Справа Вишинського: російські вуха у брюссельському прес-клубі
Не подумайте нічого поганого. Прес-клуб у самому центрі Брюсселя є абсолютно пристойним місцем, де, зазвичай, збирається вся наша строката, багатомовна та різнобарвна журналістська братія. Тут, за визначенням, панує плюралізм думок, і кожен може висловлювати які завгодно позиції. Якщо, зрозуміло, вони не зачіпають права і свободи інших людей і не містять пропаганди насильства, війни, нетерпимості й просто пропаганди…
Про подію, яка відбулася у Брюссельському прес-клубі минулого понеділка, 10 грудня, кореспондент Укрінформу дізнався випадково, тому що жодних запрошень не отримував, і пізніше зрозумів – чому. Під час славнозвісної акції «жовтих жилетів» минулої суботи до мене підійшов знайомий пакистанський журналіст і проникливо так почав співчувати – у вас, в Україні, також важко з демократією, не та нині Європа пішла, ой не та… Дещо ошелешений такими несподіваними паралелями, запросив подробиці, й отримав запрошення на «Конференцію зі свободи слова та прав журналістів в Україні». Чорним по білому написано: відповідно до останніх доповідей Freedom, в Україні залишаються виклики у свободі слова. Треба йти, якщо така біда трапилася…
Приходимо. Прояснення настало, коли вже в прес-клубі побачив знайомого з «РИА Новости», з яким до війни навіть товаришували. «Ти на Вишинського?». Якого, в біса, Вишинського, де він – а де Freedom House… Але за секунду пазл склався. Адже російські «РИА Новости» – відомі «затєйнікі» в частині організації дискусій, круглих столів й інших пропагандистських заморочок у Брюсселі та інших столицях безтурботної Європи.
Тим більше, що не далі як у минулий четвер, 6 грудня, російський міністр Лавров громив цю саму українську демократію за «вопіющеє» порушення свободи слова в переслідуванні того самого Кирила Вишинського, який свого часу очолював Київське відділення «РИА Новости Украина» і нині перебуває під слідством в Україні за підозрою у державній зраді. Ну, зрозуміло, «РИА» повинно відпрацьовувати свій хліб швидко. Не кусати ж Сергія Вікторовича за щедру руку…
Зрозуміло, Freedom House з цією подією і поряд не стояв. У Брюссель, очевидно – попутним вітром, задуло Андрія Доманського – адвоката Кирила Вишинського. Тим же попутним вітром у брюссельський прес-клуб занесло телевізійну групу з НТВ, вже знайомого вам «приятеля» з відділення «РИА Новости» і ще двох фрілансерів – одного, за вимовою, британського, й одного, за поведінкою, білоруського. Були ще людини три, які так чи інакше мають відношення до України, але – такі ж невинні випадкові перехожі, як і автор цих рядків, які «клюнули» на запропонований гачок – не кожного дня в Європі обговорюють порушення прав журналістів в Україні.
Перспектива опинитися у спільній компанії з російськими «колегами», яких можна називати як завгодно, але не журналістами, тішила мало. Спрямованість та тональність заходу були зрозумілі ще до його початку. Але який сенс іти геть, якщо вже прийшов? Тим більше, тема цікава…
Треба віддати належне Андрію Доманському. Не зрозуміло, як до цього поставилися організатори, але говорив він виключно українською мовою, що особливо тішило, якщо зважати на кислі фізіономії російських колег.
А от по змісту думок, які він намагався донести відомо до кого (ані слова – про Сергія Вікторовича, гусари, мовчати!), а також у вимірі плюралізму, узагальнень та правових інтерпретацій, – він точно викладав не українську позицію. Настільки НЕ українську, що перекладачка, українська дівчина, кілька разів збивалася, червоніла та очі в неї збільшувалися від кожного виплеснутого у повітря слова «українського адвоката». (Зноска: панове юристи, теза про НЕ українську позицію – це оціночне судження журналіста, яке не є підсудним).
Отже, український (без лапок) адвокат Андрій Доманський намагався апелювати до «європейської спільноти» і «міжнародного журналістського співтовариства» у справі особи з подвійним громадянством Росії й України Кирила Вишинського, якого в Україні звинувачують у державній зраді та у підтримці агресії іноземної держави проти України, її суверенітету і територіальної цілісності.
Напевно, коли ці рядки побачать світ, рішення Херсонського апеляційного суду, який у вівторок 11 грудня мав розглянути справу Вишинського, вже відбулося. Саме тому варто враховувати, що рішення суду є безумовним приматом по відношенню до журналістського судження. Але ми й не претендуємо на розкриття юридичних тонкощів. Зосередимося на тому, що говорив Андрій Доманський про Україну і про українських журналістів. Усіх, пані й панове, журналістів України, а не про окремо посадженого «страждальця».
Перші десять хвилин адвокат розповідав про важку журналістську долю, оскільки журналісти завжди перебувають на першій лінії вогню, і хтось завжди не задоволений їхньою позицією. За 2018 рік спілкою журналістів України разом з (скоромовка) міжнародними організаціями зафіксовано сотні випадків порушення прав журналістів, з яких більше 100 – що були пов’язані з загрозами їх життю та здоров’ю. Чинне законодавство має всі можливості для захисту журналістів, проте, не застосовується. У свою чергу, правоохоронці відмовляються кваліфікувати справи за ознакою порушень прав журналіста, списуючи це на побутове хуліганство.
