Кемерово і російський характер

Кемерово і російський характер

2620
Ukrinform
Розумний росіянин під час повені залізе на найвище дерево і буде терпляче чекати, поки спаде вода

...10 годин тривав мітинг у Кемеровому. Довгих десять годин. Кожен поспішав розповісти про своє горе, про сім'ю, яка задихнулася у пластиковому диму. Про дітей, які відправляли по-дорослому прощальні смс-ки батькам. Був біль, були сльози.

А потім... усі тихо і спокійно розійшлися, виговорившись і виплакавшись. І «кемеровський» майдан спорожнів. Наче й не було нічого.

Колись потім засудять стрілочників і, можливо, «підуть» Тулєєва. А можливо, і не «підуть». Тому що «це буде політично неправильно» - розкидатися такими цінними кадрами і лити воду на млин провокаторів і ворогів Росії.

Пам'ятаєте ту даму на відео, яка змовницьки застерігала: «Не вимагайте від них ніяких цифр, не можна, щоб вороги дізналися»? Багато росіян її дуже навіть розуміють.

Фото: «Дождь»
Фото: «Дождь»

Дивився я в Youtube на цю сіру юрбу, яка тільки-но й могла, що в трагічну хвилину зло розридатися в обличчя тирану, і думав: а де ж поділися ті росіяни, з 1991 року? Ті, які зірвали путч, тому що кидалися під танки і на смерть готові були захищати від диктатури повсталий Білий дім?

Що з ними сталося? Путінська пропаганда їх так обробила? Жандармерія залякала? Лідери закінчилися?

Де російська інтелігенція? Та сама, про яку поет Андрій Вознесенський писав: «Вы думаете ее нет? А она есть!». Чому вона не бунтує?

Цей загадковий «русский характер».

...Коли я навчався у школі (київській школі, в Україні!), нас змушували писати твір на цю тему - «русский характер». Про героїв Шолохова і Фадєєва, непохитних радянських патріотів. Але це – кіношний російський характер, а справжній - він, схоже, зовсім інший.

Польський письменник, дослідник витоків Радянської імперії Рішард Капусцинський провів цікаве порівняння двох книг-автобіографій про перебування у сталінських таборах. Автор однієї – австрійський комуніст Алекс Вайсберг-Цибульський, другий - антикомуніст, автор «Колимських оповідань» Варлам Шаламов.

Потрапивши за доносом на Колиму, австрієць сприймає все, що відбувається - допити, тортури, знущання над людьми - як божевільню, світ параної та абсурду.

Але він не впадає у відчай: його розум європейця-раціоналіста намагається якось пояснити те, що відбувається, почати боротися за здоровий глузд. У кожній камері, куди його кидають, він починає сперечатися, прагне до обміну думками, намагається докопатися до суті.

Його російські однокамерники дивляться на нього, як на божевільного: «Чого ти сіпаєшся? Чого намагаєшся досягти? Терпи і сиди тихо!»

Варлам Шаламов
Варлам Шаламов

А ось для Шаламова все, що його оточує в сталінських таборах, – частина природи. А хіба може людина бунтувати проти природи? Проти того, що прийшли великі морози? Чи почалася велика повінь? Якщо почалася повінь, і хтось почне загрожувати річці, про нього подумають, що втік з божевільні. Бо розумна людина під час повені залізе на найвище дерево і буде терпляче чекати, поки вода спаде.

Шаламов – безумовно мужня людина, але мужність його специфічно російська. Ця мужність - терпіти і не рипатися. Повстання у ГУЛАГу піднімали, якщо згадати Солженіцина, головним чином «бандерівці», які поставали на борню, якою б безнадійною вона не виглядала.

Пам'ятаєте, як нас, українців, народжених в СРСР, здивувала метаморфоза, яка сталася з режисером Марком Захаровим наприкінці минулого року? Автор чудового фільму часів перебудови, який вчив наше покоління як «вбити дракона» в собі, раптом став найвідданішим драконолюбом і драконовіром. Як же такий революціонер і раптом став таким густопсовим ретроградом? Як?

