Послухай, що говорить Собчак, і скажи, що буде з Росією
Ви, мабуть, уже помітили цю ментальну зміну в українцях: нас уже практично не цікавлять новини, сенсації, плітки «з-за порєбріка». Нам байдуже до їхніх політичних персон, скандалів, виборів. Та що там, нас уже мало не дратують ті наші поодинокі співгромадяни, які досі зависають на інформації про буття колишньої метрополії. Росія нас цікавить все менше і менше. Це факт. І це добре. Але Ксенія Собчак у якості кандидата в президенти – хоч би що там казали про спецоперацію ФСБ з метою надання березневим виборам видимості існування вибору, а відтак - легітимності - дає привід і для роздумів, і узагальнень, який не варто втрачати.
24 жовтня Собчак дала першу прес-конференцію у якості претендента. Знову таки, нам байдуже, як вона пропонує «обустраивать Россия», але Собчак заявила, що Крим – це Україна, а Росія - порушила Будапештський меморандум. І це очевидний прогрес відносно позиції решти російських «штатних» опозиціонерів, за винятком, хіба що, Григорія Явлінського. Ні, це не означає, що на другий день чи місяць після того, як Собчак стане президентом Росі (уявімо собі такий фантастичний варіант), Крим буде повернуто Україні. Але це точно свідчення того, що питання це залишається гострим і не вирішеним у внутрішньому російському дискурсі. Тобто, ця «вода неостаточності» підтікає під фундамент нинішньої російської позиції, а це означає, що рано чи пізно уся будівля завалиться. Хоч як старались у Кремлі та навколо нього зробити вигляд, що «дєло сдєлано» і «Крим нє бутерброд», «вопрос принадлежності Крима нє обсуждаєтся» - нічого з того не вийшло. Це доконаний факт, безвідносно до того, чи серйозно Собчак іде на вибори, чи вона лише технологічний елемент чергових «виборів Путіна». І навіть якщо вона зречеться своїх слів, це нічого вже не змінить.
А на Владислава Суркова Собчак поклала відповідальність за війну на Сході України. У нього «руки в крові» - це теж серйозно, це, на відміну від кримського питання, взагалі вперше звучить публічно на рівні московських верхів, і просто так це теж не минеться. Ксенія Собчак не одна так думає, але тепер – вона про це сказала– значить говоритимуть інші теж. А мине час – і діяти будуть. Важливо було почати, а те що в Кремлі і навколо нього вистачає публіки, якій не хочеться жити під санкціями, доводити уже не треба. Знову таки, все це незалежно від того, яку роль насправді збирається грати донька покійного екс-мера Петербурга Анатолія Собчака і нині діючої сенатора Людмили Нарусової, хресниця триразового і уже мало не довічного президента Росії, яка має право звертатися до нього «дядя Вова», світська діва, ведуча напівнепристойного телешоу «Дом-2», журналістка недодушеного (ну, відсотків на 60-70) інтернет-телеканалу «Дождь» - я нічого не забув? Самий лиш перелік «регалій» Ксенії Собчак свідчить, наскільки глибоко вона інтегрована в сучасний російський владний бомонд, і це ще додає значення тому, що вона нині говорить і говоритиме. Це ознака того, що у російських верхах не просто щось змінюватиметься – ці зміни є неминучими.
Окремо про Ігоря Малашенка, який погодився очолити виборчу компанію Ксенії Собчак. Це теж – певний маркер. Людина, що керувала президентською компанією Єльцин-2, медіа-менеджер, що стояв біля витоків колись знаменитого (це нині, під тиском Кремля, він став ганебним, як і решта російського центрального ТБ) телеканалу НТВ, що розшифровується – про це варто нагадати – «Независимое ТелеВиденье»… Малашенко багато років був у тіні – нікуди не встрявав і ні у що не «вступав», його повернення в центр уваги в такій якості – це подвійна несподіванка. Уже звучить конспірологічна версія, мовляв, Малашенко, як і Собчак, теж проект ФСБ. Втім, це як мінімум, нелогічно: навіщо воно 63-річному топ-менеджеру, людині небідній, з незаплямованою професійною репутацією після 17 років життя «в тіні»? Звісно, все може бути, аж до шантажу чи використання потрібної «органам» людини втемну. Тільки таке дуже малоймовірно з тертим калачем, подібним до Ігоря Малашенка. А якщо «ні», то чому він сказав «так» у відповідь на пропозицію Собчак, причому, за його власним словами, сказав одразу, не замислюючись, бо лише так подібні рішення і приймаються?
Для Росії момент істини вже давно минув, але тепер він підходить до певного прошарку росіян – до креативного класу, до людей, які не можуть не бачити, куди летить їхня країна – під санкціями, без союзників, без фундаментальної ідеї (якщо, звісно, не вважати за національну ідею намагання зробити гірше всім, кого бачиш). Нехай вони тепер визначаються, чи є у Росії майбутнє з Путіним-4? Знову таки, не говоримо про те, ніби ці зрушення обов’язково несуть позитив для України. Але внутрішня нестабільність у владній верхівці Росії, у колах, які її оточують, не тільки зберігається, але вже виходить назовні. І це ми поки що говоримо просто так – для констатації факту.
Сергій Тихий, Київ
