Коли у мафії є своя країна – Росія

Коли у мафії є своя країна – Росія

1472
Ukrinform
24-25 травня в Литві пройшов п'ятий Vilnius Russia Forum

Головне – не переплутайте його з Форумом Вільної Росії, який також регулярно проходить у цій країні. ФВР проводиться групою російських опозиціонерів, близьких до Гаррі Каспарова. Приїхати на нього можуть всі охочі (з-за кордону) та всі, хто не побояться (з Росії). Обмеження для новачків є, але дуже помірні – достатньо 1-2 рекомендацій від учасників колишніх Форумів. Відповідно кількість учасників – сотні. Онлайн заходу транслюється у Мережі.

А ось з Vilnius Russia Forum історія дещо інша.

НАВІЩО ЦЕ ПОТРІБНО І КОМУ ЦЕ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ?

VRF організовується і проводиться Міністерством закордонних справ Литви. Кожне запрошення – суворо індивідуально. Це опозиціонери, журналісти, аналітики (причому останні дві категорії учасників не тільки з Росії, на Заході даний Форум також викликає стійкий інтерес). Кількість учасників – десятки. При цьому формат зустрічей – «off records».

Тобто про суть обговорюваного можна розповідати, але без конкретної вказівки, хто що сказав. Також просять не фотографувати учасників - з міркувань їхньої безпеки. Такі реалії російської гібридної диктатури. Так, за певних зусиль російські спецслужби могли б дізнатися про учасників VRF, всіх і кожного. Та навіщо, їм поки достатньо того, що ці люди самі не засвічують свою участь в даному заході...

Я був на всіх Форумах Вільної Росії, починаючи з другого. А ось на Vilnius Russia Forum – вперше. В чому ж побачив його цінність? У більшій відвертості та різкості формулювань. Тут, в умовах «off records» багато діячів, яких нерідко бачив і чув раніше, постають дещо інакше. Також, що важливо, видно, як складаються окремі питання порядку денного, які стосуються путінської Росії, її взаємовідносин з навколишнім світом, в тому числі Україною.

Фото: twitter.com/Linkevicius
Фото: twitter.com/Linkevicius

Традиційно перед кожним подібним заходом російську пресу починає, даруйте, ковбасити. Оцініть стилістику її повідомлень: «Засідання міської ради Вільнюса проходило напередодні чергового збіговиська російської "політеліти у вигнанні". Цього разу на форум "Вільної Росії" завітав сам Михайло Ходорковський в супроводі Гарі Каспарова і Михайла Касьянова. А краї мантії "мучеників совісті" на плечах екс-власника ЮКОСа несуть фігурки трохи дрібніші – Володимир Кара-Мурза, Володимир Ашурков і Дмитро Гудков. Загалом, весь цвіт честі, розуму і совісті російської еміграції прибув до Литви».

Кострубато, плутано з потугою на «шутку юмора». Але особливо слід відзначити в цьому повідомленні очевидну брехню: «збіговисько російської "політеліти у вигнанні "», «цвіт... російської еміграції». Вибачаюсь, але половина з названих фігур (Касьянов, Гудков, Кара-Мурза) наразі ще не у вигнанні. Навіщо ж брехати так явно? Звичка? Чи якісь журналістсько-чекістські натяки на майбутнє? Нема відповіді, будемо спостерігати...

Варто лише згадати, що за подарунок отримала російська демократія від Литви – це рішення надати скверу біля посольства РФ у Вільнюсі ім'я Бориса Нємцова. Замість того, щоб радіти, що російське прізвище з'являється на мапах різних міст світу Кремль кожен раз ображається і бурчить, тим самим викриваючи свою якщо і не причетність, то вже точно зацікавленість в цьому вбивстві.

МЗС РФ ПРО «ЗАКРИТУ РУСОФОБСЬКУ СХОДКУ»

Відкриваючи Vilnius Russia Forum, глава литовського МЗС Лінас Лінкявічюс сказав гостям: «Ми завжди пам'ятаємо, що Росія не просто велика, а й дуже різна країна. І ви можете тут вільно збиратися, вільно говорити про все».

А після закриття Форуму він написав у своєму Twitter: «Важливо продовжувати діалог з російськими демократами, громадянським суспільством, говорити про наше спільне майбутнє в Європі. Литва завжди буде з демократичною Росією, з тією Росією, яка в 1990 році в Москві та Санкт-Петербурзі тисячами скандувала "Свободу Литві!" ».

Слова цілком акуратні й дипломатичні по відношенню до східного сусіда. Однак російський МЗС почало, знову ж таки перепрошую, ковбасити не менше, аніж медіа. У тому числі і по відношенню особисто до пана Лінкявічюса. Відразу ж після закінчення Форуму російське посольство у Вільнюсі заявило, що проведення на території Литви зборів «несистемних опозиціонерів з Росії» є відкритим втручанням у внутрішні справи РФ.

