День Сурка - 2. Вибори Дениса Пушиліна

День Сурка - 2. Вибори Дениса Пушиліна

1078
Ukrinform
Будь-яке дослідження інформаційної сфери окупованих територій не дасть бажаних результатів. І ось чому.

Коротке пояснення ситуації, що склалася нині на окупованих Росією територіях Донбасу, може видатися таким самим заяложеним, як і старий художній фільм, у якому герой весь час прокидається одного і того ж дня, пише інтернет ресурс "Петр и Мазепа".

Цього разу жителі Донецька та інших міст, що перебувають під контролем кремлівських політтехнологів, щонайменше вдруге прокинулися в період, коли конструювання квазіполітичної ситуації в невизнаних республіках віддане на відкуп Владиславові Суркову. Журналісти й експерти, які висвітлюють ситуацію в ОРДЛО, називають те, що відбувається, перемогою путінського радника над ефесбешниками в боротьбі за контроль над фінансово-економічними потоками, що живлять підконтрольний Кремлю анклав.

Аналізувати структуру управління подіями у «ЛДНР» намагалися багато авторів, і не лише з українського боку. У соціальних мережах зараз є величезна кількість «ідейних сепаратистів», яких технічно відсунули від будь-якої неконтрольованої активності на окупованих територіях. Через образу на своїх колишніх покровителів вони зараз дуже активно описують свою точку зору на те, як «шахтарів, яких ніхто не ставив на коліна» об ці самі коліна ламають за допомогою тотальної пропаганди в інфополі.

Ступінь важливості контролю над інформаційним простором невизнаних республік важко переоцінити. Саме тому на окупованих територіях створено таку велику кількість організацій, мета яких — диктувати свій порядок денний. Починаючи від низки засобів масової дезінформації, підконтрольних тому ж Губарєву, і закінчуючи структурами окупаційних адміністрацій на кшталт «Міністерства інформації ДНР», або навіть створеного в лютому 2018 року так званого «Русского центра ДНР», який очолив той самий Пушилін.

До речі, теж вельми цікава структура. Так званий «Русский центр» за півроку свого існування розвинув дуже бурхливу активність одночасно в усіх сферах, які були здатні генерувати новини неполітичного характеру в темах від змагань із карате до виставок фотографій природи.

Кремлівські структури забезпечили фінансування заходів «Русского центра» як у Донецьку, так і в різних регіонах Росії, спонсоруючи делегації до Москви, Ярославля, Ростова-на-Дону та інших міст. І, звісно ж, центральною фігурою, яка світилася в інформпросторі навколо активностей «Центру», був Денис Пушилін.

Це одне зі свідчень того, що слухняну маріонетку готували до нового посту ватажка окупаційної адміністрації задовго до того, як відбулася ліквідація Олександра Захарченка.

Хто головний пропагандист?

У журналістів і експертів час від часу виникають ідеї розібратися нарешті із системним баченням того, як Кремль здійснює організацію управління інформаційним простором на окупованих територіях, щоб мати уявлення про те, наскільки можливими є протидія пропаганді й донесення до аудиторії окупованих територій інших точок зору.

Однак ці спроби залишаються марними з однієї простої причини. Управлінські процеси у «ЛДНР» дуже багато в чому повторюють систему управління, створену в Росії. Головна риса такої системи — те, що офіційні або квазіофіційні структури, на які покладено певні функції управління, насправді не є центрами ухвалення рішень.

Наприклад, так званий «Мінінформ ДНР» — це лише організація, яка існує переважно на папері, завдання якої — виконувати вказівки і, можливо, займатися технічними процесами (на кшталт видачі або невидачі акредитаційних посвідчень журналістам).

Насправді ж останні події передвиборчої кампанії маріонеткового Дениса Пушиліна вкотре підтвердили, що емісари із Кремля — «альфа й омега» всіх рішень, які ухвалюють у Донецьку. І найцікавіше, що навіть офіційний Кремль цього вже не приховує.

Одним із ключових спікерів за темою пушилінської передвиборчої кампанії для московських медіа став директор Центру політичної кон'юнктури (ЦПК) Олексій Чеснаков, який, по суті, є «балакучою головою» Владислава Суркова.

ЦПК обслуговує інтереси Суркова дуже давно. Так, іще 2005 року Центр опублікував 74-сторінкову доповідь про те, як «силовики займаються переділом власності в Росії». Об'єктами цієї критичної доповіді стали політичні конкуренти Суркова на кремлівському Олімпі — І. Сєчін, В. Устинов, В. Іванов та М. Патрушев.

