Заяви «а ля Затулін»: Гібридна війна вилазить Росії боком
Депутат Держдуми Росії Костянтин Затулін пропонує денонсувати ту частину російсько-українського Договору про дружбу, співпрацю і партнерство (ратифікованого 1997 року), де країни визнають кордони одна одної. А міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на прес-конференції за підсумками діяльності очолюваного ним відомства у минулому році заявив, що це Україна, а зовсім не Росія, порушила Будапештський меморандум.
Ми всі сміємося, і справді є з чого. Але чому Росія дає нам такий привід для іронії та сарказму? Чого хочуть досягти Затулін чи Лавров подібними заявами?
Росія зараз докладає воістину титанічних зусиль, аби будь-що “замиритися” з Україною, правильніше сказати – змусити її визнати поразку у війні у тій чи тій формі, аби світ упевнився: між Україною та Росією вже нема ні оголошеної, ні неоголошеної війни, вона закінчилися! Для Кремля це на сьогодні найважливіше завдання його зовнішньої політики. Росії це конче потрібно аби, по-перше, домогтися скасування міжнародних санкцій, по-друге – легітимізувати у будь-якій формі анексію Криму, по-третє – утвердити в Конституції України “особливий статус” регіонів, які знаходяться під повним політичним, військовим, економічним контролем Росії.
Росія виходить з того, що з таким закінченням війни будуть згодні і Європа, і США (на Україну Кремль зважати не збирається). Звичайно, є, як-то кажуть, маса нюансів, у тому числі – проблема, як все це оформити з точки зору міжнародного права, але то вже можна домовитися, вважають у Кремлі, якщо є згода в головному: Росія припиняє війну, світ – і насамперед європейські сусіди Росії – можуть спати спокійно, у чому Росія готова дати будь-які писані гарантії, але за це: Крим – російський, а Донбас – особливий. Лавров сформулював це так: Росія поважає територіальну цілісність України в межах, що склалися після референдуму в Криму.
У Кремлі продовжують вважати, що таку ідею закінчення війни можна “проштовхнути” на Заході, і посилено працюють над цим.
Але є ще одна проблема для росіян: як вирішити правові “нюанси” з Україною, адже закінчення війни за російським сценарієм вимагає оформлення нових правових відносин з Україною?
Щоб реалізувати нову формулу “поваги до територіальної цілісності України без Криму” треба заперечити Договір про дружбу від 1997 року, адже у ньому Крим – український! Але розривати Договір Росія дуже не хоче, бо існування Договору, на її думку, чудовий доказ, що війни між Росією та Україною нема, а отже Росія на Донбасі – посередник, а не учасник конфлікту. Звідси і виникають нечувані в практиці міжнародного права пропозиції Затуліна про денонсацію частини Договору.
Договір від 1997 року, який Росія хоче одночасно і зберегти, і змінити – це символ загалом ідіотичної, абсурдної ситуації, в яку нині втрапила Росія. Оті всі російські брехливі хитрощі щодо України, які ми зазвичай називаємо “гібридною війною”, дали Росії чимало виграшних моментів з тактичного погляду. Однак, чим далі триває конфлікт, чим далі Росія не може зафіксувати у міжнародних документах “здобутки” своє агресії, тим більше згадані хитрощі, що називається, вилазять Росії боком. Приміром, для того, щоб хоча б хтось у світі повірив, що російських військ нема на Донбасі, конфлікт мав би бути відносно короткий – максимум кілька місяців. А він уже триває чотири роки. Анексія Криму без оголошення війни і без, відповідно, розірвання Договору про дружбу, уявлялася Кремлю вершиною дипломатично-військової майстерності, коли вдалося тих “хохлів” “розвести як кошенят”. Але що далі? Як росіянам перетворити “гібридність” у норму міжнародного права, тобто зафіксувати Крим частиною Росії?
Схоже, що у Росії нема чіткого бачення, як це зробити. Увесь розрахунок був (якщо був) на те, що і Україна, і Захід злякаються затяжної війни і погодяться на все, аби тільки був мир. Україна – тому що не може на рівних воювати з Росією, а Захід – тому що йому нема за кого і за що воювати. І коли цей розрахунок не справдився, виникла тупикова для Росії ситуація. Час іде, війни особливої ніби й нема, але мир не підписаний, Крим частиною Росії не визнають ні офіційно, ні навіть неофіційно, на Донбасі теж “мінські угоди” у трактуванні Кремля заглухли. А санкції діють і посилюються.
Росія гарячково шукає виходу, але пошуки зводяться до пропозицій Україні а-ля Затуліна, Лаврова і Путіна (як-от забрати свою військову техніку, яка залишилася у Криму). У яких все збилося до купи: і традиційна більшовицька нахабна брехня, і імперське хамство, і спокуса миром, і небажання віддавати загарбане, і категорична впевненість, що ніхто не змусить їх відповісти за злочини. Якийсь час подібних пропозицій буде ще більше. Як довго – то питання запасу міцності “чекістської” Росії. Україна, до речі, може суттєво скоротити цей запас правильною зовнішньою та внутрішньою політикою.
Юрій Сандул, Київ