І тут також варто насолодитися формулюваннями: «Теми, обговорювані на подібних акціях, що проходять під патронатом литовських держструктур, не залишають сумнівів у тому, що йдеться про неприкриту провокаційно-підривну діяльність: зміна влади в Росії, її розвал, демонізація президента Росії і багато іншого».

Тут явно вбачаються три священні корови кремлівського режиму: незмінюваність влади, унітарна по суті країна, обожнюваний монарх-президент.

Спочатку скажений принтер російської Держдуми унеможливив чесне обговорення найпростіших політичних питань всередині країни. Та тепер вже й цього замало. Кремль хоче, щоб це стало неможливим і за межами РФ. За словами посольства Росії, Vilnius Russia Forum, організований МЗС Литви, нібито, «повністю дискредитує литовську дипломатію». І ось - увага! – персональна атака на главу литовського МЗС: «Особиста ж участь у цій закритій русофобській сходці міністра Лінкявічюса, який, зауважимо, є співголовою російсько-литовської міжурядової комісії зі співробітництва, що не вдарив, до речі, палець об палець в цій якості та в цьому напрямку, підтверджує його особливу особисту роль у процесі розвалу двосторонніх відносин».

«Закрита русофобська сходка» - гарненько сформульовано. Що тут скажеш, згідно з «принципом Нємцова» (робити саме те, що максимально не подобається Кремлю), VRF – надзвичайно важливе, корисне починання, яке неодмінно треба продовжувати.

СТАРИЙ СПОР: СХІДНА ЄВРОПА – НАТО – РОСІЯ

Важливо нагадати, що на Форум приїжджають не тільки російські політики, аналітики, журналісти, а й діячі з країн євроатлантичного партнерства. І суперечки часом спалахують дуже гарячі. Причому, розкол йде аж ніяк не по лінії росіяни-неросіяни. Інтелектуальні коаліції утворюються найрізноманітніші.

Ось, наприклад, спливла стара тема «Росія і НАТО». Деякі аналітики зі «старої Європи» почали посипати голову попелом, мовляв, політика розширення Альянсу на схід була помилковою. Як альтернатива був названий варіант створення у східній Європі «малого НАТО», Інтермаріуму, НАТО-біс. Продовжуючи тему, в тому ж дусі виступив російський політик, кажучи, що НАТО виявилося недостатньо лояльним, доброзичливим до Росії та її спроб (хай і несміливих) постукати в двері цієї організації.

І тут вже різко, але злагоджено виступили, як деякі російські аналітики, так і представники Східної Європи (Литва, Польща). Було резонно заявлено, що будь-яке «мале НАТО» в нинішніх умовах зростаючої агресивності путінського режиму було б не те що неефективним, а й вкрай небезпечним. Наявність декількох центрів прийняття рішень, можливість роздмухування суперечностей між ними, конфліктів – це традиційний і досить ефективний прийом Кремля. Тому наявність у 2014 році НАТО-А та НАТО-Б могло б мати катастрофічні наслідки аж до гібридної дестабілізації не тільки України, а й країн Балтії, а може бути, не тільки їх. (Що, варто зауважити, мало б важчі, ніж зараз, наслідки і для України).

Якщо ж говорити про інтеграцію у структури НАТО самої Росії, то навіть за єльцинських часів про це серйозно не йшлося. РФ хотіла для себе якихось особливих умов. І не готова була старанно виконувати чинні умови та критерії для вступу до структури.

Що ж до путінських заяв про можливий вступ до НАТО, то це було ще менш серйозно. І остаточно закінчилося, ледь Захід почав критикувати ВВП за переслідування свободи слова та зібрань. Путін-то бачив справу так, що в клуб демократичних країн можна буде пролізти зі своїми особливими уявлення про демократію...

Але в чому всі були єдині – так це в тому, що найбільшою помилкою було те, що після кількох хвиль розширення НАТО залишилися «сірі зони» (Грузія, Молдова, Україна). І от вони-то виявилися надзвичайно уразливими, а відтак такими, що провокують Кремль на використання зовнішньої агресії, як ефективного ресурсу не тільки в міжнародній, а й у внутрішній політиці.

За наявності в Москві такого режиму як зараз подібних «сірих зон» не має бути.

НЕ «ЩО РОБИТИ?» І «ХТО ВИНЕН?», А «ЗВІДКИ ГРОШІ?»

На обговоренні спливло ще одне давнє рубіжне питання (воно, до речі, жваво обговорювалося і минулого року). Наскільки потрібно розділяти поняття «Росія» і «уряд», «Росія» і «влада», «Росія» і «Кремль»?

