Заяви «а ля Затулін»: Гібридна війна вилазить Росії боком - 15.01.2018 20:44 — Новини Укрінформ
Заяви «а ля Затулін»: Гібридна війна вилазить Росії боком

Заяви «а ля Затулін»: Гібридна війна вилазить Росії боком

2094
Ukrinform
Нахабні пропозиції Затуліна, Путіна, Лаврова лунатимуть так довго, наскільки вистачить запасу міцності “чекістській” Росії

Депутат Держдуми Росії Костянтин Затулін пропонує денонсувати ту частину російсько-українського Договору про дружбу, співпрацю і партнерство (ратифікованого 1997 року), де країни визнають кордони одна одної. А міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на прес-конференції за підсумками діяльності очолюваного ним відомства у минулому році заявив, що це Україна, а зовсім не Росія, порушила Будапештський меморандум.

Ми всі сміємося, і справді є з чого. Але чому Росія дає нам такий привід для іронії та сарказму? Чого хочуть досягти Затулін чи Лавров подібними заявами?

Росія зараз докладає воістину титанічних зусиль, аби будь-що “замиритися” з Україною, правильніше сказати – змусити її визнати поразку у війні у тій чи тій формі, аби світ упевнився: між Україною та Росією вже нема ні оголошеної, ні неоголошеної війни, вона закінчилися! Для Кремля це на сьогодні найважливіше завдання його зовнішньої політики. Росії це конче потрібно аби, по-перше, домогтися скасування міжнародних санкцій, по-друге – легітимізувати у будь-якій формі анексію Криму, по-третє – утвердити в Конституції України “особливий статус” регіонів, які знаходяться під повним політичним, військовим, економічним контролем Росії.

Росія виходить з того, що з таким закінченням війни будуть згодні і Європа, і США (на Україну Кремль зважати не збирається). Звичайно, є, як-то кажуть, маса нюансів, у тому числі – проблема, як все це оформити з точки зору міжнародного права, але то вже можна домовитися, вважають у Кремлі, якщо є згода в головному: Росія припиняє війну, світ – і насамперед європейські сусіди Росії – можуть спати спокійно, у чому Росія готова дати будь-які писані гарантії, але за це: Крим – російський, а Донбас – особливий. Лавров сформулював це так: Росія поважає територіальну цілісність України в межах, що склалися після референдуму в Криму.

У Кремлі продовжують вважати, що таку ідею закінчення війни можна “проштовхнути” на Заході, і посилено працюють над цим.

Але є ще одна проблема для росіян: як вирішити правові “нюанси” з Україною, адже закінчення війни за російським сценарієм вимагає оформлення нових правових відносин з Україною?

Щоб реалізувати нову формулу “поваги до територіальної цілісності України без Криму” треба заперечити Договір про дружбу від 1997 року, адже у ньому Крим – український! Але розривати Договір Росія дуже не хоче, бо існування Договору, на її думку, чудовий доказ, що війни між Росією та Україною нема, а отже Росія на Донбасі – посередник, а не учасник конфлікту. Звідси і виникають нечувані в практиці міжнародного права пропозиції Затуліна про денонсацію частини Договору.

Договір від 1997 року, який Росія хоче одночасно і зберегти, і змінити – це символ загалом ідіотичної, абсурдної ситуації, в яку нині втрапила Росія. Оті всі російські брехливі хитрощі щодо України, які ми зазвичай називаємо “гібридною війною”, дали Росії чимало виграшних моментів з тактичного погляду. Однак, чим далі триває конфлікт, чим далі Росія не може зафіксувати у міжнародних документах “здобутки” своє агресії, тим більше згадані хитрощі, що називається, вилазять Росії боком. Приміром, для того, щоб хоча б хтось у світі повірив, що російських військ нема на Донбасі, конфлікт мав би бути відносно короткий – максимум кілька місяців. А він уже триває чотири роки. Анексія Криму без оголошення війни і без, відповідно, розірвання Договору про дружбу, уявлялася Кремлю вершиною дипломатично-військової майстерності, коли вдалося тих “хохлів” “розвести як кошенят”. Але що далі? Як росіянам перетворити “гібридність” у норму міжнародного права, тобто зафіксувати Крим частиною Росії?

Схоже, що у Росії нема чіткого бачення, як це зробити. Увесь розрахунок був (якщо був) на те, що і Україна, і Захід злякаються затяжної війни і погодяться на все, аби тільки був мир. Україна – тому що не може на рівних воювати з Росією, а Захід – тому що йому нема за кого і за що воювати. І коли цей розрахунок не справдився, виникла тупикова для Росії ситуація. Час іде, війни особливої ніби й нема, але мир не підписаний, Крим частиною Росії не визнають ні офіційно, ні навіть неофіційно, на Донбасі теж “мінські угоди” у трактуванні Кремля заглухли. А санкції діють і посилюються.

Росія гарячково шукає виходу, але пошуки зводяться до пропозицій Україні а-ля Затуліна, Лаврова і Путіна (як-от забрати свою військову техніку, яка залишилася у Криму). У яких все збилося до купи: і традиційна більшовицька нахабна брехня, і імперське хамство, і спокуса миром, і небажання віддавати загарбане, і категорична впевненість, що ніхто не змусить їх відповісти за злочини. Якийсь час подібних пропозицій буде ще більше. Як довго – то питання запасу міцності “чекістської” Росії. Україна, до речі, може суттєво скоротити цей запас правильною зовнішньою та внутрішньою політикою.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>