Напруження Київ-Мінськ: без російських спецслужб не обійшлося

Напруження Київ-Мінськ: без російських спецслужб не обійшлося

Аналітика
904
Ukrinform
З огляду на багаторічні тісні зв’язки білоруського КДБ з російською ФСБ не потрібно шукати звідки “вуха ростуть” - все непристойно очевидно

Відвідувати Білорусь стає дедалі небезпечніше. Поїхати в Мінськ, це ще не в Москву, але вже схоже. Лише за останній тиждень на сторінках українських інтернет-ЗМІ сотні новин про арешти двох наших громадян. Про затримання Павла Шаройка - журналіста “UA: Українське Радіо” в Білорусі - стало відомо ще минулої п’ятниці. Йому висунено обвинувачення у “шпигунстві” - точно так само, як ФСБ Росії заарештувало журналіста Укрінформу Романа Сущенка та десятки інших українських громадян. Щодо Олександра Скиби - директора ПАТ “Завод обважнювачів”, то про його затримання стало відомо буквально сьогодні. За попередньою інформацією, йому інкримінують дачу хабара. А ще от і радника українського посольства Ігора Скворцова оголошено персоною нон грата, за те ж саме «шпигунство». Посол України в Мінську Ігор Кизим уже заявив, що це маячня і пояснив чому, але вимушений підкоритися…

Користувачі українського сегменту соцмережі Фейсбук не змусили себе довго чекати, відреагувавши на арешти українців в Білорусі традиційно і очікувано: “Білорусь - це васал Московії”, “Україна повинна перейти до більш жорсткої політики стосовно Білорусі на всіх напрямках – безпековому, економічному, інформаційному, дипломатичному...”

Справді, в даному разі важко стримувати емоції, адже “Мінськ” Олександра Лукашенка, котрий білоруський лідер вже три з лишком роки намагається зарекомендувати в якості “донора безпеки” раптом змінює ставлення, переходячи до притаманної Росії агресивної політики. І причин, аби так вважати, окрім арештів українців, більш ніж достатньо: відмова голосувати за резолюцію ООН щодо Криму, пропозиція, ніби знята з язика північно-східного сусіда, про готовність розгорнути своїх миротворців на Донбасі...

Можливе й інше. Білоруська влада може хотіти одне, а білоруська «контора», КДБ (Камітэт дзяржаўнай бяспекі) – інше. Яким чином ця організація з огляду на те, що агентів ФСБ у ній – лічити не перелічити, впливає на ситуацію? Цього ніхто достеменно не знає, але те, що такий вплив є точно і він не зустрічає жодного спротиву – це очевидно.

Утім, не влізаючи в конспірологію, спробуємо розібратися: як же надалі розвиватиметься ситуація навколо українсько-білоруських відносин? На це запитання Укрінформу відповіли: Віктор Небоженко, директор соціологічної служби “Український барометр”, Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду “Майдан закордонних справ”, Ігар Тишкевич, експерт програми міжнародної і внутрішньої політики “Українського інституту майбутнього”.

Віктор Небоженко:

Віктор Небоженко
Віктор Небоженко

“У випадку з Білоруссю не можна чекати і затягувати вузли так, як ми це зробили з Угорщиною і Польщею”

«Один телефонний дзвінок президентів України і Білорусі один одному зняв би всі проблеми. Про це не слід забувати, адже керівники держав добре знають один одного, по-своєму симпатизують один одному. (Проблему можна вирішити якщо не на рівні президентів, то на рівні голів парламенту). Взагалі ж у всьому світі «гарячі» дипломатичні конфлікти на 50% вирішує керівництво країн - починаючи від зарозумілого Трампа закінчуючи таким же пихатим Путіним. Якби в другій половині сьогоднішнього дня відбулася така розмова, думаю, вона б розставила все на місця і ми б зрозуміли, що відбувається насправді.

Якщо ж Україна і далі мовчатиме, то Білорусь і далі поводитиметься так, як вважатиме за потрібне. Адже якщо Україна не захищає свої інтереси і своїх громадян, то звісно Білорусія продовжуватиме у такий спосіб вирішувати свої проблеми - адже вони це робить не просто так. Тому зараз потрібні термінові консультації між міністерствами іноземних справ та між лідерами країн. Не можна чекати і затягувати вузли так, як ми це зробили з Угорщиною і Польщею. Тим паче, коли у нас є такий величезний офіс під назвою «Мінській переговорний процес», де працює 15 людей, які б теж могли допомогти. Головне розуміти, що чим далі затягуватиметься розмова між керівництвом країн – то більше погіршуватиметься ситуація. Дипломатія якраз і існує для того, щоб не дійшло до введення санкцій. Тому Міністерство іноземних справ зараз повинно терміново створити кризову групу з вирішення конфлікту по Білоруському напрямі”.

Богдан Яременко:

Богдан Яременко
Богдан Яременко

“Ігноруючи питання прав людини в Білорусі — отримуємо ті самі проблеми й для наших громадян”.

