідіот (за такі слова і підстрелити можуть), ідіоти – лише в його оточенні. Він – «враг русского мира». І це вже виглядає не тільки обвинуваченням і саморекламою. Путін- ворог, а я друг "русского мира"!

РОСПРОП ПРО СОБОР: НЕГОЛОВНЕ ПРО ГОЛОВНЕ

Але от настав час підсумкових недільних програм Ростб. Тиснемо на три головні «кнопки»: Первый канал, Россия-1, НТВ. Картинка і супровідний текст, зрозуміло, – абсолютно передбачувані. Але якісь деталі все ж важливо зазначити.

Насамперед – спайка розповіді про автокефалію і передчуття війни. Показова деталь: на России-1 роспроп говорить, що «самое опасное направление» у сенсі «украинской атаки» – південне. Тобто, узбережжя Азовського моря. Ну, треба ж, чорт забирай, як вдало збігається «направление украинской атаки» з давніми російськими планами пробивання кримського коридору і захоплення водозабору до Північно-Кримського каналу.

Але одразу ж на тому самому каналі (телевізійному, хоча за контентом більше схожому на каналізаційний) слідуэ репортаж з-під Донецька. І там, щоб ви знали, – теж дуже ймовірний напрям атаки. Шизофренія? Ні. Просто російський телеглядач давно відвик бачити у телепрограмах логіку, а дивиться тільки на картинку. А в окупованому Донецьку вже кілька років сидить зірка воєнкорівської пропаганди ВДТРК Олександр Сладков. Сказали йому терміново зляпати сюжет – він не став заморочуватися, їхати далеко у Приазов'я. А просто вночі з групою деенерівських бойовиків забрався в руїни ДАПу. І тут з награною тривогою запитує у збройного супутника в камуфляжі: «Володь, а что это такое – противник стреляет?». (Для розуміння контексту – постріли з вогнепальної зброї, а не міни чи артилерія). Той же відповідає завченим текстом і ще більш награно: так, вороги з українського боку підло порушують мінські домовленості, яких ми твердо дотримуємося. І якщо супротивник зовсім знахабніє – готові відповісти! Завіса. І приз «Золота малина» за найгіршу режисуру, погану акторську гру і поганий сценарій.

Важлива історія – зі строками «украинской атаки». Востаннє російською стороною такою оголошувалося 14-15 грудня. Що саме собою теж разюче. Згідно з кремлівською версією, українське керівництво настільки дурне (нахабне? наївне?), щоб почати війну напередодні Об'єднавчого собору. Навіщо?! Ймовірно, потім, щоб допомогти Москві зірвати цей Собор. Ну, на кого, на яких ідіотів розраховані такі заяви?..

І от на Ростб урочисто озвучена нова дата «украинской атаки». До неї якраз варто поставитися серйозно. 24 грудня. Дивимося на календар – понеділок. Проміжний день між неділею та Різдвом за новим стилем, яке з минулого року стало в Україні вихідним днем. Святвечір. На Заході все життя, окрім святкового, завмирає. Справді, дуже зручний час для провокації у дусі Гляйвиця або Майніли і атаки українських позицій. Чи не атаки – Кремль любить грати, блефувати, тримати в напрузі, одночасно звинувачуючи у всьому цьому противника.

Щодо московських ТБ-сюжетів про Собор, то нічого сутнісного тут взагалі не було сказано. На жаль, нічого по суті, нічого про реальні наслідки цієї події, катастрофічні для РПЦ. Лише напружений голос, лише погляд жорсткої відвертості, мабуть, скопійований у порноактрис, махання руками, що заворожує, скопійоване у Дмитра Кисельова. А далі все - довкола дрібних деталей, фактиків, які простіше висміяти, дифамувати. Як-то: бійка у храмі на Тернопільщині, слова Усика про захист Лаври на 112-му каналі, застереження Порошенка на Софіївській площі (втім, у порівнянні з тоннами бруду, що його виливає на Президента роспроп, це така дрібниця), панорама автобусів і мікроавтобусів, які привозили людей до Києва...

Ну і, звичайно ж – пряме хамство, образи на адресу всього українського, що вражаюче поєднуються зі словами про «любовь к Украине», але… «другой Украине, братской». Тобто підпорядкованій Москві і такої, що не рипається з різних приводів.

«Балакучі голови» країни, імперії, яка піднялася на дріжджах Києво-Могилянської академії, про Україну та українців говорять сьогодні у кращому разі у такому дусі: «изощренный ум хуторянина»; «украинские деревенские интеллектуалы, западенцы». А якщо конкретно, ці слова говорив Петро Толстой, ведучий щотижневої підсумкової програми на "Первом канале", претензійно названої «Толстой. Воскресенье» (Петро Толстой ще й віце-спікер Держдуми – показник важливості пропагандонів у російській держсистемі). М-да, шкода Лев Миколайович не дожив, не бачить роботу свого пра-пра-правнука.

З іншого боку, значна частина подій роману «Воскресенье» розгортається у борделі та суді. Тому і в цьому випадку символіка відповідає нинішньому російському телебаченню: зараз проституція, а закінчиться судом.

...І, до речі, говорячи про «жесточайшие гонения», яким, нібито, піддається УПЦ МП в Україні, роспроп як про щось дійсно вкрай жахливе говорить – «вплоть до смены наименования». Ось, виявляється, чого вони бояться найбільше.

Олег Кудрін, Рига