Залізничне сполучення з Росією припинити не можна зберегти

Дорога ложка до обіду…

Заява міністра інфраструктури Володимира Омеляна про наміри Києва припинити пасажирське залізничне сполучення з Росією у відповідь на деструктивні дії Кремля в Азовському морі навряд чи стала несподіванкою. Заклики позбутися транспортних, торговельних та будь-яких інших зв’язків із державою-агресором лунали не раз. Не перший рік патріотично налаштовані українці звертаються до Ради національної безпеки та оборони, у компетенції якої підготовка й ухвалення відповідних рішень. Останні інтерв’ю глави Мінінфраструктури актуалізували дискусії довкола цього питання.

Напередодні свою позицію висловили в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі. Там вважають, що можливе припинення залізничного пасажирського сполучення навряд чи стане ефективним інструментом економічного тиску на Росію. Водночас у відомстві наголошують: для розгляду цього питання необхідне розуміння «повної картини складових гібридної війни, розв’язаної РФ». Як приклад в МЕРТ навели впровадження Москвою з 1 січня 2016 року обмежень транзиту своїми теренами українських товарів і міжнародного транзиту вантажів з території України.

Із тим, що припинення пасажирського сполучення з Росією за нинішніх обставин особливої користі не принесе, погоджуються і багато експертів. До таких рішучих заходів потрібно було вдаватися у 2014-му чи 15-му роках, одразу після початку російської агресії. Тепер же, коли Україна прийняла нав'язані їй Кремлем правила гібридного протистояння, подібні кроки будуть несвоєчасними, неефективними, а допіру – навіть, «смішними». Більше того, це може викликати негативну реакцію багатьох людей, які за чотири роки війни звикли до такого «статус-кво»…

«За порєбрик»… У пошуках «щастя»

Ні для кого не секрет, що в Україні чимало людей, які періодично їздять до Росії – до родичів, знайомих, на заробітки, у бізнесових справах. Навіть… на екскурсії.

Торік українці більше 4 мільйонів разів перетинали кордон з Росією.

Такі дані наводить Державна прикордонна служба,. Звісно ж, дехто робив це кілька разів... Але, якщо і не чотири мільйони, то понад мільйон (точно) наших співвітчизників, незважаючи на війну, нанесли «візит» ворогу! Не забуваймо і про велику кількість українців, котрі виїжджали до Росії через Білорусь, скориставшись транзитом в авіа- і автобусному сполученні. Приміром, за оцінками компанії «Бєлавіа», щороку пересадку в Мінську здійснюють до півмільйона пасажирів з України!

Залізницею до Москви. Зручно і … дорого

Після скасування із 25 жовтня 2015 року авіасполучення між Україною та Росією дістатися туди напряму можна залізницею, автобусами, що виконують регулярні й нерегулярні рейси, а також власним автотранспортом. І збереження прямого залізничного і автобусного сполучення має символічне значення: ми ніби демонструємо світові, що насправді нічого екстраординарного у відносинах двох сусідів начебто й не відбувається. Важко уявити, аби, приміром, у роки Другої світової усі бажаючі вільно б подорожували залізничним експресом “Блокадний Ленінград – Берлін центральний”.

 А для українців така ситуація, вочевидь, не дивина... Приміром, за даними системи онлайн-резервування та придбання квитків “Укрзалізниці”, вільних місць у потягах до Москви на найближчий тиждень майже немає. А, за даними статистки, пасажиропотік залізницею між двома країнами перевищує мільйон людей на рік!

 Тому й не дивно що “російський напрямок” залишається найбільш прибутковим для "Укрзалізниці". Торік лише від потяга Київ-Москва державна компанія отримала майже 155 мільйонів гривень. Рейси Одеса – Москва і Київ – Санкт-Петербург принесли до скарбнички нашого залізничного відомства, відповідно, 99 і понад 20 мільйонів. Неабиякий рівень прибутковості пов’язаний не лише із високим (на жаль) попитом на такі перевезення, а й із вартістю квитків: поїздка в купе коштує від 3200 гривень, у вагоні “люкс” – від 7 тисяч.

“Зрозуміло, що кілька сотень мільйонів гривень щороку для “Укрзалізниці” і для українського бюджету не зайві, – зауважив у коментарі Укрінформу директор Центру суспільно-інформаційних технологій “Форум” Валерій Димов. – Але ми повинні мислити з погляду всього комплексу національних інтересів. Для цього треба чітко відповісти на запитання: що важливіше – трішки підзаробити чи спробувати “забити іще один цвях у труну агресора”?