Частина російських опозиційних політиків просила аналітиків і журналістів частіше розводити ці поняття. Також рекомендувалося усвідомити, що і з санкціями, причому не тільки економічними, по відношенню до Росії треба бути обачним, щоб «не відштовхнути народ». Для крайнього вираження цієї точки зору наводилася давні слова Бориса Нємцова «Країну не чіпати – негідників карати!» (Взагалі це вже сформований канон: фігура трагічно загиблого політика стала частим аргументом в актуальних суперечках).

Але і тут була отримана досить жорстка відсіч з російського ж боку. Журналісти та аналітики нагадали, що ці слова Бориса Юхимовича відносяться до 2012 року, коли тільки приймався Закон Магнітського. Й для того часу це формулювання дійсно було оптимальним.

Але після «кримнаша» у 2014-му ситуація принципово змінилася. Така широка підтримка населенням агресивної, анексіоністської політики керівництва країни призводить до необхідності настільки ж широкої відповідальності за прийняті владою рішення. Відповідно «країну не чіпати» не вийде – невибіркові удари по російській економіці неминучі.

Дуже важливим було оприлюднення та часте цитування на Форумі формулювання «злочинне угруповання» по відношенню до правлячого в Росії режиму. Що важливо, це не було лайкою, зопалу кинутою одним з доповідачів. Ні, він системно і аргументовано, хоча й стисло, показав становлення цього угруповання, що зароджувалося в Петербурзі у 90-ті (Тут доречно пригадати афоризм, що стає останнім часом популярним: «У кожній країні є своя мафія. Але у російської мафії є своя країна»).

Другий етап – вкрай важливо довести це розуміння про ЗУ, що править Росією до інформаційного поля, соціуму і політичних еліт країн Заходу. Оскільки неусвідомлення цього факту робить неефективним багато політичних і дипломатичних дій демократичних країн.

Наводився такий приклад. Персональні санкції, накладені Заходом на російських діячів, самі по собі, корисні, але недостатні. Чому? У демократичних країнах, де питання вирішуються через суд, встановити господаря власності простіше. В Росії ж ситуація принципово інша. Кримінальний світ має давні традиції передоручення власності. Утримувач «общака» не присвоїть чужі гроші не тому, що боїться, що у нього відберуть їх через суд, а тому, що розуміє: його за таке просто вб'ють «по понятіям». Подібно до цього і представники російської еліти (реально – злочинного угруповання) мають необмежені можливості втечі від персональних санкцій – через підставних осіб.

Тому підхід до Путіна, його оточення та їхніх грошей має бути зовсім іншим, таким, що можна визначити як «поліцейську стратегію». При появі (або виявленні вже наявного) вагомого капіталу з Росії має поставати запитання: «Звідки гроші?».

Тут Захід з його повагою до «презумпції невинуватості» довго виявляв нерішучість. Однак справу зрушено з мертвої точки після хіматаки на Велику Британію у «справі Скрипалів». Добре, якби цей досвід був перейнятий і в інших демократичних країнах.

НЕ ТАК ВЖЕ Й ПОГАНО. А Й НЕ ТАК УЖ І ДОБРЕ

Наразі ж доводиться констатувати, що багато негативних тенденцій останніх років на Заході не переламані. Хоча вже добре, що з'являється і проявляється розуміння хибності колишніх стратегій.

Це, наприклад, програш Заходу Кремля у комунікаційних стратегіях. Ще нещоавно той же власник Facebook Марк Цукерберг заявляв, що для боротьби з фейками просто потрібно більше правди. І це була спільна позиція західних медіа – для боротьби з інформатаками достатньо надавати різноманітну та правдиву інформацію. Що ж у підсумку? Сьогодні Цукерберг їздить виправдовуватися перед парламентськими структурами США і Європи. І в демократичних, інформаційно відкритих країнах в цілому приходить розуміння – ні, недостатньо!

У світі існує величезна кількість інформації. Але не в усіх громадян є бажання витрачати час і додаткові зусилля на пошук саме правдивої, несуперечливої інформації. Та й не всі володіють критичним мисленням. Росія і російська пропаганда ефективно користується цим, а також західними законами про свободу слова. З їх допомогою російські політичні союзники домагаються успіху за успіхом, збираючи значну кількість голосів в одній країні за іншою: Угорщина – Австрія – Італія. А значить, і тут потрібна інша стратегія протидії Кремлю, якої поки що немає.

Ще одне важливе питання – про стійкість путінського режиму і його здатності до самовідтворення. Так, з одного боку він, як і подібні до нього поліцейські режими в Латинській Америці, не надто стабільний і може обрушитися будь-якої миті – якщо прилетить якийсь «чорний лебідь». (Прозвучала цікава думка: якби трагедія «Зимової вишні», що засвідчила катастрофічну некомпетентність російської влади, відбулася не в Кемерово, а в Москві, то її наслідки могли б бути просто глобальними).

