Як і з чого агресор Росія ліпить «агресора Україну»
Прийняття Верховною Радою «закону про деокупацію/реінтеграцію», офіційне визнання Росії агресором в інформполі самої країни-агресора викликало сейсмічні коливання середнього рівня. Це не стало новиною №1, що відтіснила усі інші, проте – і в тіні не залишилося. Для роспропу це була новина №2-3, «осетрина не першої свіжості». Але все ж осетрина, а не ліверна ковбаса.
І з того, що і як подавалося російською пропагандою та дипломатією, можна зробити деякі важливі висновки.
МЗС РФ: НОВІ ПІСНІ ПРО ГОЛОВНЕ
Підготовка до прийняття цього закону, його проходження, обговорення численних поправок йшли довгий час. Але при цьому і російський МЗС довго готував свою не дуже об'ємну заяву на 5 абзаців – вона була опублікована тільки ближче до вечора. При тому все одно виявилася досить сумбурною, що показово. Перше, що потрібно побачити у сказаному – це несказане. Немає ні слова про позицію України по окупованому Криму. Москва, як і раніше, хоче зам'яти, замовчати цю тему. Тому частіше і наполегливіше повинен піднімати її Київ.
Тепер про наявний текст і контекст. У довгому першому абзаці МЗС РФ все перемішано: і сам факт прийняття закону, і плутано викладені головні приводи для обурення.
Але які ж вони, ці приводи? Їх відразу три – змішаних у вінегрет. По-перше, офіційне переформатування АТО у «військову операцію» зі створенням «об'єднаного оперативного штабу». По-друге, стверджується, що, нібито, Президент України в результаті прийняття закону «отримує необмежені, близькі до диктаторських, повноваження на придушення інакодумства і невдоволення». І в третіх, як висновок – «Інакше як підготовкою до нової війни це назвати не можна». (Забігаючи наперед, можна сказати, що звинувачення України в тому, що вона цим законом готує нову війну, буде головним).
Лише у другому абзаці заяви МЗС засуджуються визнання Росії агресором, слова про «злочинний акт агресії» проти України і про те, що РФ «тимчасово окупує частину території», управляючи Донбасом за допомогою підконтрольній Москві «окупаційної адміністрації».
Тільки у третьому абзаці, досить довгому, з великою аргументуючою частиною, заявляється, що «закон про реінтеграцію» нібито суперечить Мінськими угодами. У короткому четвертому абзаці з тривогою йдеться про «готовність США поставити на Україну летальне озброєння». Такий самий короткий останній п'ятий абзац знову звинувачує Україну у «небезпечній ескалації», провокуванні війни.
Які ж висновки з цієї заяви? Російська влада готує варіант інструментального використання «закону про реінтеграцію» для можливого загострення війни на Донбасі, але з тим, щоб апріорі звинувачувати у цьому українську сторону. При цьому потрібно звернути особливу увагу, який акцент був зроблений в заяві на повноваження та позиції Президента України. Коли Росія звинувачує когось у диктаторських повноваженнях – це, звичайно, трохи смішно, але розслаблятися не варто. У Кремлі стежать за нашим графіком і там вже враховують, що до президентських виборів в Україні залишилося трохи більше року. І відповідний тиск, причому не тільки інформаційний, буде тільки посилюватися. У цих умовах дуже хочеться вірити, що різні сторони політичного процесу в Україні будуть проявляти стриманість, не ескалуючи ситуацію до небезпечної межі. У Москві потирають руки в очікуванні надмірної різкості дій українських політиків відносно один одного.
Немає сумнівів і в тому, що після прийняття «закону про реінтеграцію» Москва зробить спробу дипломатичного наступу на санкційному фронті. Аргументація – у тому, що це, мовляв, Україна сама відмовилася від Мінська-2 (зовсім або частково, вже як вдасться переконати в кулуарних зустрічах «західних партнерів»). І тому потрібно ставити питання про зняття санкцій з Росії.
«РОСІЙСЬКІ СЛУЖБИ» І СЛУЖБИ РОСІЇ
У цьому сенсі корисно порівняти оперативні коментарі на прийняття закону в російськомовних ЗМІ Заходу – наприклад, у Британії та Німеччині.
Британська російська служба ВВС під заголовком «Рада визнала Росію агресором і окупантом: що зміниться?» дала короткий, розумний виклад основних положень закону.
У розвиток цього питання у вечірньому новинному випуску «Рада прийняла закон про деокупацію Донбасу. Що буде з Мінськими домовленостями?» був зроблений розбір ситуації з залученням кореспондента ВВС у Києві. Його коментарі виявилися зваженими, різнобічними у позитиві та негативі.
А що російська служба Deutsche Welle? Спочатку вона також зробила summary по суті закону. Але вже тут заголовок явно іронічний, причому не в бік РФ – «Закон про реінтеграцію Донбасу: війни немає, Росія – країна-агресор».
У п'ятницю DW оперативно підготувала огляд експертних думок, не цілком коректно названий «Оцінка Заходом закону про Донбас: президент у виграші, а люди?» (важко вважати «оцінкою Заходу» думку трьох експертів, нехай і шанованих). У цьому матеріалі найбільше насторожує критика цього закону з позицій їх відповідності-невідповідності Мінську. З іншого боку, іронічні коментарі експертів з приводу все більшої декларативності української політики показують наростаюче на Заході роздратування українською владою. Але найгірше, що в даному матеріалі важко знайти нотки «verstehen Ukraine» (розуміння України). Поки це тривожні дзвіночки, але якщо звертати на них мало уваги, то можна довести ситуацію до «по кому подзвін».