Заборона – як відповідь на російське піратство в Азовській акваторії

Ймовірність ухвалення рішення про припинення залізничного сполучення з РФ глава Мінінфраструктури пояснив по суті піратськими діями Москви в акваторії Азовського моря. Росія використовує незаконно збудований Кримський міст і свої військово-морські сили, щоб блокувати рух суден до портів Маріуполя та Бердянська. Кількість відвідин морськими суднами цих портів після відкриття мосту скоротилася на 10 відсотків. Таким чином, Україна зазнала збитків на сотні мільйонів гривень. Також від збитків (матеріальних і моральних) потерпають судновласники – насамперед, європейські.

"Ми хочемо, щоб РНБО ухвалювала рішення у комплексі заходів щодо ситуації в Азовському морі та окупації Криму і частини східних областей", – зазначив Омелян у коментарі “Економічній правді”.

Водночас міністр проти скасування вантажних перевезень між Україною та Росією. Мовляв, це суперечитиме зобов'язанням, які Україна взяла на себе в рамках Світової організації торгівлі.

Політолог Михайло Басараб у коментарі Укрінформу назвав можливе рішення про заборону пасажирського залізничного сполучення із Росією закономірним і, як це часто буває, запізнілим.

“Ситуація, коли громадяни ворожої країни можуть безперешкодно потрапляти на нашу територію, – не лише політичний нонсенс, а й неабиякий виклик для національної безпеки. Адже йдеться про ризики проникання в Україну небезпечних вантажів і диверсантів. Окрім того, ця ситуація послаблює позиції нашої країни на міжнародній арені. Багатьом іноземцям незрозуміло, чому ми говоримо про російську агресію і продовжуємо торгувати, зберігаємо контакти у багатьох інших сферах”, – вважає Михайло Басараб.

Погоджується із цим і Валерій Димов:

“На жаль, можливості нашого економічного, політичного та інших впливів на Росію неспівмірні з можливостями Кремля. Але крапля, як-то кажуть, камінь точить... Разом із масштабними міжнародними санкціями ці, здавалося б, невеликі кроки можуть бути доволі ефективними».

Автобусом до Москви… Дешево, сердито… і на війну «начхати»

Тим часом перший заступник представника Президента України в Криму Ізет Гданов пропонує заборонити і автобусне сполучення із державою-агресором. Лише українсько-російський кордон щороку перетинають на автобусах від 700 до 800 тисяч людей. Ще кількасот потрапляють до Росії, послуговуючись регулярними і нерегулярними автобусними перевезенням транзитом через Білорусь. Отже, йдеться про дві-три тисячі подорожуючих щодня. Ось перелік лише офіційних маршрутів до Москви через Київ:

Київ – Москва. Київ – Чернігів – Москва. Вінниця – Бердичів – Житомир – Київ – Москва, Чернівці – Сторожинець – Вижниця – Косів – Коломия – Надвірна – Івано-Франківськ – Галич – Бурштин – Рогатин – Бережани – Тернопіль – Збараж – Кременець – Дубно – Рівне – Новоград-Волинський – Житомир – Київ – Орел – Тула – Москва. Чернівці – Кельменці – Новодністровськ – Муровані Курилівці – Вінниця – Бердичів – Житомир – Київ – Чернігів – Москва. Херсон – Миколаїв – Одеса – Умань – Київ – Москва. Одеса – Умань – Київ – Москва.

А існує ж іще багато рейсів перевізників, які не користуються послугами автостанцій, розшукуючи клієнтів через Інтернет чи оголошення «на стовпах». Також багато маршрутів до російських міст оминають українську столицю – зокрема, із Харкова, Дніпра, Сум, Чернігова… Вирішальним фактором при виборі такого способу дістатися до Росії для наших співвітчизників стають – невисока вартість поїздок (від 500 гривень), що обумовлено, не в останню чергу, високим рівнем конкуренції між перевізниками. Додайте гнучкість графіків руху, а також те, що доїхати до тієї ж Москви можна із багатьох куточків країни.

Чи ж готові суспільство і влада до змін у цьому питанні?

 Політолог Михайло Басараб доволі песимістично оцінює перспективи ухвалення відповідних рішень:

“Усі ці роки Україна легковажила серйозними ризиками та викликами. Тож зараз одностайної думки щодо багатьох питань, пов’язаних із відносинами з Москвою, немає. Більше того, у разі ухвалення відповідних рішень у багатьох наших співвітчизників, чиї родичі, приміром, їздять на заробітки до Росії, можуть виникнути запитання: чому їм цього робити не можна, тоді як деякі політики та олігархи продовжують мати ділові і політичні контакти з російськими політиками та бізнесовим істеблішментом? До того ж, як стало відомо, припиняти міждержавні вантажоперевезення ніхто не збирається”, – наголошує політолог. За таких умов рішення про припинення пасажирського – залізничного і автобусного – сполучення з Росією, на його думку, може викликати неоднозначну реакцію суспільства. Тож питання потребує ретельного вивчення і подальших дискусій.

Владислав Обух, Київ