Але з іншого боку цей режим живучий і приблизно така ж ймовірність, що він може проіснувати досить довго, в тому числі, і після фізичної смерті нинішнього вождя. Аналітики звернули увагу на те, що не треба перебільшувати факти передачі влади в нинішніх російських елітах у спадок (Іванови, Фрадкови, Патрушеви, Рогозіни, тощо). Це, безумовно, є. Але є й інше. Через різноманітні контрольовані Кремлем молодіжні організації все ж з'явилася та існує система відбору соціально активних людей, що мають можливості для кар'єрного зростання. Тобто слова про повну відсутність у путінській Росії «соціальних ліфтів» – самообман.

І такий же самообман – надії на «непороту молодь», «навальнінську школоту». Їхня активність, з одного боку, не дуже об'ємна, з іншого – не надто стабільна. Перед потенційними молодими активістами ставиться такий вибір: а) провладні масштабні ініціативи з гарантованим бюджетом і перспективами кар'єри – вбудовування у владну вертикаль або ж б) опозиційна діяльність з постійними арештами, штрафами, ймовірною маргіналізацією. І не так вже багато тих, хто наважуються йти другим шляхом. Так, кожні 1-2-3 року в Росії відбувається спалах молодіжного активізму. Однак після відповідних активних дій поліцейського режиму вони сходять нанівець.

РОСІЙСЬКА ПОЛІТМОЗАІКА

Ну і наостанок ... Хоча, можливо, з цього треба було починати – для заохочення публіки. У журналах і газетах таке друкується в рубриках «Калейдоскоп» або «Мозаїка» – набір цікавих фактів на різну тему, почутих на Vilnius Russia Forum.

Виявляється, у Великій Британії російські літаки зустрічають з лічильником Гейгера. Це наслідки «справи Литвиненка». Вжити подібних заходів після «справи Скрипалів» складніше, оскільки сама суть бінарної хімічної зброї в тому, що її компоненти, які провозяться окремо, нешкідливі та складні для встановлення.

Виявляється, 31 січня 2000 року, коли в ефірі телеканалу НТВ вийшла програма «Ляльки», тодішній виконувач обов'язків президента і прем'єр-міністр РФ Володимир Путін дивився її в прямому ефірі у себе вдома та страшено розлютився. Нагадаємо, що було в тій серії культової тоді програми – сюжет за казкою Гофмана «Крихітка Цахес». Цахес – злобний карлик, у якому завдяки чарам всі жителі міста бачать тільки хороше, а все, що він робить поганого, приписується іншим людям. Побачивши цей сюжет, Путін бігав по кімнаті, повторюючи: «Я його згною! Він буде сидіти в камері з туберкульозниками!».

І дійсно вже 13 червня 2000 року власник НТВ Володимир Гусинський був заарештований (за звинуваченням в шахрайстві в особливо великих розмірах) і був поміщений до Бутирської в'язниці. Невідомо, чи сидів він там з туберкульозниками, але з тих пір почався повзучий захват кращої на той момент телекомпанії країни (в керівника «Першого каналу» Костянтина Ернста, якого нині вважають геніальним і неповторним, конкурувати з НТВ виходило погано).

Микита Бєлих, системний ліберал, призначений в кінці 2008 року вже «за Медведєва», губернатором Кіровської області, на початку 2018 року одержав термін у вісім років позбавлення волі в колонії суворого режиму у дуже сумнівній справі про корупцію. (У Микити – великі проблеми зі здоров'ям, такий термін при неналежному медичного догляді може стати для 43-річної людини смертельним).

Виявляється, долю Бєлих було неважко передбачити ще у тому ж 2008 році. Він тоді прийшов на затвердження до прем'єр-міністра і тіньового очільника країни Володимира Путіна. Той зустрів новопризначенця підкреслено хамськи: «Ти чо такий товстий?». Микита тоді при зустрічі якось віджартувався. Але психологи чекізму кажуть – для Бєлих було б краще, якби він відповів також грубувато. Чекісти більше поважають тих, хто здатний грубіянити так само прямо. А тих, хто не відповів на удар, добивають.

І останнє. У день відкриття форуму міністр Лінкявічюс опублікував у своєму Twitter цікаву новину, а на закритті форум підтвердив її: «Вважається, що Литва – країна без ведмедів. Але є такий цікавий факт – минулого року під час Vilnius Russia Forum на околиці Вільнюса був помічений бурий ведмідь. І в цьому році – те ж саме і теж під час проведення Форуму. Збіг?» ...

Що ж, будемо сподіватися, що цей ведмідь залишиться єдиним хижаком, який вдерся на територію Литви. Власне, Vilnius Russia Forum проводиться і для цього теж.

Олег Кудрін, Вільнюс-Тракай

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-