За допомогою таких «інформаційних ін'єкцій» Владислав Сурков намагається структурувати інформаційний простір і території смислів у російському порядку денному під себе. Зараз основним інформаційним майданчиком ЦПК, де розміщують аналітичні матеріали, що забезпечують Суркову необхідну медіапідтримку, є сайт «Актуальные комментарии», директор якого — колега Олексія Чеснакова по ЦПК Олексій Хар. Іще один близький до Суркова політолог, який також працює з ЦПК, — Олег Іванов.

Будучи фактично неофіційним спікером Суркова, останнім часом Чеснаков дав кілька інтерв'ю ключовим онлайн-медіа в Росії, таким як РІА «Новости» та «Интерфакс», у яких озвучив основні причини такої гострої потреби проведення виборів, які поставлять під загрозу подальшу долю Мінських домовленостей і не будуть визнані ніким, навіть самою Москвою.

Серед іншого, Чеснаков відкрито сказав про те, що для проведення успішної передвиборної кампанії та забезпечення потрібного результату виборів до Донецька направили емісарів Суркова на прізвиська Чайка і Патріот. «Новая газета» одразу ж відповіла на ці заяви публікацією, у якій процитувала низку своїх джерел у політичній тусовці «ДНР» про те, що такі собі «Сергій Анатолійович» і «Дмитро», які нібито ховаються під псевдо Патріот і Чайка, дійсно проводять зустрічі та роздають завдання в контексті виборів.

Не залишив Чеснаков без уваги і питання посилення свого шефа — Владислава Суркова. Йдеться про указ Путіна від 2 жовтня 2018 року, яким він закріпив реорганізацію Управління АП РФ із прикордонного співробітництва, яке курирує Сурков. Метою реорганізації, очевидно, було неформально закріпити, що саме це управління відтепер займатиметься всіма питаннями, пов'язаними з Україною та окупованими територіями.

За словами Чеснакова, з моменту підписання указу Путіним куратором питань щодо окупованих територій Донбасу буде Олексій Філатов, замість Максима Полякова, який, імовірно, був людиною Кирієнка. У Донецьку Полякова знали під позивним Полярник. Мінський процес буде курирувати Олексій Дмитрієвський. Начальником реорганізованого управління призначено Олега Марковича Говоруна (протеже Суркова ще з 1990-х).

За інформацією «Новой газеты», об'єктивних підтверджень якої поки що знайти не вдається, під псевдонімом Чайка ховається Дмитро Конов, автор книжки «Русская нация», що вийшла 2009 року у співавторстві із Сергієм Барановим. А Патріот — це нібито колишній охоронець Конова, якого звати Сергій.

Крім того, «Новая газета» вважає, що з боку ФСБ завдання забезпечувати вибори отримав підполковник Михайло Южанін, що досить дивно, особливо у зв'язку з тим, що саме активність ФСБ призвела до того, що Суркова на тривалий час відсунули від питань «ЛДНР».

Нескінченний день Сурка. Рівень 2

Реінкарнація Суркова як куратора процесів, пов'язаних з Україною, взагалі викликає багато запитань. Бо вона є дуже цікавим результатом боротьби між ФСБ і ГРУ ГШ РФ, ворожнеча між якими триває практично з початку протестних активностей в Україні наприкінці 2013 року.

Владислав Сурков у цьому конфлікті традиційно грає на боці ГРУ, хоча б тому, що саме ФСБ отримала повний карт-бланш на дії у «ЛДНР» після 2014 року. Тим паче це виглядає дивним, зважаючи на останні провали ГРУ по всьому світу (Скрипалі, трешеве інтерв'ю Боширова і Петрова, арешт російського агента в Австрії). Імовірно, було знайдено якусь формулу паритетного впливу.

Деякі експерти як одне з пояснень того, що відбувається, згадують про найбільш непримітного персонажа пушилінської вистави — Олександра Євгеновича Ананченка, якого Денис Пушилін призначив головою уряду «ДНР». Більше нічого про цю людину невідомо. Ані звідки він узявся, ані чим він насправді займається. Навіть роки народження називають по-різному — і 1967-й, і 1954-й.

У відкритому доступі існує лише одна фотографія Ананченка.