Втім, запас міцності союзу України з Заходом і західним лідером США поки ще є. Якраз про це свідчить засудження російським МЗС контактів з США і поставок летальної зброї в Україну...
ВЕЛИКА ПОЛІТИКА З КВАКЕНБРЮКА
Цікавий факт з так званих «політичних ток-шоу» роспропу. 18 січня у денному ефірі програми «60 минут» на Россия-1 виступав Андреас Маурер, керівник фракції Партії лівих у Міській раді міста Квакенбрюка (Нижня Саксонія). Це давно і добре підгодований прокремлівський регіональний політик з містечка з населенням менше 13 тисяч. Маурер досить регулярно виступає на російських ток-шоу з передбачуваними спічами на підтримку Кремля і викриттям України.
Зараз окремо згадувати про нього не варто було б, якби Маурер не проанонсував якийсь візит на Донбас неназваних «французьких і німецьких політиків», які там будуть їздити, дивитися, розмовляти». Про організаторів поїздки він сказав «ми готуємо» (неважко здогадатися, хто ховається за цим «ми»). Маурер висловив апріорну підозру, що це Україна «підкидає бензин» на Донбасі. Він також жорстко розкритикував тезу «Росія – агресор», яка, за його припущенням, звучатиме і на Давосі. Цікава обмовка, що показує один з елементів активної підготовки Росії до найбільшого Форуму.
Але будемо також уважно стежити за тим, яких ще регіональних політиків зуміє загітувати Кремль на поїздку на окуповані території. Деяких фігурантів неважко передбачити по «кримським дослідам», однак, не будемо поспішати.
«НАШ РУПОР ПОГРЕБИНСЬКИЙ» ТА ЙОГО ПОМИЛКИ
Ще одна цікава заява прозвучала у тій самій програмі «60 минут» (у денного випуску є підзаголовок «По горячим следам», і ось це «з пилу, з жару» виявляється корисним, у ньому більше недостатньо продуманих, але важливих для аналізу заяв). Говорив якийсь Микита Ісаєв, людина з кола Дмитра Козака, який після «грузинської війни» допомагав пиляти бюджет на «економічній допомозі» Південній Осетії та Абхазії.
У якийсь момент обурення, що накопичилося у Ісаєва, прорвало, і він почав різати правду-матінку десь в районі бороди великого українського аналітика Михайла Погребинського: «Погребинський у вас (тобто в ефірі програми, – ред.) позавчора говорив, що цей закон не буде прийнятий в жодному разі. Медведчуківський фактично рупор – наш з вами. Яких помилок він припускається?! Він повинен прийти і повідомити: так, я помиляюся».
Як говориться: «Тут фсьо чудово». Насамперед, прямо заявлена теза «медведчуківський – значить, російський». Цікаво, що роспроп періодично починає втрачати колишню сором'язливість, коли називав кума Путіна лише «українським політиком». Корисним є (для майбутньої, дасть Бог, Гааги) також визнання прямого ланцюжка між російським Медведчуком і таким самим Погребинським. А далі – звернімо увагу – це ж тон замовника, якого обдурив, чи то випадково, чи то навмисно, виконавець важливої роботи: «Яких помилок він припускається?!». У підсумку Погребинський повинен прийти і покаятися, а то ж, не дай Боже, уріжуть фінансування.
БРАТЕРСЬКА ЗГОДА «ПРЕДСТАВНИКА КИЄВА» І «ПОСТПРЕДА РФ»
Навздогін корисно відзначити ще два фактика: в ефірі «Дождю» український закон довго, докладно (і можна здогадатися – як) коментував саме Погребинський. Чому – невже керівники «ліберального» телеканалу не змогли знайти експерта більш незалежного? Ні, звичайно. Просто відразу після цього, встик, йшов сюжет з досить гострою критикою російської влади. І для підтримки балансу лояльності потрібно було підстрахуватися чимось очевидно прокремлівським.
Другий фактик. У своїх відгуках на «закон про реінтеграцію» Віктор Медведчук випередив всіх російських фігурантів, включаючи Бориса Гризлова. Дивимося заголовки новин про висловлювання Медведчука: «Закон про реінтеграцію Донбасу ставить хрест на спробах мирного врегулювання»; «Київ не має наміру виконувати зобов'язання по "мінським угодам"», «Закон по Донбасу зробить неможливим його повернення до складу України».
А тепер – увага! – як заявлений Медведчук у цих російських новинах – «представник Києва у гуманітарній підгрупі по Донбасу».
Що ж, подивимося заяви Бориса Гризлова, які вийшли кілька годин потому: «Закон про реінтеграцію означає, що Київ робить ставку на військове придушення Донбасу», «Закон про реінтеграцію Донбасу суттєво ускладнить ситуацію на Україні». І як же заявлений Гризлов у цих новинах – «постпред РФ у контактній групі з врегулювання ситуації в Донбасі».
Розумієте, до чого я веду? Після прийняття такого закону, який більш жорстко визначає ситуацію на окупованих територіях, офіційний статус Віктора Медведчука як «представника Києва» у Мінську і по Мінську-2 стає небезпечним. Коли думка людей, названих у документах «представником Києва» і «постпредом РФ», співпадає дослівно, це може бути ефективно використано у новому раунді уламывания «західних партнерів» на скасування/пом'якшення санкцій щодо Росії-агресора.
Навряд чи цей процес буде успішним найближчим часом, але спроби не зупиняться.
Олег Кудрін, Рига.