“Київ, йдучи на політичний контакт з Мінськом, припускається одразу кількох помилок. Замість того, щоб дати правильний сигнал білоруській політичній опозиції, бути більш чутливою до порушення прав людини, проблем демократії тощо, Україна веде діалог з режимом Лукашенка, зближаючись з ним. І за таку політику підігравання останньому, ігноруючи порушення прав людини в Білорусі — отримуємо ті самі проблеми й для наших громадян. Що ж стосується реальної політики, то українська влада продовжує робити вигляд, що активізація контактів на найвищому рівні з Білоруссю пов’язана з нашим бажанням відігравати активнішу роль у білорусько-російських відносинах, відірвати якимось чином Мінськ від Москви. Утім, на мою думку, такими діями українська влада просто приховує реальні причини. Адже, по-перше, відірвати Білорусь від Росії ми не можемо. Це формальний зв’язок, узаконений на рівні договорів, союзної держави, вони мають спільне оборонне планування, скоординовано проводять зовнішню політику, діють фактично в цих сферах в інтересах одна одної. По-друге, суть зв’язки Кремля з Мінськом полягає у тому, що Білорусь не є економічно самодостатньою країною, і режим Лукашенка постійно потребує зовнішніх дотацій для збереження самого себе. Оскільки ні Захід, ні Україна не можуть запропонувати білоруському лідеру нічого в цьому плані, то він й надалі безальтернативно користуватися тим, що йому дає Москва. Тому, швидше за все, за активізацією українсько-білоруських відносин стоять якісь комерційні інтереси, дуже прагматичні для української еліти, можливо, президента, інших політиків. Але ця лінія, яка після Революції гідності почалася, лінія до зближення з Білоруссю - контрпродуктивна, і працює вона проти національних інтересів України. Нам варто було б, розвиваючи економічну співпрацю, все таки утримуватися від політичних контактів на вищому рівні і проводити більш жорстку політику засудження репресій в Білорусі, порушення прав людини, демократії і так далі. Ну і заразом, показуючи, що відносини між Білоруссю і Україною можуть поліпшитися лише внаслідок суттєвого перегляду для першої своїх відносин з РФ.

Тому на питання, як розвиватиметься ситуація навколо українсько-білоруських відносин, чи перейдемо ми врешті-решт до більш жорсткої політики щодо останньої? На це питання відповім так: наразі таких сигналів з боку влади не видно. Навпаки, активізуються проплачені політологи, експерти для пояснення того, чому нам потрібні більш тісні відносини з Білоруссю. Думаю, що курс на тісну співпрацю з Олександром Лукашенком в Петра Порошенка не просто залишиться, а буде реалізовуватися й надалі. Тобто весь цей хаос продовжуватиметься”.

Ігар Тишкевич:

Ігар Тишкевич // Фото: Радіо Крим Реалії
Ігар Тишкевич // Фото: Радіо Крим Реалії

“Подібні напруження вигідні Кремлю, адже там, де є дипломатичний конфлікт — нема довгострокового співробітництва”

“Безумовно, ситуація з арештами українців неприємна. Все це абсолютно не потрібно ні Білорусі, ні Україні. Варто зазначити, що вже понад 10 років існує система інформаційного обміну білоруських та російських спецслужб.

Не виключено, що саме останні, за допомогою добре продуманих операцій, спричинили дипломатичні скандали, щоб перевести відносини Мінська та Києва у стан “дипломатичної війни”. Для чого їм це потрібно?

Відповідь треба шукати в характері відносин наших держав. З 2015 року вони почали переходити від простої торгівлі до реалізації спільних проектів, зокрема в галузі випуску товарів подвійного призначення (вантажівок «МАЗ» і тягачів МЗКТ, окремі блоки озброєння…), є певна співпраця у військово-технічній сфері, статистика фіксує ріст товарообігу. Але головне - “довготривалі” інфраструктурні та стратегічні проекти, а саме:

Переробка української нафти на білоруських НПЗ задля створення державного резерву нафтопродуктів

Транзит білоруських товарів по Дніпру та перевалка в портах Чорного моря

Участь білоруських компаній в розвідці та здобичі газу, нафти, будівництві доріг та інше.

Перший керунок ослаблює російську “нафтову удавку” на шиї білоруської економіки, другий надає нові можливості в логістиці експорту (до речі, РФ в 2017 році веде компанію по примусу Білорусі транзиту своїх товарів через російські порти). Третій створює підґрунтя для подальшого розвитку спільних бізнесів.

Все це, звісно, не може подобатися РФ, як і лобістам певних галузей в самій Білорусі і, навіть, в Україні. Якщо казати про транзит, то тут маємо ще інтереси Литовської Республіки, яка сьогодні є фактично монополістом в перевалці білоруських калійних добрив - сума там чимала, бо білоруси тримають до 20% світового ринку. А основні покупці - Індія, Китай, Північна Африка - український маршрут вочевидь коротший та дешевший.

Коли є конфлікт інтересів, є праця по “захисту свого”. Саме тому в 2017 році кількість нагод для хвилювання була вкрай великою. Це інформаційні атаки, провокації, створення конфліктних ситуацій - усе було скеровано на підрив довіри поміж Мінськом та Києвом. І якщо раніше як білоруській, так й українській стороні вистачало здорового глузду нівелювати всі ці вкиди, намагаючись вести діалог, щоби вийти з подібних ситуацій без конфлікту, то тепер відповісти на питання, як розвиватиметься ця ситуація далі - важко. Адже провокацій не просто побільшало, провокації вже набрали обертів відкритого застосування сили.

Це може привести не до поодиноких нот протесту, чи оголошення певних людей персонами нон-грата: якщо у білоруських та українських політиків не вистачить здорового глузду, можемо “з'їхати” до рівня тривалого дипломатичного та політичного конфлікту. Саме цього очікують у Кремлі, розуміючи, що там, де є дипломатичний конфлікт — нема довгострокового співробітництва. Того ж очікують інші лобісти як всередині Білорусі та України, так і за їх межами.

Мирослав Ліскович, Юлія Горбань, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-