І тільки один факт його біографії хоч якось прояснює те, звідки він виник. Відомо, що раніше Ананченко обіймав посаду радника керівника ЗАТ «Внешторгсервис», що належить втікачу-олігарху Сергію Курченку. А 2017 року компанія «Внешторгсервис», зареєстрована в Південній Осетії (ще одному анклаві, який курирує Сурков), отримала контроль над основними виробничими підприємствами окупованих територій Донбасу.

Своєю чергою, низка джерел пов'язують нинішню бурхливу діяльність младоолігарха Сергія Курченка із правою рукою керівника ФСБ — Сергієм Бєсєдою.

Сергій Орестович Бєсєда, генерал ФСБ, очолює так звану 5-ту Службу (Службу оперативної інформації та міжнародних зв'язків), що виконує для ФСБ розвідувальні функції, які в них забрали разом із відокремленням Служби зовнішньої розвідки. Широкій громадськості Бєсєда став знайомий після того, як та сама «Новая газета» (яка надто часто фігурує в ситуаціях, пов'язаних із конфліктами між російськими спецслужбами) опублікувала скандальну інформацію про причетність сина генерала ФСБ Олексія Бєсєди до торгівлі військовими технологіями.

Загалом Сергія Бєсєду вважають ключовим координатором усіх операцій ФСБ, пов'язаних з Україною з часів Майдану, а також куратором усієї діяльності ФСБ РФ, пов'язаної з окупованими територіями Донбасу.

Таким чином, ми можемо припустити, що умовна вертикаль управління фінансово-економічною сферою окупованих територій виглядає як зв'язка Ананченко  – Курченко  – Бєсєда.

За певного збігу обставин така модель балансу сил та інтересів має сенс. Оскільки політичну сферу формування сил на «українському напрямку» визначає зв'язка Пушилін – Чеснаков – Сурков (підтримка з боку ГРУ). А фінансово-економічну вертикаль, що забезпечує контроль над фінансовими потоками регіону,  — зв'язка Ананченко – Курченко – Бєсєда (підтримка з боку ФСБ).

Вибори як закріплення статус-кво

Звісно ж, вибори ватажка «ДНР» не приведуть до жодних наслідків, попри те, що Чеснаков називає їх «шляхом, який допоможе уникнути хаосу».

Величезна кількість мислячих людей, у тому числі тих, хто дотримується антиукраїнських позицій, точно знають, що їх намагаються «розвести як лохів». Багато хто дуже добре знає, ким є Денис Пушилін. Однак питання донецького регіону політичного й економічного характеру вже давно вирішують лише в Москві, а до людей, які голосуватимуть, традиційно ставляться байдуже.

Жодної інтриги на виборах не буде, бо будь-яких конкурентів Пушиліна пресанули задовго до початку передвиборчої кампанії. Навіщо ж тоді цей дорогий спектакль із концертів, білбордів, івентів і примусового приводу тисяч чоловік для вшанування Пушиліна?

Після отримання офіційних індульгенцій і позицій у Кремлі Суркову дуже важливо закріпити свій статус-кво через підконтрольних йому людей на ввіреній йому території. Саме з цієї причини він віддав усю фінансово-економічну сферу на відкуп ефесбешникам, запевняючи, що бабло його не цікавить. А натомість отримав можливість керувати смисловим простором у контексті майбутнього розгортання мінських переговорів.

Ми не знаємо, чого насправді це коштувало самому Суркову і що йому в результаті це принесе. Однак можна бути впевненим, що це питання вже вирішене на рівні Володимира Путіна, і справа лише за його реалізацією.

Тож краще змиритися з тим, що будь-яке дослідження інформаційної сфери окупованих територій не дасть бажаних результатів, бо більшість рішень ухвалюють у ручному режимі і за наявності конкретного бюджету. При цьому не має великого значення той факт, хто саме є власником або розпорядником інфраструктури донесення інформації до широких аудиторій за допомогою ТБ, радіо або інтернету. Бо такий розпорядник завжди виконуватиме накази емісарів із Москви, які вказуватимуть контекст політичного порядку денного для висвітлення.

Звісно ж, ніякого плюралізму думок чи свободи слова на окупованих територіях немає й бути не може. Звісно ж, вибори — це спеціально створений фарс тільки для однієї мети: виконати зобов'язання перед Путіним після його важливого кадрового рішення.

«Вибори без вибору» (як їх уже охрестили мешканці Донбасу) — це лише формальне закріплення статус-кво справжніх господарів Донбасу; операція, придумана задовго до смерті Захарченка, яка супроводжується глибоко цинічним ігноруванням справжніх інтересів донеччан.

Перше фото:  ЗМІ на окупованій території

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-