А він і не був ніколи революціонером. Довгий час сидів на високому дереві й ставив у своєму театрі спектаклі про Леніна «з людським обличчям». Поки не пролунав сигнал, що зима брежнєвізму закінчилася, почалася чергова "відлига" і вже можна злазити з дерева.

Як завжди бувало в Російській імперії, головним Бабаком, який оголошує прихід весни, була Перша людина в країні - Цар, а потім Генеральний секретар. «Демократизація» почалася з однієї короткої репліки Горбачова, про яку сьогодні мало хто пам'ятає. На черговому пленумі ЦК, після того, як оратор в десятий раз висловив «вдячність особисто генеральному секретареві Михайлу Сергійовичу Горбачову», той сказав: «залиште Михайла Сергійовича у спокої. Скільки можна!»

Ці слова розірвалися як бомба, такого шоку Імперія не відчувала ні тоді, коли виступав на з'їзді академік Сахаров, ні під час демаршу Єльцина, ні навіть коли розвалився СРСР. Стало зрозуміло: часи змінюються.

Режим «критики і самокритики» означає, що можна критикувати навіть Партію! Правда, алегорично. Марк Захаров був з тих, хто відреагував блискавично. В його Драконі, талановито зіграному Олегом Янковським, всі впізнали Сталіна... Захаров не був ні новатором, ні сміливцем, він добре читав прогнози погоди.

І не тільки він! Нікіта Міхалков викривав Сталінський терор у своїх «Стомлених сонцем»... Юнна Моріц, яка сьогодні пише, що з російських спортсменів бридкі піндоси «роблять мило», колись захоплювалася дисидентом Андрієм Сахаровим. Навіть Йосип Кобзон співав зі сцени: «Полстраны – угодники, полстраны – доносчики»...

Вони що - революціонери-демократи? Ні, куди там! Не було в Росії ніколи прихильників демократії. Були ті, хто гнучко коливався з лінією партії. Вони не зрадили собі - просто змінився клімат.

Новий всеросійський Бабак оголосив, що з весною покінчено, і всіх, хто думає інакше, відправлять на Ямал - там вже точно завжди зима. Коли саме і в який репліці він це сказав - не знаю. Але росіяни відразу відчули глобальну зміну клімату - вони зняли бейсболки і наділи валянки з лижами. Що і маємо тепер.

Весь світ вважає Путіна і його режим безумством. Окрім росіян. Їхню логіку легко зрозуміти: погода – вона така мінлива! Ось у нас весь березень сніг на вулицях лежав, а у Каліфорнії весь грудень була спека і пожежі. То що, збирати марші незгодних з цього приводу? Чи не краще просто перечекати негоду?

Фото: Дмитрий Азаров/Коммерсантъ
Фото: Дмитро Азаров/Коммерсант

А ще росіяни люблять свою імперську природу як символ сталості. І якщо тоталітаризм – у природі, то що поробиш – вони за екологію тоталітаризму. Тільки росіяни знають, що «у природы нет плохой погоды», і будь-який бруд і сльоту треба «благодарно принимать». Тільки росіянин не буде, як та жаба, тонучи у глечику, смикати лапками, щоб збити масло і вибратися назовні. Росіянин поскаржиться на природу речей і гордо склеїть ласти.

Росіянин ніколи не плює проти вітру, тільки за вітром. І чим сильніше вітер, тим рясніше у нього слиновиділення.

Росіяни легко пробачили своїм катам з ГУЛАГУ, тому що в них закладений природний хід речей, але не пробачать українцям, які повстали проти політичної таблиці Менделєєва. Як можна повстати проти світобудови?

Це наше вічне українське занепокоєння вони сприймають як божевілля. Який сенс намагатися зупинити вогнищами із шин наступ льодовикового періоду? А те, що його наступ неминучий, вони не сумніваються. Україна для переважної більшості росіян лише випадкова флуктуація у вічній мерзлоті Імперії.

Вони поснули у своєму промерзлому ведмежому лігві.... Що для них сумний епізод з кемеровськими дітьми? Короткий нічний кошмар у довгому солодкому сні...

Євген Якунов


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-