Гугл разом з українським Інститутом масової інформації видає дещо інші цифри кількості постраждалих журналістів в Україні. Але хай журналістські організації з цим розбираються. Для нас цікаво, що всі вище наведені тези не є новими, адже були озвучені у доповіді ОБСЄ щодо свободи слова в Україні ще півтора року тому.
Далі доречно давати цитати. Андрій Доманський – адвокат, не забуваймо.
«Одне з головних прав журналіста – це висловлювати свою думку... Проте, в Україні є випадок, коли переслідується особа, головний редактор «РИА Новости Украина» Кирило Вишинський не за те, що він висловив якусь свою думку, а за те, що він висловлював думки своїх журналістів, за статті, які були розміщені у розділі «Мнєнія»… Він не є автором тих статей, він є лише головним редактором, і це є його провина».
«…Розумію, що його справа є не юридичною, а більше політичною. Я намагаюся також донести цю інформацію до міжнародного співтовариства. Проте, це стосується не лише справи Кирила Вишинського, це стосується всіх журналістів, які є в Україні, і стосується їхніх прав…»
«… Ви всі знаєте і бачите, якою зараз є ситуація в Україні. З введенням, відповідно, (воєнного) стану, який зараз діє в 10-ти регіонах України. Ми розуміємо, що є певні ускладнення між країнами, зокрема, між Україною і Російською Федерацією. Але ці моменти не повинні впливати на захист прав журналіста. Робота журналіста полягає в тому, щоб надавати інформацію громадськості, чи подобається це політикам, чи подобається це певним урядам, – це вирішувати не їм, а це вирішувати безпосередньо читачеві та глядачеві, який нас читає, який нас слухає».
Він ще довго говорив, адвокат. І про спроби спецслужб вербувати представників ЗМІ, і про навішування ярликів на «неугодних» проросійських журналістів, і про обмінний фонд засуджених, і про «показову справу», і навіть про порушення свободи слова на «прайдах» сексуальних меншин в Україні. При цьому він багато говорив також про верховенство права, про свободу слова та демократичну Україну, яка має цю свободу підтримувати, про європейські цінності тощо… І підштовхував, підштовхував до головної думки: справа його підзахисного – це грубе порушення демократичних свобод європейського зразка і прав всіх журналістів України…
Складалося таке враження, що на Україну просто біблійна темрява опустилася у вимірі свободи слова, а пан Вишинський був просто невинним промінцем світла, який з 2014 року намагався прокласти шлях заблукалому народу до вершин прогресу й демократії.
Єдиним шляхом зупинити цей фонтан красномовності була можливість задавати питання. І вони прозвучали. Наприклад, яке відношення до свободи слова має процес над людиною, яку звинувачують у державній зраді та співпраці зі спецслужбами ворога? Чи не вважає шановний адвокат, що Українська держава зобов’язана захищати суспільство від інформаційної агресії противника, включаючи спроби поширення пропаганди війни, насильства й нетерпимості? Наскільки вагомим доказом провини підзахисного є державна нагорода РФ за участь у незаконній анексії Криму в 2014 році, і порушення, таким чином, територіальної цілісності України?
За суб’єктивною оцінкою, ці питання дещо «збили дихання» у красномовного адвоката. За засмученими поглядами європейських колег, які були присутні на заході, можна було побачити розуміння тих глибин, на які вони могли опуститися разом із російськими пропагандистами. В їхніх очах і словах відображалися суміш почуттів – жаль, гидота від торкання до непотребу, і смуток, як після моменту, коли людина розуміє, що її надурили, і вже нічого з цим не подіяти. Будемо сподіватися, вони зробили правильні висновки.
Хоча цю виставу, поставлену за кремлівським сценарієм, вдалося дещо скоригувати, російські пропагандисти відпрацюють свої сюжети. На голови нещасних росіян буде вилито черговий потік бруду і ненависті до України, із зауваженням – всі ці слова були промовлені не де-небудь, а в Брюсселі! Росіянам можна співчувати, але це не перший потік брехні, яким їм заливають мозок.
Головне, що європейці, для яких свобода слова дійсно є нерозмінною цінністю, зрозуміли – говорити правильні речі про права журналістів ще не означає бути щирими у відстоюванні демократичних свобод. Російська брехня може бути витонченою, але від цього вона не перестає бути брехнею і підтасовкою. Які б чудеса красномовності не виявляли українські помічники російських пропагандистів, це навряд чи допоможе приховати істину. Тому що гроші завжди мають свій запах.
…Окрім російського міністра, на зустрічі ОБСЄ в Мілані було ще багато людей, яких обурила спроба російського урядовця повчати Європу й Україну свободі слова та демократичним цінностям. Саме у цьому контексті міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус тоді, минулого четверга, сказав геніальну фразу. «Брехня, – сказав європейський міністр, – ніколи не може вважатися альтернативною точкою зору».
Росіяни брешуть постійно, собі й оточуючим, намагаючись видати власний віртуальний світ за альтернативу. Будьмо пильними. Брехня не може бути альтернативою. Тому що брехня.
P.S. Херсонський апеляційний суд на засіданні 11 грудня залишив під вартою підозрюваного у держзраді головного редактора "РИА Новости Украина" Кирила Вишинського до 28 грудня включно.
Дмитро Шкурко, Брюссель
